Д. Правове регулювання охорони і відтворення лісів.

Ліси є національним надбанням України. Площа земель лісово­го фонду держави становить близько 10 млн га, з них 8,62 млн га вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить 15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,3 млрд куб. м. У той же час внаслідок аварійних викидів на ЧАЕС в Україні забруднено більш як 4 млн. га лісів, у тому числі 157 тис. га виведено з госпо­дарського обігу внаслідок високих рівнів радіоактивного забруд­нення'.

Ліс є основною складовою навколишнього природного середо­вища і як будь-який природний об'єкт характеризується від­повідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Ліс — це унікальне природне явище, за своїми біологічними оз­наками являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохів, лишайників тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одне та на навколишнє природне середовище.

У цьому значенні поняття лісу співвідноситься із поняттям рослинного світу як спеціальне із загальним. Так, рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об'єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення су­динні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гри­би на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угрупован­ня. Дикорослі рослини в свою чергу визначаються як рослини, що природно зростають на певній території, а природні рослинні ресурси — як об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. У свою чергу, природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекре­аційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення на­лежать об'єкти рослинного світу у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісові ресурси загальнодержавного значення, рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, об'єкти рослинного світу, занесені до Червоної книги України та природні рослинні угрупо­вання, занесені до Зеленої книги України (ст. З Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про рослинний світ»') тощо. Отже, поняття рослинного світу ширше за поняття лісу.

Важлива особливість лісу в тому, що він є відтворюваним при­родним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліс — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісу належить вагома роль у підтримці гідрологічного режиму рік, у попередженні ерозії та псуванні грунтів, у боротьбі з суховіями, у регулюванні кислот­ного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Таким чином, екологічними ознаками лісу є вико­нання ним кліматорегулюючих, середовищозахисних, ґрунтозахис­них, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекре­аційних функцій.

Ліс має також велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення.

Економічне значення лісу полягає у тому, що він є основним джерелом деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для за­доволення потреб різних галузей народного господарства та насе­лення. Зокрема, ліс — це основа кормової бази для тваринництва, для ведення мисливського господарства, основа паперової, мебле­вої, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Юридичне поняття лісу пов'язане з формуванням лісового фон­ду, який складається з усіх лісів на території Україні (ст. 4 Лісово­го кодексу України). До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зе­лених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесено до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільсько­господарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і са­дових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий ре­жим, встановлений для лісів.

Спірним є положення ст. З Лісового кодексу України, за якою в поняття лісу включається також сукупність землі, тварин та мікроорганізмів. Розглядаючи ліс з позиції права, науковці схиля­ються до думки, що земля, надра, води, тваринний світ, хоч і взаємопов'язані з лісами, але є самостійними об'єктами правового регулювання, незалежно від місцерозташування мають свій режим, зумовлений їх природними якостями та соціально-економічною роллю'.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. У складі земель лісового фонду виділяються: лісові площі (вкриті та не вкриті лісовою рослинністю); нелісові площі (ст. 5 Лісового ко­дексу України).

Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель з інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися внаслідок вилучення земель з цього фонду для інших державних та громадських потреб.

Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності є об'єктом права власності. Отже, ліс — це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.

Головною ознакою лісу з правової точки зору є його реєстрація у державних облікових документах як об'єкта права власності, уп­равління, використання та охорони. Значення реєстрації полягає у тому, що вона дає можливість відмежувати ліс від інших природ­них ресурсів, встановити знаходження його на спеціально виділе­них землях, визначити власників, користувачів, органи, що здійснюють управління в галузі раціонального використання та охорони лісів.

Отже, ліс — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослин­ного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джере­ло одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який ви­конує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об'єкт власності, уп­равління, використання та охорони.

Ліси України за економічним і господарським значенням поділяються на дві групи (глава 7 Лісового кодексу України). До першої групи належать ліси, що виконують переважно природо­охоронні функції. Залежно від функцій, які вони виконують, ліси першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду.

До другої групи належать ліси, що, поряд з екологічним, мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встанов­люється режим обмеженого лісокористування.

З метою здійснення комплексу заходів, спрямованих на збере­ження лісів України від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, спрямованих на захист від шкідників і хвороб, на раціональне використання і відтворення, в державі за­безпечується правова охорона лісів, яка полягає в нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері. Система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права державної власності на ліси і особливих принципах, становить са­мостійну галузь права — лісове право України.

