Практичне заняття №12 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЙ ДЛЯ ЇХ УСУНЕННЯ

 

Мета роботи: ознайомитись з загальним поняттям “Надзвичайна ситуація”, визначити причини їх виникнення та методи усунення.

План

1.Загальна характеристика надзвичайних ситуацій.

2.Класифікація надзвичайних ситуацій.

3.План підприємств щодо захисту робітників та службовців від надзвичайних ситуацій, запобігання, реагування та ліквідація їх наслідків

 

Теоретичні відомості

Небезпеки сучасного світу мають великі негативні наслідки, що суттєво впливають на економіку, політику, соціальне життя населення цілих регіонів. Залежно від масштабності та тривалості небезпеки оцінюються як надзвичайні ситуації, якщо вони спричинили значну соціально-економічну шкоду, призвели до стресового стану населення і перш за все до людських жертв. В міжнародній термінології частіше всього використовується термін "катастрофа".

Надзвичайна ситуація – це ситуація на об’єкті чи окремій території, що викликана подіями природного, екологічного, технічного, соціального, військового та іншого характеру, що призвела чи може призвести до значної шкоди, порушення нормальної життєдіяльності та загибелі людей. До причин, що спричиняють надзвичайні ситуації відносять аварії, катастрофи, стихійні лиха. Ці поняття ототожнюються, часто плутаються, тому що переплітаються в уяві людей з великим лихом.

Аварія – це пошкодження, вихід з ладу будь-яких механізмів, технологічних ліній, руйнування будівель, мостів, транспортних магістралей та вихід з ладу виробництв. Джерелом аварії можуть бути відсталі технології, застаріле, зношене обладнання, транспортні засоби і інше.

Катастрофа – це злам, переворот, важлива подія, що безповоротно змінює долю. Найвідоміше трактування: катастрофа – це раптове лихо чи велика подія, що спричиняє важкі наслідки для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Згідно з теорією катастроф будь-яка економічна, екологічна, технічна, соціальна система проходить у своєму розвитку декілька етапів: етап становлення (росту), етап стабільного існування, етап кризи (відмирання, згасання, перебудови). З етапом кризи завершується загибель системи або перехід її у новий, якісно-вищий стан. Руйнування системи залежить від величини дестабілізуючих чин­ників, котрих зазнає система та надійності, добротності цієї системи. Характерними рисами етапу кризи є швидке прискорення процесів, що наближають катастрофу. До відповідного моменту етап кризи системи можна відхилити, але після настання цього моменту катастрофа стає неминучою, а надзвичайна ситуація розвивається дуже швидко.

Таким чином, надзвичайна ситуація це сукупність етапів прояву дестабілізуючих чинників, що порушують нормальне функціонування соціальної системи.

До дестабілізуючих чинників, що призводять до виникнення надзвичайних ситуацій відносять прямі та побічні небезпеки. Якщо предметна діяльність здійснюється в умовах де є загроза вибуху, удару або іншого ушкодження говорять про пряму небезпеку. Побічною загрозою в цих умовах можуть бути недоліки в організації виробничого середовища, неправильні, помилкові дії та непередбачена поведінка або реакція працюючих.

Ще зовсім недавно була думка про те. що технічний прогрес дозволить підвищити стандарти безпеки життєдіяльності людини, захистивши при цьому і довкілля. Але аналіз надзвичайних подій свідчить про те, що з кожним роком зростає число аварій та катас­троф. Кожен рік на землі реєструється понад 5 мільйонів пожеж, у вогні яких гине понад 60000 чоловік, трапляються мільйони дорожньо-транспортних пригод, тисячі великих аварій, сотні корабельних та десятки авіаційних катастроф. На 70–90–ті роки припадає дві третини великих технологічних катастроф XX століття. Якщо у 80–х роках велика катастрофа у світі відбувалася в середньому один раз на п’ять років, то у 90–х роках – двічі на рік. За останні 20 років лише природні катаклізми позбавили життя 3 млн. осіб.

Можна згадати великі катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986), вибух на продуктопроводі недалеко від Уфи (1989), забруднення систем водопостачання в Харкові (1995) та інше. Усі згадані лиха об’єднуються поняттям надзвичайної ситуації. Всі надзвичайні ситуації відбуваються на фоні титанічних зусиль за збільшення надійності технічних систем, та використання новітніх засобів захисту людини і навколишнього середовища.

Зростання кількості надзвичайних ситуацій є наслідком загострення суперечностей між людиною і природою. Конфлікти між людиною і природою пояснюються швидким зростанням населення Землі, розширенням масштабів предметної діяльності, різким збільшенням енергоспоживання та інших природних ресурсів. Не досконало пізнавши закони природи, не передбачивши можливі негативні наслідки від реалізації своїх проектів людина почала створювати потужні інженерні комплекси та технічні системи, штучне середовище існування. В технічних системах ризик виникнення надзвичайних ситуацій збільшується внаслідок того, що свідомість, моральний та загальнокультурний розвиток людей відстає від темпів науково-технічного прогресу.

Аналіз розслідування надзвичайних ситуацій дає можливість виділити два джерела небезпек зовнішні та внутрішні. Зовнішні джерела це стан виробничого середовища, технічні засоби, технологічні процеси, санітарно-гігієнічні умови виробничого середовища, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію і безпосередню небезпеку для людини. Внутрішні джерела небезпеки обновлені особистими якостями людини, її помилковими та непередбаченими діями, що пов’язано з соціальними та психологічними властивостями. Соціально-психологічне середовище, незадоволення станом між особистих взаємовідносин (окрім випадків прямої шкоди) впливають на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію адаптаційних можливостей і являють собою суб’єктивний аспект небезпек.

Глобальні катастрофи неодноразово відбувалися у геологічному минулому, вони охоплювали цілі континенти і ставили на межу існування не тільки рослинний і тваринний світ, але і всю біосферу. Кліматичні умови під час глобальних катастроф дуже змінювалися. Знижувалася середня температура, змінювалися конфігурації континентів, склад атмосфери та морської води.

До чинників ризику надзвичайної ситуації можна віднести: недосконалу технологію виробничого процесу, недоліки при виконанні проектних робіт: недостатню експертизу проекту, конструктивні недоліки машин; порушення правил технічної експлуатації: недостатність в технологічних процесах та машинах протиаварійних засобів захисту; відсутність професіоналізму, відповідних навичок, знань; недостатню навченість з техніки безпеки: порушення виконавчих, орієнтовних, мотиваційних функцій: недостатність психічних функцій зумовлених шкідливими звичками (алкоголь, наркотики); порушення стану здоров’я, життєвого ритму, а також незадовільні умови праці, побуту, відпочинку та ін.

Отже описані причини є факторами ризику, що окремо чи сукупно являють собою ланки ланцюгової реакції, що запускають механізми аварій або катастроф. Багато аварійних та катастрофічних ситуацій були зумовлені інтелектуальною недостатністю деяких фахівців, відсутністю у них трудової культури, обов’язкової дисциплінованості, акуратності, почуття відповідальності за доручену ділянку робіт.

В розвитку надзвичайної ситуації, незалежно від причин та походження, можна виділити чотири характерні фази: зародження, ініціювання, кульмінацію та затухання.

