ІІI. Засвоєння нового матеріалу
Урок № 36 11 клас
Дата: 24.01.14
Вчитель: Прищепа Алла Олегівна
Тема: Проблема свободи й боротьби за своє визволення. Жанрові особливості твору
Мета: опрацювати зміст роману; учити учнів коментувати зміст твору, визначати жанрові особливості, характеризувати образи, висловлювати своє ставлення до основних проблем, порушених у романі; розвивати навички роботи в групах; виховувати усвідомлення значення свободи для духовного розвитку людини.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Методи ат прийоми:
Обладнання: портрет письменника, текст твору, літературознавчий словник, епіграф.
Епіграф:
Сміливі завжди мають щастя
І. Багряний
ХІД УРОКУ
І.Актуалізація опорних знань
1.Теоретичний двобій
Завдання:Дати відповіді на запитання
· Охарактеризувати ознаки еміграційної літератури 40-50 рр. XX ст.
· Назвати представників, основні твори
2.. Хронологічний диктант (за життям і творчістю І. Багряного)
Завдання:Назвати подію, що відбулася у зазначеному році:
- 10 жовтня 1906 р….
- У 1922-1926 рр. І.Багряний…
- У 1928 р. І. Багряний написав…
- У 1932 р. І. Багряний був…
- У 1936 р. І. Багряний…
- У 1944 р. І. Багряний…
- За кордоном побачили світ романи «Тигролови» у … році. «Сад Гедсиманський» вийшов у … році.
ІІ.Мотивація навчальної діяльності, повідомлення теми й мети уроку
1.Слово вчителя
ІІI. Засвоєння нового матеріалу
1. Історія створення роману (розповідь учителя)
Роман «Тигролови» написаний І. Багряним протягом 1943-1944 рр. На літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою «Звіролови» (скорочений варіант «Тигроловів») розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший Боярин». Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.
Ще у Львові І. Багряний якось розповідав друзям про життя українців на Далекому Сході, яке він пізнав, перебуваючи там на засланні. Висловлював неодноразово жаль, що жоден вид мистецтва художньо не досліджував, не сказав правди про долю закинутих на Зелений Клин українців, їх боротьбу за виживання в умовах суворої природи, про національні проблеми. «Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником… Усі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. Ті люди ніколи не випадуть з моєї пам’яті…».
2. Робота з літературознавчим словником
«Тигролови» І. Багряного за жанром – пригодницький роман: його сюжет насичений надзвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю в розгортанні подій. Як відзначає О. Ковальчук: «Роман чарує справжнім шармом пригодницького жанру: динамічним розгортанням подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням знаходити вихід з численних екстремальних ситуацій, торжеством справедливості».
3. Бесіда за змістом твору
- Про який період історії йдеться в романі?
- Які два світи змальовує автор? Через які образи-символи?
- Хто є представником кожного? (Перший розділ свого роману І. Багряний називає «Дракон». «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами…». Це символічна картина паралельного майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу. Як протиставляються два світи, так протягом твору йде протиборство їх представників: Г. Многогрішного й Медвина).
- Яким чином Многогрішний опинився в родині Сірків?
- Перекажіть епізод, який вам найбільше сподобався, про життя й побут родини Сірків.
- Які почуття й думки викликають у вас описи полювання на тигрів, ізюбрів?
- Чому майор Медвин так переймається пошуками втікача, що його непокоїть?
- Прочитайте й прокоментуйте епізод зустрічі Медвина й Многогрішного.
- Як розвиваються протягом твору стосунки Наталки й Григорія? Доберіть цитатний матеріал на підтвердження.
- Чому Григорій змушений покинути країну? Куди рвалося його серце? Як до цього поставилася родина Сірків?
- Розкажіть, як Григорій з Наталкою перетнули кордон.
- Чи можна ототожнювати життєву долю Григорія Многогрішного з біографією І. Багряного?
4. Робота в групах
Група І
Завдання:Випишіть цитати до образу Г. Многогрішного. На основі цитат побудуйте монолог-розповідь від першої особи про головного героя роману.
Очікуваний результат роботи групи І
Колись я захоплювався спортом, учився на авіатора. Колись разом з молоддю гуляв на Трійцю, слухав пташині переспіви, ночами пас коней і варив кашу… Колись…
Моє прізвище Многогрішний, я славний нащадок давнього козацького роду. Мій предок Многогрішний Дем’ян Гнатович – гетьман Лівобережної України (1668-1672 рр.), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Звинувачений у державній зраді, Многогрішний був підданий тортурам. Дем’ян відкидав звинувачення в зраді, але зізнався, що в п’яному стані говорив «несамовиті промови». Старшини від імені всього малоросійського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту в Москві, однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір.
