Передумови утворення Київської держави. Київське князівство

13.

1. Формування прадержавних утворень.

2. Заснування Києва. Київська земля.

3. Перші київські князі.

 

У VI—VII ст. завершився останній період праслов'янської історії, коли відбувся надзвичайно важливий процес заселення півдня східноєвропейського регіону. Розселення слов'ян на широких просторах, їхні активні взаємозв'язки з іншими племенами і народами зумовили культурну диференціацію слов'янського світу. З VII ст. настав новий етап слов'янської історії, коли внаслідок складних міграційних процесів почали формуватися племенні об'єднання, відомі нам з "Повісті временних літ". На території України літопис фіксує факт проживання таких племінних об'єднань: волинян (Західна Волинь), білих хорватів (Буковина і Прикарпаття), древлян (Східна Волинь, Полісся), полян (Київщина), сіверян (лівобережжя Дніпра), уличів та тіверців (нижнє Подніпров'я).

Таким чином, у VIII—IX ст. у слов'янскому середовищі набирали сили процеси соціально-економічного, політичного і культурного життя, складалися передумови для формування державності на Русі з центром у Києві.

Період VI—IX ст. — це період утворення Київської держави, центром якої є землі середнього Подніпров'я, землі сучасної Київщини.

Протягом VIII—IX ст. союзи слов'янських племен еволюціонували у прадержавні утворення — племінні князівства. Писемні джерела (арабський географ Джейхані) зафіксували існування державних об'єднань дулібів, білих хорватів і полян та ін. Арабські автори називають Куявію, Славію та Артанію. Сучасні дослідники ототожнюють Куявію із Київською землею, Славію — з Ладогою (згодом Новгородською землею).

Появу князівст історики співвідносять їх з певним історичним етапом — військовою демократією — проміжним періодом від первіснообщинного суспільства до державного. Тоді вже була соціальна і майнова нерівність, але без розгалуженого апарату примусу. Поступово занепадає роль віча, на якому раніше вирішували найголовніші справи: тепер його скликають тоді, коли потрібно князеві. Втрачається значення збройного ополчення, оскільки навколо князів формувалася дружина — об'єднання постійних бойових соратників, друзів князя і професійних воїнів.

Виділення дружини — важливий етап у перетворенні влади князя з родоплемінної в державну. За допомогою дружини князь завойовує нові землі, збирає данину. Голоси дружинників можуть бути вирішальними у питаннях війни чи миру та в розв'язанні інших важливих проблем. Часто дружинниками князя були найманці (як правило варяги).

Зміни у сфері суспільно-політичного розвитку східних слов'ян VIII—IX ст. зумовлювали подальший прогрес у господарстві, збільшення обсягів додаткового продукту. Особливо зростала продуктивність сільського господарства. У цей період збільшуються розміри землеробських поселень, отже, й орних земель. Утвердилася двопільна система. Широкого поширення набули важке рало чи плуг. Важливі зрушення відбулися і в ремеслі. Збільшується кількість ремісничих спеціальностей, зростає виробництво.

Аналіз писемних і археологічних джерел дає змогу зробити висновок, що у VII—IX ст. значно зросли масштаби міжнародних контактів Русі. Неоднозначно формувалися відносини з Хозарією, якій вдалося у цей час поширити свій вплив на частину східних слов'ян і обкласти їх даниною (Лівобережжя Дніпра). Є свідчення про походи руських дружин на Візантію.

Відомо, що з середини VIII ст. на Русі з'являються варяги. Так називали народи Скандинавії, яких нестача придатної для обробітку землі штовхала до участі у далеких мандрівках, пов'язаних з торгівлею, грабіжницькими нападами, піратством. У самій Скандинавії учасників завойовницьких морських походів того часу називали вікінгами, у Західній Європі — норманами (північними людьми). Саме вони проклали шлях через землі східних слов'ян до Візантії. Це був відомий шлях "з варяг у греки", який проходив через Фінську затоку, далі Невою і Ладозьким озером, а потім річкою Волхов через Ільменське озеро, річкою Ловать до верхів'я Дніпра і до Чорного моря. Варяги, прямуючи до Візантії, встановлювали контакти зі слов'янами, вели з ними торгівлю, а часто й осідали на їх землях.

