Наслідки зміни кримінально-правової кваліфікації

Види наслідків:

1) за змістом:

- позитивні;

- негативні.

2) за суб’єктом, якого стосуються зміни:

- особа, дії якої кваліфікуються;

- потерпілий;

- інші учасники процесу;

- держава та її органи;

3) кримінально-процесуальні:

- підслідність;

- підсудність;

4) матеріально-правові:

- покарання;

- звільнення від кримінальної відповідальності;

- амністія;

- звільнення від покарання;

- призначення покарання.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає різні форми провадження на досудових стадіях кримінального процесу:

1) досудове слідство, яке є типовою формою провадження і здійснюється в переважній більшості кримінальних справ;

2) протокольна форма досудової підготовки матеріалів- передбачена щодо справ про 22 види злочинів, вичерпний перелік яких наведений в ст.425 КПК України;

3) притягнення до кримінальної відповідальності не інакше, як за скаргою потерпілого - здійснюється щодо 3 видів злочинів, вказаних у ч.1 ст.27 КПК України. В таких випадках дізнання і досудове слідство не проводяться, справа так званого приватного звинувачення порушується судом.

Таким чином, форма провадження на досудових стадіях процесу прямо обумовлена кваліфікацією скоєного. В ході провадження на досудових стадіях кримінального процесу буде виявлено необхідність зміни кваліфікації на статтю Особливої частини КК, справи про які мають іншу форму провадження. В таких випадках провадження в існуючій формі має бути припинене й прийняте процесуальне рішення про початок провадження у формі, яка передбачена законом для даної категорії справ. Наприклад, розглядаючи скаргу про нанесення побоїв в порядку приватного звинувачення, суддя може прийти до висновку про те, що скоєне хуліганство. В такому випадку він повинен не виносячи рішення по суті скарги, винести постанову про направлення матеріалів до органів досудового слідства для вирішення питання про порушення кримінальної справи за статтею про злочин публічного звинувачення і проведення досудового слідства чи провадження за протокольною формою досудової підготовки.

Проведення досудового слідства в свою чергу пов’язане з визначенням підслідності - того, слідчий апарат якого органу повинен провадити досудове слідство. Як передбачене ст.112 КПК України, в основі визначення підслідності справ слідчим прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів Служби безпеки України також перебуває кваліфікація діяння за статтею Особливої частини КК.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство прямо не регламентує, як мають вирішуватися питання підслідності у випадках, коли в ході розслідування виявиться необхідність зміни раніше проведеної кваліфікації. В ч.5 ст.112 КПК України лише передбачено, що при встановленні в ході досудового слідства (у справах, які розслідуються слідчими податкової міліції) 18 видів інших злочинів, пов’язаних зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції. Ще одна частина цієї статті (ч.7) передбачає повноваження прокурора визначити підслідність у випадках, коли в ході розслідування буде встановлено інші злочини, не підслідні органу, який здійснює у справі досудове слідство, і матеріали про які не можна виділити в окреме провадження.

Очевидно, що в таких випадках прокурор не вправі залишити розслідування органу, до підслідності якого не віднесено відповідний злочин, а зобов’язаний передати всю справу тому органу, який компетентний його розслідувати.

При вчиненні однією особою кількох злочинів, які підслідні різним органам, або об’єднанні у одній кримінальній справі поєднаних між собою злочинів різних осіб (наприклад, ухилення від оподаткування і сприяння діяльності терористичної групи), виникають колізії щодо підслідності, які мають вирішуватися шляхом передачі справи слідчому прокуратури - органу, який має універсальну підслідність.

Кримінально-процесуальне законодавство вирішення питань підсудності пов’язує з:

- місцем вчинення злочину (територіальна підсудність);

- кваліфікацією діяння за статтею (статями) Особливої частини КК (родова підсудність).

В зв’язку з відповідною кваліфікацією діяння апеляційні суди як суди першої інстанції розглядають справи про злочини, передбачені 16 статтями Особливої частини КК (злочини, передбачений ст.112 КК підпадає під цю категорію водночас за двома підставами):

Таблиця: Справи про злочини, які розглядають апеляційні суди

Апеляційні суди розглядають справи осіб, якщо хоча б один із злочинів, які інкримінуються, кваліфікований за вказаними статтями Особливої частини КК. Вказаним судам підсудні і справи про всі інші злочини, якщо вони включені до однієї і тієї ж справи. В той же час місцеві суди не вправі розглядати справи про злочини, які підсудні лише апеляційним судам.

При цьому підсудність визначається на момент направлення прокурором справи до суду (ст.232 КПК) та попереднього розгляду справи (п.1 ч.1 ст.237 КПК).

З викладеного випливає, що будь-які зміни в кваліфікації, які мають місце при розгляді справи апеляційним судом, на підсудність не впливають. В той же час встановлення того, що справа не підсудна місцевому суду тягне за собою рішення, передбачене п.4 ст.244 КПК України - про направлення справи за підсудністю.

В ході досудового слідства питання про зміну кваліфікації постає неодноразово. Звичайно це пов’язано зі встановленням нових фактичних обставин справи чи новою оцінкою вже відомих доказів. Оскільки внаслідок цього змінюється фактична підстава кримінально-правової кваліфікації, то й сама юридична оцінка скоєного може зазнати змін.

На початкових стадіях кримінального процесу зміна кваліфікації майже нічим не обмежена. Не становить особливих складнощів і процесуальний порядок прийняття такого рішення.

