Тема 4. Грошовий ринок (4 год.) 3 страница

- розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою часткою зарплати та відносно низькою, порівняно з виробництвом, продуктивністю праці. Як наслідок, виникає загальне зростання цін на послуги.

Тобто, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж

підштовхуватиме ціни вверх.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов’язані та взаємозумовлені. Надлишкова грошова маса в економіці завжди породжує підвищений попит, викликаючи порушення рівноваги ринків у сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції, реакцією на яке є зростання цін. Будучи продуктом розбалансованого грошового ринку, інфляція попиту розповсюджується далі, вражає виробництво і споживання, деформує споживчий попит, посилює нерівномірність і непропорційність розвитку різних галузей господарства, призводячи в результаті до інфляції витрат.

Таким чином основними причинами інфляції є:

 

 


3. Механізм розвитку інфляції

Механізм розвитку інфляційних процесів передбачає два етапи формування динаміки цін в залежності від співвідношення між темпами росту грошей в економіці і темпами росту цін.

І етап характеризується тим, що темпи зростання грошової маси перевищують темпи росту цін. Це означає, що гроші знецінюються повніше аніж зростає їхня кількість в обігу. Даний

процес пов'язаний із дією наступних основних причин:

- господарський оборот може потребувати додаткових грошових коштів для обслуговування платежів;

- сповільнюється швидкість обігу грошей внаслідок надлишкового їх надходження в обіг, що виключає безпосередній тиск на ціни;

- значні суми коштів осідають у формі заощаджень населення у формі відкладного попиту;

- збереження у суспільстві так званої «грошової ілюзії». Тобто уявлення суб’єктів ринку про незмінну купівельну спроможність грошової одиниці.

На даному етапі інфляція має повзучий характер.

ІІ етап розвитку інфляції характеризується перевищенням темпів зростання цін над темпами росту грошової маси. Це означає, що гроші починають знецінюватися скоріше, ніж зростає їхня кількість в обігу.

Даний етап розпочинається при настанні критичної точки інфляції.

Критична точка інфляції означає такий стан розвитку інфляційних процесів при якому будь-яке подальше збільшення маси грошей в обігу зумовлює різке зниження їх купівельної спроможності.

Основними причинами виникнення даного етапу є:

- різке зростання швидкості обігу грошей, що виявляється у такому процесі як «втеча від грошей», тобто бажання суб’єктів ринку за будь-яку ціну перетворити гроші на товар.

- купівельна спроможність доходу, що збільшується із за зростання цін стає меншою порівняно із попереднім періодом.

- гроші із сфери заощаджень надходять у сферу обігу.

- грошова ілюзія змінюється іншим явищем –

інфляційними очікуваннями, тобто прогнозування усіма суб’єктами ринку подальшого зниження вартості грошей, що зумовлює ріст попиту на товарному ринку.

Темп інфляції (швидкість зростання цін) визначається за формулою

Індекс цін поточного року – Індекс цін минулого року

Темп інфляції = ---------------------------------------------------------------- * 100%

Індекс цін минулого року

 

Індекс цін показує, на скільки відсотків ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

Ціна ринкового кошика певного року

Індекс цін певного року =----------------------------------------------- * 100%

Ціна ринкового кошика базового періоду

Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення – про дефляцію

(Також для вимірювання інфляції використовують:

1. Індекс споживчих цін (ІСЦ) – характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для споживання, і розраховується за формулою:

(Вартість споживчого кошика в поточному році : вартість споживчого кошика в базовому році)

Р0 і P1 - ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів;

qo - кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду.

2. Індекс цін виробників (ІЦВ) характеризує зміну в часі

загального рівня цін на засоби виробництва, які купують підприємства для виробничого споживання та розраховується за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:

Р0 і P1 - рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів;

qo - кількість товарів (послуг) у базовому періоді, що взяті за розрахунок

3. Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані споживачам, розраховується за допомогою індексу Пааше:

q1 - обсяг виробництва в розрахунковому періоді.)

 

4. Вплив інфляції на економіку і соціальну сферу

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за

зростаючими цінами.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві.

