Професіоналізм особистості викладача
Щоб виглядати пристойною людиною,
передусім потрібно бути нею.
Адріан Декурсель, франц. драматург
Любитель живе надіями; професіонал
працює.
Г. Кейнін, американський письменник
Гуманізація освіти передбачає центрацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладач повинен мати високий рівень особистісної і громадянської зрілості. Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика суб’єкта праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Так, рівень продуктивності діяльності викладача залежить від професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, нахили, переконання, ідеали – ціннісні орієнтації, які виражають світогляд людини). Вона має такі різновиди:
§ справжня педагогічна спрямованість полягає в стійкій мотивації стосовно розвитку особистості студента як професіонала засобами свого навчального предмету, зважаючи на формування потреби студента в знаннях, носієм яких є педагог;
§ формально-педагогічна спрямованість пов’язана з потребою виконувати навчальні плани і програми. Ця робота, як домінуюча, затьмарює собою студента, його потреби і можливості (формально-бюрократичний стиль керівництва);
§ хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість на самого себе, своє самовираження і кар’єру. У таких викладачів продуктивність праці студентів досить низька. Викладачів із такою спрямованістю мало, але вони, на жаль, є.
Мета підготовки спеціаліста з вищою освітою пов’язана з особистісними характеристиками майбутнього фахівця. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися так само як знання, уміння і навички. Єдиним шляхом до розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є почуття викладача (його емоційний світ), що виявляється через ставлення його до навколишнього світу, людей, студентів і самого себе. Саме ці якості визначають його імідж, який здійснює великий вплив на взаємини зі студентами, на ефект «сумісної праці». У цьому зв’язку згадаємо А. С. Макаренка, який казав: «Визначальним фактором навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість учителя». Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовнішності, яка спрямована на інших людей, і його іміджі. Імідж набуває рис символу даної особистості, стає рисою характеру людини і формує ставлення до неї з боку оточення. Виразність, спосіб і сила виявлення переживань і почуттів визначається як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин викладача і студентів. Саме тому серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм як здатність керувати і виявляти арсенал своєї експресивної виразності. Функції артистизму викладача такі:
§ мотиваційна (викликає інтерес до особистості);
§ мобілізаційна (викликає налаштування на позитивну домінанту);
§ атракційна (приваблює, притягує);
§ стимулююча (викликає активну роботу);
§ фасилітаторська (полегшує взаємодію, сприяє організації уваги, виявляє схильність до вивчення предмету).
Зовнішня складова іміджу викладача не повинна розходитися з внутрішньою – рівнем духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і педагогічні цінності:
§ Безумовна пріоритетна цінність – людина, її життя, фізичне і психічне здоров’я. Для педагога – це любов (а не емоція) до дитини (учня, студента), віра в її розсудливість, благородство та надія на її майбутнє, прояв емпатії як здатності перейматися її переживаннями та співчувати їй.
§ Цінності знання – орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як умови педагогічного (професійного) зростання: «Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель» – говорив К. Д. Ушинський.
§ Ціннісно-мотиваційна настанова на власну творчість і розвиток своїх потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку – це цінність особистісного зростання в професійній сфері.
Реалізація принципу ціннісних орієнтацій у роботі педагога означає:
§ одухотворювати (олюднювати) довкілля;
§ узагальнювати факт до обсягу явища;
§ виявляти закономірність явища;
§ закономірність трактувати як норму життя.
(Етюд: троянда – квітка, але й краса, життя, природа і символ кохання). Ціннісні орієнтації для суб’єкта розкривають у природі той зміст, який виробила культура. Формування ціннісних орієнтацій – шлях входження до культури. Етапи сходження до ціннісного бачення: за фактом побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму життя. Основний зміст виховання – відкривати шлях до ціннісних ставлень. Ставлення проявляється в трьох формах:
§ раціональне ставлення;
§ емоційне ставлення;
§ дієве ставлення.
До характеристики особистості викладача належать і моральні якості:
§ Загальногромадянські риси: громадянська активність із метою розбудови Української держави; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; володіння українською мовою як державною; соціальний оптимізм; гуманізм – визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.
§ Конкретні моральні якості репрезентують совість, моральну волю, організованість, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачати образи, не бути злопам’ятним), справедливість і об’єктивність (об’єктивне оцінювання ділових якостей і дій *Високоморальні якості, що виявляються в культурі спілкування та педагогічній взаємодії: тактовність, коректність, відкритість до спілкування, чесність і щирість стосунків, доброзичливість (але не поблажливість), толерантність, витримка, принциповість і стійкість переконань (уміння відстоювати свою позицію, але з повагою до думки іншого), професійна чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в роботі), позитивна «Я-концепція».
