Швидкоспоруджувані сховища

Якщо не вистачає споруджуваних завчасно сховищ й (або) є погроза нападу, будуються швидкоспоруджувані сховища. Необхідна документація, місце готуються заздалегідь. Це місце в мирний час не може бути зайняте спорудами або зеленими насадженнями. Планування спрощене (на 50...300 осіб), але основні вимоги ті ж, що і для сховищ, побудованих завчасно. Аварійний запас води зберігається в бочках, фільтри піщані й матерчаті, повітря періодично аналізується на присутність отруйних речовин у режимі чистої вентиляції. Можуть бути використані підземні пристосовані приміщення, підземні вироблення, метрополітени.

5.5.6 Протирадіаційні укриття (ПРУ)

Протирадіаційне укриття (ПРУ) – це захисна споруда, яка забезпечує захист у ній людей від радіоактивних речовин і опромінення в зонах радіоактивного забруднення місцевості, отруйних і сильнодіючих отруйних речовин, біологічних засобів у краплинно-рідинному вигляді та світлового випромінення ядерного вибуху, наслідків урагану. ПРУ будуються в зоні можливих слабких руйнувань або в заміській зоні.

Таблиця 5.2 – Захисні властивості ПРУ

У ПРУ є приміщення для розміщення людей, санвузол, вентиляційне приміщення (у великих ПРУ), приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу (часто сполучається з тамбуром).

Вимоги до ПРУ спрощені:

- припускається 1 вхід, якщо місткість менш 50 чіл.;

- припускається одноярусне розташування нар-сидінь і висота приміщення 1,7...1.9 м;

- вентиляція спрощена – з піщаним фільтром з ручним приводом.

Під ПРУ можуть бути пристосовані різні заглиблені приміщення – підвали, льохи, овочесховища й інші приміщення – після герметизації, пристрою вентиляції й робіт з підвищення К_осл..

Захисні властивості протирадіаційних укриттів оцінюються коефіцієнтом ослаблення, який вказує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м від землі більша від дози радіації в укритті, тобто коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а відповідно і дозу опромінення людей.

Протирадіаційні укриття можуть обладнуватись насамперед у підвальних поверхах будинків і споруд. Підвали в дерев'яних одноповерхових будинках ослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в житлових одноповерхових кам'яних (цегляних) будинках – у 40, у двоповерхових – у 100, середня частина підвалу кількаповерхового кам'яного будинку – у 800–1000 разів. При невисоких рівнях радіації, а також для захисту від бактеріальних засобів, парів отруйних і сильнодіючих ядучих речовин можна використовувати кам'яні (цегляні) або дерев'яні будівлі.

При виборі й підготовці укриттів для захисту від радіоактивних речовин слід враховувати захисні властивості будівельних матеріалів та окремих конструкцій.

Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактивних випромінювань характеризується щільністю і товщиною шару половинного ослаблення матеріалу, тобто певною товщиною шару матеріалу, при проходженні через який інтенсивність радіоактивних випромінювань зменшується у два рази. Величина шару половинного ослаблення різних будівельних матеріалів наведена в таблиці 5.3.

За шаром половинного ослаблення матеріалу можна визначити коефіцієнт ослаблення для будь-якої товщини, знаючи, що потік радіоактивних випромінювань буде зменшено вдвічі стільки разів, скільки шарів половинного ослаблення є в товщі матеріалу:

, (5.1)

де: К_осл – коефіцієнт ослаблення;

h – товщина шару кожного будівельного матеріалу;

d – товщина шару половинного ослаблення кожного матеріалу.

Наприклад укриття накрите деревом (20 сантиметрів, шар половинного ослаблення d₁ = 20 сантиметрів) і ґрунтом (40 сантиметрів, шар половинного ослаблення d₂ = 8,1 сантиметрів). Тоді:

.

Якщо додати ще шар ґрунту 25 сантиметрів, то

.

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід звернути увагу на ті місця, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляння радіоактивного пилу на горища, бо це збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

Таблиця5.3 – Шар половинного ослаблення радіації різних матеріалів, d, см

Примітка. Для інших матеріалів, яких немає в табл., товщина шару половинного ослаблення розраховується приблизно як відношення товщини шару половинного ослаблення води до густини матеріалу.

