Змістовий модуль 2. Організаційно-правові засади адміністративного судочинства.
1. Процесуальною складовою адміністративної юстиції є:
а) адміністративний процес;
б) адміністративна процедура;
в) адміністративне судочинство.
2. Завданням адміністративного судочинства є:
а) захист інтересів суспільства від порушень з боку фізичних чи юридичних осіб;
б) захист прав, свобод та інтересів державних органів, органів місцевого самоврядування;
в) захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів владних повноважень.
3. Принципом адміністративного судочинства є:
а) обов’язковість судових рішень;
б) об’єктивність судових наказів;
в) диференціація судового процессу.
4. Галузевим принципом адміністративного судочинства є:
а) принцип обов’язковості судового рішення;
б) принцип офіційного з‘ясування обставин у справі;
в) принцип диспозитивності.
5. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді та у місцевому загальному суді як адміністративному суді колегією у складі трьох суддів:
а) у разі відповідного клопотання однієї зі сторів;
б) з ініціативи судді в разі їх особливої складності;
в) за рішенням голови суду.
6. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі:
а) трьох суддів;
б) не менше трьох суддів;
в) не більше п’яти суддів.
7. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі:
а) пяти суддів;
б) трьох суддів;
в) не менше трьох суддів.
8. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі:
а) п’яти суддів;
б) не менше трьох суддів;
в) не менше п'яти суддів.
9. Питання про відвід вирішується:
а) головою суду;
б) судом, що розглядає справу;
в) суддею, визначеним автоматизованою системою документообігу.
10. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві це:
а) адміністративна процесуальна правоздатність;
б) адміністративна процесуальна дієздатність;
в) адміністративна процесуальна правосубєктність.
11. Сторонами в адміністративному процесі є:
а) заявник та заінтересована особа;
б) позивач та відповідач;
в) скаржник та суб’єкт оскарження.
12. Позивач має право змінити предмет або підставу позову:
а) в будь-який час до початку судового розгляду;
б) до початку судового засіданнґ;
в) до початку судового розгляду справи по суті.
13. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то суд:
а) закриває провадження у справі;
б) залишає позовну заяву без розгляду;
в) повідомляє належного позивача про його право вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
14. Не можуть бути представниками в суді:
а) особи, які маєть незняту і непогашену судимість;
б) іноземці та особи без громадянства;
в) працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.
15. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право оскаржити судове рішення, якщо:
а) таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності;
б) довіреність не містить заборони, щодо вчинення такої процесуальної дії;
в) представник діє в інтересах суб’єкта владних повноважень.
16. Існують такі види підсудності:
а) предметна, територіальна, інстанційна;
б) інстанційна, місцева, регіональна;
в) загальнодержавна, територіальна, регіональна.
17. Інстанційна підсудність це:
а) підсудність, яка визначає компетенцію різних ланок судової системи з розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета спору або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин;
б) підсудність, яка визначається повноваженнями окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функції;
в) підсудність, яка розмежовує повноваження щодо розгляду адміністративними судами справ між однорідними адміністративними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.
18. До юрисдикції адміністративних судів належать:
а) спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;
б) корпоративні спори;
в) справи про накладення адміністративних стягнень.
19. Вимоги про відшкодування шкоди адміністративними судами:
а) не розглядаються;
б) розглядаються, якщо це визнане доцільним суддею;
в) розглядаються, якщо ці вимоги заявлені в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
20. Спори щодо позбавлення осіб членства в політичній партії:
а) підсудні адміністративним судам;
б) не підсудні адміністративним судам;
в) підсудні виключно Вищому адміністративному суду.
21. Адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України підсудні:
а) місцевим загальним судам як адміністративним судам;
б) окружним адміністративним судам;
в) Вищому адміністративному суду України.
22. Справу щодо оскарження особою наказу міністерства розглядає за суттю:
а) Вищий адміністративний суд України;
б) апеляційний адміністративний суд;
в) окружний адміністративний суд.
23. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядає у першій інстанції:
а) місцевий загальний суд;
б) окружний адміністративний суд;
в) місцевий загальний або окружний адміністративний суд за вибором позивача.
24. Вищому адміністративному суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо:
а) дострокового припинення повноважень народного депутата України;
б) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України;
в) встановлення територіальною виборчою комісією результатів виборів.
25. Компетенція адміністративних судів не поширюється на:
а) спори щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб'єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
б) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
в) публічно-правові спори про накладення адміністративного стягнення.
26. Одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться:
а) протокол судового засідання;
б) журнал судового засідання;
в) стенограма судового засідання.
27. До видів судових витрат належать:
а) витрати на правову допомогу;
б) витрати, пов’язані із відшкодуванням моральної шкоди учасникам процесу;
в) витрати на інформаційно-технічне забезпечення адміністративного процесу.
28. До судових витрат не відносяться:
а) судовий сбір;
б) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
в) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судової експертизи.
29. Звільнення від сплати судових витрат можливе у випадках:
а) винесення судом відповідної ухвали, виходячи з майнового стану особи;
б) за наявності інвалідності, пенсійного посвідчення, студентського квитка;
в) за наявності депутатського посвідчення.
30. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено строк:
а) один рік;
б) один місяць;
в) шість місяців.
31. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень з позовом про стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, встановлено строк:
а) 15 днів;
б) 10 днів;
в) 3 дні.
32. Ухвала суду за результатами розгляду клопотання про поновлення чи продовження строку може бути оскаржена у разі:
а) задоволення клопотання;
б) відмови в задоволенні клопотання;
в) у бідь-якому разі.
33. Наслідком пропущення строку звернення до суду є:
а) відмова у відкритті провадження;
б) закриття провадження;
в) залишення позову без розгляду.
34. Первинні докази це:
а) докази надаються першочергово;
б) докази одержані безпосередньо від джерела;
в) докази, що мають першочергове значення.
35. В адміністративному судочистнві належними вважаються докази, які:
а) одержані з належного джерела;
б) одержані з дотриманням закону;
в) містять інформацію щодо предмета доказування.
36. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи:
а) не беруться до уваги;
б) беруться до уваги за умови належного вмотивування судом;
в) беруться до уваги, але не можуть бути покладені в основу рішення.
37. Адміністративний суд вирішує спір:
а) на підставі доказів, поданих сторонами;
б) на підставі доказів, зібраних з власної ініціативи;
в) на підставі доказів, поданих як сторонами, так і зібраних з власної ініціативи.
38. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування покладається на:
а) позивача, якщо він наполягає на своїх вимогах;
б) відповідача, якщо він заперечує проти позову;
в) обидві сторони.
49.Способом забезпечення доказів є:
а) допит свідків;
б) накладення арешту на грошові суми;
в) зупинення виконання рішення.
40. Додаткова експертиза проводиться:
а) з метою усунення сумнів у правильності висновків експерта;
б) коли висновок експерта є неясним;
в) якщо істотно порушені процесуальні норми, які регламентують порядок проведення експертизи.
41. Повторна експертиза призначається:
а) коли висновок експерта є необґрунтованим або таким, що суперечать іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правдивості;
б) за наявності порушень, які привели до обмеження прав осіб, які беруть участь у справі;
в) коли висновок первинної експертизи є незрозумілим.