Поняття злочинності неповнолітніх та особливості її кримінологічної характеристики

Злочинність неповнолітніх є невід’ємною складовою загальної злочинності. До того ж, як зазначає відомий російський кримінолог Долгова А.І., злочинність неповнолітніх – це своєрідний «резерв» злочинності майбутніх десятиліть. [1] Зростання рівня злочинності неповнолітніх за певний час неодмінно призводить до зростання рівня рецидивної злочинності. Так, за результатами дослідження Тайбакова А.А., понад половину (53 %) професійних злочинців свій перший злочин вчинили у віці 14-16 років; 39 % - у віці 17-18 років[2]. Разом з тим, з іншого боку, саме щодо неповнолітніх заходи профілактики виявляють свою найбільшу ефективність. Перебуваючи на стадії формування особистості, неповнолітні правопорушники краще, а ніж дорослі, піддаються перевихованню, що дозволяє усунути дефекти їх соціалізації. Відтак, вирішення проблеми попередження злочинності неповнолітніх має розглядатися на найвищому державному рівні, а громадянське суспільство має займати у цьому процесі як найактивнішу позицію.

У юридичній літературі поняття злочинності неповнолітніх, зазвичай, пов’язують з віком суб’єкта злочину. Так, у кримінології злочинність неповнолітніх розглядається як негативне явище, що проявляється у сукупності злочинів, вчинених особами у віці від 14 до 18 років. Вік є тією біологічною ознакою, що визначає соціально-психологічні особливості етіології злочинності неповнолітніх та специфіку засобів її попередження. До того ж вікова ознака має ще й юридичне значення. Наприклад, Лукянчиков Є.Д. та Письменний Д.М. вбачають доцільність аналізувати злочини неповнолітніх з огляду на їх розподіл на три групи: 1- злочини, вчинені неповнолітніми, які досягли 14 років (нижньої межі кримінальної відповідальності); 2 – злочини, вчинені неповнолітніми у віці від 14 до 16 років, які несуть кримінальну відповідальність лише за злочини, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою; 3 – злочини, вчинені неповнолітніми віком від 16 до 18 років, які підлягають кримінальній відповідальності у загальному порядку[3].

З цього слідує, що поза межами поняття злочинності неповнолітніх опиняється певна частина діянь, які за ступенем суспільної небезпечності формально вважаються злочинними, проте через недосягнення особою віку настання кримінальної відповідальності, залишаються поза поняттям «злочинність неповнолітніх». За даними, які наводяться Мороз В.Ф., малолітні у віці до 14 років кожного року вчиняють майже 12 тис. суспільно небезпечних діянь[4] .

В зв’язку з цим Закалюком А.П. було запропоновано два тлумачення поняття злочинності неповнолітніх: 1 - “фактичне” , яким охоплюються усі суспільно небезпечні діяння, які вчинені неповнолітніми не залежно від віку з якого може наступати кримінальна відповідальність; 2 - “офіційне”, яке збігається із загальноприйнятим у кримінології поняттям злочинності неповнолітніх, що проявляється у вчиненні злочинів особами у віці від 14 до 18 років[5]. Не зважаючи на те, що вище наведене так зване «фактичне» поняття розвиває уявлення про відносну поширеність злочинної поведінки неповнолітніх, проте не узгоджується з загальноприйнятим поняттям злочинності, що найбільш очевидно проявляється у злочинах. Адже вчинення суспільно небезпечного діяння суб’єктом злочину є однією з обов’язкових ознак поняття злочину. Таким чином, що ми схиляємося саме до так званого «офіційного» тлумачення, коли злочинність неповнолітніх аналізується в контексті діянь, які вчинені неповнолітніми суб’єктами злочинів.

У кримінологічних джерелах поряд із терміном “злочинність неповнолітніх” можуть використовуватися суміжні терміни “молодіжна”, “підліткова” чи “дитяча злочинність”[6]. У зв’язку з цим варто зауважити, що підліток — це дівчина чи хлопець віком 12–16 років. В свою чергу молодою вважається людина до 35 років; а відповідно до положень Закону України “Про охорону дитинства” дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), тобто від народження й до повноліття. Оскільки нижня межа кримінальної відповідальності становить 14 років, а вік повноліття настає з досягненням особою 18 років, то в юридичних дослідженнях вбачається доцільність використовувати термін «злочинність неповнолітніх». Специфіка злочинності неповнолітніх, перш за все, зумовлена, соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб, які вчиняють злочини, а також їх статусом у суспільстві.