Загальнодержавна стандартна класифікація надзвичайних ситуацій ще не розроблена, тому за основу існуючої класифікації взято Класифікатор надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабміну від 15 липня 1998 р. № 1099. Цією постановою встановлено загальні ознаки надзвичайних ситуацій та їх розподіл відповідно до походження аварійних подій, що можуть мати місце на території України.

Відповідно до причин походження подій, Класифікатор на території держави розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це аварії (катастрофи) з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин або раптове руйнування споруд, будівель, інженерних мереж життєзабезпечення, неспровоковані вибухи, пожежі чи їх загроза.

2. Надзвичайні ситуації природного походження – це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, зміна стану повітряного середовища, водних ресурсів, деградація ґрунтів, природні пожежі, інфекційні захворювання людей, масові ураження рослин і тварин хворобами або шкідниками,

3. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це протиправні дії терористичного і антиконституційного спрямування є загроза або збройний терористичний напад, захоплення важливих об’єктів, заручників, транспортних засобів, виявлення застарілих боєприпасів чи вибухівки в громадських місцях.

4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру – це застосування зброї масового чи звичайного ураження внаслідок чого виникають вторинні чинники загрози для населення і руйнування об’єктів народного господарства.

В Положенні про класифікацію надзвичайних ситуацій наведені деякі визначення та терміни.

Надзвичайна ситуація – це порушення нормальної діяльності людей на об’єкті або території, що спричиняється небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Небезпечне природне явище – це подія природного походження, яка за своєю інтенсивністю і тривалістю може вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.

Надзвичайні ситуації природного походження прийнято називати стихійним лихом.

Стихійне лихо – це явище природного походження що створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних і духовних цінностей.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру це безпосередній результат діяльності людини. Вони можуть виникати внаслідок аварій і катастроф, що відбуваються через недостатню надійність, зношеність технічних систем або через несподівані помилкові діяння людей, викликані некомпетентністю, професійною не відповідністю або злим наміром.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює загрозу для життя і здоров’я людей, призводить до руйнування будівель, споруд або порушення виробничого процесу чи завдає шкоду навколишньому середовищу.

Аварії, що призводять до значних людських жертв називають катастрофами.

Катастрофа – це великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків.

Аварії (катастрофи) поділяють на дві категорії. До першої категорії відносяться аварії, що призвели до повної або часткової зупинки виробництва з великими матеріальними збитками, внаслідок яких загинуло п’ять і більше чоловік, або створилася загроза життю і здоров’ю працівників підприємства чи населення, що перебуває поблизу об’єкту, де сталася подія. Сюди відносяться аварії з можливим викидом у навколишнє середовище радіоактивних або сильнодіючих отруйних речовин з розповсюдженням їх за межі території промислових підприємств.

До другої категорії відносяться аварії, внаслідок яких сталися руйнування або пошкодження окремих виробничих споруд, внаслідок яких або загинуло до 5 чоловік, або створилася загроза життю і здоров’ю працівників цеху, дільниці.

З великої кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру найчастіше спостерігаються аварії та катастрофи транспортних засобів, несподівані руйнування будинків, аварії на електрое­нергетичних та комунальних системах життєзабезпечення.

Особливості транспортних аварій зумовило виділення їх в окремий вид надзвичайних ситуацій для систематизації і розробки способів і засобів ведення рятувальних робіт.

В окремий блок аварій виділяється раптове завалювання споруд. Даний тип аварій відбувається не сам по собі, а ініціюється будь-яким іншим чинником: великим скупчення людей, активною виробничою діяльністю, проведенням вибухових або інших ударних дій. Цей вид аварій дуже небезпечний внаслідок його раптового виникнення.

Надзвичайні ситуації подібного типу важко передбачувані, вони наносять значні збитки народному господарству і супроводжуються великими людськими жертвами.

Аварії (катастрофи) на електроенергетичних системах переважно призводять до надзвичайних ситуацій через вторинні наслідки і створення надзвичайно несприятливих умов. До особливо несприятливих наслідків призводять ці аварії у зимову пору року, а також у віддалених чи важкодоступних районах. Особливо характерні такі надзвичайні ситуації у холодні зими через перевантаження енергомереж у зв’язку з додатковими витратами енергії на зігрівання житла.

Аварії на комунальних системах життєзабезпечення переважно відбуваються у містах, де є велике скупчення людей, на промислових підприємствах, що порушує встановлений ритм життєдіяльності. Аварія подібного типу може викликати масовий психоз серед населення з важкими патологічними наслідками.

Аварії на промислових очисних спорудах призводять до великих залпових викидів отруйних, токсичних та просто шкідливих речовин у навколишнє середовище. Даний тип аварій виділяється у окремий вид ще тому, що зумовлює різкий негативний вплив на обслуговуючий персонал та населені пункти.

Надзвичайні ситуації можуть виникати внаслідок гідродинамічних аварій при руйнуванні (прориві) гідротехнічних споруд.

Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, що спричиняють катастрофічні затоплення. Основними уражаючими чинниками катастрофічного затоплення є руйнівна хвиля прориву, водний потік та води, що затоплюють територію. Довготривалі наслідки цього типу аварій пов’язані з залишковими чинниками затоплення – наносами, забрудненням, змивом ґрунту.

Антропогенні екологічні катастрофи спричиняються людиною, її нерозумною діяльністю, що закінчується не тільки аварією, але і значними змінами оточуючого середовища, що призводить відразу або в недалекому майбутньому до патологічних змін в організмі людини.

Усі надзвичайні ситуації екологічного характеру поділяються на 4 групи.

Надзвичайні ситуації 1–ї групи спричиняються катастрофічними змінами ґрунту, надр, ландшафту. При видобуванні корисних копалин чи іншої діяльності людини виникають западини, зсуви, обвали. Хімічна промисловість спричиняє понад нормальну концентрацію важких металів і інших шкідливих речовин в ґрунті. Аграрна діяльність людини викликає інтенсивну деградацію ґрунтів, ерозію, засолення тощо. Захоронення відходів, звалища призводять до забруднення навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації 2–ї групи пов’язані з зміною складу і особливостей атмосфери, призводять до перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, гранично до­пустимого шуму, виникнення кислотних опадів, до значної зміни прозорості атмосфери та інших чинників.

Надзвичайні ситуації 3–ї групи пов’язані з зміною стану гідросфери. Вони викликають різку нестачу питної води внаслідок виснаження вод або їх забруднення, а також нестачу для господарських, побутових і технологічних потреб, призводять до порушення господарської діяльності та екологічної рівноваги внаслідок забруднення зон внутрішніх морів та світового океану.

Надзвичайні ситуації 4–ї групи пов’язані з зміною стану біосфери і характеризуються зникненням видів тварин, рослин внаслідок зміни умов їх існування, масовою загибеллю тварин та рослин на певній території, різкою зміною здатності атмосфери до відтворення поновлюваних ресурсів.

