Тема: Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури

1.Світорозуміння людини доби Київської Русі та особливості християнського світогляду.

2.Розвиток освіти та науки у контексті державної політики княжої доби.

3.Давньоруська література: провідні види та жанри.

4. Сакральне мистецтво: архітектура, живопис, скульптура.

Література

Асеев Ю. С Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980.

Бабишин С.Д. Школа та освіта Київської Русі. – К., 1973.

Барская Н.А. Сюжеты и образы древнерусской живописи. – М., 1992.

Бочаров Т.Н. Художественный металл Древней Руси. – М., 1934.

Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. – К., І 989.

БычкоА.К. Народная мудрость Руси: (Анализ философа). – К., 1988.

Бычков В.В. Эстетическое сознание Киевской Руси. – 1988.

Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. – M. – 1996.

Горський B.C. Святі Київської Русі. – К., 1997.

Горский В.С.Философские идеи в культуре Киевской Руси XІ - нач. ХІІ вв. – К., 1988.

Древнерусская литература: изображение природы и человека. – M., 1995.

Исаевич Я.Д. Культура Галицко-Волынской Руси //Вопросы истории. –1973. –№1.

Історія українського мистецтва. У 6 т. – К., 1966-1970.

Історія філософії України. – К., 1994.

Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. – M., 1988.

Моця О, П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1999.

Становление философской мысли в Киевской Руси. – М., 1984.

Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.


УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях.

Ренесансно-реформаційні ідеї в українській культурі.

Розвиток освіти.

Розвиток друкарства. Архітектура і мистецтво.

Література.

Культура козацтва.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ

НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Монголо-татарська навала в середині XIІІ ст. і наступне півторастолітнє пануван­ня Золотої орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя в Україні. Від численних міст і поселень залишилися самі руїни або тільки назви.

Процес формування культури України в XIV-XVI ст. був відображенням склад­ного процесу формування української народності, що почався після розпаду Київської Русі. Роздробленість Київської Русі супроводжувалася розпадом не сформованої до кінця давньоруської народності і утворенням на її основі трьох східнослов'янських на­родностей — російської, української і білоруської.

Разом з формуванням української народності розгорталися процеси формування власне української культури. Дослідники виділяють два етапиу цьому процесі:

– ХІІІ -XV ст., коли культура загалом зберігала давньоруську основу в усіх сферах;

– XVI - перша половина XVII ст. Цей етап позначений виникненням стійких етніч­них ознак та їх поєднанням у систему.

Процес формування української народності був прискорений в XIV-XV ст., коли східна частина України була підкорена литовськими князями, а Галичина та Поділля – польськими феодалами.

Литва, яка приєднала до себе землі Бєларусі, України і частково Московської держави, перетворилась у багатонаціональну державу, де превалювало не литовське, а слов'янське (українське і білоруське) населення з традиційною етнічною культурою і правом. Руська мова визнавалася у Литві державною. Православна церква також зали­шалася панівною у духовному житті суспільства. Таке положення було закріплене у збірках державних законів — Литовських статутах 1529 і 1566 pp. Литовська держава XIV і XVI ст. зберігала незмінними етнічні (мовні, культурні) особливості підвладних їй української і білоруської народностей.

Але з часом політичні обставини змінилися не на користь України. За умовами дого­вору між Литвою і Польщею 1385 року литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і зобов'язувався прийняти католицизм як державну ре­лігію, а землі Литви й України приєднати до Польщі.

Землі Галицько-Волинського князівства наприкінці XIVст. відійшли до Молдо­ви, яка тоді ж потрапила в залежність від Туреччини. Землі Північного Причорномор'я і Приазов’я попали під владу Кримського ханства. 3 кожним десятиріччям розширялася турецька експансія на землі України.

Таким чином, землі України були завойовані іноземними державами, розділені на частини, а українська народність була позбавлена можливості створити власну єдину і незалежну державу. Над українським населенням нависла реальна загроза асиміляції з сусідніми народами.

1 липня 1569 р. у Любліні (Польща) була проголошена унія, згідно з якою Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ Посполиту. Люблінська унія передбачала знищення в Україні державних традицій і ав­тономії, які залишилися з часів Литовської держави.

За таких обставин становище Української православної церкви, як одного з найго­ловніших чинників українського культурного процесу, значно похитнулося. Уп­равління православною церквою знаходилося в руках чотирьох патріархів: вселенсько­го константинопольського (Візантія, Туреччина), олександрійського (Єгипет), антиохійського (Сирія), єрусалимського (Палестина). Вони правили церквою разом (соборно).

Між католицьким і православним духовенством велися гострі суперечки, в які втягувалися і миряни. Тому частина церковних діячів виступала за припинення супере­чок і примирення церков за допомогою унії. Ідея унії католицької і православної церков мала своїх прихильників і в Україні, де православ'я занепадало.

У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних — прихильників унії, у Бресті (Беларусь)було прийняте рішення: православну і католицьку церкви об'єдна­ти під верховенством папи римського; православні повинні визнавати католицьке твер­дження про походження святого духа від Бога-отця і Бога-сина, ввести індульгенції про відпущення гріхів, а також новий календар; у православній церкві зберегти старі обряди і вважати дійсним слов'янський переклад святого писання.

Водночас, інший спеціальний собор православного духовенства і мирян запере­чив унію і прокляв її прибічників. Брестська унія розмежувала суспільні сили в Україні. Польський король проголосив унію обов'язковою для православного духовенства і всіх віруючих Речі Посполитої, зокрема, для населення України і Бєларусі. Духовенству, яке не визнавало унії, загрожувало гоніння: у них відбирали посади і віддавали уніатам. Монастирі, вірні православ'ю, позбавлялися майна. Духовенство, шляхта, братства, міщани зверталися до короля з проханням скасувати унії і зберегти церковні традиції в Ук­раїні. Але це не дало результатів. І тоді духовенство звернуло свої погляди на козацтво – силу, яка могла б не тільки звільнити Україну, а й ліквідувати унію як духовну неволю українського народу.

Як відомо, зазначений період був важливою віхою у розвитку західноєвропейської культури. Це були часи ренесансних ідей, гуманістичного світогляду. Внаслідок цього ук­раїнська культура починає відчувати на собі могутній вплив культури світової.