Проблеми самоідентифікації людини в умовах глобалізації
Проблема кризи ідентичності набула актуальності ще у ХХ столітті. Після Другої світової війни цьому значною мірою сприяли лібералізація і демократизація суспільств.Людина набула можливості більш вільно змінювати країну проживання, поступово зникло жорстке відношення до шлюбу, стало можливим радикально змінювати сім’ю, навіть стать і т.п. Всі ці процеси, з якими зіткнулась людина після Другої світової війни оцінювалися позитивно, як ознаки лібералізації суспільства а відповідно свободи особи.
Другою причиною актуальності ідентичності можна назвати зростання індивідуалізму в умовах ринкової стихії. (Це закріплено навіть на законодавчому рівні у ст. 300 Цивільного кодексу України «Право на індивідуальність»).Ринок не існує без індивідуальної ініціативи. Якщо порядок раніше ставили у залежність від держави, то тепер почали ставити його у залежність від ринку (індивідуалізм переріс в анархію, а демократія в смуту).
Самоідентифікація – це завжди вибір. В умовах глобалізованого світу такий вибір зробити нелегко. На особистісному рівні суб’єкт синтезує масу різноманітних, суперечливих його культурі цінностей і настанов, але перш за све він їх розділяє, оцінює, співставляє, щось обирає за основу синтезу. Нині людині доводиться обирати між глобалізмом і антиглобалізмом, культурою елітарною і культурою масовою, демократією представницькою і демократією керованою. Це складні за своєю сутністю категорії і реалії. Ще складніший вибір між цінностями західними і незахідними, оскільки це комплекс матеріальних і нематеріальних чинників, які треба знати і свідомо оцінювати.
Процес самоідентифікації людини – складний, постійний і тривалий. Для прикладу варто згадати хоча б питання мови у нашій державі. Адже мовне питання роками обговорюється з певною циклічністю і не може бути вирішене без урахування глобальних тенденцій і процесів. Воно не є простим хоча б тому, що для його вирішення необхідно кожному із нас знати, синтезувати і оцінити при наймні такі інформаційні дані глобального світу: 1) мова є невідємним елементом культури будь-якої нації. Це скарбниця історії народу, головний показник його самобутності. Кожна існуюча у світі мова – це внесок народу у світову культуру. Втрачена мова не може бути поновлена із небуття. Збереження мови не менш важливе ніж збереження біологічних видів чи оточуючого середовища; 2) в окремих сферах статус міжнародної мають різні мови. Так французька мова вважається мовою дипломатів, німецька – мовою філософії, англійська виконує роль міжособистісного спілкування. В силу ряду обставин, англійська мова набуває нині найбільшого поширення. Навіть у Європі англійською можуть спілкуватися 42% населення, 80% інформації в Інтернеті викладена англійською мовою. Нею спілкуються більше 180 країн ООН; 3) історія знає випадки зникнення окремих мов (колись існувало близько 8 тис. мов). За оцінками окремих спеціалістів 80% із 6 тисяч існуючих у світі мов до кінця ХХІ століття може зникнути; 4) штучно створена у 1887 році мова есперанто не набула світової популярності, оскільки не має природних, культурних коренів та ін.
Зростаючий темп життя і калейдоскоп щоденних подій залишають людині все менше часу на усвідомлення того що відбувається, а як наслідок досить часто людина не впевнена у собі, втрата орієнтиру у сучасному світі, песимізм, апатія і різноманітні фобії. Одним із перших хто звернув увагу на цю проблему, був американський футуролог А. Тофлер, який у 1965 році в одній із своїх праць ввів поняття «футурошок», для того, щоб пояснити стрес і дезорієнтацію, які виникають у людей, які переживають надто велику кількість змін за надзвичайно короткий строк. Футурошок – тимчасовий феномен, продукт стрімкого темпу змін у суспільстві. Він виникає у зв’язку із нашаруванням нової культури на стару. Це культурний шок у нашому власному суспільстві, але з гіршими наслідками, ніж при зіткненні з іншими культурами. Більшість людей зовсім не готові до таких змін.
Отже, серед проблем самоідентифікації людини у глобальному світі слід назвати: 1) проблему кількісного зростання інформації, яку отримує людина. На початку ХХІ століття кількість інформації, яку сприймає людина, зросла у 40 разів порівняно з початком ХХ століття, при цьому фізіологічні дані людини не змінилися; 2) проблему суперечливості реалій у світі, в результаті чого людині складно відділити головне від належного, центр від периферії, об’єктивне від суб’єктивного, природне від штучного та ін.; 3) недостатньою актуалізацією саме глобальної тематики на рівні влади та громадянського суспільства, що призводить до запізнення процесу формування глобальної свідомості громадян, розуміння нагальних проблем людства, пасивності громадянського суспільства. Як відомо, управляти країною можна, змінивши свідомість від 5 до 20% її жителів, що вважаються елітою суспільства; 4) проблема психологічного тиску на свідомість людини, адже ХХІ століття, за прогнозами окремих фахівців, буде століттям втручання у свідомість людини не лише шляхом медичного, а й інформаційно-технічного впливу.