Кваліфікацію може змінити сам працівник органу дізнання або слідчий, який кваліфікував це ж діяння раніше. Процесуальні дії, які вчиняються при цьому, залежать від того, в чому полягає зміна кваліфікації:

- якщо скоєне і далі оцінюється як злочин, то слід заново пред’явити звинувачення - за статтею, яка передбачає діяння, яке інкримінується. Причому це слід робити як тоді, коли змінюється кваліфікація на статтю про більш тяжкий злочин, так і за умови перекваліфікації “в напрямку пом’якшення”;

- коли діяння оцінюється як таке, що не становить собою злочину, то виноситься постанова про закриття кримінальної справи чи направлення матеріалів для прийняття відповідного рішення до суду. Вид процесуального рішення та документи, які при цьому складаються, залежать від підстав закриття кримінальної справи - реабілітуючи (коли справа закривається постановою слідчого) чи нереабілітуючих (з таких підстав кримінальні справи закриваються судом).

Зміна кваліфікації в ході досудового слідства може бути здійснена і з ініціативи осіб, які контролюють хід досудового слідства - прокурора та начальника слідчого відділення. Відомо, що рішення з питань кримінально-правової кваліфікації слідчий приймає самостійно, він не повинен погоджувати її з прокурором чи іншим органом. Разом із тим, закон передбачає:

- здійснення прокурорського нагляду за проведенням досудового слідства, який включає в себе і нагляд за правильністю правової оцінки скоєного;

- контроль начальника слідчого відділу за проведенням досудового слідства, зокрема за кваліфікацією злочину.

Прокурор і начальник слідчого відділу наділені повноваженнями давати слідчому вказівки про кваліфікацію злочину (ч.2 ст.114, ч.2 ст.114¹, п.3 ч.1 ст.227 КПК України). Виконання таких вказівок якраз і передбачає внесення змін до кваліфікації, раніше проведеної самим слідчим. В ході виконання отриманих вказівок слідчий виносить нові постанови, зокрема, про пред’явлення звинувачення.

Зміна кваліфікації в ході досудового слідства може бути проведена і самим прокурором. Відповідно до повноважень, визначених ст.227 КПК України, прокурор:

- скасовує незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводять дізнання - включаючи і постанови з питань кримінально-правової кваліфікації;

- бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі. Це означає, що прокурор може “підмінити” слідчого і замість нього самому пред’явити звинувачення, відповідно кваліфікувавши скоєне.

Разом із тим, вивчення практики показує, що прокурори, як правило, своїх повноважень по особистій участі у розслідуванні не використовують. Вони дають вказівки слідчим, до того ж, далеко не завжди у передбаченій КПК України письмовій формі.

Закінчення досудового слідства відповідно до ст.212 КПК України можливе у трьох формах, які визначаються результатом кримінально-правової кваліфікації:

1) складання обвинувального висновку, що означає кваліфікацію скоєного як злочину. При цьому кримінальна справа має отримати подальший рух - бути переданою до суду для прийняття рішення по суті пред’явленого звинувачення;

2) закриття кримінальної справи. Воно пов’язане, зокрема, з тим, що діяння кваліфікується як не злочинне (малозначне, вчинене при обставинах, які виключають злочинність, вчинене при відсутності всіх ознак складу злочину тощо);

3) направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

При цьому складання обвинувального висновку передбачає, що в ньому дається така ж кваліфікація, як і при проведенні досудового слідства. В обвинувальному висновку слідчий не вправі змінювати кваліфікацію порівняно з тією, яка була дана при пред’явленні обвинувачення. Тобто, зміна кваліфікації при закінченні досудового слідства у формі складання обвинувального висновку не відбувається. Якщо ж під час складання обвинувального висновку слідчий дійде до висновку про необхідність зміни кваліфікації, він повинен виконати дії, передбачені ст.141 КПК України - заново пред’явити обвинувачення, закрити справу в частині обвинувачення.

Закінчення досудового слідства із закриттям кримінальної справи, в ряді випадків, навпаки, передбачає зміну кримінально-правової кваліфікації, порівняно з тією, яка мала місце в ході слідства. Якщо тоді скоєне кваліфікувалося як злочин, то закриття кримінальної справи можливе тому, що діяння оцінюється як не злочинне. При цьому попередні рішення з питань кваліфікації втрачають своє юридичне значення. Оскільки має місце не часткова, а повна відмова від обвинувачення, то не вимагається виконання того, що передбачене ч.2 ст.141 КПК України. Сама ж зміна кримінально-правової кваліфікації внаслідок закриття кримінальної справи, як вже відзначалося, здійснюється або слідчим, або судом.

Нагляд прокурора за досудовим слідством включає в себе перевірку справи з обвинувальним висновком. В ст.228 КПК України окремо виділено обов’язок прокурора перевірити при цьому чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону (п.6 цієї статті).

При незгоді прокурора з кримінально-правовою оцінкою скоєного, запропонованою слідчим, і висновку про необхідність внесення змін до неї він приймає рішення, зміст якого визначається “напрямком” зміни кваліфікації:

- складає новий обвинувальний висновок, в якому викладає свою (більш м’яку) кваліфікацію скоєного;

- складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку- якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами (ч.2 ст.231 КПК України). Як видно, законодавець за основу внесення таких змін покладає можливе покарання. Тому, видається, що зміна обвинувального висновку прокурором може стосуватися також визначення стадії вчинення злочину, форми і виду співучасті, кваліфікації скоєного за сукупністю чи навпаки тощо;

- повертає справу слідчому або органу дізнанняз своїми письмовими вказівками щодо відповідної зміни кваліфікації.

Порядок зміни кваліфікації в суді залежить від того, на якому етапі судового розгляду справи це відбувається - в ході судового слідства чи після його закінчення.