Для прикладу розглянемо деякі особливості педагогічної діяльності викладача залежно від його «Я-концепції».
Авторитет викладача
Ніхто не може навчитися в людини,
яка не подобається.
Ксенофонт,
давньогрецький письменник
Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Авторитет (лат. auctoritas – влада, вплив) – визнання за викладачем права на прийняття відповідального рішення, яке заслуговує повної довіри. Є така залежність: чим піднесеніше ідеали, тим масштабніша особистість та яскравіший зміст життя, тим вимогливіша особистість до себе і тим вище її авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Студенти запозичують у нього його судження, ставлення до праці, навіть особливості поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (куратор) стає також фактором виховання студентського колективу й кожного окремого студента. Вимоги студентів (магістрантів) до викладача:
§ доброта, чуйність і педагогічний такт;
§ професійні якості в діяльності;
§ справедливість у вимогах і в оцінках.
Студенти можуть прийняти моральне виправдання вимогливості педагога до них за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Цим пояснюється надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабких місць і хиб. Хибний авторитет викладача:
§ авторитет пригнічення, придушення;
§ авторитет відстані;
§ авторитет педантизму;
§ авторитет резонерства;
§ авторитет лібералізму;
§ авторитет байдужості.
Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути хиби, виправити помилку. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, вагоміше стають для нього одержані знання, цікавіше стає вчитися в такого викладача. Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуками студентів):
§ загальний високий інтелект, широка ерудиція і глибокі знання;
§ характеризується всіма видами активності: інтелектуально-творчою, соціальною тощо;
§ здатний до емоційного співробітництва;
§ коли є протиріччя, бере на себе відповідальність.
Типологія викладачів
Поганий той учень, який не
перевершує свого вчителя.
Леонардо да Вінчі,
італійський художник
Типологія викладачів очима студентів: 1 тип. Вічні студенти: високий професіоналізм і рівень інтелекту, завжди в пошуках нового, добре розуміють проблеми студентів і поважне до них ставлення, із ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми. 2 тип. Військові: авторитарні, встановлюють військову дисципліну (команди, накази), нав’язують свою точку зору, не беруть до уваги погляди студентів, строго контролюють і запроваджують систему покарань. 3 тип. Викладачі, які лише відбувають свої обов’язки: формально виконують свою роботу; студентам дозволяють робити все, аби не заважали. Типологія викладачів очима науковців (дані досліджень):
§ Ціннісний тип (70%): схильні керувати, переважає вербальний інтелект, володіють грамотною і багатою мовою. Проте виявляють емоційну відчуженість, педантизм і мають великі соціальні претензії.
§ Гедоністи (15%), мета гедоністичного життя яких – вищі блага. Це виконавці, поширювачі знань, що мають розвинутий інтелект; вони відповідальні, творчі, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці.
§ Реалісти (3%): мають розвинутий вербальний інтелект, але часто емоційно дискомфортні.
§ Творчі (12%): здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості.
А які викладачі працюють у зарубіжних університетах? Це цікаво, адже Україна, як відомо, підписала Болонську декларацію, що відкриває перспективу українським студентам навчатися, а викладачам працювати за кордоном. Для прикладу наведемо моделі поведінки і діяльності викладача, які виокремив американський психолог М. Талон: Модель 1: «Сократ». Це викладач із репутацією любителя дискусій, суперечок, які навмисне провокує в аудиторії. Він часто обирає роль «адвоката диявола», який обстоює непопулярні погляди. Йому властиві високий індивідуалізм, відсутність систематичності в навчальному процесі. Через постійну конфронтацію, що нагадує перехресний допит, студенти активно відстоюють власні позиції. Модель 2: «Керівник групової дискусії». Головним у своїй діяльності такий викладач вважає досягнення згоди і забезпечення співробітництва між студентами, відводячи собі роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії. Модель 3: «Майстер». Викладач виступає як зразок для наслідування, котрий студент має обов’язково копіювати не стільки в навчальному процесі, скільки в ставленні до життя взагалі. Модель 4: «Генерал». Уникає будь-якої двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко добивається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому має рацію, а студент, як армійський новобранець, повинен беззаперечно виконувати накази. За даними автора типології, цей стиль поширеніший у педагогічній практиці, ніж інші, разом узяті. Модель 5: «Менеджер». Стиль, поширений у радикально орієнтованих університетах і пов’язаний з атмосферою ефективної діяльності, індивідуальним підходом до студентів, заохоченням їх ініціативи й самостійності. Викладач прагне до обговорення з кожним студентом змісту завдання, що розв’язується, якісного контролю і оцінки кінцевого результату. Модель 6: «Тренер». Атмосфера спілкування в аудиторії пройнята духом командної належності. Студенти, як члени єдиної команди, – кожний зокрема не має значення як індивідуальність, але разом вони можуть зрушити гори. Викладачу відведена роль натхненника групових зусиль, для нього головне – кінцевий результат, блискучий успіх, перемога. Модель 7: «Гід». Втілений образ ходячої енциклопедії, лаконічний, точний і стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі заздалегідь, як і можливі запитання. Технічно бездоганний і саме тому дуже часто відверто нудний. Як бачимо, багато чого спільного як у перевагах, так і в хибах вітчизняних і зарубіжних викладачів. На викладача, згідно із Законом України «Про вищу освіту», покладаються складні й відповідальні обов’язки:
§ Постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників).
§ Забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у всьому обсязі освітньої програми відповідної спеціальності.
§ Додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України.
§ Додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.
Сподіваємося, що зміст лекції допоможе Вам поставити перед собою конкретні завдання стосовно самопідготовки себе до майбутньої викладацької діяльності. Професійне самовиховання – активний професійний саморозвиток, рефлексивний професіоналізм, засвоєння (для майбутнього вчителя) педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії.
Питання для самоконтролю з курсу “Психологія вищої школи
1. Предмет психології вищої школи, її завдання, основні категорії.
2. Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи.
3. Структура і міждисциплінарні зв’язки курсу «Психологія вищої школи».
4. Методологія науково-психологічних досліджень. Класифікація методів психології вищої школи та їх загальна характеристика.
5. Студентство як особливе соціально-психологічне явище. Своєрідність соціальної ситуації розвитку сучасного студента.
6. Характеристика студентського віку як особливого періоду розвитку людини.
7. Суперечності студентського віку та шляхи їх розв’язання.
8. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі.
9. Динаміка розвитку студента протягом навчання його у вищому навчальному закладі (проблеми і завдання).
10. Новоутворення студентського віку як передумова успішного розв’язання професійних завдань молодим фахівцем.
11. Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою.
12. Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента.
13. Аналіз особистості студентської молоді залежно від мотивів вибору нею професії (спеціальності) і здобуття вищої освіти.
14. Типологія сучасного студента.
15. Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи.
16. Психологічні типи викладачів і оцінка ефективності їх педагогічної діяльності.
17. Типи викладачів, які виділяють студенти.
18. Механізми та джерела соціалізації особистості студента в умовах вищої школи.
19. Формування «Я-концепції» студента як показника особистісного його зростання протягом вузівського навчання.
20. Формування професійної спрямованості особистості студента. Розвиток професійної ідентичності.
21. Психологічні особливості виховання студентів у процесі навчання.
22. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців із вищою освітою.
23. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів.
24. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення вищого навчального закладу.
25. Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі.
26. Психологічні основи педагогічного контролю та оцінки якості навчання студентів.
27. Навчально-професійна діяльність як провідна діяльність студентів, її психологічні особливості, структура і функції.
28. Мотивація учіння студентів, її розвиток у процесі навчання.
29. Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента.
30. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента.
31. Психологічні особливості засвоєння знань студентами.
32. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів.
33. Розвиток самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.
34. Академічна успішність студентів, критерії та умови її ефективності. Причини неуспішності та їх подолання.
35. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання.
36. Особливості змісту і структури науково-педагогічної діяльності викладача.
37. Психологічні передумови ефективності діяльності викладача. Роль його настанов і особливостей «Я-концепції».
38. Шляхи формування педагогічної майстерності й підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
39. Психологічні особливості студентської академічної групи, її структура і зміст діяльності.
40. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
41. Рівні розвитку студентської академічної групи та шляхи формування студентського колективу.
42. Проблема керівництва і лідерства в студентській академічній групі. Психологічні засади студентського самоврядування.
43. Професійно-педагогічне спілкування та його особливості в умовах вищого навчального закладу.
44. Стилі професійно-педагогічного спілкування та оцінка їх ефективності.
45. Психологічні умови ефективності професійного діалогу.
46. Бар’єри професійно-педагогічного спілкування, їх причини та шляхи подолання.
47. Взаємини «викладач – студент» як чинник становлення і розвитку особистості майбутнього фахівця та їх оптимізація.
48. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами (розуміння, визнання і прийняття студента).
49. Конфлікти у взаєминах «студент – викладач», «викладач – студентська академічна група», їх причини та шляхи конструктивного розв’язання.
50. Основні напрями реалізації виховних функцій у вищій школі.