В Україні кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх ретельно розроблялася у 60-80-х рр. минулого століття під керівництвом Михайленка П. П., Лановенка І.П., Тарарухіна С. А. за активної участі Міллера А. Й., Трегубова В. Ф., Сахно В. П. та інших. В подальшому різні аспекти даної проблематики розроблялися у працях Кальченко Т.Л. (2004 р.), Виговського Д. Л. (2006 р.), Бугери О.І. (2006 р.), Дубчак Л.С. (2007 р.), Яновицької Н.В. (2000 р.), Стеблинської О.С. ( 2008 р.), Панчук О. В. ( 2008) та інших науковців.

За останні дванадцять років питома вага злочинності неповнолітніх, з числа всіх розслідуваних (розкритих) злочинів, щорічно коливалась у межах 5–9 %. При цьому максимального рівня за останніх дванадцять років було досягнуто у 2000 р. (37,2 тис. злочинів); а відповідно – мінімуму - у 2009 р. (15,4 тис. злочинів). Все це свідчить про істотне зниження абсолютного рівня та питомої ваги злочинності неповнолітніх в Україні, порівняно з 2000 роком (табл. 22).

Табл. 22. Динаміка злочинності неповнолітніх в Україні за 2000- 2011 р.р.

Передусім, це зумовлено активізацією роботи правоохоронних органів, проведенням оперативно-профілактичних операцій («Діти вулиці», «Вокзал», «Підліток», «Генофонд», «Канікули», «Літо», «Ялинка», Всеукраїнський рейд «Урок»), а також застосуванням заходів, спрямованих на соціальний та правовий захист дітей, запобігання їх бездоглядності та безпритульності, профілактику правопорушень[7].

Разом з тим менші показники злочинності неповнолітніх, порівняно із загальною злочинністю чи злочинністю дорослих, не мають спотворювати загальне уявлення щодо реальних масштабів і суспільної небезпеки злочинності неповнолітніх. Так, оцінюючи показники кримінологічної характеристики необхідно зважати на те, що злочинність неповнолітніх охоплює лише чотирирічний період життя людини (14-18 років)[8]; тоді як так звана «злочинність дорослих» – десятиліття. До того ж злочинність неповнолітніх характеризується підвищеною латентністю. Адже в багатьох випадках діяння, які вчинені неповнолітніми, сприймаються як дитячі пустощі, про які, зазвичай, не прийнято повідомляти у правоохоронні органи. За експертними оцінками рівень злочинності неповнолітніх у 3-4 рази перевищує офіційно зареєстрований[9]. Зокрема, за результатами дослідження Зіядова Д.З., до досягнення віку кримінальної відповідальності неповнолітні вчиняють в 6-8 разів більше число діянь, аналогічних, за об’єктивною стороною, до різних видів злочинів[10].

Про латентність злочинності неповнолітніх опосередковано вказує й те, що з числа злочинів, вчинених неповнолітніми, майже 51%-69% щорічно становили тяжкі й особливо тяжкі (для порівняння: питома вага тяжких й особливо тяжких злочинів від числа всіх розслідуваних щорічно коливалася у межах від 34% до 49% - Рис. 23).

Рис 23. Порівняльна характеристика питомої ваги тяжких та особливо тяжких злочинів у структурі злочинності неповнолітніх та в структурі загальної злочинності.

Визначаючи особливості кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, варто зауважити, що злочинність неповнолітніх, як правило, загальнокримінальної спрямованості. До того ж структура злочинності неповнолітніх також має свої особливості, порівно зі структурою загальної злочинності. Так, у кримінологічних джерелах відзначається, що структура злочинності неповнолітніх набуває усіченого виду у зв’язку з явною перевагою таких видів злочинів як крадіжки, хуліганства (разом становлять понад дві третини злочинів), грабежі та незаконне заволодіння транспортними засобами[11]. Зокрема, крадіжки залишаються найбільш поширенішими видами в структурі злочинності неповнолітніх. Щорічно їх питома вага коливається в межах від 40% до 67%. До 2010-2011 р. р. від 22% до 25% щорічно, з числа всіх крадіжок неповнолітніх, становили саме «квартирні» крадіжки. (Табл. 24).

