Особливості кровопостачання легень.
Легені отримують до 10% всієї маси крові із двох джерел. Основний потік іде по судам малого кола
кровообігу. Загальний стовбур легеневої артерії, лівий і правий стовбури, а також внутрішньо органі артеріїеластичного типу є акумуляторами кінетичної енергії систолічних скорочень правого шлуночка. Завдякиамортизації потік крові неперервний, тиск низький. Судини малого кругу в основному виконують рольгазообміну. Значно менший потік крові іде по судинам , що відходять від грудної частини аорти. Тиск в нихвисокий. По цих судинах відбувається живлення легеневої тканини. Судини, які належать як до малого кола такі до великого, сполучаються між собою. Завдяки значній ємності судин легень, в них може скупчуватисьвеликий об’єм крові 9до 700 мл). Кровоносні капіляри, які оточують альвеоли, утворюють густу сітку. Площа їхповерхні дорівнює 60 – 90 м2
.Іннервація:
Нерви легких походять з plexuspulmonalis, Яке утворюється гілками n. vagusettruncussympathicus.
Вийшовши з названого сплетення, легеневі нерви поширюються в долях, сегментах і часточках легкого по ходу бронхів і кровоносних судин, що становлять судинно-бронхіальні пучки. У цих пучках нерви утворюють сплетіння, в яких зустрічаються мікроскопічні внутріорганние нервові вузлики, де перемикаються прегангліонарних парасимпатичні волокна на постгангліонарні.
У бронхах розрізняють три нервових сплетіння: в адвентиції, в м'язовому шарі і під епітелієм. Підепітеліальному сплетіння досягає альвеол. Крім еферентної симпатичної і парасимпатичної іннервації, легке забезпечено афферентной іннервацією, яка здійснюється від бронхів по блукаючому нерву, а від вісцеральної плеври - у складі симпатичних нервів, що проходять через шийно-грудний вузол.
3.Спинний мозок,його сегментарна будова.Сегмент спинного мозку.
На поперечному перерізі спинний мозок має вигляд овалу (рис. 30, 32).. На поперечному розрізі спинного мозку ці стовпи мають вигляд рогів і нагадують літеру Н або метелика.
СПИННИЙ МОЗОК(medulla spinalis)
Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.
Спинний мозок закінчується мозковим конусом(conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла другого куприкового хребця. Ця нитка є залишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору потиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.
На рівні від II шийного –II грудного хребців спинний мозок утворює:
- шийне стовщення(intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.
На рівні X –XII грудних хребців утворює:
попереково–крижове стовщення(intumescentia lumbosacralis), яке переходить в мозковий конус (conus medullaris), розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.
Всередині спинного мозку проходить центральний канал(canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчуєтьсякінцевим шлуночком(ventriculus terminalis).
Розрізняють такі частини спинного мозку:
- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;
- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;
- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;
- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;
- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.
Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).
Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.
Спинний мозок складається із сірої речовини(substantia grisea), яка оточена з усіх сторін білою речовиною(substantia alba).
Сіра речовина спинного мозку(substantia grisea medullae spinalis)
Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:
- переднього стовпа(columna anterior);
- заднього стовпа (columna posterior);
- проміжного(бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;
- центральної драглистої речовини(substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.
На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:
- передній ріг(cornu anterius);
- задній ріг(cornu posterius);
- бічний ріг(cornu laterale).
У передніх стовпах (cornua anteriora) розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:
- передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);
- передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);
- задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);
- задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);
- цетральне ядро (nucleus centralis).
Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.
Задні роги (cornua posteriora) мають:
- верхівку (apex);
- головку (caput);
- шийку (cervix);
- основу (basis).
Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.
Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного мозку або головного мозку.
4.Мале і велике коло кровообігу
Велике коло кровообігу(circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.
Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.
Білет 4
1. Верхня кінцівка. Пояс верхніх кінцівок, лопатка, ключиця.
Кістки верхньої кінцівки поділяються на кістки поясу верхньої кінцівки (грудний пояс) та кістки вільної верхньої кінцівки.
Грудний пояс (cingulumpectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulummembrisuperioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох
кісток: лопатки і ключиці.
Ключиця (clavicula) є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібної форми, яка має:- груднинний кінець (extremitas sternalis);
- надплечовий кінець (extremitas acromialis);
- тіло ключиці (corpus claviculae);
- верхню поверхню (facies superior);
- нижню поверхню (facies inferior).
На нижній поверхні груднинного кінця (faciesinferiorextremitatissternalis)розташоване втиснення реброво–ключичної зв’язки (impressioligamentcostoclavicularis).
