Процесуальні особливості міжнародного співробітництва слідчих органів внутрішніх справ України під час вирішення питань щодо екстрадиції.
У Кримінально-процесуальному кодексі України термінологічна одиниця «екстрадиція» вживається у значенні видачі особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.Як зазначає М. Макаров, за результатами анкетування працівників органів досудового розслідування та прокуратури серед основних проблемних питань, що стосуються екстрадиції, були названі: недостатня законодавча урегульованість окремих процедур екстрадиції – 22 %; відсутність спеціального договору між Україною і державою, де перебувала особа – 23 %; відсутність належного фінансування екстрадиції – 21,5 %; занадто складний і довготривалий процесс екстрадиції – 21,5 %; невідповідне оформлення екстрадиційних документів – 4,5 %; ненадання або несвоєчасне надання необхідних екстрадиційних документів – 6,0 %.
Викладене, на думку автора, свідчить про важливість теми, підтверджує науково-теоретичну і практичну значимість розробки положень, що стосуються проблем екстрадиції.
Відповідно до ст. 541 КПК: «видача особи (екстрадиція) – видача особи
державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця
перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі;
прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави».
Отже, екстрадиція – це сукупність заходів щодо видачі особи державі,
Зокрема, ч. 4 ст. 574 КПК України, екстрадиція включає офіційний запит про видачу особи, її встановлення на території однієї держави, перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі, а також прийняття рішення за запитом та фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.
Також до процедури екстрадиції входять наступні процесуальні дії:
затримання особи, яка вчинила злочини за межами України (стаття 582 КПК
України);
тимчасовий арешт (стаття 583 КПК України);
екстрадиційний арешт (стаття 584 КПК України);
екстрадиційна перевірка (стаття 587 КПК України).
Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що екстрадиція відрізняється від видачі і передачі, у першу чергу, за своїм змістом, оскільки включає в себе стадію порушення ініціативи про передачу (видачу) особи; процес прийняття рішення з даного питання компетентними органами двох держав; стадію оскарження прийнятого рішення; власне процес передачі (видачі) особи; легалізацію вироку судом тієї держави, яка прийняла особу тощо.
У видачі може бути відмовлено у тих випадках, коли необхідним особою скоєно злочин політичного характеру.
Суб’єктами видачі особи (екстрадиції) відповідно до ст. 574КПК України є відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України уповноважені (центральні) органи України.
Процесуальний порядок підготовки документів та направлення запитів на екстрадицію такий: Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, якийздійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок.
Клопотання складається у письмовій формі і повинно містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину. До клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи підвартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної
відповідальності;
2) копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання;
3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального
правопорушення особою, або довідка про докази, якими дтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні;
4) положення статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення;
5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України;
6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання;
7) інформація про перебіг строків давності;
8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.
Клопотання та передбачені супровідні документи підписуються слідчим, прокурором або суддею, засвідчуються печаткою відповідного органу та перекладаються мовою, передбаченою міжнародним договором України.
Клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до відповідного уповноваженого (центрального) органу України через прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, та прирівняні до них прокуратури у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного антикорупційного бюро розслідувань України безпосередньо
передає Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію). Уповноважений (центральний) орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником уповноваженого (центрального) органу України або уповноваженою ним особою протягом п'яти днів з дня отримання клопотання.
Відповідно до рішення Ради Європи R-87 питанням прав та свобод людини і громадянина має бути присвячено достатньо уваги у законодавстві. Так, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу, має право:
1) знати, у зв'язку з яким кримінальним правопорушенням надійшов запит про її видачу;
2) мати захисника і побачення з ним за умов, що забезпечують
конфіденційність спілкування, на присутність захисника під час допитів;
3) у разі затримання – на повідомлення близьких родичів, членів сім'ї чи
інших осіб про затримання і місце свого перебування;
4) брати участь у розгляді судом питань, пов'язаних з її триманням під вартою і запитом про її видачу;
5) ознайомлюватися з запитом про видачу або одержати його копію;
6) оскаржувати рішення про тримання під вартою та про задоволення запиту про видачу;
7) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо запиту про видачу;
8) просити про застосування спрощеної процедури видачі.
