Визначення поняття «сила». Види силових здібностей
Лекція 9
Виховання силових здібностей
1. Визначення поняття «сила». Види силових здібностей.
2. Методика виховання силових здібностей.
Визначення поняття «сила». Види силових здібностей
Сила- це здатність людини долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок м'язових зусиль (напруги).
Силові здібності- це комплекс різних проявів людини в певній руховій діяльності, в основі яких лежить поняття «сила».
Силові здібності виявляються не самі по собі, а через яку-небудь рухову діяльність. При цьому вплив на прояв силових здібностей здійснюють різні чинники, частка яких у кожному конкретному випадку змінюється залежно від конкретних рухових дій і умов їх здійснення, виду силових здібностей, вікових, статевих і індивідуальних особливостей людини. Серед них виділяють: 1) власне м;язові 2) центрально-нервові; 3) особисто-психічні; 4) біомеханічні; 5) біохімічні; 6) фізіологічні чинники, а також різні умови зовнішнього середовища, в яких здійснюється рухова діяльність.
До власне м'язових чинників відносять: скоротливі властивості м'язів, які залежать від співвідношення білих (що відносно швидко скорочуються) і червоних (що відносно поволі скорочуються) м'язових волокон; активність ферментів м'язового скорочення; потужність механізмів анаеробного енергозабезпечення м'язової роботи; фізіологічний поперечник і масу м'язів; якість міжм'язової координації.
Суть центрально-нервових чинників полягає в інтенсивності (частоті) эфекторних імпульсів, що посилаються до м'язів, в координації їх скорочень і розслаблень, трофічному впливі центральної нервової системи на їх функції.
Від особисто-психічних чинників залежить готовність людини до прояву м'язових зусиль. Вони включають мотиваційні і вольові компоненти, а також емоційні процеси, сприяючі прояву максимальної або інтенсивної і тривалої м'язової напруги.
Певний вплив на прояв силових здібностей роблять біомеханічні (розташування тіла і його частин в просторі, міцність ланок опорно-рухового апарату, величина переміщуваних мас і ін.), біохімічні (гормональні) і фізіологічні (особливості функціонування периферичного і центрального кровообігу, дихання і ін.) чинники.
Розрізняють власне силові здібності і їх з'єднання з іншими фізичними здібностями (швидкісно-силові, силова спритність, силова витривалість).
Власне силові здібностівиявляються: 1) при щодо повільних скороченнях м'язів, у вправах, що виконуються з близькими до граничних, граничними обтяженнями (наприклад, при присіданнях з штангою достатньо великої ваги); 2) при м'язовій напрузі ізометричного (статичного) типу (без зміни довжини м'яза). Відповідно до цього розрізняють повільну силу і статичну силу.
Власне силові здібності характеризуються великою м'язовою напругою і проявляються в долаючому, уступаючому і статичному режимах роботи м'язів. Вони визначаються фізіологічним поперечником м'яза і функціональними можливостями нервово-м'язового апарату.
Статична сила характеризується двома її особливостями в прояві (В.В. Ковалів, 1975): 1) при напруженні м'язів за рахунок активних вольових зусиль людини (активна статична сила); 2) при дії зовнішніх сил або під впливом власної ваги людини розтягнути напружений м'яз (пасивна статична сила).
Виховання власне силових здібностей може бути направлене на розвиток максимальної сили (важка атлетика, гирьовий спорт, силова акробатика, легкоатлетичні метання і ін.); загальне зміцнення опорно-рухового апарату необхідне у всіх видах спорту (загальна сила) і побудови тіла (бодибилдинг).
Швидкісно-силові здібностіхарактеризуються неграничною напругою м'язів, що проявляється з необхідною, часто максимальною потужністю у вправах, що виконуються із значною швидкістю, але що не досягає, як правило, граничної величини. Вони виявляються в рухових діях, в яких разом із значною силою м'язів потрібна і швидкість рухів (наприклад, відштовхування в стрибках в довжину і у висоту з місця і з розбігу, фінальне зусилля при метанні спортивних снарядів і тому подібне). При цьому чим значніше зовнішнє обтяження, подолане спортсменом (наприклад, при підйомі штанги на груди), тим більшу роль грає силовий компонент, а при меншому обтяженні (наприклад, при метанні списа) зростає значущість швидкісного компоненту.
До швидкісно-силових здібностей відносять: 1) швидку силу; 2) вибухову силу. Швидка сила характеризується неграничною напругою м'язів, що проявляється у вправах, що виконуються із значною швидкістю, що не досягає граничної величини. Вибухова сила відображає здатність людини по ходу виконання рухової дії досягати максимальних показників сили в можливо короткий час (наприклад, при низькому старті в бігу на короткі дистанції, в легкоатлетичних стрибках і метаннях і так далі). Для оцінки рівня розвитку вибухової сили користуються швидкісно-силовим індексом (у рухах, де зусилля, що розвиваються, близькі до максимуму):
I = Fmax / tmax
де Fmax - максимальна сила, що проявляється в конкретній вправі; tmax - максимальний час до моменту досягнення Fmax.
