ТЕМА 17. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ І ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ

 

1. Правова система України сьогодні

2. Відносини між Україною і ЄС

3. Адаптація Європейського законодавства

4.Напрями інтеграційних процесів. Співпраця: Україна– ЄС

5. Перспективи вступу України в ЄС

 

Курс на європейську інтеграцію завжди був одним з основних пріоритетів зовнішньої політики України. Наша країна є найбільшою європейською державою по території. Вона має величезний потенціал, який, проте, ще варто реалізувати.

Сучасна Європа, зберігаючи свої особливості, грає важливу роль в розвитку людства, сучасне її положення говорить тільки про те, що вона з кожним роком все більше і більше набуває ваги на політичній карті світу. Сучасна європейська політика є політикою впливу, політику зміцнення на міжнародній арені.

Україна, як вже було сказано, європейська держава і, отже, наша держава повинна прагнути влитися в загальноєвропейські процеси. В той час, коли Україна перетворилася в незалежну державу, вона була мало кому відома, за умови, що на той момент, мала певну вагу в регіоні.

На сьогодні Україна представляє країну кодифікуючого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської. Відмінною рисою нашої системи є верховенство закону. Тут на перший план висунуті норми права, які розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості і моралі.

У романо-германській системі пануюча роль відведена закону і підзаконним актам, оскільки вони є основними джерелами права. Закон – це нормативно-правовий акт, що видається найвищим представницьким органом державної влади і що володіє вищою юридичною силою. Найбільш важливий закон на Україні – Конституція. Підзаконні акти – це письмові документи, нормативні акти відповідного органу, яким встановлюються правила загального характеру і які розповсюджуються на всі обличчя і на всю територію України. У країнах романо-германської системи права роль судової практики в основному не виходить за рамки тлумачення закону. Вважається, що правотворча діяльність є прерогативою законодавця, а також урядових або адміністративних властей, уповноважених на це законодавців. Згідно Конституції (ст.1) Україна є правовою державою. Звичайно, практично це мало реалізується, але вже те, що в Конституції про це мовиться, є значним шагом вперед на шляху до становлення України як самостійної розвиненої держави і, зокрема, її правової системи.

У 1991 р. Україна проголосила незалежність. Ще в грудні 1990 р. в ухвалі Верховної Ради УРСР «Про реалізацію декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин» уряду було доручено «направити зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР в загальноєвропейських процесах і європейських структурах».

Впродовж наступних років сторони підписали декілька угод, але найважливішим з них став Договір про партнерство і співпрацю між Україною і ЄС. Це відбулися 14 червня 1994 р. в Люксембурзі, Договір придбав силу в березні 1998 р. Він підкреслює пошану до основних загальних цінностей як основи для співпраці, забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, вводить основні загальні цілі на основі гармонійних економічних відносин, постійного розвитку, співпраці у ряді областей і підтримку зусиль України у напрямі демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цієї мети. У Договорі були вказані такі напрями, як розвиток політичних відносин, підтримка України в проведенні економічних реформ і розвиток демократії, проведення щорічних самітів. Таким чином, документ регламентує відносини двох партнерів і встановлює інституційні рамки для співпраці по широкому кругу питань.

Після вступу через ДПС в 1998 р. Президент України затвердив своїм Указом Стратегію інтеграції України в ЄС, в якій наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС визнане одним з основних пріоритетів інтеграційного процесу. Іншим Указом Президента України «Про заходи щодо удосконалення законодавчої діяльності органів виконавчої влади», прийнятим 9 лютого 1999 р., на Міністерство юстиції України були додатково покладені функції з планування роботи по адаптації законодавства України до законодавства ЄС і контролю за її здійсненням. У березні 2007 року Україна і ЄС почали переговори про новий посилений Договір, яке замінить Договір про партнерство і співпрацю 1998-2008 років. Складно сказати, чи стане виконання нової угоди «пропуском» до членства країни в ЄС. Але, поза сумнівом, його виконання допоможе Україні наблизитися до стандартів ЄС в багатьох сферах і сприятиме її інтеграції в ринки і політику Євросоюзу. Ключевим елементом посиленої угоди повинен стати розділ про зону вільної торгівлі (ЗСТ). Дискусія з приводу створення ЗСТ ведеться ще з 1999 року, коли дослідження Європейської комісії виявило економічну недоцільність створення зони із-за слабкого економічного розвитку України.