Отже, до характерних умов виникнення надзвичайних ситуацій відноситься:

о наявність джерела небезпеки (технічні системи з використанням вибухових, легкозаймистих, хімічно-агресивних речовин, радіоактивні, біологічні, токсичні матеріали, гідротехнічні споруди, трубопроводи, транспортні засоби, військова діяльність, будівлі та споруди);

о наявність чинників ризику (звільнення енергії та інших речовин в дозах, що загрожують життю і здоров’ю людей, забруднення навколишнього середовища, помилкові дії людей тощо).

Характер заходів, що спрямовуються для захисту людей від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій визначається ступенем раптовості події, кількістю людей, що загинули та масштабністю заподіяних економічних збитків.

За класифікаційними ознаками визначається чотири рівні надзвичайних ситуацій – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

До загальнодержавного рівня відносяться надзвичайні ситуації, які розвиваються на території двох та більше областей або загрожують транскордонним перенесенням, а також коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують можливості окремої області.

До регіонального рівня відносяться надзвичайні ситуації, коли наслідки їх охоплюють території двох та більше адміністративних районів або загрожують перенесенням на територію суміжної області, а для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують можливості окремого району.

До місцевого рівня відносяться надзвичайні ситуації, які виходять за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загрожують навколишньому середовищу, або сусіднім населений пунктам, інженерним спорудам, а для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують можливості потенційно-небезпечного об’єкта,

Потенційно-небезпечний об’єкт – це об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні та біологічні речовини, гідротехнічні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

До об’єктового рівня відносяться надзвичайні ситуації загроза виникнення яких чи розповсюдження їх наслідків обмежується тільки територією об’єкта. Наслідки об’єктових надзвичайних ситуацій ліквідуються за рахунок сил та ресурсів підприємства.

Надзвичайні події, що лежать в основі надзвичайних ситуацій можуть бути класифіковані за: сутністю і характером подій та процесів, що становлять їх основу; характером уражаючих чинників чи джерел небезпеки (теплові, хімічні, радіаційні, біологічні тощо); найважливішими ознаками прояву, місцем виникнення та відомчою належністю; основними причинами виникнення (конструктивні, виробничі, експлуатаційні, погодні тощо); інтенсивністю протікання та масштабами ураження, впливом або характером наслідків (руйнування, зараження, затоплення тощо).

При розслідуванні надзвичайних ситуацій головною ознакою в загальній класифікації є: визначення їх техногенного, природного, екологічного, соціального характеру, систематизація ризик-чинників, джерел дестабілізуючих небезпек за ознаками прояву, подіями та процесами, що мали місце в конкретній аварії або катастрофі.

Серед надзвичайних ситуацій особливе місце займають соціально-політичні конфлікти, криміногенні ситуації із застосуванням сучасних засобів ураження, вплив яких на об’єкти навколишнього середовища та людей можна прирівняти за розмірами до наслідків від стихійних лих або техногенних аварій.

Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру, визначаються чинним законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними та мобілізаційними планами.

Надзвичайні ситуації є явищем багато причинним, раптовим, малопередбачуваним, але, як правило, виникаючим в найслабших ланках технологічних систем чи промислово-господарських споруд, створених людиною. Засухи та повені, озонові діри та кислотні дощі, зростання інтенсивності сонячної активності є відповідною реакцією біосфери на непродуману діяльність людини.

Прогнозування надзвичайних ситуацій – це метод орієнтовного визначення терміну настання стихійного лиха та оцінка стану надійності технічних систем з метою запобігання негативних наслідків аварій та катастроф. В процесі прогнозування оцінюється район, характер та масштаби можливих надзвичайних ситуацій в умовах неповної та ненадійної інформації. Прогнозування надзвичайних ситуацій буває довгостроковим та короткостроковим.

Завдання прогнозування в області безпеки життєдіяльності полягає в тому, щоб орієнтовно визначити час можливого виникнення надзвичайної події. Згідно з прогнозом приймаються оперативні рішення щодо забезпечення безпеки населення.

Коли визначено момент виникнення надзвичайної ситуації, відповідні служби приводять у готовність систему оповіщення населення та систему спостереження і розвідки за вогнищем небезпеки. В дію вводяться спеціальні правила функціонування економіки та суспільного життя аж до визначення надзвичайного положення. Для зменшення негативних наслідків надзвичайних ситуацій нейтралізуються джерела підвищеної небезпеки (АЕС, виробництва токсичних і вибухонебезпечних речовин), припиняються технологічні процеси, здійснюється додаткове зміцнення або демонтаж потенційно небезпечних об’єктів. Приводяться в готовність аварійно-рятувальні служби, а при необхідності завчасно здійснюється часткова евакуація населення.

Для методу прогнозування використовують аналіз та розшифровку аналогічних аварій та катастроф, що мали місце у відповідній місцевості або технічній структурі, щоб вирішити безліч питань і дати більш достовірну відповідь щодо моменту настання надзвичайної ситуації.

В Україні функції забезпечення безпеки життєдіяльності, що спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, передані в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.

Захист населення – це комплекс організаційних і технічних заходів та засобів, спрямованих на попередження чи максимальне послаблення ступеню негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій на здоров’я людей, об’єкти, технічні системи та природне оточуюче середовище.

Захист населення здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду і ступеню небезпеки можливих надзвичайних ситуацій. Заходи щодо захисту населення проводяться у всіх населених пунктах і охоплюють усе населення України. Розподіл міст і об’єктів за значимістю щодо засобів та заходів захисту здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Основні заходи захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується перш за все підтримки у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення в разі необхідності евакуації населення з зон підвищеного ризику. Захист населення в умовах надзвичайної ситуації залежить від того, наскільки ефективно будуть використовуватися всі наявні засоби захисту (захисні споруди, індивідуальні засоби захисту і ін.).

Заходи забезпечення безпеки населення за ознаками її реалізації поділяють на три групи: завчасна підготовка; диференційований підхід; комплексні заходи.

Завчасна підготовка – це захисні заходи, що здійснюються на території всієї держави. Сюди відносять принцип завчасного накопичення засобів захисту населення від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій, а також підтримка їх у стані готовності для використання в разі необхідності.

Диференційний підхід – це визначення характеру, об’єму та часу проведення захисних заходів. Характер та об’єм цих заходів встановлюється диференційно, залежно від виду джерела небезпечних та шкідливих чинників, а також конкретних місцевих умов.

Комплексні заходи – це створення безпечних та здорових умов в кожній галузі та сфері діяльності людини. Даний принцип обумовлюється тим, що в умовах техногенного середовища людина може будь-де наражатися на небезпечні та шкідливі чинники, захист від яких повинен входити в комплексні заходи.

Таким чином, основні заходи щодо забезпечення захисту населення у надзвичайних ситуаціях базуються на таких засадах (принципах):

1. Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне його інформування про наявну небезпеку.

2. Навчання населення вміло застосовувати засоби індивідуального захисту і правильно діяти у надзвичайних ситуаціях.

3. Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

4. Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

5. Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах надзвичайної ситуації та вогнищах ураження, створення запасу матеріальних засобів для виконання цих робіт.

6. Профілактичні проти епідеміологічні та санітарно-гігієнічні заходи, санітарна обробка людей, дегазація, дезактивація та дезинфекція матеріальних засобів, одягу та взуття, будівель та споруд.