Характерними рисами затримання особи, яка вчинила кримінальне
правопорушення за межами України є:
Затримання на території України особи, яка розшукується іноземною
державою у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, здійснюється уповноваженою службовою особою.
Про затримання негайно інформується відповідний прокурор.
Прокурор, отримавши повідомлення, перевіряє законність затримання особи,
яка розшукується компетентними органами іноземних держав, та негайно інформує прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя.
Про затримання таких осіб прокуратура Автономної Республіки Крим,
області, міста Києва чи Севастополя протягом шістдесяти годин після затримання повідомляє відповідний уповноважений (центральний) орган України, який протягом трьох днів інформує компетентний орган іноземної держави.
Про кожен випадок затримання громадянина іноземної держави, який вчинив злочин за межами України, прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя також повідомляє Міністерство закордонних справ України.
Затримана особа негайно звільняється у разі, якщо:
1) протягом шістдесяти годин з моменту затримання вона не доставлена до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу тимчасового або екстрадиційного арешту;
2) встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не
здійснюється.
До затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, до надходження запиту про її видачу може бути застосовано тимчасовий арешт на 40 діб (ст. 583 КПК України).
Процедура оформлення тимчасового арешту полягає у таких діях:
Прокурор звертається до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, із клопотанням про застосування тимчасового арешту.
Клопотання має бути розглянуто слідчим суддею не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.
При розгляді клопотання слідчий суддя встановлює особу затриманого,
пропонує йому зробити заяву, перевіряє наявність документів, що підтверджуютьклопотання прокурора, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:
1) застосування тимчасового арешту;
2) відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.
Варто підкреслити, що у разі несвоєчасного надходженням до
уповноваженого (центрального) органу України запиту про видачу особи, що чинила злочин, не перешкоджає застосуванню до неї екстрадиційного арешту в разі отримання в подальшому такого запиту.
Відповідно до ст. 584 КПК України до особи, що вчинила злочин може бути застосовано екстрадиційний арешт. Сутність даної дії полягає у такому.
Після надходження запиту від іноземної держави про видачу особи за
дорученням уповноваженого (центрального) органу України прокурор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.
Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються відповідний
перелік документів, що підтверджують вимогу(ч. 2 ст. 584).
Строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження визначаються чинним КПК України.
Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, пропонує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:
1) застосування екстрадиційного арешту;
2) відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав.
Суттєвим є той факт, що при розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.
Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.
Про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадиційного арешту уповноважений (центральний) орган України невідкладно письмово інформує Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців.
При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов'язково враховує:
1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;
2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з
обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;
3) вік та стан здоров'я особи, видача якої запитується;
4) міцність соціальних зв'язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.
У випадку, якщо особою порушено умови обраного запобіжного заходу
слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про зміну запобіжного заходу на більш суворий - екстрадиційний арешт (ст. 585 КПК).
Проведення екстрадиційної перевірки (ст. 587 КПК)
У випадках, якщо виникла необхідність у перевірці обставин, що можуть перешкоджати видачі особи, проводиться екстрадицій на перевірка уповноваженим (центральним) органом України або за його дорученням чи зверненням прокуратурою Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя. Екстрадиційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів.До особи, щодо якої надійшов запит про її видачу відповідно до ст. 588 КПК може бути застосовано спрощений порядок її видачі з України у випадку її на те згоди.
Після повідомлення такої особи про її право на спрощений порядок видачи,вона надає письмової заяви на видачу, оформлену у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею. У разі одержання відповідної заяви видача можлива без проведення в повному обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі.
Прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про затвердження згоди особи на видачу. Слідчий суддя розглядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та прокурора. Слідчий суддя зобов'язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу і усвідомлює всі наслідки цієї видачі, після чого постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену видачу або про відмову в цьому.Після отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій стороні та її затвердження ухвалою слідчого судді прокурор передає заяву на розгляд уповноваженому (центральному) органу України, який протягом трьох днів розглядає її та приймає рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі.
Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується на свою видачу, застосовується звичайний порядок розгляду запиту про видачу.