Високі темпи інфляції виявляють серйозний негативний вплив на економічний розвитоккраїни, наслідком чого є:

- розладнання грошової системи, що визначається втратою національною грошовою одиницею своїх функцій. У результаті чого суб’єкти ринку переходять до використання твердої іноземної валюти або до бартеру;

- дестабілізація кредитної системи, що пов’язано із значними втратами для кредиторів внаслідок знецінення суми виданих позик;

- посилення диспропорцій в економіці, що пов’язано із переливом капіталів із сфери виробництва у сферу обігу, де оборот відбувається швидше, а від так швидше ростуть ціни;

- падіння рівня інвестицій в економіку, що зумовлено підривом стимулів до нагромадження грошей, а від так припинення процесу розширеного відтворення;

- деформація структури споживчого попиту, що визначається зростанням цінності товарів відносно грошей, а від так породжує ажіотажний попит на золото, коштовності,

нерухомість, антикваріат;

- розлад фінансової системи, що пов’язано із знеціненням грошових

надходжень до бюджету, тобто загострює проблему державного боргу і пошуку джерел його покриття;

- зниження платоспроможного попиту, що визначається зменшенням рівня реальної заробітної плати, котре призводить до зменшення сукупного попиту, тобто до стагнації виробництва (спаду);

- порушення зовнішньо економічних зв’язків, оскільки знецінення національної валюти підриває стимули до експортно-імпортних операцій і породжує втечу капіталів за кордон.

Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держава починає вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

 

 

 


(Девальвація – це офіційне зниження курсу національної валюти відносно іноземної валюти або міжнародних розрахунків.)

5. Теоретичні концепції інфляції

Основними теоретичними концепціями інфляції є:

1. Кейнсіанська теорія, щопередбачає свідоме допущення контрольованої інфляції задля стимулювання сукупного попиту, а відтак і виробництва. Її основні положення зводяться до:

- за умов неповного використання виробничих і трудових ресурсів, помірного використання грошової маси, а відтак платоспроможного попиту є необхідним для росту виробництва і зайнятості;

- незначний ріст цін і повзуча інфляція є вимушеною платою суспільства за підвищення темпу економічного росту;

- за умов досягнення повної зайнятості зростання грошової маси призводить до росту цін і знецінення грошей;

- при галапуючій інфляції необхідно здійснювати дифляційну політику і політику доходів;

- у розвитку інфляції закладені можливості її регулювання, так як при збільшенні доходів зростає схильність до заощаджень.

2. Монетаристська теорія розглядає інфляцію як суто грошове явище викликане зростанням грошової маси в обігу. Її основні положення:

- боротьба з інфляцією має бути спрямована на зменшення кількості грошей в обігу та обмеження платоспроможного попиту;

- приріст грошей в обігу має здійснюватись у точній відповідності до монетарного правила;

- особливо важливого значення має надаватися ліквідації дефіциту державного бюджету та проведення жорсткої грошово-кредитної політики;

- боротьба із інфляцією витрат має відбуватися шляхом посилення ринкового конкурентних основ економіки при мінімальному впливі з боку держави.

Теорія економіки пропозиції поділяючи монетаристські погляди на суть інфляції, водночас, у якості вирішального антиінфляційного заходу визначає необхідність стимулювання розвитку виробництва і пропозиції товарів. Основним напрямом бюджетної політики при цьому має стати податкове стимулювання приватного підприємництва.

Теорія структурної інфляції розглядає інфляцію як динамічний процес, викликаний диспропорціями між галузями і секторами економіки та нееластичністю пропозиції відносно попиту. Для стимулювання інфляції необхідні зміни у структурі економіки на основі стимулювання збалансованого економічного росту, ліквідації диспропорцій та підвищення мобільності факторів виробництва.

Дана теорія позитивно розцінює вплив інфляції на стимулювання економічного зростання.

6. Основні напрями антиінфляційної політики

Основними формами боротьби з інфляцією є грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа – повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою

впорядкування та налагодження грошового обігу.

Антиінфляційна політика представляє собою комплекс заходів спрямованих на регулювання економіки з метою зниження рівня інфляції в країні.

Усі заходи антиінфляційної політики поділяються на дві групи:

І – перша група охоплює заходи, що спрямовуються проти інфляції попиту і проводяться шляхом реалізації дефляційної політики.

Дефляційна політика – це здійснення державою комплексу регулятивних заходів, щодо обмеження платоспроможного попиту на ринку через механізм дії грошово-кредитної і фінансової системи.

Основними елементами дефляційної політики є:

- бюджетна політика, передбачає досягнення збалансованості доходів і витрат державного бюджету або зведення до мінімуму бюджетного дефіциту.

