Соціальні норми — це міра допустимої поведінки особи, групи, організації в даному суспільстві.

План

Соціальна нерівність як основа стратифікації.

Сутність та функціональна природа соціальної стратифікації, її основні особливості, види, виміри, типи.

Проблеми соціальної мобільності. Поняття соціальних змін.

Ключові слова: стратифікація, нерівність; мобільність; структура; компоненти; тенденції; глобалізація; маргінальні прошарки; міграція; соціальні рухи; трансформація; касти; класи; стани; статус; роль;страта; маргінали.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Соціальна нерівність як основа стратифікації.

Соціальна нерівність – основна властивість стратифікації. Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Кожне суспільство намагається організувати “свою ” нерівність. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не іс­нувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи. Результати соціологічних досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соціальну нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соціальній ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соціально -нормової системи, соціальних інститутів. У сучасному суспільстві всі люди мають формально рівні права з народження, суспільство, як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність суспільства залежить від конфігурації соціальної стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію суспільних відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соціальних інститутів. Нерівність – не тільки характеристика суспільства, а й важливе джерело її розв’язання. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутрішнього стимулу до дій, а отже, забирає в суспільстві важливу рушійну силу.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани - групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого;

• класи- організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

2. Сутність та функціональна природа соціальної стратифікації, її основні особливості, види, виміри, типи.

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовийтастратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей, причому серед головних характеристик класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:

· Відношення до власності на засоби виробництва.

· Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.

· Місце і роль в організації та управлінні суспільством.

Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст. Він всебічно проаналізував становище в суспільстві кожного окремого класу, показав складну схему суспіль­них відносин; перехідних ступенів від одного класу до іншого. Але практично К. Маркс виокремив тільки два основних соціальних класи: клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами виробництва, організує його та управляє ним, привласнюючи результати чужої праці, і клас пролетарів, який, не володіючи власністю на засоби виробництва та будучи змушений продавати свою здатність працювати капіталістам, пригноблюється ними. Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино здатна зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити диктатуру пролетаріату. Тому він абсолютизував класову боротьбу, насильство та диктатуру певного класу, насамперед - пролетаріату. В цьому - його категорична помилка.

Реально соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй, верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі соціальні групи, прошарки багатші та мають велику владу? Чому існує нерівність? Чому в багатшому суспільстві є бідні? Наскільки великими є шанси кожного піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди?

Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей. Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття.

Пізніше теорію соціальної стратифікації, зокрема теорію соціально­го статусу, розвинули англійський соціолог Генрі Дейм, американські соціологи Роберт Лінтон, Рольф Тернер та інші.

Теорія соціальної стратифікації не ігнорує класовий підхід, навпаки, дає можливість більш чітко з’ясувати зміст і саму суть поняття класу, що відображає економічні відмінності між людьми. Але теорія соціальної стратифікації значно розширює характеристики місця, ролі, статусу та можливостей кожної соціальної групи, навіть індивіда, пояснюючи поняття статусу залежно від престижу індивіда в суспільстві.

Соціальна стратифікація є центральною темою соціології. Вона пояснює соціальне розшарування на бідних і багатих. Саме в другій половині XX ст. середній клас (як прошарок між бідними і багатими) почав суттєво зростати за чисельністю. Тому поняття "клас" замінено поняттям "страта" - прошарок.

Соціальна стратифікація має такі особливості:

• це рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у
більш привілейованому становищі ніж нижчі (стосовно ресурсів і
можливостей розвитку);

• верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю, ніж
нижчі.

Але виключення становлять розвинуті країни. У них середній клас становить понад 60 відсотків. В Україні, для порівняння, середній клас становить 12-15 відсотків.

Основні критерії, за якими розділяють людей в суспільстві:

• неоднаковий дохід;

• доступ до влади;

• доступ до споживання суспільних благ;

• рівень освіти;

• престиж професій тощо.

У сучасних суспільствах розрізняють, як правило, три основні страти:

Вищий клас(правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, верхівка творчої інтелігенції, шоу-бізнесу...) їх добробут дуже високий.

Середній клас(середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу). Рівень добробуту - від заможного до задовільного.

Нижчий клас(люди, що живуть біля і під межею бідності). Рівень добробуту — низький і дуже низький.

За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна
приблизно поділити на такі чотири групи: багаті; середня верства (заможні); середня верства (які живуть терпимо); бідні.

Чіткіше критерії стратифікації визначив П.Сорокін.Він зазна­чав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: еко­номічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кіль­кість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає закон, можновладці мають привілеї і доступ до соціальних благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” суспільства, яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять.

3. Проблеми соціальної мобільності. Поняття соціальних змін.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом. Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності - горизонтальну та вертикальну

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціаль­ної верстви, соціального статусу на більш високий, або більш низький рівень.

Таким чином, теорія соціальної стратифікації забезпечує всебічний аналіз соціальної структури, всіх її елементів, починаючи з індивіда й закінчуючи великими соціальними групами.

Маргінал– людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціально-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки називають маргінальними. В Україні поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргиналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сфор­мований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення, Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже «становлять хребет українського суспільства». Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі станов­лення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не мож­на вважати досить стабільним.

Поняття "соціальний статус" вперше почало використовуватись у стародавньому Римі. Термін "статус" походить від латинського і означає "становище".

Соціальний статус визначає становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціальне значущими для даної соціальної системи критеріями (економічними, політичними, соціально-правовими, професійними тощо).

Поняття соціальний статус може розглядатися у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні статус означає місце особи у певній соціальній групі (сім'ї, студентському чи трудовому колективі тощо), у широкому розумінні означає позицію соціального суб'єкта у суспільстві.

Соціальні статуси поділяються на природжені, приписувані та набуті. До природжених статусіввідносяться стать, раса, а також: статус доньки чи сина. Набутимиє статуси, котрі індивід може отримувати в результаті входження їх до тієї чи іншої соціальної групи або спільності. Наприклад, статус одруженого., батька чи матері, робітника, студента та ін. Приписувані статусизалежать від соціальних умов, у яких людина народжується та живе. Наприклад, діти дворян від моменту народження відносяться до дворян. Крім цих основних видів статусів виділяють ще й змішані статуси,які є одночасно і набутими і приписуваними. Наприклад, звання олімпійського чемпіона, яке набув спортсмен за перемогу у спортивних змаганнях залишається з ним довічно.

За функціональними особливостями статуси поділяють на:

• політичні (громадянин, депутат, президент);

• економічні (власник, робітник, службовець);

• демографічні (чоловік, жінка, дитина);

• сімейні (дружина, син, бабуся);

• науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент)

• професійні (лікар, вчитель, будівельник

• релігійні (православний, мусульманин) та ін.

Кожний індивід має набір статусів. Головним є статус,який визначає стиль життя людини, коло спілкування, манеру одягатися тощо.

Будь-який статус складається із ролей.Ролі - із сукупності прав і обов'язків,які традиційно суспільство закріплює за статусом. Права і обов'язки визначаються соціальними нормами.

Соціальні норми — це міра допустимої поведінки особи, групи, організації в даному суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

Плани семінарських занять

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 45