Після затвердження слідчим суддею згоди особи на застосування спрощеного порядку видачі така згода не може бути відкликана.
Положення КПК України передбачають також відмову у видачі особи
(екстрадиції) (589 КПК):
У видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо:
1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України;
2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді
позбавлення волі за законом України;
3) закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, за який запитано видачу;
4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу уповноваженого (центрального) органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);
5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за
міжнародними договорами України;
6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.
Безумовно, рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено (ст. 591 КПК).
Суб’єктом оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути особа, стосовно якої воно прийняте, її захисник чи законний представник – до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою.
Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває під вартою, уповноважена службова особа місця ув'язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.
Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п’яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні.
Рішення слідчого судді за результатами розгляду реалізуються у вигляді ухвали, якою:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).
Відстрочка передачі особи, яка підлягає екстрадиції можлива, наприкла
якщо вона тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю. В такому випадку до її одужання процедура екстрадиції призупиняється.
Завершення процедури екстрадиції відбувається за умов ст. 593 КПК.
Висновок:
Данне положення В новому КПК бiльш детально розширено тобто новий КПК це як би старий КПК + всi тi положення якi передбаченi наказами МВС Украiни.
4. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ПОРЯДКУ ПЕРЕЙНЯТТЯ
Відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови термін «перейняття» походить від «переймати», «перейняти», що означає:
1)сприймаючи щось від кого-небудь ставати у цьому подібним до нього; 2) брати на себе відповідальність за кого-, що-небудь або заміняти когось собою.Так, перейняттям кримінального провадження є заміна суб’єкту, який ведепровадження з обов’язковою передачею його відповідальності за ведення процедури кримінального провадження.
Главою 45 КПК України передбачено 2 види перейняття:
1. перейняття кримінального провадження від іноземних держав (ст. 588, 591КПК України);
2. перейняття кримінального провадження компетентному органу іншої
держави (в іноземну державу)(ст. 592- 594 КПК України).
Від іноземних держав клопотання про перейняття розглядається Генеральною прокуратурою України як уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження.
Так, Генеральна прокуратура України може відмовити в перейнятті
кримінального переслідування. В такому випадку вона повертає подані матеріали до іноземної держави з обґрунтуванням підстав відмови.
Підставами відмови від перейняттям кримінального провадження може бути:1) не дотримання вимоги частини третьої статті 579 КПК України або
міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в
Україні судом ухвалено виправдувальний вирок;
3) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням вУкраїні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується;
4) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією;
5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв’язку із закінченням строку давності.
До особи, про яку ведеться мова в клопотанні компетентного органу іноземної держави може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на території України, але не більше ніж сорок діб. Протягом цього терміну від іноземної держави має надійти запит. У випадку якщо він не надійшов, особа звільняється з-під варти.
Реалізація даного запобіжного заходу відбувається відповідно до умов та в порядку ст. 579 КПК України.
Кримінальне провадження, що перейняте від іншої держави починається зі стадії досудового розслідування. Відомості, що містяться в матеріалах провадження можуть бути визнані допустимими в суді України за умов, що вони отримані без порушення вимог закону та відповідно до засад судочинства України.
Покарання, що призначається судом України не може бути суворішим від покарання за те ж саме правопорушення запитуючої сторони.
Відповідно до ст. 592 КПК України кримінальне провадження може бути передане компетентному органу іншої держави.
До клопотання про передання кримінального провадження висуваються вимоги згідно зі ст. 600 КПК:
1) назву органу, який здійснює кримінальне провадження;
2) посилання на відповідний міжнародний договір про надання правової допомоги;
3) найменування кримінального провадження, передання якого запитується;
4) опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального
провадження, та його правову кваліфікацію;
5) прізвище, ім'я, по батькові особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, дата і місце народження, місце проживання або перебування та інші відомості про неї.
До клопотання додаються такі документи:
1) матеріали кримінального провадження;
2) текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється
провадження;
3) відомості про громадянство особи
4) наявні речові докази.
У випадку, якщо компетентним органом іноземної держави передане
кримінальне провадження на стадії досудового розслідування підлязає закриттю, то таке рішення не перешкоджає відновленню провадження в Україні та подальшомум розслідуванню на території України.
