Організація нормування праці на підприємстві. Види норм праці
При здійсненні планування діяльності підприємства необхідно обчислити потребу в основних виробничих ресурсах для виконання планової виробничої програми. Для цього, у свою чергу, потрібно знати скільки витрачається кожного виду ресурсів (матеріалів, робочого часу, часу роботи устаткування тощо) в розрахунку на одиницю продукції того чи іншого виду, тобто провести нормування витрат ресурсів.
Основною метою нормування є встановлення обгрунтованих обсягів витрат різних видів ресурсів в розрахунку на одиницю певного виду продукції. При цьому необхідно виходити з існуючого рівня технології та раціональної організації виробництва і праці на підприємстві.
До основних показників нормування трудового процесу відносяться:
1. Норма часу – кількість часу, необхідна для виготовлення одиниці певної продукції при раціональній організації виробництва і праці на даному підприємстві.
2. Норма виробітку – кількість продукції, яка повинна бути виготовлена одним робітником за одиницю часу. Норма виробіткує обернено пропорційною до норми часу.
Наприклад, для виготовлення одного виробу робітнику потрібно 0,5 години, тобто норма часу становить 0,5 нормо-годин. Тоді норма виробітку дорівнює 1 : 0,5 = 2 вироби у годину.
3. Норма чисельності – це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.
4. Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.
Одним з основних методів нормування праці є хрономентраж. Він полягає у тому, що робиться декілька спостережень за виготовленням певного продукту і фіксується скільки фактично витрачено робочого часу на виготовлення одиниці продукції у кожному спостереженні. Як правило, витрачений час за різними спостереженнями не є однаковим. Тоді потрібно визначити стійкість хроноряду, тобто ряду замірів витраченого часу. З цією метою використовується коефіцієнт стійкості хроноряду, який визначається як відношення максимального часу на виконання операції до мінімального. Фактичне значення коефіцієнта стійкості порівнюється з нормативним і, якщо воно не перевищує нормативне значення, то ряд вважається стійким і тоді за середньою арифметичною рахують норму часу. А якщо ряд виявиться нестійким, то відкидають найбільше або найменше його значення і знову обчислюють коефіцієнт стійкості; якщо ж ряд знову виявиться нестійким, то необхідно проводити повторну серію спостережень.
Слід зазначити, що між зміною норми часу та зміною норми виробітку існує певний взаємозв’язок.
Нехай Нво, Нчо – початкові значення відповідно норми часу та норми виробітку;
Нв1, Нч1 – змінені, нові значення норми виробітку та норми часу.
Нехай норма виробітку ( Нвир) збільшується на α %, тоді
Нв1=Нво× ( 
) = Нво × (100 + α) /100,
а нове значення норми часу:
Нч1 = 
тоді норма часу зменшиться на:
.(6.10)
Нехай норма часу (Нч) зменшується на b %. Так як між нормою виробітку і нормою часу є взаємооднозначна відповідність, то норма виробітку при цьому збільшиться на відсотки, які можна визначити з рівняння:
b = (α × 100) / (100 + α ) ,
тобто,
α = (b × 100 )/ ( 100 - b) , % (6.11)
Отже, якщо норма виробітку збільшується на α %, то норма часу зменшується на (α × 100) / (100+ α ), % . Якщо ж норма часузменшується на b %, то норма виробітку зростає на (b × 100 )/ ( 100 – b), %
Планування чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства
Норми виробітку та норми часу не є сталими величинами. Внаслідок зміни технологій, підвищення майстерності робітників ці норми треба час від часу переглядати. Так як цей перегляд може відставати від фактичних змін вводиться коефіцієнт виконання норм виробітку (Квн) - відношення кількості годин на виготовлення продукції за нормами до кількості годин витрачених фактично (або за планом).
Окрім того, для розрахунку планової річної чисельності робітників потрібно знати дійсний річний фонд робочого часу в розрахунку на одного робітника. Для цього:
1. Від календарного фонду робочого часу (кількості днів у році) віднімають кількість вихідних і святкових днів і отримують номінальний фонд робочого часу в днях.
2. Від номінального фонду робочого часу віднімають кількість днів відпусток на одного робітника, кількість днів його перебування на лікарняному протягом року, невиходи на роботу з поважних причин тощо та отримується реальний фонд робочого часу одного робітника за рік в днях.
3. Реальний фонд робочого часу множать на тривалість однієї зміни (в годинах) і отримують дійсний фонд робочого часу робітника за рік в годинах.
Якщо чисельність робітників рахується за одним окремим видом продукції, то планова чисельність робітників визначається за формулою:
, (6.12)
де N - кількість продукції у натуральних одиницях на плановий рік;
Фр - дійсний фонд робочого часу одного робітника за рік (годин);
Нв - норма виробітку за даною продукцією за годину;
Квн - коефіцієнт виконання норм виробітку у частках одиниці.
Якщо підприємство виготовляє різні види продукції і планова чисельність робітників обчислюється відразу на усю виробничу програму, то вона визначається за формулою:
, (6.13)
де Qі - натуральний плановий річний обсяг виготовлення і -того виду продукції;
Нчі - норма часу за і-тим видом продукції;
n - кількість видів продукції, яку виготовляє підприємство.