Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії

 

Екзистенціалізм (з лат. ехіstепtіа — існування) — суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Секуляризація (з лат. saeculum–термін життя, характеристика тимчасового буття на противагу божественному) –процес звільнення всіх сфер суспільного і особистого життя з-під контролю релігії.Синкретизм(з грец. synkretismos – з’єднання)-поєднання різнорідних поглядів, при якому ігнорується необхідність їх внутрішньої єдності та непротиріччя один одному. Особливо широко використовувався у пізню епоху античності при змішенні релігій.

Екзистенція (з лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С.К'єркегор.

Неогегельянство –філософська течія кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., у центрі уваги якої опинилися питання філософії історії, культури, держави і права. Представники намагалися вирішувати ці питання через відродження цілісного світогляду на основі учення Гегеля та його діалектичного методу.

Неокантіанство –філософська течія, яка дістала поширення на зламі ХІХ-ХХ ст. виходячи з кантівської теорії пізнання, її представники наполягали на принциповій відмінності між методами пізнання природничих наук та гуманітарних дисциплін.

Неотомізм –сучасна версія томізму, початок якої належить до 1879 року, коли папа Лев ХІІ проголосив енцикліку «Aeterni Patris», де висловлювалася необхідність «відновлення у католицьких школах християнської філософії у дусі Фоми Аквінського». Необхідність реставрації томізму була аргументована появою великої кількості філософських шкіл, які вільно розвивалися та здійснювали значний вплив на свідомість католиків, вносячи у нього настрої, несумісні з християнськими догматами.

Персоналізм(з лат. persona – обличчя, особистість) – один із провідних напрямків сучасної світової філософії, який обґрунтовує концепцію розуміння реальності як великої кількості окремих духовних «персон», зв’язаних у гармонійну цілісність нераціоналізованої комунікації. Ця гармонія є творінням Верховної персони (Бога), функція якого полягає у поєднанні окремих персон.

Герменевтика(з грец. hermenevein — пояснювати, тлумачити) — філософ­ський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури су­б'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Неопозитивізм -один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму. Неопозитивізм вважає, що знання про дійсність у повсякденному або конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива лише як діяльність з аналізу мови, у якому виражаються результати цих видів мислення.

Постмодернізм –сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу, визначенням співіснування різних ціннісних світів, розмитістю між протилежними сторонами.

Волюнтаризм (з лат. vоluntаrіus — залежність від волі) — течія в метафі­зиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя лю­дини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ сві­ту і людського життя волю.

Сцієнтизм(з лат. scientia — знання, наука) - абсолютизація науки (нау­кових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості вза­галі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й роз­глядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «натура­лізм".

Антисциєнтизм -виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Антисциєнтисти звинувачують науку в тому, що вона збила людство з вірного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і перетворення зовнішнього середовища.

Позитивізм (з франц. роsitivisте — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.

Постпозитивізм (з лат. post - після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.

Структуралізм - напрям у сучасній (переважно французькій) філосо­фії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філо­софії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Пред­ставники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.

Фізикалізм - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можливості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».

Холізм (з лат. - цілий, увесь) - «філософія цілісності» - напрям у сучасній західній європейській філософії, який розглядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спрямовується нематеріальним і непізнаваним «фактором цілісності».

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Культура — увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і репрезентований (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

Культурно-історичні типи цивілізацій –особливості розвитку різних народів, які існують у різних цивілізаціях та відрізняються особливостями психічного ладу, моральності та умовами історичного виховання народів, які їх створюють. Цими особливостями обумовлені і створена ними культура, і їх роль в історії.

Тема 7