На нижній поверхні надплечового кінця (faciesinferiorextremitatisacromialis) розташовані:
- конусоподібний горбок (tuberculumconoideum);
- трапецієподібна лінія (lineatrapezoidea).
Груднинний кінець (extremitassternalis) має вигин допереду і закінчуєтьсягруднинною суглобовою поверхнею (facies articularis sternalis) дляз’єднаннязключичноювирізкоюгруднини (incisura clavicularis sterni).
Надплечовийкінець (extremitas acromialis) маєвигиндозадуізакінчуєтьсянадплечовоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis acromialis) дляз’єднаннязнадплечовимвідросткомлопатки (acromion scapulae)
Лопатка (scapula)— парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини.
Лопатка є парною плоскою кісткою (osplanum) трикутної форми, що має:
- реброву поверхню;передню поверхню (facies costalis; facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- верхній край (margo superior);
- присередній край (margo medialis);
- бічний край (margo lateralis);
- верхній кут (angulus superior);
- нижній кут (angulus inferior);
- бічний кут (angulus lateralis);
- шийку лопатки (collum scapulae).
На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходитьгоризонтальноостьлопатки (spina scapulae), якаподіляєїїнанадостьовуямку (fossa supraspinata) іпідостьовуямку (fossa infraspinata).
Остьлопатки (spina scapulae) збокупереходитьунадплечовийвідросток (acromion), наякомурозташованаключичнасуглобоваповерхня (faciesarticularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula)
На верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізкалопатки (incisura scapulae).
Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковоюямкою (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м’яз (m.subscapularis).
На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобовазападина (cavitas glenoidalis) для з’єднання з головкою плечової кістки (caputhumeri).
Над та під суглобовою западиною розташовані:
- надсуглобовий горбок (tuberculumsupraglenoidale);
- підсуглобовий горбок (tuberculuminfraglenoidale).
Над суглобовою западиною (cavitasglenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processuscoracoideus).
2. Топографія передньої стінки живота.
Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (faciesexternaanterolateraliscavitatisabdominis) обмежована:
- зверху – ребровими дугами (arcuscostales) та мечоподібним відростком (processusxiphoideus);
- знизу – клубовими гребенями (cristaeiliacae), лобковим симфізом (symphysispubica) та пахвинними зв’язками (ligg. inguinalia);
- з боків – лінією, яка йде від кінця XI ребра до клубового гребеня.
Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (faciesexternaanterolateraliscavitatisabdominis) за допомогою верхньої горизонтальної лінії (lineacostarum), яка з’єднує найбільш нижні точки десятих ребер, та нижньої горизонтальної лінії (lineaspinarum), яка з’єднує праву і ліву верхню передню клубову ость (spinailiacaanteriorsuperior), розмежована на:- надчерев’я; надчеревна ділянка; надчеревна ямка (epigastrium; regioepigastrica;fossaepigastrica);
- черев’я (mesogastrium);
- підчерев’я; лобкова ділянка (hypogastrium; regiopubica).
Двома вертикальними лініями, які прямують від середини пахвинної зв’язки (lig. inguinale), або лобкового горбка (tuberculumpubicum), по зовнішньому краю прямих м’язів живота (musculusrectusabdominis) до ребрових дуг (arcuscostales),
передньобічна стінка черевної порожнини (pariesanterolateraliscavitatisabdominis) ділиться на певні ділянки.
Горизонтальні та вертикальні лінії обмежовують:
- в надчерев’ї (epigastrium) такі ділянки:
- власне надчеревну ділянку (regio epigastrica propria);
- праву і ліву підреброві ділянки (regiones hypochondriacae dextra et sinistra);
- в черев’ї (mesogastrium) такі ділянки:
- пупкову ділянку (regio umbilicalis), або пупок (umbilicus);
- праву і ліву бічні ділянки (regiones laterales dextra et sinistra), або бік (latus);
- в підчерев’ ї (hypogastrium) такі ділянки:
- лобкову ділянку (regio pubica);
- праву і ліву пахвинні ділянки (regiones inguinales dextra et sinistra), абопахвину (inguen).
На вищеперераховані ділянки передньобічної стінки черевної порожнини (pariesanterolateralis cavitatis abdominis) проектуються внутрішні органи черевної порожнини(cavitas abdominis). Ця проекція називається голотопією (holotopia) органа (визначаєпроекціюорганачеревноїпорожнининапевніділянкизовнішньоїповерхніпередньобічноїстінкичеревноїпорожнини
3. Легені,будова, інервація, кровопостачання.
Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні органи (права легеня – pulmo dexter і ліва легеня – pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).