7. Забезпечення відповідного режиму роботи об’єктів народного господарства та поведінки населення в зонах ризику та вогнищах надзвичайної ситуації.

Планування заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності на випадок надзвичайної ситуації дозволяє конкретизувати мету і способи діяння за часом, ресурсами та виконавцями. Планування цих заходів базується на аналізі та оцінці людських і матеріальних ресурсів, а також на досягнутому рівні розвитку теорії та практики захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій.

План заходів – це сукупність документів, у яких визначені сили і засоби, порядок і послідовність дій з метою забезпечення захисту населення, виробничих об’єктів, природного середовища від негативного впливу надзвичайної ситуації.

Плани заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності розробляються з урахуванням реальних можливостей і умов конкретної галузі народного господарства, конкретного виробництва з метою завчасної підготовки об’єкта до захисту в надзвичайних умовах і з метою ліквідації негативних наслідків стихійного лиха, виробничих аварій або катастроф, якщо вони будуть мати місце.

Реальність розроблених планів буде залежати від повноти вихідних даних, наявності сил і засобів правильного обліку всіх можливостей об’єкту. Плани об’єкта щодо безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій розробляють керівники, спеціалісти і штаб цивільної оборони. При розробці заходів, ряд питань узгоджується з відповідними службами і штабом цивільної оборони району або міста. При розробці планів використовують директивні документи Президента, Верховної Ради та Уряду України, а також дані про кількість та особовий склад формувань, що потрібно створити на даному об’єкті, та документи, що характеризують госпо­дарство і населений пункт.

В плані заходів вказуються конкретні показники (види робіт, способи); термін виконання робіт, необхідні ресурси (види, кількість, джерела); функціональні обов’язки осіб, відповідальних за виконання кожного пункту плану; способи контролю за його реалізацією.

Розробка плану відбувається у три етапи у певній послідовності.

Перший етап – підготовчий, протягом якого визначається склад виконавців, доведення до них директив, вказівок і рекомендацій, встановлюється обсяг робіт.

Другий етап – практична робота щодо оформлення документів. У документах плану визначають заходи які потрібно виконати при загрозі виникнення надзвичайної ситуації, стихійного лиха, виробничої аварії, катастрофи і при ліквідації їх негативних наслідків, а також зміст і обсяг робіт, строки виконання ураховуючи конкретні умови і можливості кожного об’єкту. В планах повинні вказуватись роботи, що потребують капітальних затрат і матеріально-технічних засобів. До таких робіт належить будівництво протирадіаційних укриттів, систем зв’язку і оповіщення, придбання спеціальної техніки, автономних джерел електроенергії, необхідної для проведення рятувальних і ін. невідкладних робіт. Ці види робіт повинні здійснюватися у комплексі з іншими економічними заходами, тому їх включають у поточні та перспективні плани об’єктів, де вони будуть забезпечені коштами. У планах заходів висвітлюється питання щодо підвищення стійкості роботи об’єктів залежно від обставин, що можуть скластися.

Фінансування капітальних вкладень на будівництво захисних споруд, складів та інших об’єктів цивільної оборони здійснюється за рахунок об’єктів, з коштів, що виділяються відповідними міністерствами. Планування таких заходів як: підготовка і забезпечення майном формувань, навчання керівного і особового складу формувань і працюючих, організація зв’язку і оповіщення, створення навчально-матеріальної бази та інше, проводиться за рахунок коштів об’єктів.

Третій етап – узгодження розроблених планів зі штабом цивільної оборони району або міста, адміністрацією населеного пункту. Після затвердження планів організується вивчення документів всім керівним складом.

В ході розробки планових заходів передбачається порядок проведення робіт щодо безаварійної зупинки виробництва, організація евакуаційних заходів, та видача засобів індивідуального захисту, порядок та черговість проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, залежно від обставин, що можуть скластися. До плану заходів можуть додаватися довідкові та графічно-текстові матеріали, а також порядок надання донесень в комісію з надзвичайних ситуацій.

План заходів має бути реальним за змістом, коротким за сутністю, економічно обґрунтованим і відображати дійсні можливості техногенно-небезпечного об’єкту. Реальність плану заходів перевіряється в ході систематичних тренувань та навчань, щодо забезпечення безпеки життєдіяльності.

Нижче наводиться приблизна структура і зміст плану для забезпечення життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях.

Після отримання інформації необхідно виконувати всі вказівки тексту інформації сигналу. Нижче наведенні сигнали і варіанти повідомлення про можливі надзвичайні ситуації.

Успіх захисту населення залежить від своєчасного і правильного повідомлення, дисциплінованості і правильної поведінки людей, дотримання рекомендацій і вимог органів цивільної оборони.

Для виживання населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій розробляється комплекс заходів в масштабі держави, головна мета яких уникнути або максимально знизити ураження населення. До комплексу заходів відносяться укриття населення в захисних спорудах, евакуація, розосередження та відселення з районів лиха, медичний, протирадіаційний, протихімічний захист, а також захист від біологічних засобів ураження.

Для виживання в умовах надзвичайних ситуаціях, населення повинно бути добре навчене. Таке навчання здійснюється наскрізно на всіх рівнях підготовки – в школі, технікумах, коледжах, вузах та заняттях цивільної оборони. Кожна людина України повинна знати правила та прийоми захисту, використання засобів індивідуального захисту.

Протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист населення організується з метою розробки та реалізації комплексу засобів щодо попередження та послаблення впливу на населення радіаційних випромінювань, токсичних речовин, СДОР, бактеріологічних засобів, захисту харчових продуктів, складів продовольства, водних джерел. Цей комплекс включає:

о розробку можливих варіантів захисту населення та об’єктів різних галузей народного господарства;

о оцінку обстановки, вибір способів, засобів та режимів захисту, організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю місцевості і рівня опромінення та зараження персоналу;

о локалізацію негативних наслідків впливу дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій.

Для виживання людей в умовах надзвичайних ситуацій використовують: проведення евакуаційних заходів; укриття людей у захисних спорудах; використання засобів індивідуального захисту; використання засобів медичної профілактики.

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення працівників підприємств та організацій, що припиняють або переносять свою діяльність у приміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробничій сфері населення.

Евакуації підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Евакуація може мати масовий характер і здійснюватися у стислі строки або поступово залежно від обстановки. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом. Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, пішки). Як правило транспортом вивозять робочі зміни, формування цивільної оборони, дітей, літніх людей, інвалідів і ін.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у приміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів сімей, студентів та учнів шкіл організується через підприємство, навчальні заклади. Решта населення здійснює евакуацію через ЖЕКи і будинкоуправління за місцем проживання.

Евакуація здійснюється в разі: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій зі СДОР наслідки яких загрожують життю і здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торфових пожеж, які загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших географічних та гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

Для підготовки і проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах і на об’єктах народного господарства створюють евакуаційні комісії. Комісія здійснює підрахунок населення, яке підлягає евакуації; можливість населених пунктів приміської зони прийняти і розмістити населення, підрахунок транспортних засобів, розподіл їх за об’єктами евакуації, визначення піших колон та маршрутів, розробку документів про евакуацію населення району, навчального закладу.