До закінчення судового слідства зміну кваліфікації може зініціювати прокурор. При цьому:

1) якщо пропонована зміна означає, що будуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства, то прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, (ч.2 ст.277 КПК України) Вказане положення КПК стосується, очевидно, лише випадків:

- розгляду справ місцевим судом, оскільки зміна кваліфікації при розгляді справи по 1-й інстанції апеляційним судом не може привести до порушення правил про підсудність;

- справ, провадження в яких здійснювалося за протокольною формою досудової підготовки матеріалів.

Очевидно, що клопотання про направлення справи на додаткове розслідування має заявлятися і тоді, коли прокурор прийде до висновку про необхідність змінити кваліфікацію і інкримінувати статтю кримінального закону про більш тяжкий злочин.

2) якщо ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин- прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення (ч.3 ст.277 КПК України).

Після закінчення судового слідства змінити кваліфікацію може лише сам суд (суддя) при постановленні вироку. При цьому зміна кваліфікації допускається лише в напрямку покращення становища підсудного.

Розгляд справи в апеляційному та касаційному порядку також може привести до висновку про необхідність зміни кваліфікації, яка була в раніше постановленому вироку чи постанові. Вирішення питань про зміну кваліфікації на цих стадіях кримінального процесу відбувається з врахуванням процесуального принципу “недопустимості повороту гіршого”. Тобто, сам суд апеляційної або касаційної інстанції може змінити кваліфікацію лише тоді, коли це пов’язане із застосуванням кримінального закону про менш тяжкий злочин. В іншому разі він повинен повернути справу на додатвоке розслідування чи на новий судовий розгляд.

Слід звернути увагу на те, що скасовуючи вирок (постанову) з поверненням справи на новий судовий розгляд, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону (ч.3 ст.374 КПК України). Тобто, він не дає суду вказівки, як кваліфікувати скоєне, хоча однією з підстав скасування попереднього вироку (постанови) саме і є неправильна кваліфікація діяння. Враховуючи, що в цій обмежувальній нормі йдеться лише про суд першої інстанції, можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі дати відповідні вказівки прокурору чи слідчому.

Водночас, як випливає зі ст.399 КПК України, суд касаційної інстанції не пов’язаний обмеженнями у вказівках щодо кваліфікації скоєного - він може їх давати не лише органу дізнання чи попереднього слідства, але й суду першої чи апеляційної інстанції, якщо вони будуть повторно розглядати справу. Розглядаючи ж справу повторно, суд може застосувати закон про більш тяжкий злочини лише тоді, коли:

-вирок був скасований в зв’язку з відповідним поданням прокурора або скаргою потерпілого чи його представника;

- при новому розслідування справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Важливо також визначити юридичне значення раніше винесених процесуальних актів, якими давалася кваліфікація, що згодом визнається неправильною. Відповідних питань кримінально-процесуальне законодавство прямо не регламентує. В ч.2 ст.141 КПК України лише передбачений обов’язок слідчого своєю постановою закрити справу в частині обвинувачення, яке не знайшло свого підтвердження. Очевидно, тут мається на увазі відсутність доказів, які підтверджують вину особи в інкримінованих діяннях.

На практиці ж існують позиції, відповідно з якими:

1) раніше прийняті акти не потребують формального скасування, вони втрачають юридичну силу в зв’язку з прийняттям нового акта з того ж питання;

2) раніше прийняті акти потрібно визнавати нечинними шляхом прийняття спеціальних постанов;

3) нечинність попередніх актів слід встановлювати шляхом окремих вказівок в нових актах з цього ж питання.

Аналізуючи вказані підходи слід зазначити таке. Наявність у кримінальній справі кількох постанов слідчого, які по-різному вирішують одне і те ж питання, робить справу суперечливою. Пізніше прийнята з того ж питання постанова в матеріалах справи може знаходитися значно далі, інколи, в наступних томах, а це утруднює встановлення того, яке ж рішення є чинним. Спеціальні постанови про визнання нечинними раніше прийнятих, загромаджують кримінальну справу. До того ж, вони не містять рішення по суті відповідних питань. Тому оптимальним видається те, що при зміні і доповнення обвинувачення, слідчий у своїй постанові вказує, які обвинувачення пред’являлися раніше (у вчиненні яких злочинів і якими постановами) і таким чином констатує нечинність попередніх постанов про пред’явлення обвинувачення. Всі ж інші процесуальні акти, в яких містилися вказівки щодо того, як кваліфікувалося скоєне (постанови про призначення експертиз, протоколи допитів та очних ставок тощо) не потребують формальних змін чи доповнень в зв’язку з пред’явленням нового обвинувачення. Адже в таких актах вказівка про кваліфікацію відіграє допоміжну, інформативну роль, вони не спрямовані на визначення кваліфікації. Крім того, значна частина слідчих дій після зміни чи доповнення обвинувачення має бути проведена заново, в силу цього попередні процесуальні документи змінюють свою роль - лише інформують про хід кримінальної справи.

Таким чином, процесуальні документи, винесені до зміни кваліфікації, переважно не потребують формального скасування. Ті ж із них, які прямо стосуються кримінально-правової кваліфікації скоєного, закріплювали її результати, втрачають чинність в силу спеціальних вказівок про це в актах, якими кваліфікація змінена.

