Основні моделі державного регулювання економіки
Американська - лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу.
Американська модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставиться. Модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху.
Японська - централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих-інтересів колективним і державним.
Японська модель являє собою унікальну модель 50 на 50, тобто такою, що представлена наполовину монополізованою великим приватним капіталом економікою і вільним приватним підприємництвом «під дахом» великого капіталу при відсутності жорсткого державного контролю над майновою і соціальною диференціацією населення. У той же час її можна вважати моделлю регульованого корпоративного капіталізму, в якій є сприятливі можливості накопичення капіталу поєднуються з роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного сектору.
Шведська - управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.
Шведська модель є соціал-демократичною моделлю так званого функціонального соціалізму, економічною основою якого є ринкове господарство і в якій відводиться державі місце верховної соціально-економічної сили. Суттєвою ознакою цієї моделі є контроль держави над прибутками приватного сектора економіки через від’ємність права на розпорядження доходами. Ринкові важелі регулювання економіки поєднуються із державним регулюванням. Демократично вибраній державній владі делегуються повноваження з регулювання соціально-економічного життя. Проте не можна не визнати, що концептуальні відмінності між соціальною ринковою економікою і "скандинавським соціалізмом" на практиці стираються.
Німецька - система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.
Німецька модель є моделлю соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних правил пов'язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, що пом'якшує недоліки ринку і капіталу, з формуванням різноманітної інституційної структури суб'єктів соціальної політики за прошарками населення.
У німецькій економічній моделі держава не встановлює економічних цілей - це лежить в площині індивідуальних ринкових рішень, а створює надійні правові і соціальні рамкові умови реалізації економічної ініціативи. Такі рамкові умови утілюються в цивільному суспільстві і соціальній рівності індивідів відносно стартових можливостей і правового захисту. Вони фактично складаються з двох основних частин: цивільного і господарського права, з одного боку, і системи заходів з підтримки конкурентного середовища, з іншого.
Найважливіше завдання держави реалізується у забезпеченні балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю. Трактування держави як джерела і захисника правових норм, регулюючих господарську діяльність, і конкурентні умови не виходить за межі західної економічної традиції. Але розуміння держави в німецькій моделі і, в цілому, в концепції соціальної ринкової економіки відрізняється від розуміння держави в інших ринкових моделях уявленням про активніше втручання держави в економіку.
Німецьку модель можна охарактеризувати наступними рисами: індивідуальна свобода як умова функціонування ринкових механізмів і децентрализованного ухвалення рішень, яка забезпечується активною державною політикою підтримки конкуренції; соціальна рівність, тобто ринковий розподіл доходів обумовлений об'ємом вкладеного капіталу або кількістю індивідуальних зусиль, тоді як досягнення відносної рівності вимагає енергійної соціальної політики.
Соціальна політика спирається на пошук компромісів між групами населення, що мають протилежні інтереси, а також на пряму участь держави в наданні соціальних благ, наприклад, в житловому будівництві; стимулювання технологічних і організаційних інновацій; проведення структурної політики; захист і заохочення конкуренції. Перераховані особливості німецької моделі є похідними від основоположних принципів соціальної ринкової економіки, першою з яких є органічна єдність ринку і держави.