Кожне зі східнослов'янських племен мало свій центр, де жили князь і дружина, знаходились основні культові споруди, присвячені язичницьким богам, і були зосереджені економічні ресурси. Ці племінні центри (гради) найчастіше мали укріплення із земляних валів та ровів, були справжніми фортецями. У» годину небезпеки за стінами такої фортеці переховувалися місцеві жителі — селяни, ремісники.

До таких центрів належав і стародавній Київ, який виникає як центр полянського князівства, потім стає центром "Руської землі" і нарешті — Київської держави або Київської Русі.

Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом — і їх сестрою Либіддю, які збудували перше городище на Старокиївській горі. Ця слов'янська легенда переповідається письменником Заноном Глаком у VII ст., він пише про заснування Києва — Куара в землі Полунія (від "поляни") Куаром, Ментеєм і Хорсаном.

У легенді є зерно правди, бо археологічні дослідження виявили в Києві три окремих міста, що об'єднались лише за княжої доби. Згідно з археологічними розкопками, час виникнення Києва датують кінцем V — початком VI ст. (для святкування 1500-ліття Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату). Археологами на початку XX ст. (В. Хвойко) і в 60-80-і pp. були виявлені залишки укріплень на Старокиївській горі, культових споруд (язичницьких капищ, де стояли ідоли), слов'янських жител, а також багаточисельні знахідки речей, пов'язані з побутом і одягом дружинників (металеві частини шкіряних поясів та застібки від плащів); були знайдені візантійські монети і посуд, медальйони, які одержували військові. Археологічні дослідження показали, що такі знахідки могли належати політичному та економічному центру, укріплення якого підтвердили, що це була княжа резиденція. На зламі VIII—IX ст. Київ перетворився у значний політичний міжплемінний центр. Поступово навколо нього були об'єднані значні території між Балтійським та Чорним морями.

В останні роки дослідники, вивчивши свідчення ранньосередньовічних хронік (вірменської та візантійської), дійшли висновку, що Кий був реальною історичною особою, жив наприкінці V-гo y першій третині VI ст. і був полянським князем. Літописи говорять про відвідини Києм Царгорода у 528 р. на запрошення імператора Юстиніана. Мандруючи до Візантії, Кий заснував фортецю на Дунаї і назвав її Києвець.

Історики вважають, що останніми князями династії, яку започаткував Кий, були Дір і Аскольд. У давньоруських літописах вони завжди виступали разом, але, на думку вчених, князювали вони не одночасно: Дір у 30-ті pp. IX ст., а Аскольд заступив його у 60-ті pp. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше про Аскольда.

Сучасні історики вважають, що в часи Аскольда і Діра в Східній Європі виникла перша слов'янська держава, яку можна називати Київським князівством. Сталося це приблизно в 40— 50-х роках IX ст.

Територія Київського князівства Аскольда була невеликою — воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином колишнього княжіння полян. Але її державний, економічний і воєнний потенціал був значним. Це доводить і політика, яку проводив Аскольд. Він започаткував політику збирання земель союзів східнослов'янських племен навколо Києва. Він організував перший похід Русі на столицю Візантії Константинополь (Царгород) у 850 р. і уклав вигідний торговельний договір. Є відомості, що Аскольд ходив походами проти хозар, дунайських болгар, уличів, древлян. Аскольд, щоб підняти авторитет своєї влади, прийняв титул кагана, що за тих часів прирівнювалося до титула імператора. Разом зі своїми дружинниками прийняв християнство. Проте Аскольду не вдалося впровадити християнство як державну релігію. Проти християнізації виступили прихильники язичництва. Вони заручились підтримкою новгородського правителя варяга Олега. Олег здійснив похід на Київ і підступно вбив Аскольда.

Згідно з літописними даними, у 882 р. він починає княжити в Києві. Саме за князювання Олега (882-912 pp.) Київське князівство перетворилося на велику державу — Київську Русь, що об'єднувала більшу частину східнослов'янських племен. Відтоді Київ став столицею східнослов'янського об'єднання — "матір'ю городам руським", а київський князь — "великим князем руським", "під рукою" якого були інші князі.

 

Ключові дати

V-VI ст. - заснування Києва

VI—VI11 ст. - формування слов'янських прадержавних утворень

860 р. - похід київського князя Аскольда на Константинополь