Табл. 24. Вчинено злочинів неповнолітніми за видами.

У структурі злочинності неповнолітніх грабежі, розбої та шахрайства становлять відповідно 8-18%; 2-4%; 2-3%. Від 3% до 5% складають незаконні заволодіння транспортними засобами. Характеризуючи незаконні заволодіння транспортними засобами, варто звернути увагу на те, що останнім часом намітилася небезпечна тенденція щодо предмету посягання через зростання частки незаконного заволодіння саме автомобілями: 2004 р. – 49,1% (477 злочинів); 2005 р. - 59,9 % (535 злочини); 2006 р. – 64,5% (483 злочини) , 2007 р. – 67% (631 злочин); 2008 р. – 69,6% (529 злочинів); 2009 р. – 69,5% (481 злочин); 2010 р.- 74,5% (318 злочинів); 2011 р. – 71,5% (356 злочинів).

Структурна частка злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів або прекурсорів (зокрема, ст.ст. 305-324 КК України), становлять 5-6% з числа всіх злочинів, вчинених неповнолітніми. Питома вага хуліганства щорічно коливається у межах 4% - 7%. Питома вага деяких інших видів злочинів порівняно незначна.

Дослідження географії злочинності неповнолітніх й, зокрема за 2011 р., засвідчує, що найбільш висока її питома вага на території України спостерігалась у Житомирській (8,6%), Кіровоградській (8,4%), Закарпатській (8,0%), Хмельницькій (7,9%) та Волинській областях (7,6%). Найнижчий відповідно спостерігається у містах Севастополі (2,3%), Києві (2,7%), а також Дніпропетровській (4,0%), Луганській (4,5%) областях, в Автономній Республіці Крим (4,9%) (Рис.25). На вище наведений розподіл злочинності неповнолітніх в розрізі регіонів, певною мірою впливає нерівномірна народжуваність, яка, наприклад, є порівняно вищою в Житомирській, Закарпатській, Рівненській та деяких інших аграрних областях, а ніж в промислових регіонах держави чи мегаполісах. Окрім цього, визначальний вплив спричиняє трудова міграція батьків, які залишають дітей без належної уваги й чимало інших чиннків про які більше уваги буде приділено в подальшому.

Рис. 25. Питома вага злочинності неповнолітніх за регіонами України, %.

Ще однією особливістю кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх є порівняно більша частка злочинів, вчинених у стані сп’яніння. Так, за даними Кальмана О.Г. у стані сп’яніння неповнолітніми вчиняється до 90 % насильницьких і до 70 % корисливих злочинів[12]. За результатами дослідження Стеблинської О.С. в структурі злочинів, вчинених неповнолітніми у стані сп’яніння переважали злочини проти власності; злочини проти життя та здоров’я особи; злочини проти громадського порядку та моральності; статеві злочини. Структура злочинів неповнолітніх за мотивами вчинення набула такого вигляду:

- корисливо-насильницький мотив (64 %);

- хуліганський мотивів (29, 5 %);

- задоволення психофізичної потреби у наркотику (24,5 %);

- задоволення статевої пристрасті (17 %)[13].

До найбільш небезпечних тенденцій щодо злочинів неповнолітніх, які вчиняються в стані сп’яніння, можна віднести: – зростання числа злочинів, вчинених з особливою жорстокістю, зухвалістю та цинізмом; - високий рівень рецидиву, що пов’язано з наркотичною залежністю, небажанням стати на шлях виправлення та прагненням швидко здобути «легкі гроші»; - збільшення коефіцієнта злочинної активності у віковій підгрупі 16-18 р.; - зростання числа неповнолітніх, які були втягнені дорослими у злочинну діяльність, вчинення злочинів під дією наркотичних речовин чи алкоголю; - «фемінізація» злочинів неповнолітніх, які вчиняються в стані сп’яніння [14].