У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором. Комісія навчального закладу здійснює підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їх родини; визначає склад піших колон і маршрут їх виходу, організовує забезпечення транспортом, забезпечує зв’язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами та приймальними комісіями у приміській зоні, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Населення про початок та порядок евакуації повідомляється по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт.

Одним з основних засобів захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів є укриття людей у захисних спорудах, розташованих за місцем проживання, роботи або навчання.

Захисні споруди – це укриття спеціально призначені для захисту населення від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій, від сучасних засобів масового ураження, а також від впливу радіації, отруйних речовин, СДОР, біологічних засобів, деяких аварій і стихійних лих (ураганів, снігових заносів). Ці споруди залежно від захисних властивостей поділяються на сховища та протирадіаційні укриття. Як захисні споруди можуть також використовуватись щілини, галереї, землянки і ін.

Сховище – це міцна інженерна герметична споруда, обладнана фільтровентиляцією, що забезпечує найбільш надійний захист людей, що в ній перебувають, від усіх уражаючих чинників.

Фільтровентиляційні установки сховищ працюють у трьох режимах роботи:

1. Режим чистої фільтрації – зовнішнє повітря очищається від радіоактивного пилу;

2. Режим фільтровентиляції – крім радіоактивного пилу повітря очищається від отруйних речовин та бактеріальних засобів.

3. Режим повної ізоляції із регенерацією внутрішнього повітря – очищення повітря від вуглекислого газу та збагачення його киснем.

Сховища будують з таким розрахунком, щоб забезпечити в них захист людей, від уражаючих чинників, при безперервному перебуванню в них людей не менш двох діб.

Внаслідок надзвичайних ситуацій в населених пунктах і на територіях об’єктів народного господарства виникають руйнування будівель і споруд, здійснюється зараження місцевості радіоактив­ними або хімічними речовинами, що вимагає проведення ліквідаційних робіт. Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться з метою відновлення роботи зруйнованих або аварійних підприємств, організацій, навчальних закладів. У зв’язку з цим при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснюються такі заходи:

о розвідка вогнищ надзвичайних ситуацій;

о проведення ізоляційно-обмежувальних заходів у вогнищах інфекційного зараження; ліквідація і гасіння пожеж;

о проведення пошуку і рятування людей, надання потерпілим першої медичної допомоги та їх евакуація;

о проведення санобробки людей та знезараження їх одягу, проведення спецобробки населення;

о дегазація, дезактивація техніки, майна, доріг, місцевості.

о проведення відбудови зруйнованих споруд та шляхів сполучення.

Характер та обсяг ліквідаційних робіт залежить від виду та рівня аварії або стихійного лиха, масштабів та часу їх виникнення. Способи і послідовність їх виконання залежать від обставин, що склалися у районі надзвичайної ситуації, та наявності сил і засобів для проведення таких робіт.

Розвідку вогнищ надзвичайних ситуацій проводять збройні сили країни, цивільна оборона та невоєнізовані формування підприємств та об’єктів народного господарства. Воєнізовані сили армії і цивільної оборони включають підрозділи радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідок. У завдання цих підрозділів входить виявлення загального стану у вогнищах надзвичайних ситуацій та визначення межі ураження, руйнування, повені і пожеж, а також виставлення спостереження на особливо важливих напрямках (станціях, переправах, перехрестях доріг).

В місцях розташування евакуйованого населення, на маршрутах виходу з вогнищ надзвичайних ситуацій розвідка ведеться силами невоєнізованих формувань підприємств та організацій. Для допомоги у проведенні аварійно-рятувальних і лікувально-евакуаційних заходів у вогнища надзвичайних ситуацій направляють сили і засоби спеціальних формувань збройних сил, цивільної оборони, Міністерства охорони здоров’я, комунальних служб, Міністерства охорони навколишнього середовища.

Локалізація і гасіння пожеж проводиться з метою збереження матеріальних цінностей держави і населення. Здійснюється це протипожежними формуваннями збройних сил, цивільної оборони, Міністерства охорони навколишнього середовища, Міністерства надзвичайних ситуацій з залученням до цих робіт працівників, службовців і населення, що близько проживає до вогнища надзвичайної ситуації.

Проведення відбудови зруйнованих споруд і шляхів сполучення здійснюється з метою поновлення роботи життєво важливих об’єктів міста, району та ін. До них належать: телеграф, телефон, лікарні, мости, залізниця, шляхи евакуації та підвезення матеріальних засобів.

Роботи по ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконуються поетапно, у певній послідовності та в максимально короткий термін. Всі роботи здійснюються у три етапи.

Перший етап полягає в тому, щоб терміново захистити населення. Зменшити можливі наслідки надзвичайної події та здійснити підготовку для проведення невідкладних та рятувальних робіт. Основні заходи першого етапу щодо термінового захисту населення полягають в тому, щоб завчасно повідомити населення про загрозу, режим поведінки в умовах, що склалися та способи використання індивідуальних засобів захисту. В цей етап входить в разі необхідності евакуація людей з зон небезпеки та надання потерпілим першої домедичної допомоги. В першому етапі належить вжити заходи щоб максимально зменшити негативні наслідків та запобігти подальшому розвитку надзвичайної ситуації. Для цього здійснюють локалізацію вогнища аварії, призупиняють або змінюють технологічний процес, вживають заходи щодо попередження виникнення пожеж, а при їх виникненні приступають до гасіння.

Другий етап – ліквідація наслідків надзвичайної ситуації. Терміново приводять у стан готовності органи управління, сили та засоби, розвідку вогнищ ураження та оцінку обстановки. В цей період рятувальні та інші невідкладні роботи не припиняються, а безперервно продовжуються з необхідною заміною бригад рятувальників та ліквідаторів. Одночасно з цими роботами продовжуються роботи першого етапу щодо захисту населення та зменшення негативного впливу дестабілізуючих чинників надзвичайної ситуації. Всі роботи виконуються з максимальним дотриманням відповідних правил та норм техніки безпеки і запобіжних заходів.

На третьому етапі ліквідаційних робіт вирішується питання забезпечення життєдіяльності населення в районах, що постраждали внаслідок аварії, катастрофи або стихійного лиха. Відповідно до обставин, що склалися відновлюють зруйноване житло або будують тимчасові будівлі для житла або інші об’єкти, що постраждали. Відновлюють енерго- і водопостачання, лінії зв’язку і об’єкти кому­нального обслуговування. В цей період здійснюється санітарна очистка території, що постраждала внаслідок надзвичайної ситуації.

Після закінчення робіт третього етапу здійснюють реевакуацію, тобто повернення населення на постійне місце проживання. На цьому етапі починаються роботи по відновленню функціонування об’єктів народного господарства. Ці роботи виконують будівельні, монтажні та інші спеціалізовані організації після проведення санітарно-медичних заходів.

До санітарно-медичних засобів захисту населення у надзвичайних ситуаціях відносяться протиепідемічні, санітарно-гігієнічні і спеціально-профілактичні заходи, що чиняться для запобігання або послаблення ураження населення.

