П’ять поколінь мов програмування
1 покоління - початок 1950-х років – мови перших комп’ютерів. Перша мова асемблера, створена за принципом «одна інструкція – один рядок».
2 покоління кінець 1950-х – початок 1960-х р.р. Розроблено символьний асемблер, в якому з’явилося поняття змінної. Це перша повноцінна мова програмування.
3 покоління - 1960-ті рр. – мови програмування високого рівня.
Їхні характеристики:
1. відносна простота;
2. незалежність від конкретного комп’ютера;
3. можливість використання потужних синтаксичних конструкцій.
Простота мов дає змогу писати невеликі програми і людям, які не є професійними програмістами.
4 покоління початок 1970-х рр. до сьогоднішнього часу. Створюються мови, призначені для реалізації крупних проектів. Проблемно-орієнтовані мови, що оперують конкретними поняттями вузької галузі. Як правило, в такі мови вбудовують потужні оператори, що дозволяють одним рядком описувати функції, для опису яких мовами молодших поколінь потрібно було б сотні-тисячі рядків початкового коду.
5 покоління з середини 1990-х рр. – до теперішнього часу. Це системи автоматизованого проектування програмного забезпечення (САПР ПЗ). Створення прикладних програм, редакторів, САПРів для людей, які не знайомі з програмуванням: Word, Excel, PcAD, OrCAD, PSPICE, MathCad, ACAD і т. д.
Аналіз (parsing) – розбиття початкової програми на складові частини та створення проміжного представлення.
Синтез– побудова цільової програми з проміжного представлення.
Початкова мова визначається її синтаксисом – описом того, з яких конструкцій складається мова та семантикою – набором правил, що визначають суть цих конструкцій.
Інструментарій мережевих систем
Комп'ю́терна мере́жа — система зв'язку між двома чи більше комп'ютерами. У ширшому розумінні комп'ютерна мережа (КМ) — це система зв'язку через кабельне чи повітряне середовище, самі комп'ютери різного функціонального призначення і мережеве обладнання. Для передачі інформації можуть бути використані різні фізичні явища, як правило — різні види електричних сигналів чи електромагнітного випромінювання. Середовищами передавання у комп'ютерних мережах можуть бути телефонні кабелі, та спеціальні мережеві кабелі: коаксіальні кабелі, виті пари, волоконно-оптичні кабелі, радіохвилі, світлові сигнали.
Мережеві технології локальних мереж
В локальних мережах, як правило, використовується середовище передачі даних (моноканал), що розділяється, і основна роль відводиться протоколам фізичного і канального рівнів, оскільки ці рівні найбільшою мірою відображають специфіку локальних мереж.
Мережева технологія — це погоджений набір стандартних протоколів та програмно-апаратних засобів що їх реалізовують, достатній для побудови локальної обчислювальної мережі. Мережеві технології називають базовими технологіями або мережевою архітектурою локальних мереж. Мережева технологія або архітектура визначає топологію і метод доступу до середовища передачі даних, кабельну систему або середовище передачі даних, формат мережевих кадрів тип кодування сигналів, швидкість передачі в локальній мережі. У сучасних локальних обчислювальних мережах широкого поширення набули такі технології або мережева архітектура, як: Ethernet, Token-ring, Arcnet, FDDI.
Систе́ма керування ба́зами да́них (СКБД) — комп'ютерна програма чи комплекс програм, що забезпечує користувачам можливість створення, збереження, оновлення, пошук інформації та контролю доступу в базах даних.
· Контроль за надлишковістю даних
· Несуперечливість даних
· Підтримка цілісності бази даних (коректність та несуперечливість)
· Цілісність описується за допомогою обмежень
· Незалежність прикладних програм від даних
· Спільне використання даних
· Підвищений рівень безпеки
· Можливості СКБД
Дозволяється створювати БД (здійснюється за допомогою мови визначення даних DDL (Data Definition Language), дозволяється додавання, оновлення, видалення та читання інформації з БД (за допомогою мови маніпулювання даними DML, яку часто називають мовою запитів).