В цілому, майже половину злочинів неповнолітні вчинили у складі групи. За видами злочинів цей показник можу бути ще вищим. Так, наприклад, до 75-80 %. крадіжок, грабежів, хуліганства, вимагань та зґвалтувань можуть вчинятися у складі групи. Зазвичай групи неповнолітніх не чисельні (2-3 особи), без стійкої організації, нетривалі за часом існування, оскільки були викриті правоохоронними органами, хоча формувалися з перспективою здійснення тривалої злочинної діяльності. Разом з тим склад та інші якісні характеристики злочинних груп неповнолітніх дещо відрізняються в залежності від виду вчинюваних злочинів та ситуації. Так, наприклад, заздалегідь сплановані крадіжки з квартир, сховищ, баз, складів, а також розбої, вчинялися невеликими групами неповнолітніх (до 3 осіб), що зорганізовані та діяли більш-менш тривалий час. Ситуативні групові злочини, (наприклад, зґвалтування, незаконне заволодіння транспортними засобами, грабежі, хуліганство) у 50-70% випадках вчинялися більш чисельними групами неповнолітніх (до 5-7, а іноді й до 10 і більше осіб) без чіткої попередньої організації та тривалої підготовки.

Груповий характер злочинної діяльності неповнолітніх пояснюється біологічними та соціальними передумовами підліткового гуртування, бажанням убезпечити себе від насильства інших однолітків або старших (19 % хлопчиків, 11 % дівчаток)[15]. Аналогічної точки зору дотримується Булатов Р.М., який вказує, що втягнення 10-13 річних хлопчиків у злочинні угрупування відбувається під приводом захисту від насильства[16]. Отже, основними причинами об’єднання неповнолітніх в антисоціальні групи є не лише прагнення отримати прихильність та схвалення однолітків [17], але й почуття неповноцінності, самотності, нерозуміння зі сторони сім’ї, бажання убезпечити себе від насильства зі сторони старших чи сильніших однолітків, а також прагнення до незалежності в матеріальному відношенні від батьків, бажання “по-дорослому” проводити дозвілля, мати «кишенькові» гроші на особисті потреби, пов’язані з носінням престижних речей, відвідуванням розважальних закладів для молоді.

Отже, загалом групи неповнолітніх, як правило, нечисленні, нестійкі, короткотермінові, хоча половина з них були зорієнтовані на тривалу протиправну діяльність, яка була перервана в наслідок заходів, що застосовувались правоохоронними органами при припиненні вчинення першого злочину членами таких злочинних груп неповнолітніх. Разом з тим намітились небезпечні тенденції щодо групової злочинності неповнолітніх та, зокрема: зростання ступеня їх організованості, питомої ваги неповнолітніх, які раніше вчиняли злочини (до 7-8 %), посилився різновіковий склад учасників (майже 3/5 груп), що підсилює їх орієнтацію на тривалу інтенсивну та більш зухвалу злочинну діяльність[18].

Рецидивна злочинність серед неповнолітніх становить 12%-17% та є менш характерною, порівняно з повнолітніми (майже 20%)[19]. Типовим для неповнолітніх є вчинення багатоепізодних крадіжок, грабежів та розбоїв. За вибірковими даними майже 70% засуджених неповнолітніх за корисливі злочини на момент притягнення до кримінальної відповідальності вчинили декілька злочинів[20].

Злочинність неповнолітніх у містах співвідноситься до злочинності неповнолітніх у сільській місцевості як 3 до 1. Це пояснюється тим, що у селах в неповнолітніх є менше вільного часу, оскільки є потреба допомагати батькам по господарству. У містах розвинена індустрія розваг, що не завжди позитивно відображається на виборі дозвілля неповнолітніх. До того ж у містах значу роль відіграє анонімний спосіб життя, в той час як у селі «спрацьовує» соціальний контроль». Разом з тим окремі дослідники скептично сприймають більше співвідношення злочинності неповнолітніх у містах, порівняно зі злочинністю у сільській місцевості з огляду на моральний занепад у багатьох селах під впливом непродуманої економічної політики в аграрному секторі, а також прогресуючу алкоголізацію сільських жителів; значні хиби у реагуванні органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини. В якості одного з аргументів наводиться застереження, що не можна ототожнювати злочинність неповнолітніх сільських мешканців і неповнолітніх у сільській місцевості, оскільки певна частина останньої припадає на осіб, що тимчасово, особливо у літній період, перебували у сільській місцевості[21].