У 2005 році перспектива ЗСТ одержала оптимістичнішу підставу. Ми дійшли висновку, що створення зони вільної торгівлі з Україною економічно доцільно і матиме позитивні наслідки для обох сторін (зокрема, сприятиме зростанню добробуту населення України від 2 до 7%). Переговори про відміну митних тарифів між Україною і ЄС грунтуються на домовленостях в рамках Всесвітньої торгової організації. Сьогодні Україна, звичайно ж, не готова до повної лібералізації своїх ринків для товарів з ЄС. Деякі уразливі сектори (наприклад, сільське господарство) можуть бути взагалі виключені із зони вільної торгівлі. В той же час ринки промислових товарів можуть відкриватися поступово і в асиметричному з ЄС порядку. Митні тарифи з української сторони знижуватимуться поступово, тоді як ЄС відмінить їх відразу ж після вступу через угоду. Перехідні періоди для відкриття українських ринків, протягом яких бізнес зможе адаптуватися до нових умов, могут тривати від трьох до п'яти років. Адаптація до стандартів і норм ЄС дозволить прибрати бар'єри в короткостроковій перспективі і поліпшити доступ на ринки ЄС — в середньостроковій. Але і в цьому випадку класична зона вільної торгівлі робитиме обмежений позитивний вплив на економіку України. Сьогодні, коли Україна потребує реформ і шукає нову модель розвитку, угода про вільну торгівлю з ЄС може стати інструментом перетворень в країні. У 2004 році група незалежних експертів запропонувала нову формулу економічного і торгового співробітництва між Україною і ЄС шляхом «поглибленої вільної торгівлі» (або ЗСТ+). На відміну від класичної, ЗСТ+ припускає не тільки відміну митних тарифів на торгівлю товарами, але і лібералізацію торгівлі послугами і приведення регуляторного середовища України у відповідність з еесовськімі. Ця формула дозволить двостороннім відносинам вийти за рамки існуючих домовленостей між ЄС і іншими країнами, що не претендують на членство (наприклад, Чилі або країнами Середземномор'я). На Ялтинському саміті (2011 р.) була підтримана формула «поглибленої торгівлі» між Україною і ЄС. арів, послуг і капіталу і економічно інтегруватися. Втім, не варто забувати про економічні інтереси, які ЄС захищатиме під час переговорів про ЗСТ.

Ще в 2000 р. Президент України схвалив Програму інтеграції України в ЄС, в якій визнав найважливіші напрями адаптації в короткій, середній і довгостроковій перспективі. Тоді ж для координації діяльності органів виконавчої влади при Президенті України із статусом консультативного органу створена Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Таким чином, на початку 2001 р. були сформовані нормативно-правова база і інституційний механізм адаптації законодавства.

Адаптація законодавства є пріоритетною складовою процесу інтеграції України в ЄС, що в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Ця програма, визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському і Мадридському критеріям отримання членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію законодавства, створення відповідних інститутів і інші додаткові заходи, необхідні для ефективної правотворчості і правозастосування.

Метою адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досягнення відповідності правової системи України правовій системі ЄС. Уряд, як свідчить документ, повинно привести у відповідність з ним власні нормативно-правові акти, забезпечити міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади приведення у відповідність їх нормативно-правових актів.

7 жовтня 2003 р. в Ялті ЄС презентував свою ініціативу «ширша Європа». Було підкреслено широкий ряд нових можливостей, які належними полегшити поступовий вступ України до внутрішнього ринку ЄС і участь в політиці і програмах ЄС. Президентом України ще раз був зроблений наголос на кінцеву стратегічну мету України, тобто повна інтеграція в ЄС.

Так само, в той період, була почата робота над концепцією «ширша Європа: сусідство». Цей документ визначив, що метою нових відносин є утворення зони процвітання і добросусідства. Україна є однією з пріоритетних країн, якій пропонується новий курс на співпрацю, включаючи перспективу тіснішої інтеграції в Єдиний ринок ЄС, преференційних торгових відносин, і подальшої співпраці у сфері культури і взаєморозуміння, інтеграції в транспортну, енергетичну і телекомунікаційну сфери і європейський дослідницький простір. Концепція також передбачає участь в європейських програмах і діях, нові джерела фінансування. Проте «питання членства України в ЄС поки що залишається відкритим. Але протягом останнього саміту Україна – ЄС в Ялті представники ЄС підкреслювали, що двері ЄС тримаються відкритими для України. Просто зараз ЄС не готовий назвати конкретну дату». Проте на сьогодні не існує жодного офіційного документа ЄС, где йшла б мова про можливе членство України в ньому.

Кажучи про взаємини України і ЄС, можна виділити конкретно, основні напрями інтеграційних процесів.