Висновок: Данне положення В новому КПК бiльш детально розширено тобто новий КПК cт.cт595-601 це як би старий КПК cn 481-485 + всi тi положення якi передбаченi наказами МВС Украiни
ВИСНОВКИ
В умовах перетворень, які останнім часом супроводжують життя суспільства як на території України, так і в іноземних країнах,вельми актуальним видається допомога між державами. Завдяки їй відбувається значна та потужна протидія злочинності.
Міжнародне співробітництво – це діяльність уповноважених органів під час кримінального провадження, що полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків.
Важливою формою міжнародної взаємодії між державами по боротьбі зі злочинністю є співробітництво в сфері судочинства по кримінальним
правопорушенням різних видів. Така форма співпраці має назву міжнародної правової допомоги.
Міжнародна правова допомога є офіційною діяльністю державних органів, яка здійснюється на підставі міжнародних договорів. Договори про правову допомогу забезпечують найбільш повне здійснення національної юрисдикції й уникнення конфлікту юрисдикцій – саме з цією метою держави їх укладають. З появою міжнародних судових органів міжнародні договори можуть передбачати можливість надання правової допомоги для здійснення міжнародної кримінальної юрисдикції.
Організацію по наданню міжнародної допомоги здійснюють компетентні органи суверенних держав. До уповноважених (центральних) органів в Українівідповідно до ст. 545 КПК України (в редакції від 13 квітня 2012 року) відносяться:
Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.
Надання міжнародної допомоги відбувається за запитом запитуючої сторони, який розглядається уповноваженим (центральним) органом держави. Вельми важливим інститутом в умовах міжнародної співпраці є інститут екстрадиції (глава 44 КПК України).
Екстрадиція – це сукупність заходів щодо видачі особи державі,
компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Виходячи зі змісту статті 574 КПК України, видачі підлягають наступні
категорії осіб:
- обвинувачені (підозрювані) у справах на стадії досудового розслідування;
- підсудні (засуджені) у справах на стадії судового розгляду або виконання вироку.
Наступною формою співпраці є перейняття кримінального провадження (глава 45 КПК України).
Перейняття кримінального провадження – здійснення компетентними
органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом.
Окремою главою також передбачено з’ясування питання, що стосуються визнання та виконання вироків іноземних судів та передачі засуджених осіб. Узагальнення практики надання міжнародної правової допомоги органами України на стадії досудового розслідування кримінальних справ дозволяє стверджувати, що найчастіше надається (запитується) допомога саме у вигляд виконання процесуальних дій (виклику свідків, потерпілих для допиту та участі вінших слідчих діях, передачі предметів та документів тощо).
В умовах толерантних та виважених відносин між державами саме сьогодні співпраця, яка відбувається між ними дістає своєї постійної ескалації, що якіснимчином впливає на боротьбу із злочинним світом.
Список використаноi лiтератури:
1. Про порядок застосування окремих положень міжнародних договорів Україниз питань правової допомоги у кримінальних справах у відносинах з державами-учасницями Конвенцій Ради Європи в галузі кримінального права : вказівкаГенеральної прокуратури України від 10 серп. 2000 р. за № 14-3-98-00. — Київ, 2000.
2. Європейська конвенція про видачу правопорушників : Париж, 13 груд. 1957року // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 324.
3. Європейська конвенція про видачу правопорушників // Офіційний вісникУкраїни. — 2004. — №26. — Ст. 1734.
4. Збірник міжнародних договорів України про правову допомогу у
5. кримінальних справах. Багатосторонні договори. — К. : Фенікс, 2006. — 800 с.
6. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань
7. кримінального судочинства : затв. спільним наказом Міністерства юстиції України,Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконанняпокарань від 29 черв. 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73, за реєстр. в Міністерствіюстиції України 07 лип. 1999 р. за № 446/3739. // Офіційний вісник України. — 1999.
8. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
9. 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
10. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским,семейным и уголовным делам : Кишинев, 7 октября 2002 г. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. — 2006. — № 5. — Ст. 564.
11. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного.
12. КПК Украiни вiд 13.04.2012 Харьков-Одиссей 2012