Характеристика окремих положень методики аудиту.

1. Предметна область аудиту окремих активів і пасивів.

До предмету аудиту слід відносити процеси та явища, котрі відображені документально і пов'язані з господарською діяльністю підприємств, при цьому межі аудиторського дослідження визначаються його метою.

Предметна область аудиторського дослідження включає доку­менти, за допомогою яких аудитор відтворює ланцюг взаємо­пов'язаних фактів роботи підприємства. Дослідження не обме­жується вивченням бухгалтерських документів, оскільки рамки документального відображення господарських операцій значно ширші. Аудит не може здійснюватися без досліджень оператив­ного обліку, інформації з діловодства, висновків спеціалістів тощо.

Предметна область дослідження включає:

1) засновницькі та інші загальні документи підприємства;

2) облікову політику клієнта;

3) документи та регістри по всіх рахунках та розділах бухгал­терського обліку;

4) оперативну, статистичну та фінансову звітність;

5) інші документи, що відображають факти господарської діяльності.

Вивчаючи засновницькі та інші загальні документи замовника, можна одержати дані про підприємство, його діяльність, особливості технології та організації виробництва. Аналіз облікової політики дозволяє виявити загальні дані про організацію обліку в методичному, технічному та організаційних аспектах, провести експрес-аналіз ведення бухгалтерського обліку у клієнта.

2. Нормативна база та її використання в аудиті.

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними норматив­ними актами. Нормативними актами називають письмові доку­менти, що приймаються уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або відміняють норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативний акт в системі правотворчих органів держави, а також розуміти харак­тер самих актів та їх дію в залежності від територіального розміщення клієнта та часу здійснення дії чи події, що відбулась.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила того чи іншого нормативного акта. Видавати їх мають право суворо встановлені законом органи.

Таблиця 2.1

Класифікація нормативних актів за юридичною силою

В залежності від спрямованої дії нормативні акти можуть бути індивідуального впливу (вирок суду, наказ керівника клієнта щодо відповідного працівника і т.д.) та загального ха­рактеру. Аудитор повинен більше уваги приділяти нормативним актам, які носять загальний характер, направлені на регулюван­ня відповідних суспільних відносин і неодноразово застосову­ються.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу ауди­ту. Нормативна база, що використовується для організації пе­ревірок, поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база - відповідні закони, постанови, накази, інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національні нормативи аудиту.

Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та до­стовірність відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та фінансової звітності, проведення аналізу, скла­дання висновку.

Внутрішня нормативна база - це облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні та розпорядчі документи з ор­ганізації фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази, розпорядження, посадові інструкції тощо). Вони підлягають аналізу та зіставленню з чинною мето­дологією.

Особливості облікової політики

Вивчаючи облікову політику, слід пам'ятати:

· облікова політика - це стратегічне рішення підприємства, тому розбавляти його регламентацією дрібних тактичних питань, на зразок того, у яких регістрах бухгалтерського обліку відображати господарські операції, не треба;

· облікова політика розробляється на один рік, згідно з пунктом 9 П(с)БО 6 і відповідно до одного з принципів бухгал­терського обліку вона може змінюватись тільки в тому ви­падку, якщо:

- зміняться статутні вимоги;

- зміняться вимоги органу, що затверджує положення (стан­дарти) бухгалтерського обліку;

- нові положення облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства;

· якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику, то відповідно до пункту 1.2 П(с)БО 6 у звітності необхідно відобразити вплив зміни облікової політики на події й операції минулих періодів шляхом:

- коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року;

- повторного надання порівняльної інформації про попе­редні звітні періоди;

· облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення. Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється тільки на події й операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики;

· облікова політика підприємства, згідно з підпунктом 25.1 П(с)БО 1, розкривається у примітках до фінансової звітності, де слід розкривати причини і суть зміни, суму коригування
нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;

· слід чітко розмежувати бухгалтерський облік і складання фінансової звітності та податковий облік. Вони несумісні.

У методиках аудиторських фірм може бути наведений при­близний перелік основних складових облікової політики підприємства з метою правильної орієнтації аудиторів, які ще не мають досвіду роботи в умовах ведення бухгалтерського обліку за новими стандартами. Зазначимо, що вичерпного переліку немає і бути не може через специфіку діяльності кожного під­приємства та уявлення його керівництва про облікову політику. Крім того, оскільки ряд стандартів знаходиться на стадії роз­робки, визначити положення облікової політики в деяких сфе­рах діяльності підприємства поки що важко. Керуватися проек­тами стандартів не потрібно, оскільки в затвердженому вигляді стандарти можуть значно відрізнятись від проектів.

3. Характеристика комплексних об’єктів перевірки при проведенні аудиту окремих активів і пасивів.

Для раціональної організації аудиторської перевірки бажано виділити комплекси робіт, що підлягають аудиту. Такі комплек­си виділяють відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку, тобто дев'ять розділів та позабалансові рахунки; окремо бажано виділити "Розрахунки з оплати праці". В окремі розділи можна також виділити засновницькі та загальні документи, обліко­ву політику, бухгалтерську звітність.

Загальний перелік комплексних об'єктів перевірки при про­веденні аудиту наведений в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Види робіт, що підлягають аудиту

При проведенні аудиту окремих активів і пасивів використо­вують метод стратифікації. Він дозволяє найбільш ефективно побудувати методику проведення аудиту відповідно до особливостей певного розділу обліку. Під стратифікацією слід розуміти процес розподілу генеральної сукупності на більш дрібні підсу­купності, кожна з яких має свою власну вартісну характеристику. Стратифікація дозволяє аудитору, який очолює аудиторську гру­пу, правильно організувати роботу всієї групи, направити свої зусилля на ті дані, що містять найбільший ризик.

Найбільш ефективним шляхом стратифікації є формування чіткої методики перевірки кожного розділу або ділянки бухгалтерського обліку. Це, в свою чергу, залежить від правильно визначеного складу контрольних процедур ще на стадії планування перевірки. Перелік таких процедур аудитор розроблює са­мостійно. Керуючись особистою методикою при проведенні перевірки, аудитору достатньо отримати від клієнта певний набір документів та облікових регістрів і на основі розробленої проце­дури швидко та оперативно здійснити перевірку.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 567
• 8
• Далее ⇒