Кожна легеня (pulmo) має:
- верхівку легені (apex pulmonis);
- основу легені (basis pulmonis);
- реброву поверхню (facies costalis);
- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);
- присередню поверхню (facies medialis), на якій розрізняють:- хребтову частину (pars vertebralis) – задню частину;
- середостінну поверхню (facies mediastinalis)
– передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);
- міжчасткову поверхню (facies interlobaris);
- передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);
- нижній край (margo inferior).
На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).
Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).
Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).
У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).
По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина
(fissura obliqua), яка поділяє кожну
легеню (pulmo uterque) на:
- верхню частку (lobus superior);
- нижню частку (lobus inferior).
У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).
Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).
Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами(bronchi lobares).
У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.
Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).
Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).
За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів (segmenta bronchopulmonalia).
Права легеня має такі 10 сегментів:
- права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:
- верхівковий сегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);
- задній сегмент [C II] (segmentum posterius [S II]);
- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);
- права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:
- бічний сегмент [C IV] (segmentum laterale [S IV]);
- присередній сегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);
- права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:
- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);
- присередній основний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII])
- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);
- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);
- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Ліва легеня має такі 10 сегментів:
- ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:
- верхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];
- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);
- верхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);
- нижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);
- ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:
- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);
- присередній основний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII]);
- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);
- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);
- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).
Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.
Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).
Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.
У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus musculаris glaber).
Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.
Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називаєтьсялегеневим ацинусом(acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.
Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.
До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).
В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли(alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.
Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.
Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:
- альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;
- альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli respiratorii);
- альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).
В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.
У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).
Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.
Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:
- малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).
- великі (секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).
Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.
Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.
Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.
Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.
У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.
При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а площа кровоносних капілярів близько 80 м2.
Кровопостачання легень забезпечує система легеневих та бронхіальних артерій. Легеневі судини кровопостачають альвеоли і беруть участь у газообміні. Бронхіальні ж артерії живлять бронхіальне дерево аж до респіраторних бронхіол.
Інервація Нерви легких походять з plexus pulmonalis, Яке утворюється гілками n. vagus et truncus sympathicus. Вийшовши з названого сплетення, легеневі нерви поширюються в долях, сегментах і часточках легкого по ходу бронхів і кровоносних судин, що становлять судинно-бронхіальні пучки. У цих пучках нерви утворюють сплетіння, в яких зустрічаються мікроскопічні внутріорганние нервові вузлики, де перемикаються прегангліонарних парасимпатичні волокна на постгангліонарні.
У бронхах розрізняють три нервових сплетіння: в адвентиції, в м'язовому шарі і під епітелієм. Підепітеліальному сплетіння досягає альвеол. Крім еферентної симпатичної і парасимпатичної іннервації, легке забезпечено афферентной іннервацією, яка здійснюється від бронхів по блукаючому нерву, а від вісцеральної плеври - у складі симпатичних нервів, що проходять через шийно-грудний вузол.
4. Довгастий мозок.
Довгастий мозок або бульбус (medullaoblongata / s.bulbus , myeloncepfalon є продовженням спинного мозку і йде від великого потиличного отвору до вартолієвого моста від якого він чітко відділений . Верхній віділ довгастого мозку розширений у вигляді цибулини
Довгастий мозок має такі поверхні 1 вентральну 2 дорзальну
На вентральній поверхні границя чітко відділена, а на дорзальній ні
На дорзальній поверхні в ділянці моста є відмежована заглибина ромбоподібної форми –це ромбоподібна ямка ( фосса ромбоідеа ) на межі моста і довгастого мозку по середині ромбоподібної ямки проходять білі поперечні мозкові смужки ( стріа медуляріс )нижня половина ромбоподібної ямки утворена довгастим мозком
Вентральна поверхня довгастого мозку там є глибока передня серединна щілина і з боків від неї білі тяжі що мають назву піраміди . латерально від пірамід з кожного боку є оливне підвищення – олива
Піраміди складаються з повздовжніх нервових волокон що йдуть від кірки головного мозку донизу , у спинний мозок, де закінчуються , контактуючи з руховими клітинами передніх рогів спинного мозку . тому ці волокна називаться кірково спинномзковим або пірамідним шляхом .
Кірково спинномозковий шлях є провідником свідомих рухових імпульсів від кірки головного мозку в спинний мозок . далі імпульс іде до мязів тулуба , шиї , кінцівок .
