Особливості роботи з негативно спрямованими мікрогрупами учнів

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер. їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп — комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше ста­не на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іноді користуються його члени, відсутність контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь, з'являється незадоволення діями активу, педагогічно занедбані підлітки об'єднуються, щоб протистояти йому.Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямо­вану групу: роз'єднують її членів, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи й звести його вплив на гру­пу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструмен­тальні ансамблі тощо).Педагогічно занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з поперед­ньою групою, треті конфліктують з членами нового колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у них з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійно­му впливу самої групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з ним. Можна змінити становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж він глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічно занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативного спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення су­перечностей в самій групі. Для розкладу такої групи необхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади. У результаті в декого з членів групи може з'явитися бажання порвати з нею.На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.Спектр діяльності класного керівника є дуже широким, тому він повинен мати належні знання з педагогіки і психо­логії, щоб мати змогу невимушено знаходити контакт з ви­хованцями, організовувати навчально-виховний процес, адекватно реагувати на зміни, нововведення тощо. Класний керівник має бути справедливим, врівноваженим і добрози­чливим, розуміти і підтримувати своїх учнів, вміло скеро­вувати їх поведінку.

Одним з видів колективу є шкільний.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.Високий рівень сформованості шкільного колективу від­повідає третій стадії розвитку колективу, коли він повніс­тю виконує виховні функції, характеризується соціально ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Чле­ни колективу відрізняються високим рівнем активності, іні­ціативності, самостійності в процесі діяльно­сті, моральної сформованості.Середній рівень адекватний другій стадії розвитку коле­ктиву, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу ви­являють середній рівень активності, ініціативності, само­стійності в процесі організації діяльності шкільного колек­тиву, моральної вихованості.Низький рівень свідчить про першу стадію розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль «диктатора». Активність, іні­ціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчут­ний низький рівень моральної вихованості.

Вихователь спеціальних (корекційних) закладів освіти повинен знати:

 

- основи психолого-педагогічних, медичних, медико-біологічних, загальноосвітніх та соціальних дисциплін, шляхи їх впровадження у корекційно-виховний процес допоміжної школи-інтернату;

- загальні та спеціальні методики корекційно-виховного процесу, соціально-трудової адаптації розумово відсталих учнів;

- психофізіологічні особливості учнів, основи комплексного підходу до організації та проведення виховних заходів, вивчення особистості та її корекції;

- сучасні психолого-педагогічні методи та принципи вивчення індивідуальних, психофізичних властивостей особистості учня, його нервової системи, придатності до тієї чи іншої майбутньої професії;

особливості організації трудової підготовки учнів, шляхи реалізації принципів трудового виховання, наукові основи сучасного виробництва і технологій, вимоги до сучасного обладнання, застосування різних пристроїв, засобів їх використання, здійснення профорієнтації на сучасні професії.

 

Вихователь спеціальних (корекційних) закладів освіти повинен уміти:

- реалізувати свої знання у виховному процесі спеціальних (корекційних) закладів освіти з врахуванням індивідуальних психофізичних можливостей дітей з обмеженими можливостями, прищеплювати навички до самостійного виконання поставлених завдань, здійснювати індивідуальний та комплексний підхід у процесі виховання дітей спеціальних (корекційних) закладів освіти;

- володіти прийомами активізації уваги учнів, реалізувати вимоги охоронного режиму, знімати втому та забезпечувати працездатність;

- професійно організовувати, планувати, вести корекційно-виховний процес, формувати відповідні трудові навички та уміння працювати, знайомити дітей з сучасними виробничими професіями, оцінювати трудові завдання учнів, здійснювати профілактику травматизму;

- забезпечувати різнобічні методи і форми виховання, диференціювати їх, вибирати оптимальні умови їх виконання, сприяти розвитку технічної творчості учнів, організовувати клубну роботу, раціонально використовувати різного роду матеріали, наочні посібники, обчислювальну техніку, самостійно виготовляти наочні посібники, індивідуальні картки-завдання з урахуванням індивідуальних можливостей учнів, вести профорієнтаційну роботу, застосовувати найбільш ефективні науково обґрунтовані методи діагностики, прогнозувати виховні можливості учнів з обмеженими можливостями;

- майстерно володіти вміннями та навичками корекційно-виховного процесу, планувати послідовність його впровадження, встановлювати різнопричинні взаємозалежності, використовувати сучасний педагогічний досвід у сфері корекції дітей з обмеженими можливостями, орієнтуватись у його впровадженні, здійснювати методичну та науково-дослідну роботу;

- приймати грамотні, науково обґрунтовані рішення, що сприяють корекційно-розвиваючому впливу на учнів спеціальних (корекційних) закладів освіти, а також формувати у них пізнавальну активність до конкретних видів діяльності.

 

Включення кожного учня в систему колективних відносин:

- постановка ближніх педагогічних завдань в роботі з кожним учнем;

- створення атмосфери взаємних доброзичливих відносин, взаємодопомоги і правильного розуміння дружби; врахування виховного впливу батьків;

- використання інформації про структуру виховного колективу, індивідуальних психофізичних можливостей кожного учня;

справедливе, демократичне ставлення до всіх учнів, об'єктивна оцінка вчинків дітей та їх поведінки.

Планування індивідуальної роботи з метою вивчення особистості учня:

- уважно вивчати життєвий прояв суб'єктивного розвитку кожної дитини з метою визначення мотивів і вчинків її поведінки;

- визначити причини відхилень в поведінці, поглядах, діях;

- вибирати із стійких життєвих проявів ті, які в перспективі можуть впливати на позитивну зміну життєвого досвіду;

- встановлювати контакт з метою визначення психофізичних недоліків дитини на рівні її життєвого досвіду;

- трансформувати суспільну ідею шляхом педагогічного впливу так, щоб вона була адекватно сприйнята дитиною з вадами у розвитку;

- здійснювати постійний контроль за, поведінкою учнів спеціальних (корекційних) закладів освіти в реальному навчально- Вивчення навчальної дисципліни "Основи теорії і методики виховної роботи" базується на принципах кредитної модульно-рейтингової системи навчання, яка забезпечує систематичну роботу студентів, використанням модульної технології навчання та рейтингового оцінювання в якості засвоєння навчального матеріалу.