Патентна формула є коротким викладом технічної сутності винаходу чи корисної моделі та встановлює межі патентної мо­нополії.

У світі залежно від системи викладу змісту розрізняють німецьку, американську та англійську патентні формули. При поданні заявки заявник повинен дотримуватися тієї патентної формули, яка визнана законодавством у тій чи іншій країні, однак у деяких країнах (зокре­ма, Бельгія, Португалія тощо) заявник самостійно може вибирати од­ну із зазначених видів формули.

Німецьку патентну формулу вважають логічною, оскільки її осо­бливість полягає в тому, що відомі ознаки, які описують найближчий прототип винаходу, розташовані у обмежувальній частині, а нові – у розрізняльній.

Американська патентна формула будується без виділення но­вих ознак в окрему частину. Вона складається з великої кількості пунктів, які є незалежними. Пояснюється це тим, що кожен пункт та­кої формули починається з повтору тих ознак, які уже були викладені у попередніх пунктах, до яких додається один або кілька нових еле­ментів, При такій побудові визнання недійсним будь-якого пункту не , тягне недійсності інших пунктів, а використання ознак, викладених у будь-якому пункті формули, є порушенням прав патентовласника.

Англійська патентна формула є симбіозом попередніх двох. Як і німецькій, перший пункт є основним і найбільш широким за змістом. Саме від цього пункту залежить встановлення обсягу правової охорони, інші ж пункти - залежні. Однак, як і в американській фор­мулі, нові ознаки не виділяються у розрізняльну частину, а перерахо­вуються поряд з відомими у зручній послідовності.

Обсяг правової охорони винаходу та корисної моделі в Україні встановлюється за німецькою патентною формулою, що зайвий раз підкреслює той факт, що правова система України тяжіє до романо-германської правової системи (сім'ї).

Відповідно до п. 7.3.1 Правил складання і подання заявки на вина хід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерстві освіти і науки України від 22 січня 2001 р. № 22, пункт формули винаходу (корисної моделі) складається, як правило, з обмежувальну частини, яка включає ознаки винаходу, що збігаються з ознаками найближчого аналога, у тому числі родове поняття, що характеризує призначення об'єкта, та відмітної частини, яка включає ознаки, щ0 відрізняють винахід від найближчого аналога. Обмежувальна й відмітна частини пункту формули відокремлюються одна від одної ви­разом «який (яка, яке) відрізняється тим, що...».

Між тим без поділу на обмежувальну й відмітну частини скла­дається формула винаходу, яка характеризує: індивідуальну сполуку; штам мікроорганізму; культуру клітин рослин та тварин; застосуван­ня раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням; ви­нахід, що не має аналогів.

Патентне законодавство України передбачає, що тлумачення фор­мули повинно здійснюватися у межах опису винаходу (корисної мо­делі) та відповідних креслень, а ознак промислового зразка - у межах його опису.

Висновки з першого питання

У першому питанні розглянуті поняття, умови патентноздатності, об’єкти винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Розкрито зміст національних патентних формул та їх опис. Розглянуті основні відмінності між умовами патентноздатності відповідних об’єктів права промислової власності.

 

II. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

 

Патентовласниками винаходів, корисних моделей та промисло­вих зразків можуть бути: винахідники винаходів і корисних моделей та авторипромислових зразків; роботодавці - стосовно службових об'єктів у випадках і на умовах, передбачених законодавством; пра­вонаступники - особи, яким винахідники, автори промислових зраз­ків чи роботодавці передали свої майнові права; спадкоємці патентовласників.

Первинним суб'єктом є винахідник та автор промислового зраз­ка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інте­лектуальної власності. Саме вони, за загальним правилом, мають пра­во на одержання патенту, якщо інше не встановлено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску в створення винаходу, корисної моделі чи промислового зраз­ка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа. При спільному створенні об'єкта кількома особами, вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

При видачі охоронних документів застосовується принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить мети з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчи­нила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зраз­ком, право на одержання охоронного документа належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Установи або, якщо за­явлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не при­йнято рішення про відмову у видачі патенту.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено працівником, на­йнятим за трудовим договором, то виникає дилема стосовно розпо­ділу прав між цією особою та її роботодавцем. У світі вона ви­рішується не однозначно: в одних країнах перевага надається пра­цівникові, в інших - роботодавцеві. Досить важливо знайти баланс інтересів зазначених осіб, оскільки лише у цьому випадку вони бу­дуть заінтересовані у створенні результатів творчої діяльності.

Стаття 429 ЦК встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового до­говору, належить працівникові і роботодавцеві (юридичній або фізичній особі, де винахідник чи автор промислового зразка працює) спільно, якщо інше не встановлено договором. З урахуванням того, що норма про розподіл прав стосовно службового об'єкта інтелекту­альної власності є диспозитивною (тобто застосовується у випадках, коли сторони інакше не вирішили це питання у договорі), учасники правовідносин можуть усунути можливі протиріччя, передбачивши той механізм розподілу прав на створений результат творчої діяльно­сті, який би повністю відповідав їх інтересам.

Проте3 раніше прийняті Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 9) та «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 8) встановлюють, що право на одержання патенту на службові винахід, корисну модель та промисловий зразок має роботодавець, тобто особа, яка найняла працівника за трудовим договором. Така не­відповідність з часом, безумовно, буде усунена, виходячи із Заключ­них і перехідних положень ЦК. Між тим, видається, що компроміс­ний варіант ст.429 ЦК не є досить виваженим, оскільки реалізація на практиці положень цієї статті породить суперечки. Ідеальним є ва­ріант, коли майнові права на об'єкт має лише один суб'єкт, бо у цьому випадку не буде потреби досягнення згоди стосовно розпоряджен­ня цими правами між працівником і роботодавцем, інтереси яких Далеко не завжди збігаються, особливо у випадку припинення трудових правовідносин. Саме тому, як свідчить світовий досвід, законода­вство зарубіжних країн наділяє правом на одержання охоронного до­кумента одну із зазначених осіб, надаючи певні права іншій особі.

Наприклад, у Німеччині винахіднику належить право на отримання охоронного документа, а роботодавцю - невиключна ліцензія на цей об'єкт.

Не легким виявилося і питання визначення кола об'єктів, стосовно яких роботодавець має певні права. Ними є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, які створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця. У цьому контексті під службовими обов'язками розуміють зафіксовані у трудових догово­рах, посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, а під дорученням роботодавця - ви­дане працівникові у письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності роботодавця, якщо реалізація цих функціональних обов'язків і завдань може привести до створення об'єкта патентного права.

Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» встановлюють порядок тих дій, які має здійснити працівник і роботодавець у випадку створення об'єкта інтелектуальної власності. Винахідник чи автор промислово­го зразка повинен подати роботодавцю письмове повідомлення про створений винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описом та матеріалами, що розкривають суть об'єкта досить ясно і повно.

Висновки з другого питання

Розглянуто коло суб’єктів права на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Висвітлені основні питання щодо регулювання прав працівника і роботодавця щодо створення відповідного об’єкту промислової власності у порядку виконання службового обов’язку.