Зміну кваліфікації чинне кримінально-процесуальне законодавство пов'язує із застосуванням нормативно-правових актів, які передбачають діяння, піддане оцінці. При цьому такі акти по різному іменуються - “кримінальний закон”, “стаття Кримінального кодексу”, “стаття кримінального закону”, “закон про ...злочин”; неоднаково визначається і їх зміст - в одних випадках йдеться про більш чи менш тяжку санкцію, в інших - про відповідний злочин (діяння - якщо мається на увазі застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру):

Крім того, процесуальний закон містить поняття “погіршення становища” засудженого чи виправданого (ч.2 ст.358 КПК України), “рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли” (ч.2 ст.365 КПК України).

Аналіз наведених вище термінів, опублікованої правозастосовної практики приводить до висновку, що поняття закону про більш чи менш тяжкий злочин у КПК України пов’язується лише з можливим покаранням, тобто з санкцією статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковане діяння. Тобто, за основу приймаються види основних покарань, які передбачені відповідними санкціями, максимальні і мінімальні розміри таких покарань; наявність додаткових покарань, які застосуються як обов’язкові.

В той же час, при визначенні того, передбачає зміна кваліфікації застосування закону про більш чи менш тяжкий злочин не враховується:

- ступінь тяжкості злочинів, яка визначається відповідно до ст.12 КК;

- стадія вчиненого злочину;

- форма співучасті та вид співучасника;

- наявність множинності злочинів.

[1] Рабинович П. Юридична техніка законотворення в Україні: загальні проблеми // Вісник Академії правових наук України. - Харків: Право, 1998. - №2(13). - С.21.

[2] Закон України “Про підприємництво” набрав чинності з 26 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №14. - Ст.169, а вказані статті КК виключені з нього Законом від 7 липня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №39. - Ст.570.

[3] В абз.2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. №5 “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” підкреслено, що такі діяння не можуть визнаватися ухиленням від сплати податків і кваліфікуватися за відповідною статтею Особливої частини КК, а становлять собою службовий злочин.

[4] Відповідні положення викладені в усіх більш-менш детальних коментарях КК 2001 р. - див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - С.559; Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. - 3-е изд., испр. и дополн. / О в. ред.С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2003. - С.531.

[5] Рарог А.И.Квалификация преступлений по субъективным признакам. - Санк-Петербург: Юридический Центр Пресс, 2002. - с.30.

[6] Там же. - С.29-30.

[7] Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. - С.270.

[8] Там же.

[9] Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. - С.271.

[10] Там же. - С. 275-278.

[11] Там же. - С. 279-283.

[12] Там же. - С. 27.

[13] Рарог А.И.Квалификация преступлений по субъективным признакам. - Санк-Петербург: Юридический Центр Пресс, 2002. - с.30-43.

[14] В літературі відзначається, що в кримінальному праві це положення є аксіомою. Вона настільки очевидна, що не розглядається навіть як принцип кримінального права - Клепицкий И.А. “Отмывание денег” в современном уголовном праве. // Государство и право. - 2002. - №8. - С.33 [33-46].

[15] Лихолоб В.Г. Проблемы эффективности правоприменительной деятельности органов внутренних дел в борьбе с преступностью (криминологический и теоретико-правовой аспекты). Автореферат дисс. ...доктора юрид.наук. - К. - 1992. - С.26.

[16] Уголовное право. Особенная часть. - М.: Новый Юрист. - 1998. - С.18.

[17] Мабуть, тільки редакційною неточністю можна пояснити вислів, який міститься в одному з підручників з логіки для юристів, де вказується: "Інтереси дотримання законності вимагають, щоб кожна суспільно небезпечна дія була кваліфікована за тією статтею кримінального закону, котра передбачає вчинене, або за якоюсь іншою (виділено мною - В.Н.)" - див.:Жеребкін В. Логіка: (Підручник для юридичних вузів і фак.). 2-е вид., стереотипне. - Х.: Основа. К.: Знання. - 1998. - С.32.

[18] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Том 1. - М.: Наука. - 1994. - С.94.

[19] Див: Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовнаго кодекса. // Записки юридическаго факультете Петроградскаго университета. Выпуск У. - Петроград, 1917, с.183; Шаргородский М.Д. Уголовный закон. // Курс уголовного права. Том Ш. - (Без мысця видання): Юрид.изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. - С.168.

[20] Див. напр..: Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. / Упорядник Ю.К. Качуренко. - К.: Наукова думка, 1992. - 199 с.; Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. - К.: АртЕк., Будапешт: Інститут Конституційної і Законодавчої політики (COLPI), 1997. - 624 с.; Куинн Ф. Права человека и ты. Руководство для стран бывшего советского Союза и Восточной Европы. - Варшава: Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ, 1999. - С.192, 202.

[21] Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. - М.: Наука. - 1971. - С.189. Див.також: Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая литература. - 1973. - С.75-78. М.М.Михеєнко в зв'язку з цим вказував, що коли обвинувальний доказ викликає обгрунтований сумнів, то він не може бути покладений в основу рішення не на користиь даної особи. Якщо ж сумнів викликає виправдальний доказ, то їм можна оперувати на користь цієї особи,- див.: Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер. - 1999. - С.55.

[22] Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. - Харьков: «Вища шкода», 1979. - С. 57-59.

[23] Відповідні положення знаходять своє закріплення і в законодавстві. Так, ст.4.1.1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає, що у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платника податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження, приймається на користь платника податків.

[24] Ігнатов А.Н. Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон. // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М.: Издат.группа ИНФРА.М.НОРМА, 1996. - С.13.

[25] Здравомыслов Б.В. Стадии совершения умышленного преступления. - М.: ВЮЗИ. - 1960. - С.5.

[26] Див.: Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сборник научн. трудов. - Волгоград: ВСШ МВД СССР. - 1982. - С.64-65.

[27] Там же, с.65; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.5.