Можна надавати контрольований доступ до БД за допомогою:
· Системи забезпечення захисту, яка запобігає несанкціонованому доступу до БД;
· Системи керування паралельною роботою прикладних програм, яка контролює процеси спільного доступу до БД;
· Система відновлення — дозволяє відновлювати БД до попереднього несуперечливого стану, що був порушений в результаті збою апаратного або програмного забезпечення
Основні компоненти середовища СКБД
· апаратне забезпечення
· програмне забезпечення
· дані
· процедури — інструкції та правила, які повинні враховуватись при проектуванні та використанні БД
· користувачі
· адміністратори даних (керування даними, проектування БД, розробка алгоритмів, процедур) та БД (фізичне проектування, відповідальність за безпеку та цілісність даних)
· розробники БД
· прикладні програмісти
· кінцеві користувачі
Системи штучного інтелекту
«Шту́чний інтеле́кт» (англ. Artificial intelligence, AI) — розділ інформатики, що займається формалізацією задач, які нагадують задачі, виконувані людиною. При цьому в більшості випадків наперед невідомий алгоритм розв’язання задачі. Точного визначення цієї науки не існує, так як в філософії не розв’язане питання про природу і статус людського інтелекту— образна назва галузі досліджень, що являє собою сукупність методів і засобів аналізу розумової діяльності людини й конструювання технічних систем, спроможних виконувати завдання, які раніше вважалися прерогативою людського мозку.
Системи та засоби штучного інтелекту — галузь науки, яка займається теоретичними дослідженнями, розробленням і застосуванням алгоритмічних та програмно-апаратних систем і комплексів з елементами штучного інтелекту та моделюванням інтелектуальної діяльності людини.
При вирішенні будь-якої задачі управління здійснюється обробка інформації на рівні спеціаліста з можливим залученням засобів комп’ютерної обробки. Інформаційне забезпечення повинне забезпечити ефективність обміну інформацією між керівництвом і об’єктом управління. В склад інформаційного забезпечення, звичайно, включають дані, які характеризують різнобічну діяльність підприємств, нормативні та законодавчі акти, що впливають на процеси господарювання, засоби їх формалізованого опису, програмні засоби ведення і підтримки баз даних. Швидкі зміни в політичній та економічній сферах країни ще більше підкреслили роль своєчасного інформаційного забезпечення для управління виробництвом. Економічні моделі діяльності часто визначаються не стільки інтересами власника виробництва, а і в значній мірі формуються під впливом дії законів та податкової політики держави. Це і обумовлює необхідність впровадження та мобільного використання експертних систем, які б допомагали орієнтуватися в динамічно змінному середовищі, — на що у менеджерів не вистачає часу через основні обов’язки.
Технології розробки ПЗ.
Технологія розробки ПЗ. Кожна програмна система протягом свого існування проходить певні послідовні стадії від моменту задуму до впровадження і експлуатації і навіть її вилучення. Така послідовність називається життєвим циклом ПЗ. До етапів життєвого циклу належать:
1. постановка задачі та визначення вимог до розроблювальної системи. На цьому етапі із замовником визначаються функціональні можливості та експлуатаційна вимога, зібрана інформація систематизується, впроваджується і подається в спеціальному вигляді, який зрозумілий як замовнику, так і розробнику (специфікація). Остаточні вимоги оформляються у вигляді спеціального документу, який є підставою для заключення договору на розробку ПЗ і називається технічним завданням;
2. проектування системи – перетворення вимог до розробки в послідовності проектних рішень, закрита форма загальної архітектури системи, принципи її прив’язування до середовища функціонування, а також визначення детального складу модулів кожного з архітектурних компонентів;
3. програмна реалізація (кодування) означає організацію проектних рішень у вигляді сукупності програм з орієнтацією на доцільне інструментальне середовище;
4. тестування – перевірка кожного модуля, способів взаємодії, а також перевірка всього програмного продукту з метою формулювання висновку чи відповідає програмна система визначеним вимогам замовника;
5. експлуатація, супровід готової програмної системи. Включає виправлення помилок, удосконалення системних компонент і зміна можливостей системи відповідно до нових вимог замовника.