Поняття екологічного права 2 страница
У І,Vмісі про те, що право власності не обмежується тільки тріадою ціннішими, мірпіл унлпня і розпорядження, має як своїх прихильників, іиі'. і і і|н 11 мім пік ік серед науковців10.
Конституційні зачади права власності на природні ресурси
Згідно її її І К» >і ні її і унії, Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соцілні.пою прлионою державою. Таким чином країна задекларувала будішіїщіші соці.тіп.іюї держави, тобто такої, яка намагається здійснити широке коло заходів у сфері соціального захисту громадян, побудови міцної соціальної інфраструктури, запровадження правових інститутів захисту суспільних інтересів більшості і вселення. Розширення діяльності держави в цьому напрямку потребує надання останній більш широких прав і повноважень щодо можливого обмеження прав окремих громадян, у тому числі й одного з основних - права на вільне розпорядження своєю власністю (у тому мислі й на землю). У даному випадку законодавець виходить з теорії соціальної функції власності, яка останнім часом набуває все більшого поширення у правовій теорій як України, так і держав Східної Європи.
Новітня зарубіжна практика давно відмовилася від застарілої конструкції права власності, характерної для початку XIX ст., відпо- иідно до якої воно розглядалося як право найбільш абсолютним чином инзначати юридичну долю речі. Зміст права власності набув значних (МІН у результаті докорінних економічних перетворень, що розпочалися пшірикінці XIX ст. Зарубіжне законодавство більше не визнає абсолютної приватної власності на земельні ділянки. Приватна власність пов'язується з функцією служіння суспільним інтересам". Згідно з іеорією соціальної функції власності приватна власність характеризується як соціальне право.
Теорія соціальної функції власності має у своїй основі поєднання індивідуальних і суспільних інтересів, а гармонізація останніх повинна розглядатися як мета будьякої аграрної реформи. Тому допускаються різноманітні обмеження обсягу правомочностей власника землі.
Реалізуючи концепцію соціальної функції власності, Конституція України вказує, що власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству, держава забезпечує ... соціальну спрямованість економіки (ст.13); земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Указані конституційні норми акцентують увагу на тому, що власність на землю крім задоволення приватних потреб має служити загальному благу. Із цього приводу слушним є висловлювання ф. Коблера; «Загальне благо є шізначальним підґрунтям права власності. Держава' як захисник загального блага при принциповому збереженні права власності може контролювати й регулювати використання й розподіл сільськогосподарських і лісогосподарських земель, особливо правовий обіг цих ділянок, не роблячи тим самим право власності ілюзорним»12.
Закріплення в Основному Законі можливості публічно-правового обмеження права вільного розпорядження земельною ділянкою пов'язано з небезпекою, що коли-небудь внаслідок надмірного об- межння право приватної власності на землю може стати вихолощеним, а це, у свою чергу, може призвести до пригнічення вільної ініціативи учасників земельного обігу.
Установлюючи можливість законодавчого обмеження права приватної власності на землю, Конституція України покладає на державу обов'язок справедливого регулювання процесу втручання у відносини приватної власності і встановлює, що право власності на землю гарантується (ст. 14), держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, а всі вони рівні перед законом (ст.13), право приватної власності є непорушним (ст.41).
Важливим з цього приводу є положення ст. 14 Основного Закону, в якій указується, що право власності на землю набувається й реалізується громадянами, юридичними особами й державою виключно згідно з законом. Відповідний припис міститься і в_п. 5 ст. 92 Конституції, де законами України визначаються засади використання природних ресурсів. Вказується на джерело права, яким може встановлюватися обмеження прав власників землі. Названі норми мають міститися тільки в законах. Установлення обмежень прав землевласників нормативно-правовими актами, що мають нижчу юридичну силу, аніж закон, є неконституційним.
Для усунення можливості надмірного законодавчого обмеження прав приватних власників Основний Закон у ст. 64 забороняє обмеження прав і свобод людини, крім випадків, передбачених самою Конституцією. Цією нормою закріплюються додаткові гарантії права приватної власності, у тому числі й на землю, адже в такий спосіб встановлюється паритет між публічно-правовим і приватно-правовим впливом на вказані суспільні відносини.
