Синонімія в сучасній українській мові.
Синоніми(грецьк. однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням: проживати – мешкати; бажати – хотіти; властивий – притаманний; башта – вежа.
Синоніми можуть різнитися: - відтінками значень, - емоційним забарвленням, експресивністю, - стилістичною віднесеністю, – різною активністю в мові,-здатністю сполучатися з іншими словами.
Синоніми є лексичні, тобто такі, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні. Лексичні синоніми діляться на:
- стилістичні - відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет: говорити (загалъновж.), балакати (розмови.); здібний (загальновж.), метикуватий (розмови.);
- семантичні - відрізняються лише відтінками значення: вивчати, штудіювати; хата, дім, будинок;
- семантико-стилістичні - відрізняються водночас і відтінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вживання: архітектор і зодчий (уроч.); іти, чалапати;
- конотативні (емоційно-оцінні) - відрізняються ставленням мовця до названого ним явища: дитина, крихітка; обличчя, фізіономія;
- абсолютні синоніми мають абсолютно однакове значення - алфавіт, абетка; буква, літера.
Слова, що мають однакове або подібне значення, утворюють синонімічний ряді гарний — красивий — чарівний - чудовий - хороший- гожий -вродливий. Тут є стрижневе слово - домінанта, воно перше в цьому ряду. Домінанта є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим.
Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми.
Табу - слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним (емоційно-оцінним) відтінком: смерть - кончина, летальний кінець; чорт - дідько, лихий, нечиста сила.
Евфемізми - слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом: старий - похилого віку, дурний - недалекий, наївний.
Крім лексичних синонімів, виділяються контекстуальні, тобто такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Наприклад: А Давидові спогади - зелені, весняні (А. Головко). Думки, високі, солодкі, змінювали одна одну (Ю. Збанацький).
Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази - описові мовні звороти, ужиті для називання предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, для уникнення постійного повторення власної назви Київ уживають перифразу столиця України або місто Кия ; замість лев — цар звірів.
Джерела виникнення синонімії.
Синоніми виникають:
а) за рахунок творення нових слів: перемогти, подолати, подужати;
б) внаслідок запозичень; невдача, фіаско;
в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів: садиба, обійстя, гражда; віз, хура, фіра, теліга, мажа;
г) внаслідок розвитку багатозначності слів.
Антоніми
Антоніми (грецьк. - проти, ім'я) - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.
Антоніми, на відміну від синонімів, об'єднуються в пари. В антонімічну пару можуть входити слова тільки однієї частини мови : день - ніч, світлий - темний, рухатися - стояти. В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежним значенням, але за умови певної лексичної спільності: глибокий - мілкий (глибина), далеко -близько, північ - південь (простір).
В антонімічні відношення можуть вступати не тільки слова, а й фразеологічні звороти: мовчати - говорити, точити ляси, теревені правити, тріпати язиком.
В українській мові антоніми бувають виражені такими частинами мови:
а) іменниками: добро - зло; б) прикметниками: холодний - теплий; в) займенниками: всі - жодний; г) дієсловами: мокнути - сохнути; д) прислівниками: ясно - темно; є) прийменниками: над - під.
Протиставлення слів-понять покладено в основу численних українських прислів'їв та приказок, в яких виражається народна мудрість, наприклад: добра слава далеко йде, а поганаще далі; правда кривду переважить; повний колос до землі гнеться, а пустий угору дереться.