Характеризуючи злочини неповнолітніх за місцем їх вчинення, в кримінологічних джерелах тривалий час зазначалося, що до 80% злочинів неповнолітні вчиняють поблизу свого місця проживання, навчання чи праці[22]. Разом з тим останнім часом зростає частка злочинів, які неповнолітні вчиняють у місцях проведення дозвілля (розважальні заклади), які переважно розташовані далеко від місця проживання (кожний третій – четвертий злочин)[23].

За часом вчинення більше половини злочинів неповнолітніх вчинялося у вечірній час (після 22 години). В зимовий період — після 20 години. Скорочення кількості неповнолітніх, що працюють або навчаються призвело до скорочення (з третини до однієї четвертої частини) кількості злочинів, вчинених у години перебування за місцем праці чи навчання[24].

Потерпілими від злочинів неповнолітніх, як правило, є члени їх сімей, інші родичі чи особи найближчого побутового оточення. Серед потерпілих переважають неповнолітні, хоча останнім часом внаслідок групових злочинних посягань потерпілими все частіше стають дорослі, й зокрема підприємці, представники бізнесу, інколи правоохоронці (з метою заволодіння зброєю). Жертвами групових хуліганських проявів неповнолітніх все частіше стають одинокі особи похилого віку, немічні, які не можуть чинити фізичного опору агресивно налаштованим підліткам, що перебувають у стані сп’яніння.

За мотивацією продовжує домінувати насильницька та корисливо-насильницька. Зокрема, насильницькі злочини можуть вчинятися із застосуванням зброї, в основному холодної, знарядь катування, залякування, а також технічних засобів. Фізичне й психологічне знущання неповнолітні знімають на мобільний телефон з можливістю подальшого психологічного тиску на жертву та розповсюдження принизливих сцен насильства через мережу Інтернет.

За соціологічними даними кожен двадцятий неповнолітній вчинив злочин із помсти потерпілому. Мотиви злочинної поведінки, зокрема учнів, розподілились таким чином: під впливом співучасників злочини вчинили 12,9 %; задля задоволення потреб у їжі чи одязі - 54,5 %; придбання престижних речей або спорттоварів - 14,6%; алкогольних напоїв - 7,6 %. “Злочинна романтика” стала мотивацією у 5,2 % учнів[25].

До нових небезпечних тенденцій кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх можна віднести:

- зростання структурної частки тяжких та особливо тяжких злочинів,

- зниження питомої ваги донедавна найбільш розповсюджених видів злочинів й натомість зростання кримінальної активності неповнолітніх у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів або прекурсорів, переважно, без мети збуту[26],

- поширення протиправних форм поведінки, які донедавна були характерні, лише для повнолітніх злочинців (торгівля зброєю, наркотиками, утримання притонів, сутенерство, розбійні напади на підприємців, іноземців, викрадення заручників, катування, шахрайські дії з валютою, цінними паперами, «комп’ютерні» злочини, незаконні операції з валютою, торгівля краденим, «рекет» у середовищі однолітків, участь в азартних іграх тощо)[27].

- збільшення кількості злочинів, вчинення яких потребувало особливої злочинної майстерності («квартирні» крадіжки, незаконне заволодіння автомобілями, крадіжки мобільних телефонів т.ін.);

- зростання частки злочинів, вчинених у стані сп’яніння, насильницьких злочинів з особливою жорстокістю, зухвалістю, цинізмом;

- зростання кількості злочинних груп неповнолітніх за участю дорослих, коли останні навчають неповнолітніх злочинному професіоналізму, “рекрутуючи” їх у свої лави, коли виникає така потреба.

Кримінологічна характеристика неповнолітніх, які вчинили злочини, полягає у виявленні й аналізі сукупності тих якостей, властивостей, ознак, що визначають суспільну небезпеку таких осіб[28] та їх готовність вчинити злочин. На ранніх стадіях це проявляється в особливостях дозлочинної поведінки. За змістом кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця об’єднує групи ознак щодо соціального статусу, фізіологічних і психологічних особливостей, системи ціннісних орієнтацій і мотивацій, а також інші кримінологічно значимі ознаки, пов'язані із злочинною неповнолітніх та відрізняють їх від законослухняних однолітків.

