До складу правосуб’єктності входять правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.
Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правоздатність передбачає право на право, це здатність мати права, але її недостатньо для того, щоб ці права реалізовувати. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється моментом смерті фізичної особи. Ніхто не може бути позбавлений правоздатності. Правоздатність є рівною для всіх громадян.
Дієздатність – передбачена нормами права здатність суб'єкта самостійно, власними діями використовувати суб'єктивні юридичні права, виконувати обов'язки та нести юридичну відповідальність.
Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від вікового, психологічного та інших критеріїв.
Повна дієздатність у фізичних осіб настає з моменту повноліття (18 років). У цивільному праві (Цивільний кодекс України) встановлена градація різних ступенів дієздатності залежно від віку суб'єкта.
Неповна (відносна) дієздатність – 14 - 18 років.
Також цивільним правом передбачена можливість оголошувати неповнолітнього повністю дієздатним (емансипація). Так, неповнолітній, що досяг 16 років, може вважатися повністю дієздатним, якщо він працює за трудовою угодою (контрактом) або займається підприємницькою діяльністю. Визнання неповнолітнього повністю дієздатним відбувається за рішенням органу опіки та піклування за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду.
Окрім того, підставою для повної цивільної дієздатності є укладання особою шлюбу.
Часткова дієздатність – до 14 років.
Існують випадки обмеження дієздатності (примусового обмеження в адміністративному або судовому порядку фізичної можливості користуватися суб'єктивними правами):
- у разі обмеження прав та свобод людини і громадянина законом держави у тому обсязі, в якому це необхідно для захисту основ конституційного ладу, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони та безпеки держави;
- у разі обмеження прав і свобод людини та громадянина за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.
Абсолютна недієздатність встановлюється для осіб, визнаних недієздатними рішенням суду внаслідок душевної хвороби або слабоумства.
Деліктоздатність – здатність нести відповідальність за правопорушення. Взагалі поняття деліктоздатності охоплюється поняттям дієздатності, оскільки остання передбачає здатність нести юридичну відповідальність. Але у правовій практиці існують випадки, що зумовлюють виділення деліктоздатності як самостійної складової правосуб’єктності. Так, кримінальна відповідальність за тяжкі злочини, передбачена чинним Кримінальним кодексом, може наставати з 14 років, тобто до настання повної дієздатності.
Правосуб’єктність юридичних осіб має певні особливості. Вона виникає з моменту реєстрації в органах юстиції. Правоздатність та дієздатність юридичної особи виникає одночасно і припиняється з моменту ліквідації юридичної особи. У випадку реорганізації юридичної особи правосуб'єктність передається новій юридичній особі у порядку правонаступництва.
ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН
Теорія правовідносин виділяє різні види правовідносин залежно від критеріїв, покладених в основу їх класифікації:
1. За функціями права.
2. За ступенем визначеності.
3. За характером обов'язку.
4. За субординацією у правовому регулюванні.
5. За характером суб'єктів.
6. За кількістю суб'єктів.
7. За розподілом прав та обов'язків.
8. За характером волевиявлення суб'єктів.
9. За строком дії.
10. За галузевою належністю.
За функціями права правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
Регулятивні – виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта права на основі норм права або домовленості сторін.
Охоронні – виникають із фактів протиправної поведінки, тієї, яка вимагає негативної реакції держави (пов’язані із скоєнням суб'єктом злочину, адміністративного правопорушення тощо). Пов’язані з настанням передбаченою санкціями норм права юридичною відповідальністю.
За ступенем визначеності правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.
Абсолютні – правовідносини, в яких уповноважений правом суб'єкт вступає у відносини з невизначеним (абсолютним) колом суб'єктів (право власності на речі). Тобто відома одна сторона, та, яка має право, решта суб'єктів, які мають обов'язок, не визначені.
Відносні – правовідносини, в яких усі сторони чітко визначені (продавець - покупець, позивач - відповідач).
За характером обов'язку правовідносини поділяються на активні та пасивні.
Активні – правовідносини, що виникають із приводу зобов’язань. У них зобов'язана сторона має здійснити на користь уповноваженої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, заплатити гроші тощо).
Пасивні – правовідносини, в яких змістом юридичного обов’язку є пасивна поведінка - зобов’язана сторона має утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони (не заважати власнику здійснювати право власності).
За субординацією у правовому регулюванні правовідносини поділяються на матеріально-правові та процесуально-правові.
Матеріально-правові – правовідносини, пов'язані з реалізацією норм матеріального права (цивільного, кримінального, адміністративного, трудового).
Процесуально-правові – правовідносини, пов'язані із здійсненням процесуальних процедур, регламентованих процесуальними галузями права (судове вирішення цивільно-правових суперечок, процес притягнення правопорушника до юридичної відповідальності).
За характером суб’єктів правовідносини бувають:
- між фізичними особами;
- між юридичними особами;
- між державами;
- між фізичною особою та державою тощо.
За кількістю суб’єктів правовідносини поділяються на прості та складні.
Прості – правовідносини між двома суб’єктами.
Складні – правовідносини між трьома та більше суб’єктами.
За розподілом прав та обов’язків між суб’єктами правовідносини поділяються на односторонні та двосторонні.
Односторонні – кожна із сторін правовідносин має або право, або обов’язок (договір дарування, договір позики).
Двосторонні – кожна із сторін правовідносин має як права, так і обов’язки (договір купівлі-продажу).
За характером волевиявлення суб’єктів правовідносини поділяються на договірні та управлінські.
Договірні – у правовідносинах виявляється воля обох сторін - уповноваженої і зобов’язаної (правовідносини сфери приватного права).
Управлінські – у правовідносинах достатньо волевиявлення лише уповноваженої сторони (правовідносини сфери публічного права).
Самостійним різновидом правовідносин за характером волевиявлення суб'єктів є правовідносини комплексні, в яких поєднуються основи публічного і приватного права (комерційні правовідносини).
За строком дії правовідносини поділяються на довготривалі та короткотривалі.
За галузевою належністю правовідносини поділяються на цивільно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, конституційно-правові, трудові тощо.