Протиепідемічні заходи мають на меті попередити поширення серед населення інфекційних хвороб. Вони передбачають: вивчення санітарно-епідемічного стану районів, де виникло або може виникнути інфекційне захворювання; проведення щеплень, ізоляційних та дезінфекційних заходів.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають дотримання правил особистої гігієни, а також санітарний контроль за районами проживання людей, продуктами харчування, джерелами води.

Спеціально-профілактичні заходи включають застосування протирадіаційних препаратів для підвищення імунітету населення до впливу іонізуючого випромінювання, та сильнодіючих отруйних речовин. Сюди відноситься використання індивідуальних аптечок, протихімічних та перев’язочних пакетів.

При необхідності проводиться знезаражування території, будівель, споруд, та інших об’єктів. У вогнищах надзвичайних ситуацій проводять дезінфекційні, дезактиваційні, дегазаційні та інші заходи.

Дезінфекція, знезаражування – знищення збудників заразних захворювань (мікробів, вірусів). У широкому розумінні слова дезінфекція охоплює також дезінсекцію – знищення шкідливих для людини членистоногих і дератизацію – знищення шкідливих гризунів.

Проводять її після встановлення санепідемстанцією меж зараженості території, людей, тварин, продуктів харчування, води.

Територію, будівлі, споруди та інші об’єкти сильно зрошують дезінфікуючим розчином, а потім проводять механічне очищення. Обробку проводять тричі з інтервалом в 1 годину. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна (5%), розчин їдкого натру (10%), розчин формальдегіду (4%), розчин хлористого йоду (5%) та інші препарати.

Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний 1 м3 води додають 0,5 л розчину хлорного вапна, а при споровій мікрофлорі – 4л, після цього воду перемішують і залишають на 10–12 год., а потім зливають чи відкачують. Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води – кип’ятіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип’ятять не менше 2 годин.

До фізичних засобів відноситься: висушування, сонячне світло, ультрафіолетові промені, вогонь (спалювання, пропалювання металів, предметів), кип’ятіння води з добавкою мила, лугів, водяна пара і гаряче повітря, що використовується в дезінфекційних камерах і спеціальних апаратах – автоклавах. До хімічних засобів дезінфекції відносяться кислоти, луги, хлорне вапно, хлорамін, фенол, формалін. Вони використовуються у вигляді розчинів різної концентрації, а формалін і в газоподібному стані.

Для видалення радіоактивних речовин з поверхні різних об’єктів, а також продуктів харчування, сировини і води проводиться дезактивація. Для визначення необхідності дезактивації проводять дози­метричний контроль радіоактивного забруднення. Дезактивацію проводять часткову або повну.

Дезактивацію територій здійснюють глибоким переорюванням, засипанням і асфальтуванням (ступінь забруднення знижується в 2 рази на кожні 13 смгрунту); бетонуванням (ступінь забруднення знижується в 2 рази на кожні 9,5 см бетону); зрізуванням шару забрудненого ґрунту 3–5 см (повна дезактивація). Дороги з твердим покриттям миють водою під тиском 300–500 кПа з розрахунку 3 л на 1 м2 поверхні. Ґрунтові дороги переорюють або знімають верхній шар скрепером.

Забруднення тваринної і рослинної продукції може бути поверхневим внаслідок прилипання радіоактивних часток і структурним – при всмоктуванні радіонуклідів через поверхню листя і надходження їх з ґрунту через кореневу систему. Структурне забруднення продукції тваринництва відбувається при годівлі тварин кормами, що містять радіоактивні речовини, а також при надходженні їх з водою і повітрям.

Є три способи дезактивації: механічне видалення радіоактивних речовин, технологічна переробка продукції і зниження вмісту радіоактивних речовин в продуктах харчування шляхом розбавлення чистою продукцією. Фрукти, овочі дезактивують промиванням водою. Добре змивається радіоактивний пил з огірків, кавунів, яблук, слив, груш. Погано піддається дезактивації цим способом картопля, малина, суниці, полуниці. Очищення картоплі, кукурудзи, бобів знижує забруднення радіоактивними речовинами у десятки разів.

Воду дезактивувати можна відстоюванням, фільтруванням і перегонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати відстоюванням. Для цього в ємність з водою додають природних іонітів – глину, чорнозем і ретельно перемішують. Після вистоювання верхній шар води зливають, забрудненість радіонуклідами зменшується на 50–70%. Відстоювання води поєднують з фільтруванням. Пропускання води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля або навіть шар землі, очищає її від радіонуклідів на 85–90%. Найкращий спосіб дезактивації води – це перегонка, але це можливо при невеликих кількостях води. Після дезактивації вода підлягає дозиметричному контролю.

Для знезараження або видалення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин використовують дегазаційні заходи. Дегазація проводиться хімічним, фізичним та механічним способом.

При хімічному способі використовують нейтралізуючі або руйнуючі отруйні речовини, хімічні засоби. Фізичні засоби дегазації передбачають випаровування, поглинання отруйних речовин різними матеріалами, руйнування вогнем і видалення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиняють. Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараженого шару ґрунту, снігу на глибину проникнення небезпечної хімічної речовини та її ізоляції.

Санітарно-медичні засоби захисту населення бувають частковими та повними. Виконують їх у вогнищах ураження під час проведення рятувальних та невідкладних робіт.

Часткова санітарна обробка – це механічне очищення відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, засобів індивідуального захисту за допомогою індивідуальних протихімічних пакетів.

Повна санітарна обробка – це знезаражування тіла людини та зміна білизни та одягу. Мета обробки полягає у повному очищенні від радіоактивних, хімічних речовин і біологічних засобів тіла і слизових оболонок, одягу, взуття, засобів індивідуального захисту. Цю обробку проводить населенню після виходу з зон забруднення радіоактивними речовинами і вогнищ надзвичайних ситуацій служба санітарної обробки цивільної оборони.

При аваріях, катастрофах, стихійних лихах для життєзабезпечення використовують заходи з метою створення умов для виживання населення в районах надзвичайної ситуації. До цих заходів входить мінімальне забезпечення потерпілого населення житлово-комунальними послугами на період проведення рятувальних робіт. Сюди входить також організація бази харчування в районах лих та тимчасове розселення у безпечних районах на період рятувальних робіт, забезпечення населення одягом, взуттям та товарами першої необхідності; надання фінансової допомоги потерпілим; медичне обслуговування та санітарно-епідемічний нагляд у районах тимчасового розміщення.

Метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у вогнищах надзвичайних ситуацій є рятування людей та надання медичної допомоги потерпілим, локалізація аварій та усунення по­шкоджень, котрі перешкоджають проведенню рятувальних та відновлювальних робіт. У вогнищах надзвичайних ситуацій рятувальні роботи ведуться безперервно до повного їх завершення. При вирішенні цих проблем виходять з того, що у вогнищах ураження і в районах стихійного лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а і деякі невідкладні, що не пов’язані з рятуванням людей, для створення умов щодо наступного проведення відновлювальних робіт.

При проведенні рятувальних робіт велике значення має своєчасне створення сил, що залучаються для виконання цих робіт, своєчасне проведення розвідки, швидкий рух і введення сил у вогнище ураження, чітке і оперативне управління цими силами та забезпечення їх всім необхідним. До рятувальних робіт включають пошук потерпілих та витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених місць та ін. Сюди входить розкриття завалів та рятування людей, що там знаходяться, подача повітря у завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою; надання першої допомоги потерпілим, виведення їх з небезпечних зон та відправка у лікарняні заклади.

