Особистісні риси в концепції Г. Оллпорта
У своїй першій книзі “Особистість: психологічна інтерпретація” Оллпорт описував і класифікував більше 50 різних визначень особистості. Він робить висновок, що адекватний синтез існуючих визначень може бути виражений у фразі: “Людина – це об’єктивна реальність”. Це визначення настільки ж всеосяжне, наскільки разом з тим і неточне. Визнаючи це, Оллпорт пішов дещо далі в своїй заяві про те, що “особистість – це щось, і вона щось робить. Особистість – те, що лежить за конкретними вчинками усередині самого індивіда”. Уникаючи визначення особистості як суто гіпотетичного поняття, Оллпорт стверджував, що це реальна сутність, віднесена до індивіда.
Проте залишається питання: яка природа цього щось?Оллпорт відповів на це питання, запропонувавши в результаті багаторазових коректувань точне визначення особистості: “Особистість – це динамічна організація тих психофізичних систем усередині індивіда, які визначають характерну для нього поведінку і мислення”. Що означає все це? По-перше, “динамічна організація припускає, що поведінка людини постійно еволюціонує і змінюється; згідно з теорією Оллпорта, особистість – не статичне єство, хоча тут і має місце якась основоположна структура, яка об’єднує і організовує різні елементи особистості. Посилання на “психофізичні системи нагадує нам, що при розгляді і описі особистості слід враховувати як елементи “розуму”, так і елементи “тіла”. Використання терміна “визначає” є логічним наслідком психофізичної орієнтації Оллпорта. По суті, значення цього виразу полягає в тому, що особистість включає “визначальні тенденції”, при появі відповідних стимулів даючи імпульс вчинкам, у яких виявляється істинна природа індивіда. Слово “характерне” у визначенні Оллпорта лише відображає першорядну значущість, що додає рисам унікальності будь-якої людини. У його персонологічній системі немає двох людей, подібних один на одного. І нарешті, під словами “поведінка і мислення” маються на увазі всі види людської активності. Оллпорт вважав, що особистість виражає себе тим або іншим чином у всіх спостережуваних проявах поведінки людини.
Наводячи це концептуальне визначення, Оллпорт відзначав, що терміни характер і темперамент часто використовувалися як синоніми особистості. Оллпорт пояснив, як кожний з них можна легко відрізнити від власне особистості. Слово “характер” традиційно викликає асоціацію з якимсь моральним стандартом або системою цінностей, відповідно до яких оцінюються вчинки особистості. Наприклад, коли ми чуємо, що у когось “хороший характер”, то в даному разі йдеться про те, що його особистісні якості соціально і/або етично бажані. Таким чином, характер і справді є поняттям етичним. Або, за формулюванням Оллпорта, характер–це оцінена особистість, а особистість – це неоцінений характер. Отже, характер не слід розглядати як якусь відособлену ділянку всередині особистості.
Темперамент, навпаки, є “первинним матеріалом” (разом з інтелектом і фізичною конституцією), з якого будується особистість. Оллпорт вважав поняття “темперамент” особливо важливим при обговоренні спадкових аспектів емоційної природи індивіда (таких, як легкість емоційного збудження, переважаючий фон настрою, коливання настрою та інтенсивність емоцій). Будучи одним з аспектів генетичної обдарованості особистості, темперамент обмежує розвиток індивідуальності. Згідно з поглядами Оллпорта, образно кажучи, “із свинячого вуха шовковий гаманець не зшиєш”. Таким чином, як і у всякому хорошому визначенні особистості, в концепції Оллпорта ясно було сформульовано, чим вона є по суті, а що не має до неї ніякого відношення [15, с. 273–274].
Вивчення структури особистості в рамках підходу з позиції рис є альтернативним типологічному [5; 7; 9]. Нагадаємо, що рисами називають якості, які стійко притаманні даній людині й виявляються у різних ситуаціях. Тобто про риси можна говорити тільки у разі позаситуативної стійкості, адже кожна людина хоча б раз у житті скоює вчинки, які можна назвати добрими, чесними, великодушними, проте це не означає, що можна прогнозувати її подібну поведінку і надалі. Риси є не типовими для всієї групи, а найвідмітніші особливості окремої людини. Якщо порівняти тип особистості з груповим портретом, то риса – це, швидше, та характеристика, яка виходить за рамки узагальненого образу і дотримується лише логіки поведінки конкретного суб’єкта. Тому не дивно, що типологічний підхід багато разів критикувався, а теорія рис розроблялася основоположником ідіографічного підходу до особистості Гордоном Оллпортом (1897–1967). Критикуючи типологічний підхід, Оллпорт писав: “Будь-яка типологія ґрунтується на виділенні якогось сегмента з цілісної особистісної структури і на наданні цьому сегменту не властивого йому значення. Всі типології встановлюють межі там, де межі недоречні ... Кожний дослідник шматує природу по-своєму і лише свою продукцію визнає такою, що чогось вартує” (за [11, c. 28]). Риси можуть виділятися у всіх сферах індивідуальності – в особистості, характері, інтелекті, але ми зосередимося у цьому розділі на вивченні рис особистості. Г. Оллпорт виділив вісім основних характеристик рис особистості [11; 14].
