Правові гарантії участі громадськості в управлінні природокористуванням і природоохороною: правовий статус природоохоронних організацій та екологічних рухів.
Громадське управління у царині екології – це упорядкування суспільних екологічних відносин, яке здійснюється громадськими екологічними організаціями, окремими юридичними чи фізичними особами.
Приклади ефективного громадського управління: заборона будівництва АЕС поблизу Одеси і в Криму.
Штиби громадського управління у царині екології (ст. 9, 21 ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року):
- утворення громадських екологічних організацій;
- здійснення громадського екологічного контролю;
- проведення місцевих референдумів з екологічних питань.
- проведення громадського обговорення екологічних питань;
- підготовка екологічних звернень громадян;
- збирання і поширення екологічної інформації;
- проведення громадської екологічної експертизи;
- подання до суду позовів з екологічних питань;
- здійснення інших екологічних заходів (громадський моніторинґ, прибирання).
2. Оргуська Конвенція 1998 року як гарантія громадського управління
Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у ході прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргус, Данія, 25 червня 1998 року) ратифікована ЗУ від 6 липня 1999 року.
3. Правове становище громадських екологічних організацій
Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року
Закон України „Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 року.
Екологічні об’єднання громадян – це політичні партії екологічного спрямування і громадські екологічні організації, утворені відповідно до Закону України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року.
Громадські екологічні організації, відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року мають право:
розробляти і пропагувати свої екологічні програми;
утворювати громадські екологічні фонди;
брати участь у здійсненні державного екологічного контролю;
проводити громадську екологічну експертизу;
вільного доступу до екологічної інформації;
виступати з ініціативою винесення екологічних питань на місцеві та всеукраїнські референдуми;
вносити до державних органів пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
подавати до суду позови про відшкодування екологічної шкоди тощо.
На Україні існують понад 20 громадських екологічних організацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 – місцевого. Серед них Всеукраїнська громадська організація “МАМА-86”, Асоціація “Зелений світ”, Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга тощо. Існують також політичні партії екологічного спрямування, утворені відповідно до Закону України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року.
Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля затверджене наказом Мінприроди від 18 грудня 2003 року № 168.
Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затверджене наказом Мінприроди від 18 грудня 2003 року № 168.
Громадське обговорення проводиться у формі публічного слухання або відкритого засідання. Тривалість громадського обговорення не може перевищувати:
3-х місяців – для екологічних планів, програм, стратегій, актів законодавства, екологічно небезпечної діяльності, рішень щодо витрат з Державного фонду охорони довкілля;
2-х місяців – для місцевих програм, планів дій, стратегій, рішень щодо витрат з місцевих фондів охорони довкілля;
1-го місяця – для видачі документів на спеціальне використання природних ресурсів, вивільнення ЖЗО у довкілля, рішень щодо екологічно небезпечної діяльності.
Продовження строку громадського обговорення може здійснюватися не більш, як на один місяць. Відповідний державний орган призначає дату та місце громадського обговорення та повідомляє про це суб’єктів громадського обговорення через ЗМІ не пізніш, як за 30 днів до його проведення.
Громадське обговорення розпочинається з доповіді замовника проекту. Проводяться відповіді на питання громадськості, заслухання зауважень і пропозицій із фіксуванням технічними засобами. Хід та результати громадського обговорення оформлюються протоколом.
Відповідний державний орган після прийняття остаточного рішення повинен поінформувати про це у 30-денний строк громадськість через ЗМІ.
Особливості громадських слухань територіальних громад визначаються ст. 13 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні”. Вони проводяться за участю депутатів місцевої ради і посадових осіб її виконавчих органів. Громадські слухання в територіальних громадах проводяться не рідше 1 разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Одним з реальних досягнень України з моменту здобуття незалежності є становлення і ріст самосвідомості її громадян, весь вплив громадськості, що збільшується, на рішення найважливіших проблем країни, відхід від життя “за вказівкою” до самостійного формування власного благополуччя.
Стан природного середовища, що оточує людини, його місця проживання багато в чому визначає якість життя. У якому стані одержало нинішнє покоління середовище свого проживання, як ми облаштовуємо його, у якому виді залишимо нащадкам – одна з найважливіших проблем громадського життя країни.
У радянський період єдиним виразником суспільної думки в питаннях природокористування було Всесоюзна організація охорони природи і його відділення на місцях. Місцеві відділення цієї організації функціонують і донині. У той же час сформовані і функціонують велике число інших суспільних екологічних організацій і рухів. Багато хто з них є локальними, сфера діяльності яких обмежується в межах міста або району, інші носять міжрегіональний або всеукраїнський характер, як, наприклад, Українська екологічна асоціація “Зелений світ”. В Україні існують відділення міжнародних суспільних екологічних рухів “Грінпіс”, “Білуна” і ін. Більшість суспільних екологічних організацій функціонують постійно. Деякі створюються для рішення конкретних екологічних задач у даній місцевості і, виконавши її, свою діяльність припиняють.
Відповідно до діючого законодавства громадяни України мають право на об’єднання в суспільні природоохоронні формування і на участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища.
Суспільні природоохоронні об’єднання мають право:
· одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерелах її забруднення, програмах і заходах щодо проблем природокористування;
· брати участь у перевірках природоохоронної діяльності підприємств і інших об’єктів разом з державними органами керування в області охорони навколишнього природного середовища;
· проводити суспільну екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;
· виступати з ініціативою проведення референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
· розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми, організовувати масові акції ненасильницького характеру;
· організовувати суспільні фонди охорони природи;
· організовувати і виконувати роботи з охорони і відтворення природних ресурсів, збереженню і поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
· звертатися в суди з позовами про відшкодування збитків, заподіяних громадянам або майну суспільних об’єднань, унаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Вагомим суспільно-політичним об’єднанням країни є створена в 1990 р. Партія зелених України. ПЗУ в 1998 р. утворила власну фракцію у Верховній Раді. Як вказується в Маніфесті партії, вона має за мету створення екологічно солідарного суспільства, у якому інтереси людини, кожної соціальної і професійної групи громадян гармонійно збігаються з вищими біосферними законами Природи. Партія закликає всіх громадян України об’єднатися навколо ідеї виживання людства, екологічного порятунку нашого майбутнього, створення глобальної системи екологічної безпеки.