Вибухова сила характеризується двома компонентами: стартовою силою і прискорюючою силою (Ю.В. Верхошанський, 1977). Стартова сила - це характеристика здатності м'язів до швидкого розвитку робочого зусилля в початковий момент їх напруги. Прискорююча сила - здібність до швидкості нарощування робочого зусилля в умовах їх скорочення, що почалося.
До специфічних видів силових здібностей відносять силову витривалість і силову спритність.
Силова витривалість- це здатність протистояти стомленню, що викликається відносно тривалою м'язовою напругою значної величини. Залежно від режиму роботи м'язів виділяють статичну і динамічну силову витривалість. Динамічна силова витривалість характерна для циклічної і ациклічної діяльності, а статична силова витривалість типова для діяльності, пов'язаної з утриманням робочої напруги в певній позі. Наприклад, при упорі рук в сторони на кільцях або утриманні руки при стрільбі з пістолета виявляється статична витривалість, а при багатократному віджиманні в упорі лежачи, присіданні зі штангою, вага якої рівна 20-50% від максимальних силових можливостей людини, називається динамічна витривалість.
Силова спритністьвиявляється там, де є змінний характер режиму роботи м'язів, змінні в непередбачені ситуації діяльності (регбі, боротьба, хокей з м'ячем і ін.). Її можна визначити як «здатність точно диференціювати м'язові зусилля різної величини в умовах непередбачених ситуацій і змішаних режимів роботи м'язів» (Ж.К. Холодов, 1981).
У фізичному вихованні і на спортивному тренуванні для оцінки ступеня розвитку власне силових здібностей розрізняють абсолютну і відносну силу. Абсолютна сила - це максимальна сила, що проявляється людиною в якому-небудь русі, незалежно від маси його тіла. Відносна сила - це сила, що проявляється людиною в перерахунку на 1 кг власної ваги. Вона виражається відношенням максимальної сили до маси тіла людини. У рухових діях, де доводиться переміщати власне тіло, відносна сила має велике значення. У рухах, де є невеликий зовнішній опір, абсолютна сила не має значення, якщо опір значний - вона набуває істотної ролі і пов'язана з максимумом вибухового зусилля.
Результати досліджень дозволяють стверджувати, що рівень абсолютної сили людини більшою мірою обумовлений чинниками середовища (тренування, самостійні заняття і ін.). В той же час показники відносної сили більшою мірою випробовують на собі вплив генотипу. Швидкісно-силові здібності приблизно в рівній мірі залежать як від спадкових, так і від чинників середовища. Статична силова витривалість визначається більшою мірою генетичним умовами, а динамічна силова витривалість залежить від взаємних (приблизно рівних) впливів генотипу і середовища (В.І. Лях, 1997).
Найсприятливішими періодами розвитку сили у хлопчиків і хлопців вважається вік від 13-14 до 17-18 років, а у дівчаток і дівчат - від 11-12 до 15-16 років, чому неабиякою мірою відповідає частка м'язової маси до загальної маси тіла (до 10-11 років вона складає приблизно 23%, до 14-15 років - 33%, а до 17-18 років - 45%). Найбільш значні темпи зростання відносної сили різних м'язових груп спостерігаються в молодшому шкільному віці, особливо у дітей від 9 до 11 років. Слід зазначити, що у вказані вікові періоди силові здібності найбільшою мірою піддаються цілеспрямованому розвитку. При розвитку сили слід враховувати морфофункциональні можливості організму, що росте.
Завдання розвитку силових здібностей. Перше завдання - загальний гармонійний розвиток всіх м'язових груп опорно-рухового апарату людини. Воно вирішується шляхом використання силових вправ. Тут важливе значення мають їх об'єм і зміст. Вони повинні забезпечити пропорційний розвиток різних м'язових груп. Зовні це виражається у відповідних формах статури і поставі. Внутрішній ефект застосування силових вправ полягає в забезпеченні високого рівня життєво важливих функцій організму і здійсненні рухової активності. Скелетні м'язи є не тільки органами руху, але і своєрідними периферичними серцями, що активно допомагають кровообігу, особливо венозному (Н.І. Аринчин, 1980).
Друге завдання різносторонній розвиток силових здібностей в поєднанні з освоєнням життєво важливих рухових дій (умінь і навиків). Дане завдання припускає розвиток силових здібностей всіх основних видів.
Третє завдання створення умов і можливостей (бази) для подальшого вдосконалення силових здібностей в рамках занять конкретним видом спорту або в плані професійно-прикладної фізичної підготовки. Вирішення цього завдання дозволяє задовольнити особистий інтерес в розвитку сили з урахуванням рухової обдарованості, виду спорту або обраної професії.
Виховання сили можливо здійснювати в процесі загальної фізичної підготовки (для зміцнення і підтримки здоров'я, вдосконалення форм статури, розвитку сили всіх груп м'язів людини) і спеціальної фізичної підготовки (виховання різних силових здібностей тих м'язових груп, які мають велике значення при виконанні основних змагальних вправ ). У кожному з цих напрямів є мета, що визначає конкретну установку на розвиток сили і завдання, які необхідно вирішити виходячи з цієї установки. У зв'язку з цим підбираються певні засоби і методи виховання сили.