Мова в культурному бутті людини.
Мова— спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості. Мова – витвір етнокультури. Несе готове («об’єктивоване») знання. За мовним текстом завжди ховається культурній контекст: багатозначний зв’язок людини зі світом. У контексті проблеми культури буття мова виконує дві важливі функції:
1) мова є способом вияву ідеального змісту свідомості. І. Кант виділив три головні такі способи: слово (власне мовний, або інтралінгвістичний, чинник); жест (позамовний чинник, хоча мова танцю, наприклад, може бути красномовнішою від слів); інтонація (екстралінгвістичний фактор). Згідно з цією логікою свідомість може реалізовуватися (й відповідно забезпечувати процес спілкування) у трьох мовних формах: вербальній (словесній), у формі зображення та музичній, які найчастіше переплітаються; «слова виявляють речі значимістю» (Копнін, с. 236). «Якщо предмет ніяк не позначений, то для нас він лишається чимось туманним, нечитким, майже неіснуючим» (Лосєв О.Ф., с.87).
Сенсомоторика – ось мислення до мови, «як таке» (Іллєнков Е.В.//ВФ, 1977 № 6, с.93.).
Виготський Лев уважав, що «не виражається, а звершується у слові».
2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концентрує в собі ті сенси і значення, які віднаходить і стверджує у світі людина. Тому мова щодо свідомості є її безпосереднім оточенням, яке впливає на неї змістом, внутрішньою спрямованістю. У цьому аспекті важливе значення має національна мова, оскільки, за словами В. Гумбольдта, різні мови не просто дають різні позначення одного й того ж предмета, а й його різне бачення.
Мова, як носій інформації, може вживатись і за відсутності предмета, якого вона стосується. Завдяки цьому мова подолала вузькі просторово-часові рамки ситуації, в якій перебувають люди. Перебуваючи «тут» і «зараз», ми можемо вести мову про події, минулі чи майбутні, які відбулися тут, в іншому місці чи не відбувалися взагалі. Мислення, свідомість людини є божественним даром: перебуваючи тілом в часі та просторі, вона у свідомості стає «трансцендентною істотою», для якої не існує матеріальності, простору, часу, причинності та ін. Складний феномен свідомості передбачає природні засади — розвинутий мозок (у приматів він значно розвинутіший, ніж у інших тварин), використання знарядь праці, родовий (організований за певними штучними правилами) спосіб життя і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би.
З виникненням мови свідомість набуває всезростаючих можливостей. Мова як опредметнена свідомість володіє відносною самостійністю стосовно практики. Проте ця самостійність ніколи не може стати повною. Свідомість завжди зберігає, хай і надзвичайно далекий, опосередкований всезростаючою кількістю проміжних ланок, зв'язок з практикою. Отже, свідомість набуває здатності самостійного опанування таких сторін і сфер реального світу, яких практика ще не може (а часто ще й дуже довго не зможе) «торкнутися» безпосередньо, предметно-відчутно.
Свідомість дедалі більше виявляє унікальну здатність опановувати, включати до «олюдненого» світу такі природні предмети, процеси і явища, як, наприклад, просторові відношення (геометрія, в тому числі й численні неевклідові геометрії), кількісні відношення (математика, яка сьогодні вправно оперує навіть такими практично «незбагненними» відношеннями, що виражаються уявними, трансфінітними і т.п. числами), далекі космічні тіла (вже в глибоку давнину людина «олюднила» зоряне небо, місяць, сонце, надавши їм суспільної властивості орієнтирів у просторі й часі. Так, Полярна зірка є одним із найдавніших орієнтирів людини на місцевості, а місячний і сонячний календарі були першими кроками людини в опануванні часових характеристик світу) тощо.
Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує саму ідеальну мету. Народжуючись у практиці, свідомість успадковує здатність останньої вступати в безпосередній контакт із можливостями не тільки майбутнього, а й нереалізованими можливостями минулого, що надає історичному (в тому числі й історико-філософському) знанню характеру не лише «відтворюючої», а й творчої науки. Йдетеся про те, що, осягаючи ці можливості, ми можемо багато які з них реалізувати сьогодні.
Виникнення мови як предметного буття свідомості постало одним із найсуттєвіших моментів у встановленні специфічності людського, суспільного буття. Адже ідеально «освоюючи» можливості, свідомість опредметнює їх у мові. Внаслідок цього можливості вперше отримують дійсне, «чуттєве» існування, не втрачаючи одночасно свого статусу можливостей. Цими опредметненими можливостями можна оперувати, «експериментувати» (пробувати найрізноманітніші варіанти їх «поєднання», «роз'єднання», «програвати» варіанти їх як завгодно довгого «продовження» і на цій основі остаточно їх оцінювати, робити вибір найефективнішого шляху реалізації тих, які найповніше відповідають інтересам і цілям людини). Інакше кажучи — спрямовувати (через внесення відповідних цілей у практику) рух самої об'єктивної реальності в напрямі, що відповідає інтересам і цілям людини.
Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу, опосередкованою його формою. Опосередкованість свідомості й забезпечується мовою. Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній (знаковій) формі свого вираження — мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діалектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мислення без мови. Водночас структура мислення і структура мови є різними. Свідченням цього є те, що закони і форми мислення єдині для всіх людей, а мова в кожного етносу своя — національна, а отже, специфічна. Завдяки мові ідеальність має і матеріальну оболонку, оскільки об'єктивується в книгах, художніх полотнах, архітектурних будівлях, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах артефактів.
Мова збагачує, збіднює, нав’язує, відштовхує. Догматизує, витончує. Задає спосіб структурування світу. Мова – модель для згоди (домовились, договорились).
Єдність і розмаїття людських мов. Метамова (мова, на підставі якої досліджується інша мова –«об’єктна». Так, логіка – метамова філософії). Між ними поле «інтерпретаційного перекладу». При вивчені іноземної метамовою є «своя мова». Філософська мова – це метамова максимальної спільності й загальності, якою вимушені користуватися всі освічені люди. Жива «природна» мова – метамова для всіх штучних мов.
Штучні мови: формалізовані (мови науки, технолоічних засобів, машинні – інформаційних програм-алгоритмів, ), мистецтва, есперанто; субмови (жаргони, сленги, діалектні). Фреге порівнював відношення логічно-математичної і природної мови з відношенням ока й мікроскопу. Набагато краще лише в певних умовах. Бо без ока мікроскоп геть непотрібний. Але виявилося, що око – це також мікроскоп і макроскоп: у психологічній діяльності є згначна міра логічно-математичного операціоналізму.. та все ж формалізовані мови не можутьмати значного впливу на чуттєво-емоційну та ейдетичну складові духовного світу.
Вавілонське стовпотворіння – благо чи зло? Розмаїття мов ускладнює спілкування, воно ж – умова розвитку (струму культури). Інваріанти мови. Чи треба штучні універсальні мови: «волапюк» (Шлейєр –німець), «есперанто» (Заменгоф – поляк.)
Література.
Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996, с. 268-335.
Бичко І.В. та ін. Філософія. – К., 1991, с. 437-446.
Введение в философию: Учебник для вузов./Под ред. И. Фролова. – М., 1989, ч. 2, с. 522-580
Волчек Е.З. Философия: Учебн. пособие. – Мн., 1998, с. 290-307.
Горак Г.І. Філософія. – К., 1998, с. 209-238.
Каган М.С. Философия культуры. – СПб., 1996.
Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2000, с. 188-218.
Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. – Симферополь, 1999, с. 316-349.
Леонтьев Т.И. Ценность как междисциплинарное понятие.//Вопросы философии, 1996, №4.
Мамардашвили М.К. Мысль о культуре.//Философские науки, 1989, № 11.
Мир философии: Книга для чтения. В 2 ч. – М., 1991, ч. 2, с. 285-406.
Философия./Отв. ред. Кохановский В.П. – Ростов-Дон, 2000, с. 218-228.
Философия: Основные идеи и принципы / под ред. Ракитова А.И. – М., 1990, г. 16.
Філософія / за заг. ред. Горлача М.І. та ін. – Х., 2000, с. 470-487, 526-602.
Філософія / за ред. Заїченка Г.А., Сагатовського В.М. – К., 1995, с. 399-435.
Філософія / за ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, с. 433-537.
Завдання:
1. Співвідношення понять “культура” і “цивілізація”.
2. Характер взаємодії суспільства, культури і природи. Функції культури у суспільстві.
3. Поняття культурної цінності. Чи є негативні цінності та небезпечні феномени культури?
4. Назвіть найважливіші цінності для самореалізації особи.
5. Розкрийте зміст понять “технічна”, “гуманітарна”, “екологічна”, “правова” культура.
6. Відмінність понять “особа”, “особистість”, “індивід”, “індивідуальність”, “людина”. Їх взаємозв’язок.
7. Цінність особистої свободи. “Моє Я” і досконалість особи.
8. Розкрийте діалектику потреб і здібностей особи.
9. Від чого залежить, на вашу думку, гідність, масштаб і рівень відповідальності особистості?