Розвиток професійної придатності медичного працівника: сфери і критерії

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

3.2. Зміст теми:

Навчальна література

Вітенко І.С., Чабан О.С. Основи загальної і медичної психології. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 153-161,216-224

3.3. Рекомендована література:

- основна

Підручник: : Касевич Н.М. Медсестринська етика і деонтологія. – К.:

ВСВ «Медицина», 2010. – С. 16-33.

3.4. Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою по темі:

Професійна діяльність медичного працівника та єдність психічних і моральних якостей”.

3.5. Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю

1. Назвіть вимоги до особистості медичної сестри.

2. Дайте визначення професійної психічної деформації.

3. Чим забезпечується дотримання етичних норм?

4. Що повинно бути вінцем усіх моральних якостей?

5. Схарактеризуйте етичні категорії-честь і гідність.

6. Розвиток яких психічних якостей необхідно медпрацівнику для професійної діяльності?

Б. Завдання для самоконтролю : розробити професіограму медичного працівника.

Професія медичного працівника - медична сестра

У даній роботі нами переслідується мета професіографічного аналізу того, яким чином відбувається формування П.п. медичного працівника середньої ланки (медичної сестри).

Загальні вимоги

Необхідно відзначити, що з погляду психології праці дана професія відноситься до категорії професій гностико-оперативного типу «людина-людина», спрямованої переважно на обслуговування (рідше зустрічається опис даного типу професійної діяльності як « професії, що допомагає,»).

Основні вимоги до даної професії такі:

Медичну сестру з середньою загальною освітою готують для роботи у міських і сільських медичних установах як спеціаліста з догляду за хворими, виконання медичних процедур і керівництва роботою палатних молодших медичних сестер (санітарок).

Після закінчення середнього медичного закладу медсестра повинна знати основні симптоми різних захворювань людини, прийоми і правила загального і диференційованого догляду за хворим, його лікування: показання і протипоказання до застосування і дозування лікарських препаратів; методи диспансерного обслуговування населення, санітарно-освітньої роботи серед хворих і населення та навчання їх правил індивідуальної профілактики; туберкулінодіагностику, методи проведення профілактичних щеплень тощо.

Медсестра широкого профілю повинна вміти робити підшкірні, внутрішньом'язові і внутрішньовенні ін'єкції, зондувати і промивати шлунок, вимірювати артеріальний тиск, накладати кровоспинні джгути, проводити штучне дихання, подавати першу допомогу при травмах, отруєннях, обмороженнях, опіках і т.ін., брати функціональні проби, робити катетеризацію сечового міхура м'яким гумовим катетером, промивати сечовий міхур, накладати бинтові, косиночні, шинні та інші пов'язки, готувати матеріал для накладання гіпсових пов'язок, вести в разі необхідності інгаляційний наркоз (під наглядом лікаря), перевіряти підготовку хворого до наркозу, операції тощо.

Завдяки широкому діапазону знань і вмінь, набутих у процесі навчання в медучилищі, його випускники можуть виконувати широке коло обов'язків та успішно працювати як палатні медичні сестри в стаціонарних лікувальних закладах, медсестри швидкої допомоги, дільничні сестри поліклініки, цехові медичні сестри у медико-санітарних частинах заводів та фабрик, медичні сестри диспансера тощо.

Палатна медична сестра підпорядковується старшій медсестрі та палатному лікарю, їй підпорядковуються санітарки.

Палатна медична сестра виконує призначення лікаря та самостійно деякі процедури (ін'єкції, банки, гірчичники, клізми і т.ін.), для складних процедур готує інструменти та хворого, допомагає лікарю під час їх виконання.

До обов'язків палатної сестри входять догляд за хворими, перевірка якості їжі, спостереження за санітарним станом палати, виконанням режиму хворого, режиму відвідувань хворих тощо. Обов'язком палатної сестри є також спостереження за хворими, їх настроями, за ходом розвитку хвороби, дією ліків, доповіді лікарю про результати цих спостережень. Спостереження за хворими необхідні також для своєчасного подання хворому першої допомоги.

Обов'язки дільничної сестри поліклініки відрізняються рядом особливостей, обумовлених характером поліклінічної роботи. Від лікаря на прийомі вимагається швидкість орієнтації, чіткість і організованість, оскільки він повинен прийняти 4-5 чоловік на годину, визначити характер їх захворювань, призначити лікування чи обстеження, провести бесіду відносно рекомендованого режиму, відповісти на запитання хворих, порадитися з фахівцями, вирішити питання про працездатність хворих і записати всі ці відомості в амбулаторні карти. Дільнична медсестра активно допомагає лікарю на прийомі, вивільняючи його від нескладних обов'язків, щоб він міг зосередити свою увагу на хворому, їй необхідно організовувати і регулювати прийом хворих, забезпечувати роботу лікаря необхідним матеріалом, писати рецепти, направлення на обстеження робити виписки з амбулаторних карт тощо.