Зменшення кількості злочинів, вчинених неповнолітніми певною мірою узгоджується із скороченням чисельності неповнолітніх, які вчинили злочини протягом останніх років. Питома вага неповнолітніх, які вчинили злочини щорічно коливається у межах 7%-10% від загальної чисельності усіх виявлених злочинців (по кримінальним справам, які закінчені провадженням). Разом з тим в Україні кримінальна активність неповнолітніх є істотно вищою, а ніж серед дорослих[29].

За статтю неповнолітні злочинці співвідносяться як 15 (чоловічої статі) до 1 (жіночої статі). При цьому частка осіб жіночої статі невпинно зростає: за п'ять останніх років — на 5 %. Особливо це стосується вікової категорії 16-17 років, а також неповнолітніх, які вчинили крадіжки, грабежі, розбої, насильницькі злочини проти життя та здоров’я по відношенню до однолітків та осіб похилого віку.

Серед неповнолітніх злочинців старша вікова категорія (16-17 років) співвідноситься до молодшої (14-15 років) як 3 до 1. Разом з тим, якщо взяти до уваги увесь масив неповнолітніх, у тому числі тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, то понад половину з них становлять діти віком до 13 років, ¼ - у віці 14-15 років[30].

За освітнім рівнем переважають неповнолітні з базовою загальною середньою (59,2 %) (для порівняння: з початковою загальною — 23,8 %, з професійно-технічною освітою - 2,3 %, без освіти — 2 %).Таким чином, понад 80 % засуджених неповнолітніх мали недостатню освіту, щоб згодом можна було працевлаштуватися.

У більшості випадків неповнолітні, що вчинили злочин, перебували у сім'ях, що не мали мінімального матеріального достатку, виросли і формувалися у неповних сім'ях, здебільшого без батька, кожний дванадцятий — без обох батьків, в умовах нестачі батьківської уваги, родинного затишку, підтримки, турботи. За останні 10 років серед неповнолітніх злочинців у 2,5 рази зросла частка тих, хто залишив родину, проживав поза нею, «бомжував», перебував у криміногенному середовищі. Кожний третій-четвертий неповнолітній, до того часу як вчинити злочин перебував у мікросередовищу, де систематично вживали алкоголь чи наркотики[31]. За результатами дослідження Стеблинської О.С. перша спроба алкоголю у таких осіб відбувається у віці 12-13 років (6-7 клас), а наркотиків – у 13-14 років (8-9 клас). 15 % вперше спробували алкоголь ще до 10 років, а 5 % респондентів спробували наркотик у 7-9 років[32]. Перші враження про алкоголь у дітей формуються вже в дошкільному віці, причому майже у третини – на підставі власного досвіду (систематична присутність на застіллях дорослих, які не соромляться напиватися до стану сильного сп’яніння, «особисте знайомство» зі смаком алкогольних напоїв тощо).

Протягом останніх 5 років відбулись і значні зміни у соціальному статусі неповнолітніх, й зокрема тих, які вчиняють злочини в стані сп’яніння. Так, значно знизилась кількість працюючих неповнолітніх – на 28 %, учнів шкіл, ліцеїв, гімназій – на 52 % та учнів професійно-технічних училищ, коледжів, технікумів – на 15 %. Проте, суттєво зросла – на 63 % кількість непрацюючих неповнолітніх та таких, що не бажають навчатись в школі чи інших освітніх закладах[33].

Значна частина неповнолітніх перестала відвідувати заняття в школі через масове закриття малокомплектних шкіл[34], а також матеріальні нестатки родини. Неповнолітні відставали в оволодінні знаннями й не могли їх самостійно надолужити. Перебування у шкільному колективі, спілкування з однокласниками викликало у них інтелектуальний та психологічний дискомфорт, який компенсувався поза сім'єю та школою, у середовищі підлітків з аналогічними проблемами.

Дослідження психологічної підструктури особистості неповнолітнього, який вчинив злочин, дозволило виявити характерологічні особливості, потреби, ціннісні орієнтації, інтереси. Їх інтелектуальна сфера характеризувалася такими ознаками: відсутність інтересу до культурних надбань, примітивні розваги, перегляд лише телевізійних шоу, фільмів пригодницького змісту, гра на комп'ютері, й зокрема у комп'ютерних клубах, у яких нерідко розповсюджували наркотики, продавали алкоголь. Можна погодитися з Кальманом О. Г., що для всіх або більшості неповнолітніх вибір злочинного варіанту поведінки було пов'язано з глибинними особистісними деформаціями.