- фіскальна політика передбачає збільшення оподаткування доходів з метою обмеження платоспроможного попиту підприємств і населення;

- грошово-кредитна політика спрямована на обмеження кредитування економіки, підвищення рівня процентної ставки і скорочення грошової маси в обігу;

- валютна політика передбачає підвищення вартості національної грошової одиниці відносно іноземних валют.

ІІ друга група охоплює заходи, які спрямовуються проти інфляції витрат і проводиться шляхом обмеження впливу факторів, які викликають ріст затрат виробництва, а також дії економічних умов, що спричинюють ріст цін.

Основними заходами даного напряму антиінфляційної

політики є:

- політика доходів, передбачає заморожування заробітної плати або визначення граничних меж її зростання;

- цінова політика передбачає встановлення державою певних фіксованих цінна ті чи інші групи товарів і послуг;

- структурна політика, завданням даної політики є сприяння ліквідації збиткових і малорентабельних підприємств у державному секторі, приватизація державної власності і заохочення притоку іноземних інвестицій;

- антимонопольна політикапередбачає встановлення державного контролю за виробничими витратами і цінами монополій;

- зовнішьно-торгова політика використовує митно тарифні інструменти для стимулювання імпортних операцій і посилення конкуренції на внутрішньому ринку;

- політика податкового стимулювання виробництва включає заходи із зниження податків на підприємницьку діяльність.

Антиінфляційна політика
Таким чином, мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб установити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства.

 

 
 

 


7. Грошова реформа як метод стабілізації національної валюти

Грошова реформа – це система заходів держави спрямованих на зміну елементів грошової системи з метою впорядкування і зміцнення грошового обігу в країні.

Види грошових реформ можна класифікувати за такими основними критеріями:

1. Залежно від масштабів зміни грошової системи:

- Повна грошова реформа передбачає створення нової грошової системи. Вона може проводитись у таких випадках:

а) при зміні форми грошей, що перебувають в обігу;

б) при створенні нових держав і формуванні ними національної грошової системи;

в) при створенні наднаціональної грошової системи і об’єднань кількох грошових систем різних країн.

- Часткова грошова реформа передбачає зміну елементів грошової системи (назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення).

2. Залежно від методів здійснення грошові реформи поділяються на:

а) деномінація – обмін усіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати.

б) нуліфікація – це оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними і вилучаються з обігу, та вводяться нові гроші. Проводиться за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. В Україні нуліфікація відбулася в 1996 р. Знецінена грошова одиниця (купон-карбованець) була замінена в певній пропорції до однієї гривні.

в) девальвація – офіційне зниження державою курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних грошових одиниць.

г) ревальвація – офіційне підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних грошових одиниць.

3. Залежно від порядку зміни грошових знаків грошові реформи можуть бути двох типів:

- грошові реформи конфіскаційного типу передбачають обмін старих грошей на нові у пропорціях, які диференційовані залежно від кількості пред’явлених для обміну купюр: величини вкладів у банках.

- грошові реформи неконфіскаційного типу передбачають обмін грошей за єдиним співвідношенням для всіх суб’єктів ринку незалежно від величини обмінюваних сум.

Таким чином головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу.

8. Особливості проведення грошової реформи в Україні

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ.

До найхарактерніших її особливостей належать:

1. Багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні припини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало що наймеш три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

2. Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

- перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість

самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

3. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи.

4. Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи такого механізму в Україні не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому - підготовчому - етапі

реформи була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994-1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р.

5. Особлива соціальна спрямованість реформи. Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

Головним досягненням реформи є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені урядом і Національним банком України, повністю виправдалися.

По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах.

По-друге, проведення реформи прискорило рух грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Це, насамперед, позначилося на зменшенні обсягів готівки в обігу на фоні деякого зростання цін та на відчутному збільшенні ліквідності комерційних банків.

Необхідно відмітити також поступове, але стабільне зниження процентних ставок банківської системи. Це сприяло зростанню обсягів банківських кредитів в економіку. Зростання обсягів довгострокового кредитування за цей період становило 25%.

Проведення реформи сприяло більш активному надходженню платежів від населення за комунальні та інші послуги, збільшенню обсягів реалізації товарів.

9. Особливості інфляційних процесів в Україні

Особливості інфляції в Україні визначалися умовами економічного розвитку після здобуття незалежності.