[28] Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів: постанова пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р, №8, пункт 14; Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. №1, пункт 28 підпункт "в". // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - №1. - К.: Юрінком. - 1995, с. 95,164.

[29] Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.: "Наукова думка". - 1985. - С.230-231.

[30] В літературі висловлена думка що поняття триваючого злочину не потрібне - Зыков В. Нужно ли понятие длящихся преступлений? // Социалистическая законность. - 1984. - №9. - С.53. Однак поширення та підтримки ця позиція не знайшла.

[31] Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат. - 1960. - С.94-95.

[32] Сборник постановлений Пленумов Верховных судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. - М.: Издательство "СПАРК". - 1996. - С.5.

[33] Там же. - С.6.

[34] Там же. - С.6.

[35] Трайнин А.Н. Учение о составе преступления. - М.: Юрид. изд. Мин. юст. СССР. - 1946. - С.148.

[36] Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. - М.: Госюриздат. - 1958. - С.8. Іншу думку свого часу обгрунтовував Б.С.Нікіфоров, який стверджував, що ні в попередній злочинній діяльності, ні в діяльності співучасника, як правило, немає складу злочину - Никифоров Б.С. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. // Важный этап в развитии советского права: Труды научной сессии ВИЮН. - М.: ВИЮН. -1960. - с.143. Однак такий погляд не знайшов підтримки у літературі.

[37] Дурманов Н.Д. Общее учение о составе преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат. - 1955. - С.30-31.

[38] Кузнецова Н.Ф. Ответсвенность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву. - М.: Изд. Моск. ун-та. - 1958. - С.119.

[39] Див.напр.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.: "Наукова думка". - 1985. - С.224-225.

[40] Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советсскому уголовному праву, с.119.

[41] На необхідність посилатися при кваліфікації готування до злочину, замаху на злочин не лише на відповідну статтю, а й на частину статті Загальної частини КК, що передбачає попередню злочинну діяльність, зверталася увага у літературі - див.: Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.3. Щодо чинного КК України на це звертав увагу Ю.В.Баулін - Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С.313.

[42] Кримінальний кодекс України. Проект. Вноситься народним депутатом України Матковським О.Б. - Київ. - 1996. - С.13.

[43] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2т. т.1. - М.: Наука. - 1994. - С.293-294.

[44] Там же. - С.294.

[45] В літературі обговорювалося питання про кваліфікацію замаху з альтернативним умислом - див. напр.: Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскогому уголовному праву, с.127-128; Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. - М.: Наука. - 1970. - С.430-431.

[46] Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Харьков: "Основа". - 1991. - С.269.

[47] Шавгулидзе Т.Г. Необходимая оборона. - Тбиилиси. - 1966. - С.129; Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление. // Советская юстиция. - 1981. - №19. - С.8.

[48] Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление, с.8.

[49]В літературі висловлена й інша думка - ряд криміналістів стверджує, що замах можливий і при афектованому умислі. серед тих, хто притримувався такої точки зору, проф.М.С.Таганцев, який, однак, аргументів на її користь не наводить - див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции, с.306.

[50] Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. - М.: Наука. - 1970. -С.431.

[51] Там же.

[52] Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление, с.8.

[53] Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С.313.

[54] Див. напр.: Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. - М.: Наука. - 1970. -С.427-428.

[55] Див.: Новое уголовное право России. Учебное пособие. Общая часть. - М.: Зерцало, ТЕИС. - 1996. - С. 55-56.

[56] Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. - К.: «Наукова думка». - 1985. - С.233; Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С.196; Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер. - 1997. - С. 254.

[57] Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С.196.

[58] Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. - К.: «Наукова думка». - 1985. - С.233.

[59] Там же. - С. 234

[60] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С.197; Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер. - 1997. - С. 254.

[61] Чікалін В. Усе залежить від кадрового потенціалу. // Урядовий кур’єр. - 2002. - 19 жовтня. - С.7.

[62] Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. - М.: Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА. - 1997. - С.235.

[63] Див.: Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат. - 1940. - С.77. Див. також: Радянське право. - 1989. №10.////////////////

[64] Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.: «Наукова думка». - 1985. - С.243.

[65] Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы общего учения о соучастии. // Правоведение. - 1960. - №1. - С.84.

[66] Важко погодитися з твердженням Б.А.Курінова що поділ співучасників на види базується на ступені участі особи в злочині - див.: Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - м.: Изд-во Москов. ун-та. - 1984. - С.138. Ступінь, тобто міра активності, інтенсивності участі у вчиненні злочину визначається не тим, що особа робить, яку роль відіграє у злочині, а як вона це робить. Тому в конкретних посяганнях пособник може відігравати головну роль, прикладати великі зусилля для спільного вчинення злочину, а підбурювач - другорядну. І це залежить не від виду співучасника - тобто від характеру його участі у злочині, а від ступені такої участі. То того ж саме за ступенем участі може оцінюватися роль у вчиненні злочину «однойменних» співучасників.

[67] Курс советского уголовного права. В шести томах. том ІІ. - М.: Наука. - 1970. - С.456; Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений, с.135; Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР- 1997. - С. 263.

[68] Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. - 1999. - №1. - С.107.

[69] Не можна погодитися з підходом, згідно якого використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне має місце тоді, коли для виконання об’єктивної сторони злочину залучаються особи, які не підлягають відповідальності за вчинення даного (виділено мною – В.Н.) злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом) – див.:Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – С.90-91. Він є внутрішньо суперечливим, бо однакова оцінка дається і використанню осіб, які взагалі не підлягають кримінальній відповідальності і тих, які не виступають спеціальним су’єктом певного злочину. Автор коментаря до ст.27 КК М.І.Мельник водночас вказує, що діяння таких осіб за об’єктивними і суб’єктивними ознаками ознаками є злочинним. Крім того, такий підхід не узгоджується з закріпленою в ч.3 ст.401 КК та загальноприйнятою в теорії кримінального права позицією, відповідно якої особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта злочину, підлягають відповідальності як інші співучасники цього злочину.