Дослідження ціннісних орієнтацій неповнолітніх правопорушників, що перебували у виховних установах засвідчив їх чітко виражений соціально схвальний характер (здоров’я, життєва мудрість, цікава робота, акуратність, вихованість тощо), що в більшій мірі свідчить про маскувальні дії, хорошу адаптацію, пристосованість до середовища для ефективної взаємодії з персоналом виховної установи[35] .

Морально-психологічна характеристика особи неповнолітнього, який вчинив злочин, має низку суттєвих відмінностей, зумовлених віковими особливостямилюдини, яка ще не сформована фізіологічно, психологічно, інтелектуально та у вольовому відношенні. Як описує Алєксєєв А. І. [36], це може виявлятись у грубості, спустошенні, страху, моральній девальвації, агресії. Одним зі шляхів «утечі» від непорозуміння може бути не лише усамітнення, але й підвищена активність, у тому числі суспільно неприйнятна, у формах анти суспільної, протиправної поведінки, що може мати позасвідому «протестну» мотивацію.

Менделевич В.Д. узагальнює п'ять типів відхилень у поведінці, неповнолітніх правопорушників:

1) делінквентний - відносно низька суспільна небезпека, поведінка спонтанна, часто невмотивована і неусвідомлена (10 % випадків);

2) адиктивний - в основі поведінки перебуває залежність від токсичних або нарко­тичних речовин (43 % випадків);

3) патохарактерологічний, що зумовлюється, передусім, особливостями психопатичних і дисоціальних типів (30 % випадків);

4) психопатологічний, що зумовлюється перебігом психічного розладу та органічно пов'язаний з клінічними проявами останнього (15 % випадків);

5)прояв гіперздібностей (таланту, геніальності), коли в поведінці ігнорується реальність, значущість довколишнього світу (2 % випадків).

При цьому найбільшу кількість правопорушень вчиняють неповнолітні з розладами особистості та поведінки, а також з інтелектуальним дефектом[37].

Характеризуючи потреби неповнолітніх правопорушників варто відзначити, що найбільш незадоволеними залишаються матеріальні потреби та потреби у безпеці. Нагальність у задоволенні матеріальних потреб пояснюється бездоглядністю, кризою традиційних інститутів соціалізації, пропагандою насильства через засоби масової інформації, безробіттям, відсутністю соціальних гарантій і державної підтримки економічно незабезпечених сімей. Актуальність у задоволенні «…потреби в безпеці свідчить про перебування неповнолітніх в умовах депривації, яка характеризується певним рівнем кримінального зараження»[38].

Для неповнолітніх правопорушників більшою мірою характерно коливання настрою, чергування фаз активності та пасивності, депресивності з афективною вибуховістю (43,3 %). На зауваження та докори можуть відповідати роздратуванням, навіть грубістю і гнівом, але в глибині душі відчувають ще більший смуток. Натомість правослухняні підлітки переважно зберігають піднесений настрій, виявляють активність, заповзятість і товариськість[39].

Дослідження показали, що провідними рисами характеру більшості неповнолітніх правопорушників є: лінощі, внаслідок чого їх більше приваблює сфера дозвілля, розваги, наркотики, алкоголь, азартні гри, доступний секс, комп'ютерні ігри; нехтування елементарними правилами поведінки, нерідко демонстративне, що супроводжується гострим болісним реагуванням, у тому числі силовим, на зауваження,; культ сили у взаєминах зумовив підвищене й зацікавлення до кримінальної субкультури, агресії, у тому числі сексуальної[40]. Неповнолітні правопорушники легко піддаються переконанню й навіюванню, демонструють конформізм та частіше наслідують кримінальні зразки поведінки.

За результатами дослідження Бугери О. І. негативний вплив засобів масової інформації в одних випадках є причиною формування негативних поглядів неповнолітніх, а в інших - виступає зовнішнім поштовхом до злочинної поведінки і взаємодіє з їх морально-психологічними особливостями[41]. Більшість неповнолітніх, що вчинили злочини та інші правопорушення, мали стійкі звички, стандарти та стереотипи антисуспільної поведінки, яким слідували майже автоматично. У середовищі неповнолітніх 16-17-років почастішали випадки виявлення тих, які вже набули кримінального досвіду та дотримувалися норм злочинної субкультури.