За що я став каторжником, як колись мій прадід? Напевне, за те, що дуже любив Україну, людей, не міг змиритися з тим злом, що відбувалося з моїм народом. А ще я не міг змиритися зі становищем в’язня. Ви думаєте, мені було не страшно стрибати з потяга «у певну смерть»? Але «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи».
Рятуючись у тайзі, я зустрів сім’ю Сірків. Ці люди стали мені за родину. А ще я покохав, по-справжньому. «Григорій носив у серці ту хворобу, що його напала, кохання до химерної лісової дівчини Наталки — і боровся сам з собою… він кликав його на допомогу, той тверезий розум, і всю міцну вдачу й учиняв сам над собою суд. Розум повставав проти серця…». Як було все прекрасно. Єдине, що турбувало, то цей майор Медвин. За своєю спиною я постійно відчував його подих. Я знав напевне, удвох на цій землі нам не жить: або я, або він!
Чому я так ненавидів Медвина? Медвин, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, сподівався видряпати із грудей серце. Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини.
Але я втік з божевільні. І ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Потім мене знову піймали й знову мучили такі, як він, – його поплічники… Він думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, похоронив мене. Але цього не буде, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.
Група II
Завдання:Від першої особи охарактеризуйте майора Медвина.
Очікуваний результат роботи групи II
Експресом тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин. «Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави. У цім експресі не тримається ніхто так… гордовито… з незрівнянним почуттям вищості. Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим…».
Я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних.
У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він утік з ешелону, випав у безвість.
Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.
Що я з ним не робив! Мені вже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять усі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим «зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини».
Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно… Ще на початку слідства той «диявол» сказав мені: «Я тебе пререслідуватиму все твоє життя. І всі ми… пререслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, – нас тисячі, замучених, закатованих… Ти матимеш дітей, але не матимеш радості, – з дитячих очей дивитимемося ми. І ти втікатимеш од них геть… І ніде від нас не втечеш…».
Група III
Завдання:Складіть цитатну характеристику образу Наталки.
Очікуваний результат роботи групи III
Дівчина – «хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця».
У ній «якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера. І така ж метка, мабуть, а строга, як царівна».
«Ось вона – козача кров! І ось вона – найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча – і така сувора, гартована і гонориста».
«Їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками… звели їй до відьми в зуби полізти –полізе. їй треба хлопцем родитись…».
«Кінь під нею був мокрий і аж тремтів – то ж гнала без сталого відпочинку, без зупинок, либонь. А сама… сама була спокійна. Побачила ще здалеку, що хлопці живісінькі, і була спокійна, весела. А до Григорія навіть байдужа. Не наближалась до нього, уникала зустрічатися поглядами».
«Гнучка, мов вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною».
«… Враз нагло припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно – це розтавання. Це навіки.
Боже мій! І поцілувала… ой, як шалено! Все вклала в цей поцілунок, всю душу».
Група IV
Завдання:Сірчиха, розказуючи про своє життя на Далекому Сході, говорить: «Жили ми тут ліпше, як дома. Це була друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша». Наталка зазначає: «Ми підем… Ми підем тепер… На тую… на твою Україну!». У творі автор змалював дві України: Україну Сірків і Україну Многогрішного. Складіть цитатні характеристики цих образів України.
Очікуваний результат роботи групи IV
Український світ Сірків
«Жили ми тут ліпше, як дома. Це була друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна…».
«Така вона, як і там, на Україні, і не така. Розборкана – он яка. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, неусвідомленої, а звичайної, стихійної. І скільки гордості волелюбної, як оті могутні кряжі гір! От що робить з людьми воля!».
«А люди – ті самі… Всім такі, лише одним не такі – поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці – суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі й безпощадні звіролови, мускулисті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії».
Україна, яку бачив Многогрішний
«Садки вишневі повирубувані, річки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло…»
«…Тими діалектами говорив весь цей «експрес»… Основний контингент його пасажирів – Україна, ота зірвана з місця і розкидана по всіх світах – поза геттю. І хоч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток –Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й всім іншим – Україна. Екстериторіальна Україна. Україна «без стерна і без вітрил».
«Те, що він почав забувати, – ціла ота трагедія його народу, – навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м’яч, у всі боки. Уся, уся його Вітчизна ось так – на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи».
«Раптом Григорій уловив фразу… Дівчата говорили українською мовою! І так ніби хто врізав батогом по серцю, ніби обухом по карку. «Та це ж вони!!! – дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду, від безправ’я і смерті, – рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя…».