Особливості демократичного інституту виборів: поняття, принципи та різновиди.
З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян законодавство України передбачає вибори та референдум.
Вибори та референдум в Україні проводяться за такими принципами:
-загальне виборче право - право голосу на виборах та референдумах мають громадяни, яким на день виборів виповнилось 18років, не має права голосувати недієздатний, засуджений;
-рівне виборче право - кожен виборець має один голос тільки на одній виборчій дільниці;
-пряме виборче право - громадяни України голосують безпосередньо з того чи іншого питання;
-вільні вибори - виборцям забезпечуються умови для вільного формування свого волевиявлення на виборах;
-таємне голосування - контроль за волевиявленням забороняється;
-особисте голосування - кожен виборець голосує особисто.
Проведення виборів в Україні регламентується Конституцією та законами України «Про вибори народних депутатів України» від 2004р., «Про вибори Президента України»(2004р.), «Про вибори депутатів ВР АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»(2004р.)
Виборчий процес в Україні включає такі етапи:
1)утворення виборчих робочих округів;
2)утворення виборчих дільниць;
3)формування складу територіальних виборчих комісій;
4)складання списків виборців, їх перевірка;
5)висування та реєстрація кандидатів у депутати;
6)проведення передвиборчої агітації;
7)голосування у день виборів;
8)підрахунок голосів виборців,повторне голосування і результати місцевих виборів.
Вибори поділяються:
-за територією :
1) загально-державні (вибори ВР України, Президента України); 2) місцеві (до обласних, районних, міських рад, голів рад);
-за об’єктом:
1) вибори до парламенту; 2) на посаду Президента України; 3) вибори до ВР АР Крим; 4) вибори представницьких органів місцевого самоврядування;
-за часом проведення:
1) чергові; 2) позачергові;3) повторні;4) проміжні;
-за правовими наслідками:
1) дійсні; 2) недійсні.
Демократія (від грецьк. demos — народ і cratos —влада) — народовладдя — одна з основних форм правління, політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, звичайно пов’язаний з республіканською формою держави. Демократія— форма, різновид держави, що характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, обраністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень.
Демократичні вибори включають ряд цінностей:
-свободу,
- рівність,
-повагу прав людини і меншості,
-народний суверенітет,
-співучасть громадян в управлінні.
Однак у світі в сучасних умовах немає держав, де б демократія реалізовувалася повністю і могла б вважатися відносно ідеальною, зразковою формою державного ладу, механізмом здійснення влади. З 226 країн світу в 79 країнах уже встановився демократичний політичний режим.
Виборець на демократичних виборах - це економічно незалежна особистість, яка володіє вільним вибором сфер діяльності і пов’язує своє буття з результатами власної діяльності. Така незалежність досягається тільки в умовах соціально закріпленого пріоритету особи перед суспільством і приватної власності — перед власністю державною.
Економічно незалежні громадяни шляхом таємних, рівних і прямих виборів обирають на певні терміни представників до органів місцевого і державного управління. Конкуренція між громадянами за проведення представників до органів влади відображається в змаганні політичних партій. Політична партія, представники якої складають більшість в обраних органах, стає правлячою, одержуючи більшість місць у різноманітних представницьких органах і займаючи ключові пости в структурах виконавчої влади. Iнші політичні партії можуть або вступати до блоку партії, що править, або створювати політичну опозицію. Так забезпечується міцна легітимація (законність) влади, переборюється політичне відчуження громадян, що сприяє стабільності всієї політичної системи.
У виборчій системі і в представницьких органах влади при демократичному режимі захищаються не тільки права більшості, а й забезпечуються права меншості. Загальнодержавні рішення приймаються не тільки більшістю, але й шляхом досягнення консенсусу з меншістю і опозицією. Критика влади і будь-яких її представників — атрибут демократичного режиму.
Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма — основна форма здійснення державної влади в демократичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народним представництвом. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це — різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держави, безпосередньо висловлюючись або делегуючи до влади своїх представників, беруть на себе обов’язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як система взаємних політичних обов’язків влади та народу.
Представницька демократія — «правління народу, обране народом і для народу». Такий політичний режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні, змагальні вибори, що регулярно проводяться; уряд формується внаслідок виборів; демократія захищає права особи і меншості. Але демократичні політичні системи діляться на дві: президентську і парламентську. Тут виникає деяке непорозуміння, тому що і президентська модель допускає наявність законодавчого органу — парламенту, однак у ній виконавча влада не підпорядкована безпосередньо парламенту. Класичний приклад президентського режиму —США. Президент виступає як глава держави і як безпосередній керівник виконавчих структур. Але президент не стає диктатором, тому що його повноваження суворо визначені, і не володіє законодавчою владою, обмежений в діях рішеннями Конгресу.
Парламентський варіант демократичної політичної системи базується на тому, що виконавча влада в тому або іншому ступені істотно витікає з парламенту. Різні країни реалізують три основних типи парламентського режиму: правління однопартійної більшості, коаліційне правління і консенсусне правління. Ефективність і гнучкість управління, заснованого на суміщенні ідеї самоврядування і політичної участі, багато в чому нейтралізує негативні тенденції відчуженості людей від політичного процесу. Основний механізм, за допомогою якого досягається представництво інтересів різноманітних груп (партійних, корпоративних і етнічних), — парламентаризм як система правління, заснована на принципі розподілу влади і верховенстві виборних органів. Звичайно ж, сучасна парламентська демократія далека від ідеального народовладдя. В повсякденному житті, реальна демократія — влада більшості над меншістю.