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіоактивного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиблених у землю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конкретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, можна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту людей в умовах сильного забруднення місцевості радіоактивними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, треба вжити заходів проти потрапляння радіоактивного пилу в приміщення. Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпечних хімічних речовин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в дерев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчином. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей і вікон. Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі – всі ці місця треба зробити непроникними для радіоактивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон, дверей та інших отворів. Перекриття можна підсилити шаром піску, шлаку або просто землею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для забезпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5–2 м вище припливного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу – існуючі вентиляційні канали. У припливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної січки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно посилити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрунту 60–70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляційний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 5.4) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури (рис. 5.5).

Рисунок 5.4 – Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

1 – вхід; 2 – витяжна шахта; 3 – перекриття; 4 – обсипка ґрунтом;

5 – припливна шахта; 6 – завіса при вході

Рисунок 5.5 – Протирадіаційне укриття з перекриттям із

залізобетонних плит

Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і споруди засипають ґрунтом, який через кожних 20…30 см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізоляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випуклим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60…70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у вигляді герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін проконопачують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 5.4).

Таблиця 5.4 – Об'ємно-планувальні норми при будівництві ПРУ

Найпростіші укриття

Найпростішим укриттям для захисту населення у сільській місцевості є щілини і землянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.

Щілину роблять глибиною близько 2 метра (рис. 5.6). Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять східчасті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Перекриття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10…15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20…40 сантиметрів. 3верху все вкривають дерном. Поверхневі води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо можна, щілини будують також зі збірних залізобетонних конструкцій.

Рисунок 5.6 – Перекрита щілина

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Будують землянку так само, як і щілину, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ширина землянки 2…2,5 м.

5.6 Евакуаційні заходи

В умовах неповного забезпечення захисними спорудженнями в містах й інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в заміській зоні.

Евакуація – це організоване вивезення або виведення населення з районів можливого впливу наслідків НС, якщо може створитися загроза життю й здоров'ю людей. Окрім людей евакуюють також матеріальні цінності, документи та архівні матеріали.

Залежно від обстановки, яка склалася внаслідок НС, може бути проведена повна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру. У випадку якщо евакуація провадиться на строк до 3 місяців, організуються пункти тимчасового розміщення; якщо на строк більше 3 місяців – створюються пункти розселення.

Повна (загальна) евакуація в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення й планується на випадок:

- небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров'ю населення, що проживає в зоні ураження);

- погрози катастрофічного затоплення місцевості із чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

- погрози або виникнення збройного конфлікту в районі п’ятидесятикілометрової прикордонної зони.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення системи захисту населення й територій за рішенням Кабінету Міністрів України на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час – у випадку погрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи. При проведенні часткової евакуації вчасно вивозиться не зайняте у виробництві й сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери й інваліди, що утримуються в будинках для літніх осіб, разом з викладачами й вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх родин.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

- загальної аварії на АЕС;

- всіх видів аварій з викидом СДОР;

- погрози катастрофічного затоплення місцевості;

- більших лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ із важкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад, уповноважених органів з питань НС і ЦЗ відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, що передбачає в мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів всіма видами наявного транспорту, а у воєнний час – транспортом, що не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

У випадку воєнних дій при евакуації все населення ділиться на наступні категорії:

1 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких триває у воєнний час;

2 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких переноситься в заміську зону;

3 робітники та службовці об'єктів, що припиняють свою діяльність на час НС;

4 населення, не пов'язане із трудовою діяльністю.

Райони розселення першої категорії населення вибираються так, щоб дорога на роботу й назад займала не більше 4 годин.

Планування евакуаційних заходів й їхнє здійснення проводяться за виробничо-територіальним принципом. Виробничий принцип – по главі родини. Непрацююче населення –за місцем проживання через домоуправління.