1. Риса особистості – це не тільки номінальне, але і реальне позначення. Тобто вони дійсно існують у людях, а не є результатом теоретичних викладень.
2. Риса особистості є більш узагальненою якістю, ніж звичка. Звички, об’єднуючись, зливаються в риси.
3. Риса особистості є рушійним елементом поведінки. Тобто риси схиляють людину створювати або шукати ситуації, у яких вони можуть виявитися.
4. Існування рис можна встановити емпірично. І хоча вони не піддаються безпосередньому спостереженню, психологічні методи дозволяють їх виявити.
5. Риса особистості лише відносно незалежна від решти рис. Перекриваючись, вони виявляються в ще більш узагальнених характеристиках поведінки.
6. Риса особистості не є синонімом моральної або соціальної оцінки.
І негативний полюс вираженості риси – це не завжди “погано”, а позитивний – не завжди “добре”.
7. Рису можна розглядати або в контексті особистості, у якої вона була виявлена, або за її поширеністю в суспільстві.
8. Неузгодженість деяких вчинків з рисою не є доказом її відсутності у людини.
Спочатку Г. Оллпорт розрізняв між собою загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах даної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівняння з іншими людьми. Останні стали ним позначатися пізніше як індивідуальні диспозиції; саме вони, згідно з Оллпортом, і становлять основний інтерес для психології особистості.
Серед диспозицій можна виділити найбільш і найменш виражені. Кардинальні диспозиції –це риси, що позначають весь життєвий шлях людини (наприклад, “схильність до співчуття”). Центральні диспозиції – це тенденції в поведінці, що легко помічаються оточуючими. Вторинні диспозиції – це надання переваги і ситуативні прояви людини [11; 15].
У своєму розумінні диспозицій Оллпорт надавав рівне значення впливу середовища і спадковості. Що ж до емпіричної валідизації даного підходу, то вона не була підтверджена в практичних дослідженнях, проте сприяла тому, що вчення про риси особистості конкретизувалося і розвивалося.
Існує декілька способів виділення рис у психології [5]. Перший спосіб – це концептуалізація, тобто пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням. Протягом довгого часу саме цей спосіб був основним і застосовувався в роботах Ф. Гальтона, О.Ф. Лазурського. Зрозуміло, що теоретично можна представити і сконструювати будь-яку психологічну якість, проте ця робота може виявитися цілком марною, якщо не дотримуватись певних вимог виділення рис. 1. Треба відбирати переважно прості властивості. 2. Потрібно звертати увагу на властивості, що володіють варіативністю у різних людей. 3. Потрібно вивчати найпоширеніші властивості. 4. Корисно відбирати властивості, що мають багато зв’язків з іншими якостями.
Наступний спосіб виділення рис побудований на семантичній схожості психологічних якостей. Психосемантичні методи були засновані на тому, що кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірюваннями в якому є сила, активність і оцінка. Таким чином, будь-який об’єкт і явище, хоче того людина чи ні, сприймається нею як сильний–слабкий, активний–пасивний і добрий–злий. Оцінювання це здійснюється в основному неусвідомлено, проте психосемантичні методи, що базуються на явищі синестезії (взаємодії подразників різних модальностей), дозволяють виявити взаєморозташування об’єктів усередині простору (Ч. Осгуд). Якщо цими об’єктами служать риси, то ми одержуємо інформацію про ті властивості, з якими вони були “зчеплені”, і ті, які їм протиставлені або ортогональні (незалежні). Тоді можна укрупнити риси, адже за наявністю однієї можна судити і про інші.
І, нарешті, третій спосіб – це факторний аналіз, який служить в основному для виявлення тих характеристик, які не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на цілий “пласт” властивостей. Фактори можуть мати декілька рівнів, і чим вищий рівень фактора, тим більше психологічних якостей він визначатиме. В цьому значенні риси не обов’язково характеризують особистісні властивості, вони можуть також описувати й інтелект (не випадково Р. Кеттелл і Г. Айзенк, що вдавалися до факторного аналізу, зробили великий внесок і в психологію особистості, і у вивчення інтелектуальних здібностей людини).
Факторний підхід вивчає ту реальність, яка позначалася Оллпортом як “загальні риси”, і встановлює проміжний – між номінативним та ідіографічним – масштаб розгляду людської індивідуальності.