Поряд з ефективним використанням машин і механізмів успішне проведення рятувальних і інших невідкладних робіт буде залежати від знання та дотримання правил і заходів безпеки, від чіткої організації сил і засобів залучених до цих робіт, від їх компетентності і психологічної стійкості.

Біля в’їзду на територію вогнища ураження, вивішують дорожні знаки, обмежують швидкість руху транспортних засобів до 5 км/год. та встановлюють показники напрямку безпечних проходів те проїздів. Пошкоджені споруди розбирають за принципом полегшення несучих конструкцій.

Послідовність, прийоми і способи проведення рятувальних робіт залежать від характеру руйнування будівель та споруд, аварій комунальних, енергетичних і технологічних мереж, від ступеня радіоактивного та хімічного зараження території об’єкта, пожеж та ін.

При розбиранні завалу застосовують різні способи залежно від конструкції споруди та характеру руйнування. Під час розбирання завалу потрібно діяти обережно, щоб не травмувати потерпілого. В першу чергу намагаються вивільнити голову та груди. Звільнення потерпілих людей крізь влаштовані проходи може здійснюватись на руках, на плащах, на брезенті, волоком або за допомогою носилок. Звільнених людей зосереджують у безпечних місцях та надають першу медичну допомогу.

До початку робіт по розборів завалів необхідно всі комунікації та мережі (електричні, газові, каналізаційні) відключити від аварійних об’єктів, щоб уникнути можливих нещасних випадків від ураження електричним струмом, отруєння побутовим газом, або його вибуху. При проведенні цих робіт без повного відключення інженерних систем, необхідно вжити охоронні заходи щодо їх збереження та безпечного виконання рятувальних та поновлювальних робіт. До цих заходів відноситься захист оголених мереж від можливого пошкодження, профілактична перевірка на загазованість підвальних приміщень і ін.

Усунення аварій на газових мережах здійснюється вимиканням окремих ділянок на газорозподільчих станціях, а також за допомогою засувок чи гідрозатворів. Щілини на трубах обмотуються щільним (брезентовим) бинтом або листовою гумою з накладанням хомутів. При займанні газу знижується його тиск у мережі, а полум’я гаситься піском, землею і глиною. Усі роботи по усуненню газових аварій проводяться в ізолюючих протигазах і з використанням вибухобезпечних ламп.

Аварії на електромережах усуваються тільки після їх знеструмлення та заземлення об’єктів, що можуть виявитися під напругою. При знеструмлених електричних мережах для освітлення фронту робіт та живлення електрифікованих інструментів прокладають тимчасову лінію, не з’єднану з мережею аварійного об’єкту. Всі струмоприймачі надійно заземлюють. Ввідні розподільчі пристрої, рубильники, пускові системи встановлюють в ящики, що мають надійні замки, та виключають доступ до них сторонніх осіб.

Невідкладні роботи у випадку руйнування технологічних трубопроводів проводяться з метою запобігання вибухів і пожеж шляхом вимикання насосів, перекриття трубопроводів.

Руйнування елементів будівель та споруд, що загрожують обвалом, здійснюють за допомогою лебідки, троса і трактора або вибуховим способом. Укріплення стін проводиться шляхом установки підпірних балок. До початку розбору аварійних будівель визначають місця для входу всередину споруди, ступінь їх зруйнованості та стан сходових маршів і кліток. Покрівлю і інші частини будівлі розбирають послідовно зверху вниз таким чином щоб видалення однієї частини не викликало обрушення іншої. Проведення будь-яких робіт на покрівлі при ожеледиці, густому тумані, зливах, сильних снігопадах або вітрах силою понад 6 балів – забороняється.

До розбору покрівель з пошкодженими кроквами перевіряють їх на міцність і при необхідності укріплюють. При розбиранні карнизів і звисаючих частин будівлі забороняється знаходитись на елементах, що розбираються, а також прилеглих до них стінах. Конструкції перекриттів розбираються по поверхах зверху вниз. Отвори у міжповерхових перекриттях огороджують або перекривають щитами з фіксаторами, що утримують їх від зміщення.

Перекриття зі збірних залізобетонних елементів розбирають зверху вниз, розрізуючи арматуру або відбиваючи її в місцях зварки. Куски збірних залізобетонних елементів опускають вниз за допомогою крана. Відривати за допомогою крана не відбиті або не відрізані залізобетонні елементи категорично забороняється.

Розбір будівельних конструкцій в зруйнованих спорудах необхідно виконувати в такій послідовності, яка б забезпечувала безпечні умови рятувально-поновлюваних робіт та гарантувала б міцність і стійкість демонтованих елементів на всіх стадіях демонтажу.

При пошкодженні системи теплопостачання всередині будівель виникає загроза ураження людей гарячою водою, парою або гарячим повітрям.

Пошкодження внутрішніх та зовнішніх теплових і водопровідних мереж може бути наслідком впливу стихійного лиха або техногенної катастрофи. Пошкодження можуть виникати внаслідок дії сейсмічних хвиль, зсувів або падіння зруйнованих будівель чи гідравлічних ударів в мережі. Пошкодження мережної арматури (засувки, пожежні гідранти, клапани та ін.) можливі внаслідок порушення болтових з’єднань, механічних пошкоджень арматури або конструкцій колодязів.

Аварії на трубопроводах і мережній арматурі пов’язані головним чином з порушенням з’єднань і зварних стиків, або переломами чавунних (азбестоцементних) труб і появою в них повздовжніх і поперечних тріщин або свищів. Ознаками руйнування зовнішньої трубопровідної мережі є затоплення вулиць, підтоплення оглядових колодязів, наявність води в завалах, падіння напору в мережі. Такі руйнування найбільш можливі в місцях вводу комунікацій в будівлі, примикання їх до оглядових колодязів, а також на ділянках мереж, що проходять на естакадах, мостах та ін.

Місця аварії на теплових мережах спостерігаються за виходом на поверхню пари або гарячої води, а також за надходженням їх з каналів в камери та колодязі.

Усунення пошкоджень у водопровідних мережах полягає у закритті місць витоку, ремонтних роботах на зварних з’єднаннях або у заміні окремих зруйнованих ділянок трубопроводів чи мережної арматури. Такі роботи трудоміські, мають великий об’єм, тому виконуються лише у крайній необхідності для відновлення окремих ділянок мережі. Переважно вживають заходи для влаштування тимчасових ліній, перепусків, подачі води у існуючі трубопроводи і ін.

При великих руйнуваннях в першу чергу усувають витік води (пари) шляхом відключення пошкодженої магістралі. У випадках загрози затоплення гарячою водою підвальних приміщень, що зна­ходяться біля місць аварій, теплову мережу відключають негайно. При невеликих руйнуваннях та невеликих витоках води трубопровід можна не відключати, а ізолювати від зовнішньої мережі засувками, якщо вони доступні і не пошкоджені.