Таблиця 5.5 – Строки евакуації

1 – зона можливих сильних руйнувань; 2 – зона можливих слабких руйнувань; 3 – заміська зона; 4 – міська територія; ЗЕП – збірний евакопункт; ПЕП – прийомний евакопункт; ППЕ – проміжний пункт евакуації; ПМ – пішохідний маршрут; АМ – автомобільний маршрут (умовно, тому що можуть бути маршрути для будь-якого виду транспорту)

Рисунок 5.7 – Схема евакуації

Евакуаційні органи

Евакуаційні органи– органи ЦЗ і виконавчої влади, що планують, організують й контролюють евакуацію. До них ставляться: евакуаційні комісії, збірні евакопункти (ЗЕП), прийомні евакопункти (ПЕП), проміжні пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії (міські, районні, об'єктові) планують евакуацію на заздалегідь розподілені території (населені пункти), складають списки евакуйованих по об'єктах, створюють ЗЕПи, визначають способи евакуації, склад піших колон, їхні маршрути, вирішують питання транспортного забезпечення, готовлять ППЕ, ПЕПи та ін.

ЗЕПи організуються евакуаційними комісіями. Їм надається постійний номер, вони розвертаються в громадських будинках поблизу місць посадки на транспорт або місць формування піших колон. До ЗЕПу приписуються, як правило, кілька об'єктів (чисельність евакуйованих – 10...15тисяч осіб, максимально – 30тисяч).

Завдання ЗЕП:

- збір, реєстрація, підготовка до відправлення евакуйованих;

- організація посадки на транспорт, формування й відправлення колон;

- інформація евакуйованих про обстановку в районах розміщення;

- організація укриття евакуйованих при повітряній тривозі;

- надання відомостей в евакуаційні комісії про кількість евакуйованих.

Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а також для забезпечення його всім необхідним створюються приймальні комісії і приймальні евакуаційні пункти сільських районів. Приймальні евакуаційні комісії проводять свою роботу разом зі штабами і службами ЦЗ. До складу приймальної евакуаційної комісії села чи сільськогосподарського об'єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації, представники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побутових та інших організацій.

Приймальна евакуаційна комісія району, села, об'єкта встановлює зв'язок з евакуаційною комісією міста і уточнює питання прийому і розміщення населення, графік руху ешелонів і автомобільних колон, чисельність людей.

Для прийому населення, що прибуває, влаштовують приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) у школах, дитячих садках, клубах та інших громадських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйованого населення. На ПЕП зустрічають евакуйованих, розподіляють за населеними пунктами, надають першу медичну допомогу, розселяють людей.

Розселяють евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жителів (у порядку підселення), гуртожитках, клубах, пансіонатах та інших придатних для житла приміщеннях.

Підвали, погреби необхідно пристосувати під ПРУ. Місцеві жителі повинні бути готові поділитися з прибулими продуктами харчування, особливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання.

Завдання ПЕП:

- прийом і реєстрація евакуйованих;

- розміщення (розселення);

- створення необхідних умов для життя й побуту;

- захист евакуйованих у випадку радіоактивного зараження місцевості.

У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу в заміській зоні. У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу в заміській зоні.

Способи евакуації

Існують два способи евакуації:

1 Всіма видами транспорту.

2 Комбінований спосіб – із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону пішки (до ППЕ), потім при наявності транспорту до ПЕП – на транспорті. Піший маршрут – на відстань добового переходу (10…12 годин, до 30 км). Формуються колони чисельністю по 500...1000 осіб за виробничо-територіальним принципом на чолі з начальником колони, відстань між колонами близько 500м, середня швидкість руху – 4...5км/год. Через 1...1,5 години організуються малі привали (до 15 хвилин); у другій половині маршруту – великий привал (1,5...2 години) за межами небезпечної зони. При евакуації пішки необхідно виконувати всі команди і сигнали начальника колони, дотримувати вказаний темп руху дистанцію, бути готовими до захисту при введенні сигналів ЦЗ. У дорозі необхідно надавати допомогу один одному, особливо хворим і тим, хто відстав. При поганому самопочутті потрібно звернутися до медичного працівника, який супроводжує колону.

• ⇐ Назад
• 24
• 25
• 26
• 27
• 28
• 29
• 303132
• 33
• 34
• 35
• 36
• 37
• 38
• 39
• Далее ⇒