Важлива гарантія права на вільне розпорядження власністю міститься у ст. 41 Конституції України, за якою примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, гістапонлеїшх законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх нар гості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Суб'єкти права власності на природні ресурси:
• український народ;
• держава Україна;
• фізичні особи;
• юридичні особи;
• автономна республіка Крим;
• територіальні громади;
• іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статус перелічених суб'єктів та їх повноваження неподільно по- и'ччані з формами права власності на природні ресурси, тому ці мигання доцільно розглядати разом.
Окремої уваги заслуговує розгляд поняття права власності україн-
• і,кого народу. Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, и і мосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, нпключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Дану тезу основного закону потрібно розуміти не в правовому сенсі, а в політичному, не як норми, що встановлює власні- чіиіі статус природних ресурсів країни, а як норми, що проголошує всі природні ресурси надбанням (основним національним багатством) українського народу, що перебуває під особливою охороною суспіль- ' п і: і Закріплення вказаного положення не заперечує існування інших форм власності на природні ресурси. Це підтверджує і зміст ч. 2 іл іпаченої статті, яка встановлює, що від імені українського народу прана власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого
* .імоирядування в межах, визначених Конституцією.
Природні ресурси в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Суб'єкти права державної власності
Право державної власності на землю набувається і реалізується чгржавою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.
' Див. Екологічне право України: Академічний курс/ За заг. ред. академіка НАН V і-11; і Гни Ю. С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2005. - С. 70-72.
Аналогічним чином закріплено право державної власності і на ліси в Україні (ст. 8 ЛКУ, редакція від 08.02.06), за виключенням такого суб'єкта, як органи приватизації.
В іншому порядку врегульовано питання державної власності на води та надра України. Вони є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води та надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами та надрами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади (ст. 6 ВКУ, ст. 4 КУ «Про Надра»).
Від імені українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади в межах, визначених Конституцією України (ст. 5 ЗУ «Про тваринний світ»).
Суб'єкти права комунальної власності
Територіальні громади як суб'єкти права комунальної власності на землі реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (ст. 80 ЗКУ).
Аналогічна норма міститься і в ЛКУ, так, відповідно до ч. З ст. 9 право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Не зважаючи на те, що ВКУ не передбачає право комунальної власності на води, воно може виникнути відповідно до ст. 59 ЗКУ, яка говорить, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Це право реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Кодекс України «Про надра» теж не оперує поняттям комунальної власності на надра, але в ст. 4 говорить, що народ України здійснює право власності на надра через місцеві Ради. Крім того, поділяючи корисні копалини за своїм значенням на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення (ст. 6), законодавець фактично легалізує право місцевих рад на встановлення юридичної долі цих копалин. Тому можна говорити про існування де факто комунальної власності на надра в Україні і про суб'єктів цієї власності - органи місцевого самоврядування. Від імені українського народу права власника об'єктів тваринного • нііу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійс- іниніііі органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конс- ініуцісю України (ст. 5 ЗУ «Про тваринний світ»).
Суб'єкти права приватної власності
Суб'єктами права приватної власності на землі в Україні висту- іпініті, громадяни та юридичні особи (ст. 80 ЗКУ). Аналогічне поло- .м'іімя міститься і в ЛКУ (ст. 10).
І ЯСУ не передбачає права приватної власності на води, але про і. мукання останньої говорить ч. 2 ст. 59 ЗКУ, відповідно до вказаної норми громадянам та юридичним особам за рішенням органів тікоиавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безо- міі.тпю передаватись у власність замкнені природні водойми (загаль- п.по площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках міикуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, про- і н. розійні та інші штучні водойми.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про тваринний світ» право приватної іиі.існості на об'єкти тваринного світу належить юридичним та фізичним особам.
Об'єкти права власності на природні ресурси
Об'єкти права державної власності
V державній власності перебувають усі землі України, крім зе- іч. ні. комунальної та приватної власності.
,Цо земель державної власності, які не можуть передаватись у і -і щупальну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
»>) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціальному ш.гурного, виробничого та житлового призначення;
н) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико- і \ іи.турними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне пііріі-пня;
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
І ) земельні ДІЛЯНКИ, ЯКІ використовуються ДЛЯ забезпечення ДІЯЛЬНІ.. м Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністри! України, інших органів державної влади, Національної академії м.іук України, державних галузевих академій наук;
х д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно- технічними навчальними закладами;
є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності;
ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
, а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі оборони;
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-куль- турного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
ґ) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно- технічними навчальними закладами;
з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності.
Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
и) прийняття спадщини;
і) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної п і і. пості територіальними громадами;
і) конфіскації земельної ділянки (ст. 84 ЗКУ).
< Кїг.ктом права державної власності є державний фонд надр (ст. 5
I V "Про надра») та державний водний фонд (ст. З ВКУ).
V державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, ні.і перебувають у комунальній або приватній власності (ст. 8 ЛКУ).
< >б'скти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) під- н|іііі мсгвами, установами та організаціями державної форми власності, > пі >'( ктом права державної власності (ст. 6 ЗУ «Про тваринний світ»).
Об'єкти права комунальної власності У комунальній власності перебувають усі землі в межах насе-
■ ■ • ппх пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також н меиьні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти кому- и.і ні.мої власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у ч/'нічін/ну власність, належать:
0 и'млі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, м|м>пдн, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладо- ипщ:і. місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
''І « млі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повіт- |пміі»п> і трубопровідного транспорту;
іч и-млі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-куль- ирішго та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, "піорпнчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо піни по передбачено законом;
II п'мііі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; 11 її мні подного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
п і. мельні ділянки, які використовуються для забезпечення ДІЯЛЬНІ" п органів місцевого самоврядування.
Іг/чіторіальні громади набувають землю у комунальну власність
1 І 'і І Ц
.і ) і іередачі їм земель державної власності;
11) примусового відчуження земельних ділянок у власників з
■ ні типі суспільної необхідності та для суспільних потреб;
н) прийняття спадщини;
'■ г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом (перелік не є вичерпним).
Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради (ст. 83 ЗКУ).
Як вказувалося раніше, з відповідною умовністю до об'єктів права комунальної власності на надра можна віднести корисні копалини місцевого значення.
У комунальній власності перебувають ліси у межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленному законом порядку (ст. 9 ЖУ).
Об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями комунальної форми власності, є об'єктом права комунальної власності (ст. 6. ЗУ «Про тваринний світ»).
Об'єкти права приватної власності
Як вже визначалося, право приватної власності на землі належить громадянам та юридичним особам.
Об'єктом права приватної власності виступає лише індивідуалізована земельна ділянка.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
І Іраво власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ст. 79 ЗКУ).
У приватній власності можуть знаходитися замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, прот иерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗКУ).
Н приватній власності можуть також знаходитися замкнені зе- м. ні.і іі лісові ді.ттянки загальною площею до 5 гектарів (ст. 12 ЛКУ).
Право природокористування
Право природокористування є похідним від права власності на природні ресурси, виступає елементом повноважень власника.
11 залежності від виду природного об'єкта, який використо- '■гг ті,ся, виділяють право:
• землекористування;
• надрокористування;
• водокористування;
• лісокористування;
• користування об'єктами тваринного світу;
• користування об'єктами рослинного світу;
• користування об'єктами природно-заповідного фонду.
правовими підставами виникнення права користування природ- нііміі ресурсами його поділяють на:
• загальне використання;
• спеціальне використання.
' іаконодавством України громадянам гарантується право загальній.. використання природних ресурсів для задоволення життєво ні ..і.хідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальній тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими ... ..і.ами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, н. р.-дбачених законодавством України.
V порядку спеціального використання природних ресурсів громи штам, підприємствам, установам і організаціям надаються у воло- .иіпиі, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальній дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для пніїснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених іпміподавством України, - на пільгових умовах.
!а терміном використання розрізняють постійне та тимчасове 11 рі і р< ідокористу вання.
Ні/користання природних ресурсів здійснюється з додержаннятл ... щ'нжових екологічних вимог:
■з) раціонального і економного використання природних ресурсів п.і непові широкого застосування новітніх технологій;
о) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню,
виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;
в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;
д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.
При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.
Тема № З
Управління з галузі екологічних відносин
Питання:
1. Поняття державного управління в галузі екологічних відносин, його мета та функції.