У 20 % неповнолітніх, що вчинили правопорушення, у тому числі злочини, було виявлено психічні аномалії, що більш ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник у неповнолітніх із правомірною поведінкою та у 5 разів — ніж з поміж дорослих злочинців. З числа дефектів психофізіологічного та інтелектуального розвитку і стану неповнолітніх переважали: порушення психофізіологічного розвитку, внаслідок травмування, загальносоматичні та інфекційні захворювання; невропатологічні риси характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плаксивість, підвищена образливість, роздратованість, афективність, імпульсивність тощо); рання алкогольна неврастенія; фізичний і соціальний інфантилізм; виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною поведінкою; знижений рівень інтелектуального розвитку, що ускладнює сприйняття соціальної інформації, суспільних норм та вимог, створює перешкоди у спілкуванні з іншими однолітками та дорослими, у тому числі родичами[42].

Типовим для емоційно-вольової сфери неповнолітніх злочинців є: послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість, відсутність самокритичності, ослаблення вольових якостей (15-25% випадків). У більшості осіб з кримінальною активністю спостерігалися такі деформації особистості: відсутність інтересу до пізнавальної діяльності, що пов'язано з сімейною і педагогічною занедбаністю, відсутність співчуття, співпереживання, нездатність підтримувати емоційно стабільні відносини; прагнення до отримання задоволень без вольового зусилля і праці, що може поєднуватися з підвищеним прагненням компенсувати душевну порожнечу вживанням алкоголю, токсичних або наркотичних речовин; нестійкий настрій зі схильністю до дратівливості, пригнічених реакцій, зневажливе ставлення до загально людських цінностей; егоцентризм з відчуттям правомірності своєї асоціальної поведінки, її виправданням або ж звинуваченням оточуючих у наслідках своїх вчинків; підвищена чутливість до впливу повнолітніх правопорушників або групових дій.

Неповнолітні правопорушники, зазвичай, вирізняються відсутністю усталеної антисуспільної спрямованості, психологічною нестійкістю, що сприяє спонтанності виникнення умислу щодо вчинення злочину. Більшість злочинів заздалегідь не готуються. Злочинний умисел виникає раптово під впливом ситуації, що склалася. Злочини часто вчиняються з неусвідомленими мотивами.

У неповнолітніх правопорушників переважає зовнішній локус контролю, тобто неповнолітні правопорушники приписують відповідальність за свої вчинки і події в житті зовнішнім силам ( іншим людям, ситуації, зовнішнім обставинам) або вину за злочин, вчинений групою розподіляють між усіма учасниками чи перекладають на лідера. Натомість правослухняні підлітки самі відповідають за все і покладаються лише на свої сили в досягненні поставлених цілей, у задоволенні власних потреб.

Отже, психологічними особливостями неповнолітніх правопорушників є: 1) не сформованість інтересу до навчання, спорту, мистецтва, громадської роботи, 2) особливими рисами характеру є неврівноваженість, часта зміна настрою, замкненість, ослаблення вольових властивостей, 3) найбільш поширені риси характеру – невміння контролювати свою поведінку, жадібність, користолюбство, звичка до спиртних напоїв, озлобленість, мстивість, 4) найменш поширені риси характеру – чесність, повага до людини та суспільства, відчуття власної гідності[43]., 5) при вчиненні групових злочинів відповідальність перекладається на інших учасників групи, 6) найменш задоволеними є матеріальні потреби та потреби у безпеці, найбільш задоволені – потреби у самовираженні. Неповнолітні правопорушники характеризуються хибним уявленням про сміливість, мужність, силу волі, принциповість, незалежність, дружбу, що знаходить вияв у їх протиправній поведінці.

Отже, виходячи з вище вказаного, у кримінологічній характеристиці неповнолітніх, які вчинили злочини, особливе місце має відводитися психологічним якостям та властивостям, які багато в чому визначають та пояснюють їх протиправну поведінку й, зокрема, злочинну. Деліквентна поведінка неповнолітніх пов’язана з порушеннями їх соціалізації з огляду на негативним вплив сім'ї, умов навчання, мікросоціального оточення.

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