На вентральній поверхні рухові волокна перехрещуються і утворюють перехрестя пірамід . це перехрестя знаходиться на межі довгастого мозку зі спинним і добре помітне на препаратах
У ділянці перехрестя пірамід перехрещуються не всі волокна кірково спиннинномозкового шляху а тільки 2-/3 іх котрі після перехрестя утв пучки , що спускаються в бокових канатиках спинного мозку ( латеральний пірамідний шлях )
Волокна кірково-спинномозкового шляху , котрі не перехрестилися продовжуються донизу розміщуючись в передньому канатику спинного мозку – де утв передній пірамідний шлях ( волокна цього шляху також перехрещуються але вже в спинному мозкові .
Кірка правої півкулі передає рухові імпульси до мязів лівої сторони і навпаки
Дорзальна поверхня
Там є задні канатики спинного мозку у складі яких проходять пучки Голля та Бурдав ділянці нижнього краю ромбоподібнї ямки є 2 горбка – медіально –горбок тонкого ядра , а латерально і вище горбок клиноподібного ядра
Таким чином , пучки Голля і Бурдаха що проходять у задніх канатиках спинного та довгастого мозку , досягають ядер розташованих у горбиках і передають імпульси клітинам цих ядер . від ядер задніх канатиків починаеться новий пучок чутливих волокон який досягає зорового горба і називається бульбо таламічним трактом
Цей пучок спочатку занурюється в глибину . і його волокна утв перехрестя , після перехрестя пучок змінює напрямок і йде до гори досягаючи зорового горба ' у звязку з таким петлеподібним ходом бульбо таламічного шляху його називають медільною петлею , а перехрестя волокон – перехрестя медіальних петель – чутливе перехрестя .
Зубчасте ядро оливи воно звязане з мозочком і бере участь у регуляції рівноваги тіла .
У центрльних відділах довгастого мозку знаходиться ретикулярна формація, що складається з дрібних клітин різної форми та волоконкотрі перехрещуються
У межах довгастого мозку в дорзальному його відділіближче до поверхні ромбоподібної ямки , розташовуються ядра 9-12 черепних нервів
9 язикоглотквий
10 блукаючиц
11 додатковий
12 підязиковий . ядра цих нервів мають відношення до інервації органів , що відіграють важливу роль у житті людини . у довгастому мозку розташовані центри дихання, серцевої діяльності і кровообігу , центри травної системи, які повязані з ядрами блукаючого нерва
Білет 5
1 Фасції та топографія нижньої кінцівки
Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)
Тазова фасція є продовженням пристінкової фасції живота (fascia abdominis parietalis), вона ще називається внутрішньочеревною фасцією (fascia endoabdominalis).
Та частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває клубовий та великий поперековий м’язи (musculi iliacus et psoas major), називається попереково–клубовою фасцією (fascia iliopsoas), або клубовою фасцією (fascia iliaca).
Сіднична фасція (fascia glutea) вкриває ззовні великий сідничний м’яз (m. Gluteus maximus). Глибокий листок цієї фасції відмежовує великий сідничний м’яз (m. Gluteus maximus) від середнього сідничного м’яза (m. gluteus minimus) і від м’яза–натягувача широкої фасції (m. tensor fasciae latae). Унизу сіднична фасція (fascia glutea) потовщується і продовжується у широку фасцію (fascia lata).
Широка фасція (fascia lata) формує піхви (vaginae) для м’язів стегна (musculi femoris), а також:
- бічну міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris laterale);
- присередню міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris mediale), які відокремлюють передню групу м’язів стегна від присередньої та задньої груп.
Широка фасція (fascia lata) має:
- поверхневий листок (folium superficialis; lamina superficialis);
- глибокий листок (folium profundum; lamina profunda).
Глибокий листок широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris) покриває все стегно (femur). Збоку ця фасція ущільнюється і утворює сухожилок для м’яза–натягувача широкої фасції (musculus tensor fasciae latae), який називається клубово–великогомілковим пасмом (tractus iliotibialis).
Поверхневий листок широкої фасції стегна(lamina superficialis fasciae latae femoris) розташований лише в межах стегнового трикутника (trigonum femorale) і закінчується знизу серпоподібним краєм (margo falciformis), який має:
- верхній ріг (cornu superius);
- нижній ріг (cornu inferius).
Верхній ріг (cornu superius) зростається з пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale).
Нижній ріг (cornu inferius) зростається з глибоким листком (пластинкою) широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris).
Під серпоподібним краєм поверхневого листка широкої фасції стегна (margo falciformis laminae superficialis fasciae latae femoris) утворюється підшкірний розтвір (hiatus saphenus), який вкритий дірчастою фасцією (fascia cribrosa) – найтоншою частиною широкої фасції (fascia lata).
При проходженні стегнових гриж (кил) підшкірний розтвір (hiatus saphenus) перетворюється у зовнішнє кільце стегнового каналу (anulus canalis femoralis externus).
