Метод спостереження, його види, вимоги до нього; фіксація та аналіз результатів спостереження.

Спостереження

Метод спостереження є одним із основних емпіричних методів педагогічного дослідження, який полягає у система­тичному і цілеспрямованому сприйнятті педагогічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін у конкретних умо­вах, а також у пошуку змісту цих явищ.

За його допомогою вивчають зовнішні прояви почуттів і поведінку вихованців у різних умовах їхнього життя та діяльності. Аналіз матеріалів, отриманих під час всебічного спостереження, дає можливість пізнавати думки й почуття, відносини й мотиви, настанови та інші недоступні для без­посереднього сприймання психічні компоненти, які дають змогу знаходити характерні тенденції розвитку особистості та колективу, намічати обґрунтовані шляхи управління ни­ми, формувати необхідні духовні та морально-психічні ха­рактеристики. Спостереження стає методом тоді, коли воно не обме­жується тільки констатацією, описом фактів, а має наукове пояснення, класифікацію.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.
 Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виокремлюють у колективі; в інших — спостерігач не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від дослідницьких завдань вибудовується система стосунків спостерігача з іншими учасниками дослідження. Цей тип спостереження здебільшого використовують під час вивчення дітей у процесі їх навчання й виховання.

Опосередковане спостереження — вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Воно ефективніше, ніж пряме спостереження, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку дітей, унеможливлює вплив педагога на них.

Самоспостереження — процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами. Воно є унікальним методом «проникнення» усередину психічних процесів та явищ. Водночас пов'язане з певними труднощами, оскільки дані самоспостереження повинні бути не інтерпретованими, а сутнісними у тій послідовності, в якій вони виникають. А словесний вияв почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним. Цінність отриманих даних залежить від щирості дитини, безпосередності, звільненості від додаткових впливів на неї. Дані самоспостережень враховують при висловлюваннях учнів про способи вирішення навчальних та інших завдань, оцінюванні успіхів і невдач у навчальній та іншій діяльності, ставлення до людей, своїх здібностей, читацьких інтересів, смаків, ідеалів, життєвих планів. Фактичні дані самоспостережень аналізують разом з даними спостережень.

Перша ознака науковості методу спостереження — ціле­спрямованість, наявність гіпотези. Цілеспрямованість спос­тереження — це визначення мети та завдань дослідження.

Вимоги методу об'єктивного спостереження:

Ø природність (типовість умов — вихованці не повинні знати, що за ними спостерігають);

Ø ведення щоденника спостереження;

Ø точне визначення об'єкта і предмета спостереження (найбільш важливі риси особистості, колективу);

Ø обмеження дослідником мінімальних ознак, які є пред­метом спостереження;

Ø вироблення дослідником конкретних критеріїв оцінки цих ознак;

Ø чіткість і тривалість спостереження.

Позитивна якість цього методу — природність вияву пе­дагогічних явищ.

Недоліки — пасивна позиція дослідника (чекає, коли явище матиме місце); метод майже виключає психо­логічний аналіз, що знижує надійність висновків; обмежує виявлення причин; потребує багато часу.

Об'єктивна систематична фіксація різних педагогічних явищ є важливою характеристикою спостереження. Прото­колювання, магнітний запис, фото- і кінозйомка, хрономе­траж і запис за допомогою спеціальної апаратури дають можливість накопичувати й зберігати факти, класифікувати їх, установлювати закономірні зв'язки між ними, робити узагальнення.

Використовуються спостереження в різних формах. Во­но може бути безпосереднім (здійснюється самим дослідни­ком) і непрямим (дослідник узагальнює дані, отримані від інших осіб). Спостереження стає повним, коли фіксуються всі прояви психічної та педагогічної діяльності учня або групи учнів протягом певного часу (наприклад за семестр). Коли ж досліджується тільки одна проблема, педагогічні яви­ща у порівняно невеликому проміжкові часу, в тій чи іншій конкретній ситуації або ж вивчається тільки частина дано­го колективу, тоді спостереження називається вибірковим.

У педагогіці розрізняють просте (звичайне) спостережен­ня, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спос­тереження, коли дослідник, адаптуючись у якомусь середо­вищі, аналізує події начебто «зсередини».

Спостереження — процес складний: можна дивитись, але не побачити, спостерігати одне явище, а помітити інше. В педагогіці спостереження перетворюється на справжнє мистецтво. Тембр голосу, погляд, розширення чи звуження зіниць, ледь помітна зміна поведінки у спілкуванні з оточу­ючими та інші, найрізноманітніші, важко фіксовані реакції особистості, колективу можуть стати підґрунтям глибоких педагогічних висновків.

Таким чином, спостереження є початковим і одним із найбільш поширених методів педагогіки.

Воно може розглядатися як самостійний метод, але частіше використовується спільно з будь-яким іншим, на­приклад, бесідою, проведенням групового або індивідуаль­ного дослідження.

Результати досліджень, висновки спостереження за емоційно-вольовою сферою досліджуваного заносяться в індивідуальну карту.

Отже, спостереження можна вважати науковим методом педагогічного дослідження лише у тому разі, коли воно не обмежується тільки констатацією фактів та зображенням їх, а стає основою наукового обґрунтування природи педа­гогічних явищ.