Поняття емоцій у психологічній літературі

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки людини, спрямованих на задоволення актуальних потреб. Емоції відіграють роль регуляторів людського спілкування, оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Саме ця властивість організму – оцінювати завдяки емоціям якість впливу за допомогою найдавнішого й універсального критерію всього живого на Землі – виживаності, і надала емоціям універсального значення.

У формуванні емоцій велику роль відіграє друга сигнальна система, яка в процесі праці та мовного спілкування дозволяє відображати навколишній світ у зрозумілій узагальненій формі.

Об’єкт дослідження – формування емоцій як психологічний процес.

Предмет дослідження – характеристика впливу другої сигнальної системи на формування емоцій.

Мета роботи – дослідити особливості процесу формування емоцій та виявити роль і вплив другої сигнальної системи на формування емоцій.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети визначено завдання дослідження:

- проаналізувати наукові праці з досліджуваної проблеми і узагальнити теорії формування емоцій;

- вивчити сутність емоцій як механізму внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки;

- визначити роль другої сигнальної системи у життєдіяльності та її вплив на формування емоцій в процесі розвитку особистості.

Для розв’язання поставлених завдань буде використано теоретичні методи: теоретичний аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення психологічної літератури з проблеми дослідження.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ аналіз дослідження ЕМОЦІЙ та проблеми їх ФОРМУВАННЯ

Поняття емоцій у психологічній літературі

Емоції – особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі тимчасового безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього. Емоції людини говорять про головний зміст особистості, тому що допомагають розкрити внутрішній світ людей. Сутність емоцій визначають такі їх властивості, які характеризують ставлення людини до подій, людей, самої себе, значення, які ці явища мають для людини.

Головна, центральна одиниця емоцій – переживання. Місце і функції переживання в структурі особистості змінюються в процесі психічного розвитку. Поступово воно стає центром душевного життя, його головним стрижнем. З’ясувати, як вплинула на людину та чи інша подія, можна лише в тому випадку, якщо вдасться зрозуміти характер її переживань з цього приводу, відношення людини до явищ і подій навколишнього світу. Це означає, що всі ті емоційні особливості людини, які характеризують переживання, є провідними, головними. До них належать:

1. Якісні особливості емоційності:

а) знак емоцій: позитивна (задоволення, прийняття) або негативна (незадоволення, неприйняття),

б) більш «дрібні» і більш конкретні, ніж задоволення-незадоволення, особливості: радість, задоволення, захоплення, гнів, тривога, розчарування, сором – їх називають модальністю переживань.

2. Змістовні характеристики емоційності, які свідчать не тільки про якість емоцій, але й про їх причини, об’єкти, тобто про те, чим була викликана емоція.

3. Динамічні особливості емоційності Вони характеризують перебіг емоційного переживання (глибину, тривалість, частоту виникнення), зовнішній вияв емоцій у поведінці – емоційну експресію (міміку, жести, інтонацію). Динамічні ознаки є своєрідними індикаторами переживань, «обличчям емоцій» і полегшують контакти між людьми [21].

Виокремлюють дві основні функції емоцій: оцінну та спонукальну.

Оцінна функція полягає в тому, що в емоціях завжди наявна оцінка. Емоція – це відображення відношення між величиною потреби та вірогідністю її задоволення саме в цей момент. Емоції заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення мети. Оцінна функція емоцій розглядається як їх головне призначення – виділення актуально значущого в предметі, явищі, світі.

Спонукальна функція емоцій полягає в тому, що вони визначають спрямованість діяльності, забезпечуючи її пристрасністю. Як регулятор діяльності, емоції можуть як стимулювати її, так і заважати їй.

Емоції відіграють роль регуляторів людського спілкування. Людина з народження підготовлена до спілкування з іншими людьми за допомогою емоцій. Новонароджений з’являється на світ з сформованими, природженими механізмами деяких емоційних рухів. Його посмішка з’являється вже в перші години після народження і слугує сигналом, що дитині добре, вона сита, здорова. А плач сигналізує про якесь неблагополуччя і змушує знаходити й усувати його причини: нагодувати, сповити [20].

Протягом життя емоції продовжують відігравати важливу регуляторну роль у контактах людини з навколишнім світом. За зовнішніми виразними рухами, які супроводжують емоції (поза, жести, міміка), за мовною інтонацією можна зробити висновок про внутрішні стани, переживання людей. Емоційна експресія може спеціально використовуватися для створення певного впливу.

Отже, емоції, виступаючи регулятором діяльності, виконують оцінну та спонукальну функції. Оцінна і спонукальна функції емоцій дозволяють виокремити ще одну істотну їх функцію – сигнальну.

Емоції та почуття – це система внутрішніх сигналів про те, що з того, що відбувається у світі, має значення для людини як для особистості. Певні подразники виступають як сигнали благополуччя або неблагополуччя, а почуття, що переживаються, як підкріплення систем умовних рефлексів, з яких складається особистий досвід людини. Сигнальна роль почуттів розглядається через функції спонукання і оцінки, розкриваючи їх імпресивний бік. Аналіз емоцій як системи зовнішніх сигналів дозволяє говорити про їх виразну (експресивну) функцію.

Охоплюючи всі різновиди переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції можуть стати як позитивним чинником життєдіяльності, посилюючи активність організму, так і негативним, пригнічуючи його функції [15].

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• Далее ⇒