Фасція гомілки (fascia cruris)
Фасція гомілки утворює піхви для м’язів гомілки. Від фасції гомілки (fascia cruris) відходять:
- передня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris anterius);
- задня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris posterius).
Ці перегородки відокремлюють бічну групу м’язів гомілки від її передньої та задньої груп.
Сухожилкова дуга камбалоподібного м’яза (arcus tendineus musculi solei) перекидається над міжкістковою перетинкою між ділянками початку цього м’яза на кістках гомілки.
При переході на стопу фасція гомілки (fascia cruris) потовщується і утворює:
- верхній тримач м’язів–розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum superius);
- нижній тримач м’язів–розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum inferius);
- верхній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneorum superius);
- нижній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneoruminferius);
- тримач м’язів–згиначів стопи (retinaculum musculorum flexorum pedis).
Від тримачів м’язів (retinacula musculorum) відходять волокнисті (фіброзні) пучки, які розділяють простір між тримачами м’язів (retinacula musculorum) на кістково–волокнисті (фіброзні) канали, утворюючи піхви сухожилків (vaginae tendinum).
Піхва сухожилка (vagina tendinis) має:
- волокнистий шар (stratum fibrosum), або волокнисту піхву (vagina fibrosa);
- синовіальний шар (stratum synoviale), або синовіальну піхву (vagina synovialis).
Під тримачем м’язів–згиначів (retinacula musculorum flexorum) проходять
великогомілкові сухожилкові піхви заплесна (vaginae tendinum tarsales tibiales), до яких
належать три
Легені, будова, границі
Виділяють праву і (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmo sinister). Легені займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись і правій та лівій її половинах, з боків від середостіння.
Права легеня ширша і коротша, ніж ліва. В ній виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2-3 см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має три поверхні і два краї. Зовнішня опукла поверхня легені прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (fades costalis).
Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовою частиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну по- верхню (fades mediastinalis). На ній помітне серцеве втиснення (impressio cardiaca), яке краще виражене на лівій легені. Нижня, ввігнута поверхня легені, прилягає до діафрагми, називається діафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).
Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду ребровуповерхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri). Знизу ця вирізка обмежована виступом - язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь.
Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами . Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris).
Частка легені - це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно- нервовий комплекс.
Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої
легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior).
Ліва легеня має тільки дві частки: верхнючастку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior).
Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях івідокремлює верхню частку легені.
На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), вона мілкіша і коротша. Ця щілина відходить від косої щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчується попереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки. Нижньою межею середньої частки є коса щілина.
На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина - ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються .
У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини.
. Висота воріт легені дорівнює 5-9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів.
Ворота правої та лівої легень топографічно різні.
У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче іпозаду нижня легенева вена (абревіатура БАВВ).
У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура АБВВ).
Межі легень:
Межі легені визначають не тільки відносно поруч розташованих органів, але й у проекції її країв на зо-внішню поверхню тіла людини. Проектуючи передній край легені, мають на увазі її передню межу, а проекція нижнього краю визначає нижню межу легені. Верхівки правої та лівої легень попереду виступають на 2-3 см над ключицями, а позаду верхівка проектується на рівні остистого відростка VII шийного хребця. Від верхівки легені починається її передня межа. Задня межа обох легень проходить з боків грудного відділу хребта вздовж відповідно правої та лівої прихребтових ліній, починаючи від рівня головки II ребра до рівня шийки XI ребра.
Межі правої легені
Передня межа правої легені бере початок від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня правого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від правої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа правої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім, відхиляючись вбік і донизу, закінчується на рівні верхнього краю VI ребрового хряща по правій груднинній лінії. Від цієї точки починається нижня межа правої легені, яка йде на рівні VI ребра і перетинає його нижній край по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VII ребро, по середній пахвовій лінії VIII ребро, по задній пахвовій лінії - IX ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по правій прихребтовій лінії - XI ребро.
Межі лівої легені
Передня межа лівої легені, як і правої легені, починається від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня лівого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від лівої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа лівої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім повертає ліворуч, йде вздовж нижнього краю IV ребра до лівої пригруднинної лінії. По цій лінії передня межа лівої легені йде донизу і закінчується на рівні VI ребра. Такий вигин передньої межі лівої легені ліворуч відповідає межі її серцевої вирізки. Від цієї точки починається нижня межа лівої легені (проходить на 1 -1,5 см нижче аналогічної межі правої легені), вона йде вбік і донизу перетинає VII ребро по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VIII ребро, по середній пахвовій лінії - IX ребро, по задній пахвовій лінії - X ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по лівій прихребтовій лінії – XI