[70] В теорії кримінального права віддавна висловлювалася думка про необхідність кваліфікації дій виконавців і співвиконавців злочину, вчиненого в співучасті з іншими особами, з посиланням на ч.3 ст.19 КК - див.: Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юридическая література, 1974. - С. 74; Гузун В. Совместность - признак соучастия. // Советская юстиция. - 1975. - №2. - с.25; Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью: Межвуз. сб. научн. трудов. - Свердловск: СвЮИ. - 1983. - С.82-83; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. - 1998. - №8. - С.26; Куц В.М. Законодавство України: перспективи розвитку // Вісник університету внутрішніх справ. - 1998. - №3-4. - С.182; Пушкин А. Принципы аксессорной и самостоятельной ответственности соучасников преступления // Законность. - 2001. - №3. - С.27-30; Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. - Харків, 2002. - С.83.

[71] Див.: Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. - 1998. - №8. - С.26.

[72] Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. - Харків, 2002. - С.83.

[73] Потилежну думку відстоює П.Ф.Тельнов - див.: Тельнов П.Формы соучастия и квалификация преступлений. // Советская юстиция. - 1971. - №4. - С.22.

[74] Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. - Рига: Изд-во Латвийского ун-та. - 1978. - С.24.

[75] Див. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид.лит. - 1974. - С.145: Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.4; Бажанов М., Сташис В. Про застосування ст.19 КК України. // Право України. - 1994. - №9. - С.19.

[76] Уголовное право. Общая часть. - М.: Изд.группа ИНФРА.М-НОРМА. - 1997. - С.241.

[77] Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. - 1999. - №1. - С.107.

[78] Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: «Наукова думка». - 1969. - С. 137. Див також: Кримінальне право Украни. Загальна частина. - К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР. - 1997. - С. 271.

[79]Багато авторів допускаютьнепослідовність, вказуючи, що при поєнанні функцій виконавця та іншого співучасника кваліфікувати діяння слід так, як і дії «чистого» виконавця - лише за нормою Особливої частини, і водночас стверджують, що підмовницька чи організаторська роль повинні бути враховані при призначенні покарання - див. напр.: Царегородцев А. Разграничение действий организатора и подстрекателя. // Сов. юстиция. - 1974. - №8. - С.8. Але як можна враховувати при призначенні покарання те, що не враховано і не відображено при кваліфікації?

[80] Див.: Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. // Ученые труды Свердловского юридического ин-та. - Том %. - Свердловск. - 1962. - С. 125; Царегородцев А. Разграничение действий организатора преступления и подстрекателя. // Советская юстиция. - 1974. - №8. - С.9; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.: «Наукова думка». - 1985. - С.287-288; Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сб. научн. трудов. - Волгоград: ВСШ МВД СССР. - 1982. - С.67.

[81] Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сб. научн. трудов. - Волгоград: ВСШ МВД СССР. - 1982. - С.67.

[82] Царегородцев А. Разграничение действий организатора преступления и подстрекателя, с.8.

[83] Там же, с.8-9.

[84] Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. - 1999. - №1. - С.107.

[85] Див.: Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. - 1998. - №8. - С.27.

[86] Уголовное право. Общая часть. - М.: Изд.группа ИНФРА.М-НОРМА. - 1997. - С.259.

[87] Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С.215.

[88] Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С.314.

[89] Гузун В.У. Формы соучастия в преступлении: Автореферад дисс. ... канд. юрид. наук. - М. - 1975. - С.8.

[90] Тельнов П. Формы соучастия и квалификация преступлений. // Советская юстиция. - 1971. - №4. - С.21.

[91] Детальний виклад позицій, висловлених в літературі з приводу класифікації форм співучасті дає Ф.Г.Бурчак - див.: Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: «Наукова думка». - 1969. - С.60-64. За три десятиліття, що пройшли в того часу нічого принципово нового з цього приволу в теорії не висловлено.

[92] Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. - Рига: Изд-во Латв. ун-та. - 1978. - С.24.

[93] Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. - М.: Юрид.лит. - 1980. - С.12.

[94] Таку позицію підтримує ряд криміналістів- див: Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. - Свердловск: СвЮИ. - 1983. - С.86-87. По суті таку ж думку висловлює Р.Р.Галіакбаров, конструюючи поняття групового способу виконання діяння, який на його думку характеризує лише об’єктивну сторону посягання. Використання фізичних зусиль особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності, цей вчений вважає проявом групового способу вчинення злочину, який може мати місце і при відсутності співучасті - Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление.- Свердловск. - 1973. - С.118-119.

[95] Див.: Гузун В.У. Формы соучастия в преступлении: Автореферат дисс. ... канд. юрид.наук. - М. - 1975. - С.15; Ушаков А.В. Основания и пределы ответсвенности соучастников преступления по советскому уголовному праву: Автореферат дисс. ... канд. юрид.наук. - М. - 1971. - С.12; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит. - 1974. - С.25; Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. - Рига: Изд-во Латв. ун-та. - 1978. - С.29-32.

[96] Звечаровский И. Новый УК: проблемы применения. // Законность. - 1999. - №1. - С.11.

[97] Ушаков А.В. Понятие и квалификация группового преступления. // Советское государство и право. - 1976. - №2. - С.61.

[98] Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. - К.: «Знання». - 1993. - С.74.