Перший напрям цей - адаптація законодавства України до законодавства Союзу в сфері забезпечення прав людина. Вона полягає в зближенні з сучасною європейською системою прав і забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, а також сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, який склався в державах-членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи і поступове приведення у відповідність з європейськими стандартам. Вона охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя і здоров'я, навколишнього природного середовища, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші області, визначені Договором про партнерство і співпрацю. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України в Конвенціях Ради Європи, які встановлюють загальні для цієї організації і ЄС стандарти.

Другий напрям – економічна інтеграція і розвиток торгових відносин між Україною і ЄС. Базовим документом, який визначає основи економічної інтеграції України в ЄС і основи розвитку торгівлі, є Договір про партнерство і співпрацю.

Розвиток процесу економічної інтеграції полягає в лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС і України, взаємному збалансувало торгівлі, наданні на основах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС до України і українським експортерам на ринках ЄС, впровадженні загального правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції і державної підтримки виробників. Економічна інтеграція базується на координації, синхронізації і відповідності ухвалення рішень у сфері економіки України і ЄС і передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренція і обмеження застосування засобів протекціонізму, формулювання основних економічних передумов для отримання Україною повноправного членства в ЄС.

Так само існує напрям по інтеграції України в ЄС в контексті загальноєвропейської безпеки, яка базується на тому, що розвиток і зміцнення Євросоюзу заглиблюють загальноєвропейську безпеку у всіх її вимірюваннях.

Принцип неподільності європейської безпеки однаково важливий як для України, так і для ЄС і його повноправних і асоційованих держав-членів. Кооперативна безпека, пошук підходів до якої, поряд з іншими європейськими і трансатлантичними структурами, активно веде ЄС, може стати для України гарантією власної безпеки.

Визнання Європейським Союзом значення України у формуванні нової архітектури європейської безпеки на третє тисячоліття може і повинно бути використано як істотний важіль просування українських інтересів у відносинах з ЄС. Одночасно зміцнення безпеки України зв'язане і із забезпеченням економічної безпеки і політичної стабільності в державі.

Розширення і поглиблення політичного діалогу і співпраці України з ЄС, її підтримка оборонних аспектів Загальної зовнішньої політики і політики безпеки і забезпечує ЄС до оперативних можливостей виконання гуманітарних і рятувальних заходів, завдань щодо підтримки миру і використання озброєних сил під час врегулювання кризових ситуацій, зокрема проведення операцій по установленню миру, є одними з важливих чинників інтеграції України в Європейський Союз.

Розвиток співпраці з ЄС в рамках Загальної зовнішньої політики і політики безпеки і Загальної європейської політики з питань безпеки і оборони сприятиме також зміцненню конкурентоспроможності української оборонної промисловості, впровадженню принципів, правил і механізмів, які забезпечують відвертість, прозорість доступу продукції цієї області на внутрішньому ринку ЄС і запобігають її дискримінації, прискореному виходу і закріпленню українських виробників товарів і послуг в пріоритетних міжнародно-спеціалізованих областях і секторах економіки і значної диверсифікації військово-технічних і науково-технічних зв'язків.

Політичну консолідацію в контексті стратегії України на європейську інтеграцію слід розглядати в двох площинах.

Зовнішньополітична консолідація направлена, перш за все, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всестороннє входження України в європейський політичний (зокрема зовнішньої політики і політики безпеки), правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. З іншою – ідентифікацію політики ЄС щодо України, відособлення її від політики ЄС по відношенню до Росії і підтримку державами Європи і світовою спільнотою стратегії інтеграції України в ЄС. У цьому контексті важливою є співпраця з Європейською Комісією, Європарламентом і іншими загальноєвропейськими установами, а також поглиблення відносин з окремими державами-членами Європейського Союзу. Важливій складеній зовнішньополітичній консолідації слід рахувати згоду ЄС на поступове залучення України до регіональних ініціатив Союзу, а також відповідних форм політичного діалогу, партнерства і співпраці ЄС з державами – асоційованими членами ЄС і іншими державами.

Внутрішньополітична консолідація базується на виборі, зробленому українським суспільством на користь інтеграції в ЄС. Вона включає, перш за все, зміцнення демократії і верховенства права в державі. Європейська інтеграція сприятиме становленню цивільного суспільства в Україні і подальшому формуванні української політичної нації як повноправного члена сім'ї європейських націй. Важливим елементом внутрішньої консолідації є формування в суспільстві прихильності до ідеї отримання в майбутньому членства в ЄС як реальної можливості забезпечити гідне майбутнє для України і її громадян.

Україна прагне і до адаптації соціальної політики України до стандартів ЄС. Вона полягає в реформуванні систем страхування, охорона праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості і інших областей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

Даний напрям інтеграційного процесу може здійснюватися в рамках загальної програми реформ з активним залученням установ і програм ЄС і його держав-членів і першочерговим напрямом технічної допомоги ЄС саме на адаптацію соціальної політики. Важливе значення в цьому контексті матиме ратифікація і подальша імплементація Україною Європейської соціальної хартії, а також укладення угод по координації систем соціального забезпечення робочих, які мають українське громадянство і працюють на території держав-членів ЄС.