Предмет лісового права у загальному вигляді — це суспільні відносини з використання лісів, їх відтворення і охорони. Проте лісові відносини мають і відповідну специфіку. Так, використання лісів включає в себе як відносини лісокористування, так і відноси­ни державного управління у цій сфері. Перші — зумовлені еко­номічною роллю лісів, необхідністю задовольнити потреби суспільства в лісових ресурсах (заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів, збір грибів, горіхів, ягід, лікарсь­ких рослин тощо). Водночас, такі суспільні відносини зумовлені захисними, санітарно-гігієнічними, водоохоронними, оздоровчи­ми, рекреаційними функціями лісу, необхідністю використовувати його в культурно-оздоровчих, науково-дослідних цілях тощо'.

Відносини державного управління в цій галузі виникають у сферах планування, прогнозування, обліку і ведення лісового ка­дастру, контролю, надання лісів у користування тощо й базують­ся на праві власності держави на ліси. До предмету лісового пра­ва входять суспільні відносини з відтворення, охорони та захис­ту лісів. Відтворення — це природна властивість лісів, яка за умов інтенсивного використання їх має велике державне значення. Тому в державі за допомогою правових заходів забезпечується підвищення продуктивності лісів, лісорозведення, догляд за ліса­ми, їх штучне і природне відновлення, регулюються спеціальні види рубок. Охорона лісів — необхідна форма взаємодії суспільства і природи, що включає в себе відносини з охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, порушення порядку користу­вання. Захист лісів здійснюється з метою боротьби з шкідника­ми, хворобою лісів тощо.

Відповідну самостійність у предметі правового регулювання лісовим правом мають відносини, які пов'язані з веденням лісово­го господарства. Лісове господарство — це самостійна галузь на­родного господарства, метою якої є вирощування, зберігання, раціональне використання лісів. Воно пов'язане не лише з різними видами використання лісів, а й з використанням земель лісового фонду. До структури лісового господарства входять лісгоспи, які здійснюють відпуск деревини, облік лісового фонду, лісовідновлен­ня, догляд за лісом тощо; лісгоспзаги, ліспромгоспи, лісокомбіна­ти, які виступають користувачами лісових ресурсів.

Не входять до предмета лісового права відносини з надання зе­мель лісового фонду у користування (для лісовідновлення, лісороз­ведення, насадження лісових культур, організації розсадників, будівництва різних споруд, влаштування доріг, службових наділів, городів тощо), ведення мисливських господарств, осушення і меліорації лісів, догляду за грунтами, з реалізації лісової продукції. Це вже відносини, що регулюються іншими галузями права (зе­мельним, фауністичним, господарським тощо)'.

Отже, предметом лісового права є суспільні відносини права державної власності на ліси, управлінські лісові відносини, відно­сини лісокористування, відтворення, охорони та захисту лісів.

Лісове право керується відповідною системою принципів, у яких відображено найбільш суттєві риси суспільних відносин та ви­мог щодо правового регулювання, реалізації правових норм2.

Правові норми лісового права містяться у відповідних джерелах, що формують систему лісового законодавства. Юридичними заса­дами лісового законодавства є Конституція України від 28 червня 1996 р.. Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (зі змінами та доповненнями), Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.3, Закон України від 9 квітня 1999 р. «Про рослинний світ»4, інші нормативні акти. Лісо­вий кодекс України розроблено відповідно до Закону «Про охоро­ну навколишнього природного середовища», і тому таке співвідно­шення їх як частини до цілого спонукає визначити лісове законо­давство як частину у загальній галузі екологічного права.

Лісове право входить також до системи природноресурсового права як комплексної галузі права, яке, у свою чергу, скла­дається з відповідних галузей, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо використання та охорони земель, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря, у тому числі й лісів.

Лісове законодавство складає сукупність підзаконних норматив­них актів, прийнятих на рівні Кабінету Міністрів України. Напри­клад: Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 555; Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 лип­ня 1995 р. № 557; Правила рубок головного користування в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559 та багато інших'.

У межах своїх повноважень документи нормативного характеру в цій галузі (накази, інструкції, положення, рішення тощо) прий­мають центральний орган виконавчої влади з питань охорони на­вколишнього природного середовища, центральний орган вико­навчої влади з питань лісового господарства, місцеві ради, дер­жавні адміністрації.

Як правило, такі акти обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими особа-ми'та громадянами в галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів.

Лісове законодавство України на сучасному етапі перебуває на стадії розвитку. У державі вимоги лісового законодавства знайшли своє відображення в кримінальному, адміністративному, цивільно­му законодавстві в частині притягнення винних осіб у його пору­шенні до різних видів відповідальності.