2. Система органів державного управління в галузі екологічних відносин.
3. Громадське управління в екологічних відносинах.
4. Моніторинг навколишнього природного середовища.
5. Облік в галузі екологічних відносин.
6. Екологічне інформаційне забезпечення.
7. Екологічна експертиза.
8. Стандартизація і нормування в галузі екологічних відносин.
9. Лімітування та ліцензування в екологічній галузі.
10. Екологічний контроль.
Поняття державного управління в галузі екологічних відносин, його мета та функції
1 Іопяття державного управління в галузі екологічних відносин - вид діяльності органів держави в сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, що має виконавчий і розпорядчий характер, полягає в організуючому впливі на екологічні суспільні відно- і йми шляхом застосування державно-владних повноважень[3].
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівні жаги на території України, подолання наслідків Чорнобильської ка- і.ігтрофи, збереження генофонду українського народу є обов'язком іи ржави (ст. 16 Конституції).
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного і грсдоншца є: реалізація законодавства, контроль за додержанням вимін екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і ком- нік'ксних заходів щодо охорони навколишнього природного сере- <н шпіца, раціонального використання природних ресурсів, досягнення V иодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони накколишнього природного середовища.
Види діяльності держави в сфері екологічних відносин можна по- ні і ги відповідно до функцій, які виконуються цими органами.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколиш- іи.ого природного середовища» до функцій управління відносяться: . ностереження, дослідження, екологічна експертиза, контроль, прог- мп-іукання, програмування, інформування та інша виконавчо-розпо- рчдча діяльність.
Система органів державного управління в галузі екологічних відносин
Вказані органи можна поділити на органи загальної та спеціальної іим і іетендії.
До перших відносяться державні органи, які поряд з управлінням
■ ічіиогічними відносинами виконують і інші владні повноваження н пціальні, ідеологічні, економічні). До других - органи, для яких ос- ііі шмим або одним із основних завдань є забезпечення раціонального ш(користання і охорони довкілля.
До органів загальної компетенції відносяться Верховна Рада Vкраїни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи міс- пгіюіо самоврядування, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Аигоиомної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, дер-
■.піні органи приватизації.
До органів спеціальної компетенції відносяться центральні органи виконавчої влади та їх органи на місцях.
До останніх належать: Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України) (Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища затвер-джено Указом Президента України України від 27 грудня 2005 року № 1842/2005);
Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) (Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000);
Державний комітет України по водному господарству (Держвод- госп України) (Положення про Державний комітет України по водному господарству затверджено Указом Президента України від 14 липня 2000 року № 898/2000);
Державний комітет лісового господарства України (Держкомліс- госп України) (Положення про Державний комітет лісового господарства України затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 969/2000);
Державна екологічна інспекція (ДержДе'коінспекція) (Положення про Державну екологічну інспекцію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520);
Державна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (Держлісінспекція) (Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 р. № 770);
Державна служба заповідної справи (Положення про Державну службу заповідної справи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 с ерпня 2001 р. № 1000);
Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) (Положення про Державну гідрометеорологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р, № 570);
Державний департамент рибного господарства (Укрдержрибгосп, який діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується) (Положення про Державний департамент рибного господарства затвер-джено постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1226);
Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) (Положення про Міністерство охорони здоров'я України затверджено Указом Президента України від 24 липня 2000 року № 918/2000);
Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідем- снужба) (Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу стверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня •ЧЮ4 р. № 1272);
Державний комітет ядерного регулювання України (Держатом- рсі улювання України) (Положення про Державний комітет ядерного регулювання України затверджено Указом Президента України від <> березня 2001 року № 155/2001);
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у оправах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи стверджено Указом Президента України від 10 жовтня 2005 року № 1430/2005).
Повноваження органів управління в сфері екології визначені Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсовими кодексами та відповідними положеннями.
Громадське управління в екологічних відносинах
Управління в галузі екологічних відносин поділяється на державне та громадське управління. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.
Громадські природоохоронні об'єднання мають право:
а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;
б) утворювати громадські фонди охо-юни природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;
г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;
д) вільного доступу до екологічної інформації;
е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;
є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію тери-торій та об'єктів природно-заповідного фонду;
ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;
з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;
и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;
і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.
Моніторинг навколишнього природного середовища