[99] За підрахунками Д.П.Альошина така ознака притаманна для 61 складу злочинів. В 32 складах злочинів вона є кваліфікуючою, а в 3 - особливо кваліфікуючою ознакою; при конструюванні 24 складів злочину законодавець поєднав її з такою формою співучасті, які вчинення злочину організованою групою; у двох складах злочину вчиненню злочину за попередньою змовою групою осіб надається таке ж значення як і вчиненню його організованою групою (ч.2 ст.359 КК) або ж у складі транснаціональної організації (ч.5 ст.143 КК) - див: Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. - Харків, 2002. - С.85.

[100] Коржанський М.Постанова Пленуму Верховного Суду України: нормативний акт чи коментар. // Юридичний вісник України. - 1997. - №6. - С.17.

[101] Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. - К.: Юринком. - 1995. - С.25, 4-26.

[102] Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами. Дисертація ...к.ю.н. - К., 2002. - С.88.

[103] Див: Кримінальне право України.Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С. 220 - 221; Уголовное право. Общая часть. - М.: Изд.группа ИНФРА.М-НОРМА. - 1997. - С.260.

[104] Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат. - 1959. - С.240-250; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.4-15.

[105] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит. - 1974. - С.156-158.

[106] Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.4.

[107] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлени. - М.: Юрид. лит. - 1974. - С.156.

[108] Див.: Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: «Наукова думка». - 1969. - С. 183-184.

[109] Можливість і необхідність застосування аналогії щодо КК 2001 р. (всупереч положенням, закріпленим в ч.4 ст.3 цього Кодексу) вже обґрунтовувалася в літературі - див.: Навроцький В.О. Принцип заборони аналогії та його дія при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 р. // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 25-26 жовтня 2001 р. - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С.49-52.

[110] Див.: Гришаев п.и., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат. - 1959. - С.248; Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: Часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. // Ученые труды Свердловского юрид. ин-та. Том 5. - Свердловск. - 1962. - С.182-183; Курс советского уголовного права. Часть общая. том 1.- Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. - 1968. - с.631; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит. - 1974. - С.158; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 696. - Тарту. - 1985. - С. 11; Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: Право. - 1997. - С.220-221.

[111] Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 2-е перераб. и доп. (по состоянию на 01.10.97 г.) - М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез». - 1997. - С.59-60.

[112] Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). - С. 10.

[113] Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - Киев: «Наукова думка». - 1969. - С. 188-191.

[114] Кримінальний кодекс України. Проект. Вноситься народним депутатом України Матковським О.Б. - Київ. - 1996. // Верховна Рада України. Сектор реєстрації законопроектів. №0041/1. 04.11.96.

[115] Красиков Ю.А. Соучастие в преступлении. // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. Лекция 10. - М.: Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА. - 1996. - С.35.

[116] Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - Киев: «Наукова думка». - 1969. - С. 191- 194.

[117] Советское уголовное право. Общая часть. / Под ред. Кригера Г.А, Куринова Б.А., Ткачевского Ю.М. - М.: Изд-во МГУ. - 1981. - С.275-276 (автор глави в підручнику - Б.А. Куринов).

[118] На необхідність диференціювати такі випадки вказував ще А.Н.Трайнін - Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.- 1941. - С.124.

[119] Трайнин А.Н. Учение о соучасти. - М., 1941. - С.125.

[120] Ушаков А.В. Основания и пределы ответсвенности соучастников преступления по советскому уголовному праву: Автореферат дисс. ... канд. юрид.наук. - М. - 1971. - С.12. Див. також: Фролов А. С. Соучастие в преступлениях несовершеннолетних. Автореферат дисс. ... канд. юрид.наук. - Свердловск. - 1968. - С. 6.

[121] Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. - Свердловск: СвЮИ. - 1983. - С.87.

[122]Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. - Рига: Изд-во Латв. ун-та. - 1978. - С.28.

[123] Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). //ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып.696. - Тарту. - 1985. - С.5-9.

[124] Там же. - С. 6.

[125] Там же. - С. 7.

[126] Див.: Ушаков А. Квалификация преступлений, совершаемых частными лицами в соучастии со специальным субъектом. // Советская юстиция. - 1972. - №12. - С.7.

[127] Меркушев М.В. Соучастие в преступлениях со специальным субъектом. // Ученые записки Белорусского госуд. ун-та. Вып.34. - Минск. - 1957. - С.16.

[128] Див.: Ткаченко В.И., Царегородцев А.М. Правовые последствия соучастия в преступлениях со специальным субъектом. // Проблемы борьбы с преступностью. -Омск, Иркутск. - 1976. - С.41.

[129]Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом. - Киев: УМК ВО. - 1988. - С.32-33.

[130]Ушаков А. Квалификация преступлений, совершаемых частными лицами в соучастии со специальным субъектом. // Советская юстиция. - 1972. - №12. - С.7; Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. - \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ - С.32-37; Бурчак Ф.Г. учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: «Наукова думка». - 1969. - С. 188-190; Сергеев В. Соисполнительство по советскому уголовному праву. // Советская юстиция. - 1970. - №18. - С.5-6.; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид.лит.- 1974. - С.148-152; Лыхмус У. квалификация действий соучастника в преступлении, не обладающего признаками специального субъекта. // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 666. - Тарту. - 1984. - С.38-42; Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом. - К.: УМК ВО. - 1988. - С.34; Кримінальне право України.Загаальна часстина. - К.: ЮРІНКОМ. ІНТЕР. - 1997. - С.271; Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: «Право». - 1997. - С.217-218; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. - 1998. - №8. - С.28.

[131] Див.: Соловьев В.И.Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат. - 1963. - С.135.

[132] Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом, с.35.

