Суб’єкти валютного контролю і іх повноваження

 

1. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

· здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

· забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

2. Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері надання послуг поштового зв’язку, здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків — у цій сфері НБУ виконує такі функції:

· здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

· складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

· контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

· нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових

Поняття і завдання митного органу. Співвідношення понять «митний орган» і «митна служба України»

 

У чинному МК України (ст. 1) митні органи – це спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до кодексу та інших законів покладено безпосереднє здійснення митної справи. У даному разі законодавець чітко акцентує увагу на належності митних органів до системи органів виконавчої влади, наявності у них спеціальних повноважень та їх функціональному призначенні. Особливість місця митних органів у системі органів виконавчої влади визначається, насамперед, метою створення, функціонування та характером виконуваних завдань і функцій. Саме це й обумовлює специфіку виконавчої діяльності митних органів, аналогів якої в державі немає.

Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених між­народними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньо­економічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення то­варів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кор­дон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цін­ностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додер­жання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього коде­ксу (митного законодавства);

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономі­чної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифі­катів походження товарів з України).

В свою чергу, митна служба є більш широким поняттям.

Митна служба України – це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ та організацій. На даний момент структура митних органів, яку і об’єднує в собі митну служба, є трирівневою: центральний апарат

Держмитслужби України – регіональні митниці – митниці. Наявність саме таких організаційно-правових рівнів митних органів передбачена чинним МК України.

 

Поняття митної території, митного кордону України

 

При здійсненні переміщення товарів, транспортних засобів і предметів між країнами важливе значення має точне й правиль­не визначення митної території і митного кордону. Неточності в цьо­му призводять до виникнення конфліктів при перетині кордону.

Поняття митної території та її визначення виходить із загально­прийнятих у міжнародному праві підходів до визначення сувере­на, закріпляється безпосередньо нормативними актами і є проявом одного з важливих принципів митної політики — принципу єдності митної території України.

Відповідно до ст. 5 МК України територія України, зайнята-су­шею, територіальне море, внутрішні води, повітряний простір, а також штучні острови, установки та споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюєть­ся виключна юрисдикція України, складає єдину митну територію України. Загалом митна територія збігається з державним кордо­ном України. В той же час митна територія не збігається з держав­ною територією, оскільки подекуди із митної території можуть ви­вчатися ділянки державної території, чи, навпаки, включатися ділянки, що знаходяться поза межами державного кордону.

Поняття митного кордону безпосередньо визначається ст. 6 МК України, де встановлено, що межі митної території України є митним кордоном України. Елементами митного кордону України є також периметри вільних митних зон і вільних складів.

У митно­му праві прийнято виділяти зовнішній і внутрішній кордони. Зов­нішній митний кордон розмежовує митний кордон суміжних держав і переважно збігається з державним кордоном. Виняток складає периметр вільних митних зон і вільних складів. Охорона зовнішнього кордону здійснюється прикордонними військами спільно митницею. Внутрішній митний кордон складають периметри вільних митних зон і вільних складів. Внутрішній митний кордон, як правило, знаходиться усередині держави (митні пости в аеропортах). Загалом обидва кордони за своїм правовим статусом прирівняні, але є й різниця. Так територія вільної митної зони та вільного складу розглядаються як прикордонні і в'їзд у них здійснюється за спеціальними перепустками через спеціальні контрольно-пропускні пункти.