Галузева співпраця України і ЄС є координацією і взаємодією в конкретних областях і сферах господарської діяльності. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці слід віддати сфері транс'європейських транспортних, включаючи магістральні газо- і нафтопроводи, електроенергетичних і інформаційних мереж, співпраці у області юстиції, запобіганню і боротьбі з організованою злочинністю і розповсюдженням наркотиків, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і сільськогосподарській кооперації і т.п. Окремим і виключно важливим напрямом галузевої співпраці є співпраця у області використання атомної енергії в мирних цілях.

Правовою основою галузевої співпраці є ДПС, відповідні законодавчі акти сторін, угоди і протоколи, поміщені між Україною і ЄС і державами-членами ЄС щодо співпраці і взаємодії, як в цілому, так і в певних областях.

Доцільними є також розробка і схвалення відповідними міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади України програм розвитку відносин з ЄС, що виходило б із загальних положень Стратегії інтеграції і поступово (впродовж 1,5-2 років) сформувало цілісний пакет – Національну програму інтеграції.

Галузева співпраця передбачає, разом з ухваленням галузевих програм співпраці з ЄС, розробку переліку підрозділів і посадовців в центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, які відповідають за формування і реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідним директоратом Європейської Комісії. У кратко- і середньостроковому контексті вирішальна відповідальність за узгодження галузевої співпраці покладається на Українську частку Ради з питань співпраці між Україною і Європейськими Співтовариствами (ЄС), а за їх реалізацію – на Українську частку Комітету з питань співпраці між Україною і Європейськими Співтовариствами (ЄС) і Міністерством економіки України.

В ув'язненні хочеться відзначити, що Україна хоч і повільними темпами, але все таки прагнути до Європи в особі ЄС. Зараз внутрішнє забезпечення процесу інтеграції України в ЄС покладається на найвищі, центральні і місцеві органи виконавчої влади України в співпраці з органами законодавчої влади, відповідними органами місцевого самоврядування. Керівництво стратегією інтеграції України в ЄС здійснює Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію Стратегії інтеграції України в ЄС. Міністерство закордонних справ України здійснює заходи щодо забезпечення політичних відносин України з ЄС і координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішньої політики і політики безпеки.

Міністерство економіки України здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалузевого економічного і соціального співробітництва України з ЄС. Міністерство внутрішніх справ України і Міністерство юстиції України здійснюють міжвідомчу координацію з питань співпраці України з ЄС в рамках своєї компетенції. Інші міністерства і центральні органи виконавчої влади забезпечують реалізацію галузевої співпраці України з ЄС, імплементацію ДПС, здійснюють інші заходи в рамках своєї компетенції і визначених Стратегією поглиблення інтеграції України в ЄС.

Отже, перспектива вступу України в ЄС існує, залишається лише прискорити темпи і зробити все необхідне для цього, але при цьому зберегти національні і культурні особливості нашої держави.

На єдину думку експертів, проблеми адаптації законодавства можна вирішувати лише комплексно, інакше нормативні колізії не тільки не зникнуть, але зростуть.

 

 

Контрольні питання

1. До якої правової системи можна віднести правову систему України?

2. Коли і де був підписаний Договір про партнерство і співпрацю між Україною і ЄС? Його значення для України.

3. У чому полягає пріоритетна складова процесу інтеграції України в ЄС.

4. Коли і де ЄС презентував свою ініціативу «ширша Європа»? Які її наслідки для України?

5. Чи вважаєте ви, що вступ до ЄС є важливою метою для України?

6. Розкажіть про перспективи і тенденції розвитку ЄС в контексті відносин з Україною.

7. У чому полягає правове регулювання співпраці ЄС і України?

 

Література

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996г. – Преса України, 1997.

2. Догода про Партнерство та Співробітництво між Україною та Європейським Союзом: повній текст Догоди, підписаний у Люксембурзі 14 червня 1994 долі. - ДО., 1998.

3. Аракелян М. Р. Василенко Н.Д. Курс лекцій по праву Європейського Союзу. — Одеса: Юрідічна література, 2008.

4. Бірюков М.М. Європейський Союз, євроконституція і міжнародне право. – М., 2006.

5. Василенко Н.Д, Василенко С. Д. Україна: міжнародні зв'язки: Навчальний посібник. – Одеса, 2004.

6. Топорнін Б.Н. Європейське право: Підручник. – Х., 2000.