Учасники та сторони процесу

 

73. Петіторний захист Для того, щоб одержати захист володіння, претор встановлював лише факт володіння і факт порушення володіння.Захист прав, який потребував доказів про наявність у даної особи прав на цю річ, називався петиторним. Простий і легкий посесорний захист був не стійкий і не міцний порівняно з петиторним захистом.Петиторний захист включав у себе:Захист права власності:віндикаційний позов – спосіб оголошення про застосування сили. негаторний позов – застосовувався для усунення перешкод,що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. публіціанський позов– введений претором для захисту преторської (бонітарної) власності,був схожий на віндикаційний позов,що не міг застосовуватися для щойно виникнувшої власності.Був створений для захисту добросовісного володіння.1)Захист сервітутних прав : конфесорний позов - у праві Юстініана конфессорный позов надавали для захисту сервітутів, встановлених шляхом як traditio — уявлюваного передачі, і пасивного припущення користування, і навіть давностным володінням.2)Захист емфітевзиса та суперфіція (вінд.,негат.,пуб.)3)Захист заставного права (конфесорний,негаторний позови), інтердикт Сальвіана, іпотечний позов - за яким іпотечний кредитор мали право витребувати предмет іпотеки у осіб (як власника, так і інших осіб), що утримували його

 

74. Система римського приватного права Римське право складалося з трьох правових систем:jus civile — цивільне право;jus gentium — право народів;jus praetorium — преторське право.Цивільне право — це національне і найдавніше право, яке регулювало майнові відносини виключно між римськими громадянами. Воно відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, стійким консерватизмом. Дія норм цивільного права обмежувалася територією Риму. Так виникла ще одна правова система римського права — право народів. Дві системи (цивільне право і право народів) існували і розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну, взаємозбагачуючись. Так, поступово поряд з цивільним правом і правом народів виникає ще одна правова система під назвою преторське право. Звільнившись від традиційного формалізму цивільного права, певної скутості права народів, спростивши багато правових процедур, преторське право набуло чіткості та ясності правових приписів, лаконічності і глибокої змістовності, що робило його більш доступним, ефективним і надійним засобом захисту прав та інтересів суб'єктів права.Всі три правові системи в сукупності становили римське право. Врешті-решт зазначені системи зблизились настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі було вироблено поняття — римське приватне право (jus privatum) та публічне право (jus publkum).

 

75. Засоби забезпечення зобов`язань Забезпечення належного виконання зобов'язань застосовувалося з метою зробити невиконання не вигідним для боржника, воно досяга­лося або застосуванням універсального способу захисту - компенсації інтересу кредитора за рахунок боржника, що порушив зобов'язання, або використанням спеціальних засобів. У період Республіки засобами забезпечення зобов язань виступали: виокремлення спеціального майна або грошової суми, за рахунок яких могло бути виконане стягнення боргу; завдаток. Боржник вручав його кредитору в момент укладення договору. Якщо надалі боржник відмовлявся від свого зобов'язання, він втрачав відданий завдаток. неустойка - визначена у договорі сума, яку боржник зобов'язаний виплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Як правило, неустойка визна­чалася у формі додаткового, т.зв. акцесорного договору. Якщо основний договір з якихось причин визнавався недійсним, то не­дійсним був і додатковий; порука (поручництво) - боржник надавав замість себе поручителя - особу, що вважалася боржником кредитора, доки обов'язок небуде виконаний. Кредитор міг, в залежності від досягнутої домов­леності, або спершу вимагати виконання зобов'язання від основ­ного боржника і лише у разі його неплатоспроможності стягнути борг з поручителя (субсидіарне зобов'язання), або відразу – на свій розсуд - стягнути борг з боржника чи поручителя (солідарне
зобов'язання);

 

76. Види реальних контрактів До реальної групи контрактів римське приватне право відносило 4 контракти:позику,позичку,схов або поклажа,заставу.Позика. Юридична суть позики полягає в тому, що одна сторона (кредитор або позикодавець) передає іншій стороні (боржнику, або позикоодержувачу) речі, визначені родовими ознаками, якими є гроші, зерно, вино тощо, у власність із зобов'язанням повернути кредитору в тій же кількості й такого ж роду та якості у встановлений строк або на вимогу.Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками. У Римі договір позики міг бути контрактом процентним і безпроцентним,строковим та безстроковим,оплатним та безоплатним Позичка - це договір про надання речей у безоплатне користування; договір позички теж був реальним контрактом, тобто зобов'язання за цим договором виникало лише тоді, коли відбувалася передача речі , позичкоодержувачу. Об'єктом позички могла бути тільки індивідуально визначена річ - цією ознакою позичка відрнізняється від позики. к. Різновидом договору позички був так званий прекарій. Договір поклажі - це договір, згідно з яким одна особа (поклажедавець) передає іншій (поклаженаймачеві) на безоплатне збереження якусь рухому річ з правом повернення за першою вимогою.Предметом договору поклажі здебільшого були індивідуально визначені речі, хоч у римському праві допускали й. договір збереження речей, визначених родовими ознаками. Види поклаж:оплатна,безоплатна,тужлива,незвичайна. Також був відомийсеквестр – передача речі третій особі при винекнинні спору.Договір застави.Передача речі для певності виплати певного боргу.

 

Предмет регулювання цивільно-правових відносин Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право -jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis). Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, в сфері побуту і обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. Сучасне цивільне право можна визначити як систему правових норм, що регулюють усі майнові і пов'язані з ними не майнові відносини між людьми методами рівності сторін. Такому розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючих (діючих) системи:jus civile - цивільне право;jus gentium - право народів;jus praetorium - преторське право.Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність названих трьох систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право, яке є предметом нашого вивчення.

 

78. Обмежена дієздатністьДієздатність поділялася за віковим цензом на три категорії. До першої належали діти до 7 років, які були абсолютно недієздатні, до другої дівчатка від 7 до 12 років та хлопці від 7 до 14 років, що були обмежено дієздатні і мали право укладати тільки дрібні угоди. До третьої вікової групи належали з 12 років дівчата та з 14 хлопці, що визнавалися повнолітніми та дієздатними. Вони мали право здійснювати будь-які угоди, проте уклавши явно невигідну угоду могли просити у претора здійснити реституцію. Призначення куратора обмежувало дієздатність таких громадян і угоди вони укладали лише за згодою такого куратора (крім одруження та заповідання майна). Існували обмеження дієздатності щодо людей з фізичними вадами (наприклад глухонімий не мав права брати участі в стипуляції), душевнохворих, марнотратників.
В дієздатності обмежувалися особи осуджені до безчестя. До безчестя осуджувалися ті, хто вчинював негідні вчинки (наприклад, зайняття проституцією, лжесвідченням, взяттям шлюбу до закінчення траурного року та ін.). За римським правом жінка не могла зрівнятися у дієздатності з чоловіком. Вона завжди знаходилася під опікою батька або чоловіка. Але за часів принципату було встановлено, що доросла жінка, яка не має батька або чоловіка має право приймати самостійні рішення з приводу свого майна, але все ж таки визнавалося, що жінка знаходилася у гіршому становищі ніж чоловік.

 

Поняття позову

У класичному римському праві позов - це право домогатися через суд того,що тобі належить.Іншими словами ,позов - це звернення до суду за захистов своїх порушених прав