[133] Див.: Сергеев В. Соисполнительство по советскому уголовному праву. - С.5-6; Устименко В.В. Квалификация преступплений со специальным субъектом. - С. 36-40; Кримінальне право України. Загальна частина. - Харків: «Право». - 1997. - С.218; Кладков А. Квалификация ппреступлений, совершенных в соучаастии. - С.28.

[134] Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. - К.: Юрінком. - 1996. - С.138-141.

[135] Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - С.216.

[136] Кримінальне право України: Загальна частина. / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. - К.: Правові джерела, 2002. - С.204-205.

[137] Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - С.216, 218.

[138] Кримінальне право України: Загальна частина. / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. - К.: Правові джерела, 2002. - С.205.

[139] Там же. - С.209.

[140] Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. - К.: Юрінком. - 1996. - С.116-117.

[141] Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С.9.

[142] Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С.11-12.

[143] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – С.101,102.

[144] В літературі нерідко, виділяючи ознаки сукупності злочинів, серед них називають і загальні ознаки множинності - див. напр..: Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела при совершении совокупности пре ступлений. // Весы Фемиды. - 2001. - №3(19). - С.4. [c.3-9].

[145] Бажанов М.И. Множественность пре ступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С.34.

[146] Позиція автора не повністю узгоджується з чинним КК. Це, скоріше, пропозиція, для реалізації якої доцільно внести зміни у ч.1 ст.33 КК - передбачити можливість сукупності злочинів, відповідальність за які встановлена однією і тією ж нормою Особливої частини КК.

[147] Див.: Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу // Українське право. - 1997. - №2. - С.145.

[148] Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм. Дисертація ...к.ю.н. - Львів, 2001. - 216 с.

[149] Марін О.К.Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. -К.: Атіка, 2003. - 224 с. Див.також: Конкуренція уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. - М.:ИНФРА-М, 2002. - 169 с.

[150] Словник іншомовних слів./ Ред. О.С.Мельничук. – К.: Гол.ред. УРЕ, 1975. – С.352. Див. також: Словник української мови. - Т.4. - К.: Наукова думка, 1973. - С.261.; Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Русский язык,1991. С.291.

[151] Див. напр..: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации пре ступлений. - М.: Юристъ, 1999. - С.210; Марін О.К. Кваліфікація при конкуренції кримінально-правових норм. - К.: Атіка, 2003. - С. 53

[152] Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм. Дисертація ...к.ю.н. - Львів, 2001. - ??? с

[153] З цього приводу О.К.Марін вдало відзначив те, що конкуренція є виявом динаміки процесу правозастосування, наявність же потенційно конкуруючих норм свідчить про статику - див.: Марін О.К.

[154] Марін О.К. Вказана праця. - С.

[155] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - 2-е изд., перераб. и дополн. - М.: Юристъ,1999. - С.225.

[156] Справа №22-379/1994.// Архів Апеляційного суду Львівської області.

[157]В літературі висловлюються заперечення щодо такої назви складу злочину. Так, вказується, що поєднання слів привілейованість і злочин - несумісне, а термін "привілейоване вбивство" звучить як кощунство, оскільки ніхто не має привілею на вбивство - Игнатов А.Н., Костарева Т.А. Уголовная ответственность и состав преступления.// Уголовное право. Общая часть Курс лекцій – М.: Издательская группа ИНФРА.М.-НОРМА, 1996. - С.37. Це дійсно так, якщо йде мова про злочин - привілейованих злочинів дійсно бути не може. Але склад злочину, як видається, цілком може називатися привілейованим, адже така назва відображає правове значення відповідної сукупності ознак і не більше. Назва ж "склад злочину з пом'якшуючими ознаками" є невдалою, оскільки не відображає специфіки відповідних ознак, їх відмінність від ознак, які враховуються при призначенні покарання.

[158][158] Див.: Лесниевски-Костарерва Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998 – С.7.

[159] Див.: Лесниевски-Костарерва Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998 – С.17-18.

[160] Бажанов М.И.Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: “Вища школа”, 1980, с.33.

[161] Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – с.110.

[162] Свєтлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: «Наукова думка», 1978. – С.178.

[163] Коташевський О. Окремі недоліки нового Кримінального кодексу України. // Право України. - 2002. - №11. - С.100.

[164] Там же. - С.100.

[165] Критику таких поглядів див.: Бородин С.В. Преступления против жизни. - М.: Юристъ, 1999. - С.135-137, 156-157.

[166][190] Хахулина К.С. Конкуренция уголовно-правовых норм и её преодоление в процессе их применения: Диссертация ...кандидата юридических наук. - Казань: Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина, 1984 - С.90-91.

[167][66] Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юридическая литература, 1972. - С.245-246.

[168][190] Хахулина К.С. Конкуренция уголовно-правовых норм и её преодоление в процессе их применения: Диссертация ...кандидата юридических наук. - Казань: Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина, 1984 - С.90-91.

[169] Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.249.

[170] В теорії кримінального права загальновизнано, що до обставин, які виключають злочинність діяння, відносяться як ті, що прямо передбачені Загальною частиною КК, так і ті, що, окремими статтями КК не регламентовані. Очевидно, що істотне розширення в КК 2001 р. переліку аналізованих обставин, не виключає того, що цілий ряд із них залишився поза законодавчою регламентацією. Зокрема, до них відноситься використання свого права (якщо це пов’язано з заподіянням шкоди іншим особам), згода потерпілого на заподіяння шкоди

[171] Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професора П.С.Матишевсько

• ⇐ Назад
• 47
• 48
• 49
• 50
• 51
• 52
• 53
• 54
• 55
• 56
• 57
• 58
• 59
• 60
• 6162