Затоплення гарячою водою заглиблених споруд, що розташовані окремо від будівлі, може виникати при пошкодженні теплопроводів великого діаметру. У цих випадках невідкладні аварійно-відновлювальні роботи будуть полягати у відключенні пошкодженої ділянки шляхом закриття засувок або відводі гарячої води за допомогою влаштування тимчасових відвідних каналів, насипів.

До початку проведення аварійно-відновлювальних робіт перевіряють всі трубопроводи з яких у підземні споруди може надходити пара, гаряча вода. Аварійні трубопроводи відключають за допомогою запірної арматури. На кінцях трубопроводів встановлюють заглушки.

Невеликі тріщини, пробоїни тимчасово забивають дерев’яними корками або металевими хомутами з гумовими прокладками. Витоки з фланцевих з’єднань усувають затиканням щілин дерев’яними клинками, азбестом або заміною фланцевих прокладок. На стальних трубопроводах пошкоджені місця зварюють, а при великих руйнуваннях труби замінюють новими.

Правила техніки безпеки при виконанні робіт на аварійних теплових і водопровідних мережах однакові. Специфічною особливістю при роботі, на теплових мережах є небезпека отримання опіків від доторкання до гарячих труб, фасонних частин, а також наявність небезпеки обваритися гарячою водою або парою. Тому всі аварійно-відновлювальні роботи на теплових мережах повинні починатися тільки після відключення від мережі пошкодженої ділянки трубопроводів і усунення надлишкового тиску в ньому. Роботи на аварійних трубопроводах необхідно виконувати в рукавицях, а також використовувати екрани або щитки для захисту від можливого прориву струменю гарячої води або пари. Теплоізоляція відновлювальних теплових мереж виконується лише у тих випадках, коли виникає небезпека їх промерзання в холодну пору року.

В умовах надзвичайних ситуацій під дією дестабілізуючих чинників можливі випадки руйнування зовнішніх каналізаційних мереж. Місце аварії визначається за підтопленням оглядових колодязів, виливом з них стічних вод, а також із зруйнованих ділянок трубопроводів.

Ліквідаційні аварійно-відновлювальні роботи в системах каналізаційних мереж полягають в усуненні або обмеженні затоплення, що заважає проведенню рятувальних робіт.

Для проведення аварійно-відновлювальних робіт на каналізаційних мережах допускаються особи віком понад 18 років, що мають відповідну підготовку і практичні навички, знайомі з правилами техніки безпеки, засобами захисту і вимогами щодо використання інструменту та обладнання. До початку відновлювальних робіт всі працівники повинні бути навчені правилам використання кисневих протигазів і мати відповідні навички роботи з ними.

В процесі виконання відновлювальних робіт необхідно слідкувати за тим, щоб завчасно і постійно була відкрита якомога більша кількість колодязних люків, розташованих вище і нижче місця робіт, щоб створити необхідні умови для вентиляції.

План підприємства щодо захисту робітників і службовців від надзвичайних ситуацій, запобігання, реагування та ліквідації їх наслідків

План складається з текстової частини і додатків. Текстова частина плану складається з двох розділів.

Розділ 1. Висновки з оцінки можливої обстановки на об’єкті при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

Зміст, перелік можливих великих аварій, катастроф і стихійних лих для даного об’єкту висновки з оцінки обстановки, що може скластися на об’єкті при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

Розділ 2. Виконання заходів при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих на об’єкті.

1. Заходи при загрозі виникнення великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: оповіщення керівного складу формувань цивільної оборони, працюючих і населення; ознайомлення з інформацією вищих органів; порядок приведення до готовності сил і засобів для рятувальних робіт; організація прискореного проведення інженерно-технічних заходів, пов’язаних зі зміцненням існуючих або будівництвом нових інженерних споруд, захистом населення, виробничих фондів, матеріальних цінностей.

2. Заходи при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: порядок повідомлення керівного складу, формувань, працюючих про аварію, яка трапилася, і доведення інфор­мації до вищих органів цивільної оборони; організація розвідки і спостереження на об’єкті, де виникла аварія; організація дозиметричного і хімічного контролю; порядок приведення в готовність сил і засобів, призначених для проведення рятувальних і невідкладних робіт; організація медичного забезпечення; вжиття заходів для безаварійної зупинки виробництва; приведення у готовність захисних споруд; організація укриття населення; видача засобів індивідуального захисту; організація евакозаходів; забезпечення дії рятувальних сил (вид забезпечення); організація взаємодії з надзвичайною комісією, місцевим територіальним штабом цивільної оборони, формуваннями і військовими частинами.

3. Організація управління: порядок переходу штабу цивільної оборони в пункт управління, термін підготовки пунктів управління до роботи; організація зв’язку з підрозділами, вищими органами управління; порядок подання донесень у вищі територіальні та галузеві органи.

Повідомлення населення про загрозу небезпечної аварії, стихійного лиха проводиться ЗМІ (радіо, телебачення і ін.) спеціальними сигналами (гудки, сирени) з метою не допустити загибелі людей, забезпечити їм нормальні умови життєдіяльності у надзвичайній ситуації.

Система повідомлення та інформаційного забезпечення створюється завчасно в усіх ланках пунктів управління. Основу її складає автоматизована система централізованого повідомлення мереж зв’язку та радіомовлення, а також спеціальних засобів попередження про стихійні лиха, аварії чи катастрофи або виникнення безпосередньої небезпеки хімічного, радіаційного, біологічного, або іншого забруднення чи зараження території і прийняття відповідних заходів захисту.

Інформація та повідомлення населення про загрозу виникнен­ня надзвичайної ситуації і порядок дії в цих обставинах покладається на штаб цивільної оборони, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Сигнали, передані вищим штабом, повинні дублюватися всіма підпорядкованими штабами ЦО. Дублювати сигнали на об’єктах і в селах можна за допомогою місцевого радіотрансляційного вузла, гудків підприємств, сирен транспорту, ударами у дзвони, рейки і ін.

Ці сигнали подаються для того, щоб населення своєчасно ввімкнуло радіо і телевізори в приміщеннях, на підприємствах та інших закладах, та прослухало повідомлення про дії та поради як поводитися в тій чи іншій ситуації.

Завдання до роботи

1. Дати визначення та розкрити суть поняття „Надзвичайна ситуація”.

2. Назвати класифікацію та рівні НС.

3. Ознайомитися з вимогами до систем сповіщення, зв’язку, медичного та санітарно-епідемічного нагляду.

4. Планування заходів забезпечення безпеки життєдіяльності.

5. Визначити вимоги до організації, життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях. Прийоми та способи проведення рятувальних робіт.

6. Назвати порядок ліквідації наслідків НС. Дезактивація, дегазація, дезінфекція.

7. Скласти звіт до роботи.

 

Питання для обговорення:

1. Протирадіаційний захист населення в надзвичайних ситуаціях.

2. Протибактеріологічний захист населення в надзвичайних ситуаціях.

 

Література

 

1. Желібо Є.П. та інші. Безпека життєдіяльності. – К.: Каравела,2005.

2. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. – Львів: Львівський банківський коледж, 1998. – 192 с.

3. Лаптев А.А. Охорона та оптимізація навколишнього середовища. – К., 1990.