Як унаочнює психологічний профіль , у медсестри-початківця професійно важливі якості перебувають у зонах дуже високого, рідше -середнього рівня розвитку

Для ефективного виконання професійних функцій медсестра, крім поглиблених спеціальних знань, повинна володіти рядом спеціальних психологічних якостей. Високі вимоги ставляться насамперед до моральних якостей її особистості. Медсестра несе моральну відповідальність перед хворим та його близькими. Усвідомлення свого великого людського обов'язку перед людиною, яка страждає від хвороби, формує такі якості, як уважність, чуйність, приязність, терплячість та співчуття. Діяльність медсестри вимагає від неї володіння комунікативними якостями, які забезпечують ефективну взаємодію з хворими.

Висока відповідальність за найцінніше - здоров'я людини сприяє формуванню чесності, правдивості, дисциплінованості, ретельності, обумовлює розвиток акуратності, самоконтролю дій (при роздаванні медикаментів, виконанні процедур, виписуванні рецептів тощо).

Професія медсестри передбачає високий рівень розвитку зорових, слухових і тактильних відчуттів. Останні важливі при визначенні температури, знаходженні вени та т.ін. На базі цих відчуттів значною мірою формується спостережливість, необхідна для успішної роботи.

Професія ставить високі вимоги не тільки до психосенсорної, а й до інтелектуальної сфери діяльності медсестри. Особливого значення набуває концентрація уваги, потрібна їй і під час спостереження за хворими, і в процесі здійснення маніпуляцій, і в ході роздавання медикаментів, оформлення рецептів. Важливу роль у діяльності медсестри відіграє також переключення уваги, що допомагає їй успішно діяти в умовах частої зміни об'єктів, операцій з ними. При спостереженні за тяжко хворими медсестрі необхідно мати добре розвинений розподіл уваги.

Різнопланова діяльність медсестри вимагає активного мислення під час розв'язання різноманітних завдань. Часто вона працює в екстремальних умовах, коли потрібно швидко прийняти оптимальне рішення й адекватно діяти відповідно до конкретної ситуації. Тут потрібні кмітливість, винахідливість, самовладання, хороша оперативна пам'ять.

Робота медсестри ставить також високі вимоги до сенсомоторики. Її рухи повинні бути точними, швидкими, спритними (у процесі здійснення ін'єкцій та інших маніпуляцій).

Психологічними протипоказаннями для оволодіння даною професією є прагнення до збереження власного спокою, байдужість, неуважність, безвідповідальність, а також низький рівень сформованої інших професійно вагомих якостей, названих в описаній вище психограмі медсестри.

Нагадаємо, що вимоги, які ставить професія медсестри до психічних якостей спеціаліста, є професійно важливими и для інших медичних спеціальностей середньої ланки: фельдшера, фармацевта, лаборанта.

Розвиток професійної придатності медичного працівника: сфери і критерії

Единбурзька Декларація Всесвітньої Федерації по Медичній Освіті (1988) установила, що кожен пацієнт повинний мати можливість зустріти в особі медичного працівника людини, підготовленого як уважного слухача, ретельного спостерігача, ефективного клініциста, а також людини, що володіє високою сприйнятливістю в сфері спілкування.

Реалізація програми формування психологічної компетентності медичного працівника є однієї з найактуальніших психологічних і соціальних проблем сучасності, детермінованої переходом вітчизняної охорони здоров'я до системи, центрованої на людині й етичній доктрині, що припускає реалізацію, «інформованої згоди». Саме тому проблеми продуктивності медичного спілкування, досягнення психологічного ефекту лікування, а звідси і підготовки медпрцівника середнього і вищого рівня до терапевтичного співробітництва з пацієнтом стають першочерговими в медичному утворенні.

Професійна діяльність мед.персоналу має ряд визначених особливостей, що пред'являють високі вимоги до комунікативної компетентності майбутнього фахівця. А саме:

— по-перше, це діяльність у сфері спілкування, у сфері«людина — людина» і важливою стороною успішної діяльності лікаря є не тільки високий рівень його спеціальної медичної підготовки, загальнолюдської культури, але і соціально-психологічні аспекти його особистісного потенціалу [3]; професійний придатність медичний працівник

— по-друге, це висока частота міжособистісних контактів при спілкуванні з хворими і їхніми родичами [17];

— по-третє, будучи необхідною умовою ефективної діяльності, комунікативна компетентність визначає успішність професійної адаптації молодого фахівця на початковому етапі самостійної праці;

У найбільш загальному виді комунікативну компетентність лікаря можна охарактеризувати як визначений рівень сформованості міжособистісного і професійного досвіду взаємодії з оточуючими, котрий потрібно індивідові, щоб у рамках своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати в професійній сфері і суспільстві.