Багатофакторний характер інфляції в Україні означав її одночасну зумовленість грошовими, виробничими і структурними факторами.

Основними причинами інфляційних процесів в Україні у період з 1991 року були:

1. Значний дефіцит державного бюджету (1991 – 14%; 1992 – 29% від ВВП країни);

2. Великі обсяги емісії (1992 – грошова маса збільшилась у 47 разів);

3. Кредитна експансія банків (внаслідок кредитування неефективно працюючих підприємств);

4. Доларизація внутрішнього грошового обігу (доларова маса перевищувала карбованцеву);

5. Багаторазове підвищення заробітної плати без збільшення обсягів виробництва продукції;

6. Подорожчання імпортних енергоресурсів;

7. Від’ємне сальдо торгового балансу (1993 – 2 млрд. доларів).

Дія сукупності зазначених факторів зумовила переведення інфляції в Україні у гіпер інфляцію. При цьому для подолання

гіперінфляції Національним банком були проведені наступні обмеження:

1. Підвищено облікову ставку і норми обов’язкового резервування;

2. Встановлено кредитні стелі для комерційних банків;

3. Обмежено обсяги фінансування дефіциту державного бюджету.

Починаючи з 2002 року у якому мала місце дефляція у – 1% в Україні із кожним роком спостерігається нарощування темпів інфляції, яка перейшла у галопуючу форму 2006 – 12%; 2007 – 10%.

Головними причинами у цей період (збільшення інфляції) є:

1. Зростання тарифів на транспортні і комунальні послуги;

2. Підвищення рівня доходів населення, які стимулювали попит і збільшували собівартість продукції;

3. Зростання вартості енергоресурсів;

4. Збільшення грошової бази внаслідок операцій НБУ щодо купівлі іноземної валюти;

5. Збільшення обсягів кредитування банками суб’єктів господарювання і юридичних осіб;

6. Активізація інфляційних очікувань в суспільстві.

На даний час за перше півріччя 2009 року характерною була тенденція до зниження інфляційного тиску. Основними чинниками зниження інфляційного тиску були загальна тенденція до зниження світової інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні (що сприяло зниженню інфляційних та девальваційних очікувань) та зниження сукупного попиту внаслідок зниження доходів населення та споживання.

 

 

Тема 7. Суть і функції кредиту (4 год.)

1. Необхідність кредиту і передумови формування кредитних відносин

2. Суть кредиту як економічної категорії

3. Основні функції кредиту

4. Принципи організації кредитних відносин

5. Форми і види кредиту

6. Процент за кредит і фактори, що його визначають

7. Економічні межі кредиту

8. Основні теоретичні концепції кредиту

9. Роль кредиту в економіці

10. Розвиток кредитних відносин в Україні

 

1. Необхідність кредиту і передумови формування кредитних відносин

Об’єктивна необхідність кредиту обумовлена існуючими в суспільстві економічними відносинами котрі визначають протиріччя при якому в одних суб’єктів ринку нагромаджуються вільні кошти, що ними тимчасово не використовуються, а в інших суб’єктів у різних секторах економіки відчувається потреба у додаткових ресурсах.

Об’єктивними передумовами, що визначають можливість формування кредитних відносин на практиці є наступні:

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридично і економічно самостійними особами, здатними виконувати свої зобов’язання;

2. Інтереси кредитора у видачі позики, а позичальника в її отриманні мають збігатися у просторі і часі.

Кредитні відносини виникають :

- між банками та підприємствами;

- між банками і державою;

- між підприємствами;

- між банками та населенням;

- між фізичними особами;

- між підприємствами та населенням;

- між банками;

- зовнішньоекономічні.

Таким чином, необхідність кредиту спричинена існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність вільних коштів у суб’єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів – у позичальників.

 

2. Суть кредиту як економічної категорії

Кредит – це система економічних відносин, що відображають перерозподіл вартості на засадах повернення і сплати процента.

Дані відносини виражають передачу у тимчасове користування матеріальних цінностей або грошових коштів. Тобто, кредит – це позичковий капітал у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Отже, кредит виражає відносини з приводу поворотного руху вартості. Це означає, що вартість надана в кредит не змінює свого власника, але ж тимчасово використовується іншим економічним агентом.

Специфіка кредиту виявляється у його суб’єктах та об’єктах.

Суб’єктами кредиту є:

1. Кредитор – це учасник кредитної угоди, що надає позику, тобто певні цінності у тимчасове користування.