Комунікативна компетентність визначається психологами [4] як розвивається і значною мірою усвідомлюваний досвід спілкування між людьми (міжособистісний досвід), що формується й актуалізується в умовах безпосередньої людської взаємодії. Комунікативна компетентність медичного працівника, що корелює з психологічним ефектом лікування, виявляється:

— у позитивній спрямованості інтеракцій і відсутності реакцій ігнорування;

— у високому рівні емпатії і самооцінки;

— у відношенні до іншого людині як цінності, як до активного співучасника взаємодії.

Крім комунікативної компетентності успішний медичний працівник повинний володіти поруч мотиваційних устремлінь, що забезпечують його якісну професіоналізацію.

Початком активного професійного розвитку є прийняття особистістю професіоналізації як життєвої задачі, її індивідуально-значеннєве «вбудовування» у загальний життєвий план. Зміст цього процесу досить детально розкрите В.Д. Шадриковым (1985) на прикладі прийняття професії. Він пише: «Первісним етапом освоєння діяльності є її прийняття... Рішення цього питання буде визначатися тим, наскільки уявлення людини про професії будуть відповідати його потребам. Людина, вибираючи професію, немов би «проектує» свою мотиваційну структуру на структуру факторів, зв'язаних із професійною діяльністю, через які можливе задоволення потреб. Чим багатіші потреби людини, тим більше високі вимоги він пред'являє до діяльності, але одночасно він може отримати і велике задоволення від праці».

Значення обираної професії і професіоналізації в цілому визначається суб'єктивною оцінкою тієї ролі, що вони покликані зіграти в індивідуальному житті особистості, інакше кажучи, професійний вибір є предметна сторона спрямованості особистості, що дає відповідь на питання лаконічно і ємко сформульований С.Л. Рубинштейном (1999), – чого людина хоче.

Професійний розвиток особистості – це формування у людини можливості (насамперед здібностей) і мотивів, що оптимально відповідають вимогам діяльності, її цілям, змістові й умовам реалізації. Розвиток особистості, відзначає Е.А. Климов, відбувається в нормально напруженій діяльності «за рахунок ініціативи, активності, мотивів суб'єкта цієї діяльності». Багато авторів відзначають, що професійний розвиток може починатися тільки в тому випадку, якщо професійні (учбово-професійні) вимоги будуть вище актуальних можливостей суб'єкта, а його мотиваційна сфера буде не збіднюватися, а збагачуватися [6].

Суб'єктивний підхід, що розглядає працю як функціональну психічну систему, центральною ланкою якої є особистість, дозволяє говорити про професійну мотивацію як елементі професійної самосвідомості суб'єкта праці. Такий підхід дає можливість аналізувати групу психічних регуляторів праці, що Е.А. Климов (1988) визначає як «образ суб'єкт-об'єктних і суб'єкт-суб'єктних відносин». Мотивація до професійної діяльності медичного працівника, лікаря структурується складним, динамічним співвідношенням спонукань різних рівнів, при цьому у свідомості індивіда формується такий «образ суб'єкта» діяльності, що бажана, але якого ще немає в наявності. Прагнення максимальне ідентифікуватися з цим образом, за умови удосконалювання власної індивідуальності, свого професійного стилю, направляє активність особистості професіонала, що розвивається. Системно-професіографічний аналіз діяльності медичного працівника дозволяє виділити на морфологічному і функціональному рівнях психологічної структури суб'єкта праці мотиваційний компонент, що являє собою складну, багаторівневу, систему, що розвивається ієрархічних відносин особистості: від «інтересу до медицини взагалі» до потреб, об'єднаним загальним вектором – «бути професіоналом»; від потреб до мотивів розвитку, від мотивів до складної і багатофакторної мотиваційної сфери, що разом з операціональною сферою є сутнісною характеристикою професіоналізму медичного працівника.

Треба зазначити, що в літературі професіоналізм як психологічна категорія не має однозначного визначення, але найчастіше розглядається як інтегральна характеристика особистості, що включає системне сполучення нормативних психічних якостей, обумовлених вимогами конкретної професії, інтеріоризованих особистістю і що стали невід'ємним компонентом її психологічної цілісності, що розвивається.

Виділяють [12] п'ять рівнів професіоналізму: допрофесіоналізм, професіоналізм, суперпрофесіоналізм, псевдопрофесіоналізм, післяпрофесіоналізм, - і відзначається, що кожен рівень висуває неоднакові вимоги до психологічних якостей людини, зокрема до мотивації професійної діяльності. До психологічних особливостей мотивів медичної діяльності, що формують професійну мотивацію особистості медпрацівника в цілому, повною мірою відноситься методологічна теза А.В. Брушлинського (1985) про процесуальність психічного. Мотиви діяльності, відзначав він, не є споконвічно цілком сформованими, «вони теж формуються по ходу психічного як процесу... Усі компоненти колишньої схеми розчленовування діяльності: дії, операції, мотиви і т.д. – виступають у новому, "більш психологічному" якості, коли вони починають вивчатися в їхній процесуальності (тобто з позицій теорії психічного як процесу)».

12
• 3
• 4
• Далее ⇒