Теорія держави і права як наука та навчальна дисципліна
ГЛАВА 1. ВСТУП ДО ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
| Поняття та ознаки науки | Визначення предмету теорії держави і права, рівно як і будь-якої іншої навчальної |
дисципліни, полягає у встановленні кола суспільних чи інших інститутів та установ, які вона вивчає. Наявність відмежованого від інших дисциплін предмета свідчить про наукову зрілість та відносну самостійність академічної дисципліни.
Характеризуючи предмет теорії держави і права, ми повинні зазначити на певних зауваженнях. По-перше, як і інші юридичні науки, теорія держави і права забезпечує вивчення держави і права як засобів впливу на суспільство; по-друге, це основоположна юридична дисципліна, яка за своїми завданнями, функціями, предметом і методом має загальнонаукове значення для юриспруденції; по-третє, теорія держави і права має загальний характер і в ній сконцентровані найбільш суттєві досягнення наукової думки про державу і право; по-четверте, предметна своєрідність загальної теорії держави і права обумовлена науково-пізнавальними можливостями та метою дисципліни, її загальнонауковими функціями в системі юридичної науки та місцем юридичної науки в системі суспільних наук, і, по-п’яте, те, що предмет і методологія загальної теорії держави і права є науково-теоретичним обґрунтуванням предмету і методології всієї юридичної науки в цілому. Зазначене, обумовлює певну логіку аналізу питання, яка, на нашу думку, полягає у характеристиці науки як діяльності суб’єктів; визначення системи юридичних наук; характеристики функціонального призначення теорії держави і права та її місця в системі наук.
Найбільш обґрунтованим у сучасній літературі є визначення науки як категорії з точки зору етимології цього поняття як однієї із форм суспільної свідомості, що має об’єктивне відображення світу, системи знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на оточуючий світ[1], а також пізнавальна характеристика науки як сфери людської діяльності, функцією якої є вироблення та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність.[2]
Наведені вище визначення надають можливість охарактеризувати науку в аспекті її основних рис. А саме:
- це вид діяльності;
- це система знань, що є об’єктивними;
- це засіб пізнання явищ дійсності, закономірностей їх існування та розвитку;
- це засіб аналізу функціонування явищ у їх взаємозв’язку та взаємодії із сумісними категоріями;
- це знання, що мають системний характер, тобто є упорядкованими, організованими у певну структуру, взаємозв’язаними та логічно послідовними;
- це знання, що мають наукову новизну і забезпечують приріст уявлень про предмет дослідження;
- це знання, що мають два рівні – емпіричний, який являє собою систему фактів, що забезпечують висунення гіпотез та доказування наукових істин, та теоретичний, що є сукупністю систематизованих, обґрунтованих знань, об’єктивність і вірність яких перевіряється практикою;
- це процес пізнання, що рухається від наукової проблеми до наукової гіпотези, і від неї – до наукової теорії;
- це діяльність, що має наступальний характер, тобто засновується на вже перевірених ідеях;
- це діяльність суб’єктів, що має професійний характер, тобто ґрунтується на спеціальній підготовці та спеціальних знаннях;
- це діяльність, що поєднує суб’єктивний (індивідуальний) та об’єктивний (сутнісний) аспекти;
- це діяльність, що забезпечує інтереси та потреби суспільства;
- це діяльність, що має певну мету, ефективність та значення;
- це діяльність, що передбачає результат, що підтверджується чи спростовується практикою;
- це діяльність, що визначає ступінь розвитку та духовності суспільства.
Виходячи з вищевикладених ознак, ми можемо визначити науку як засновану на спеціальних знаннях особливу сферу діяльності людини, метою якої є отримання об’єктивних, правдивих знань про предмет дослідження та забезпечення приросту нових знань про категорію чи явище, яке функціонує в суспільстві і має значення для його розвитку.
| Наукова та практична юридична діяльність | Наукова діяльність є лише одним із важливих аспектів людської діяльності. |
Будь-яка сфера суспільства характеризується ще одним важливим видом діяльності – практичною. Саме тому пізнання сутності науки є можливим завдяки її порівнянню з практичною діяльністю.
Практична діяльність – це різновид правової діяльності, що здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права.[3]
Наукова і практична діяльність є різновидами людської, отже вони співвідносяться як самостійні категорії, які мають спільні та відмінні риси.
Спільні риси наукової та практичної юридичної діяльності полягають у тому, що:
1. вони здійснюються суб’єктами, які одночасно є суб’єктами суспільних відносин;
2. реалізуються у правовій сфері життєдіяльності суспільства;
3. обумовлені суб’єктивними інтересами, на реалізацію яких націлені;
4. характеризуються наявністю мети та засобів її досягнення;
5. мають юридичний характер;
6. потребують спеціальних знань;
7. є елементами надбудови, що залежать від економічних відносин;
8. підтримуються державою;
9. відповідають суспільним потребам;
10. відображають рівень розвинутості суспільних відносин та впливають на них;
11. залежать від рівня правосвідомості та правової культури.
Відмінні риси пов’язуються із своєрідним самостійним характером кожної із категорій.
| Наукова діяльність | Практична діяльність |
| 1. Об’єктом є категорії та явища, що не мають першочергового значення для повсякденного життя. | 1. Об’єктом є явища, що забезпечують повсякденні потреби суб’єкта. |
| 2. Предметом є фундаментальні категорії. | 2. Предметом є суб’єктивні права, інтереси чи спеціальний статус. |
| 3. Здійснюється за допомогою системи прийомів та засобів (методології). | 3. Здійснюється довільними засобами без усвідомлення суб’єктом їх наукового характеру. |
| 4. Передбачає спеціального суб’єкта, який має спеціальну підготовку. | 4. Здійснюється всіма бажаючими суб’єктами. Має як професійний, так і повсякденний характер. |
| 5. Має системний характер, оскільки наукове знання формується еволюційно з врахуванням уже існуючих ідей та положень. | 5. Має однократний характер та пов’язується з реалізацією конкретного інтересу. |
| 6. Метою є досягнення приросту знань про предмет. | 6. Метою є реалізація суб’єктивного інтересу щодо наданих повноважень; суб’єктивних прав чи юридичних обов’язків. |
| 7. Характеризується наявністю об’єкта і предмета, які не співвідносяться. | 7. Має предмет, який є суб’єктивний за характером. Об’єкт, як правило, відсутній. |
Отже, наукова і практична діяльність є взаємопов’язаними аспектами діяльності суб’єктів. Наукова діяльність складає основу практичної, а практична є основним засобом підтвердження істинності наукових ідей та теорій.
| Юридична наука: поняття та різновиди | Акцентуючи увагу на сфері юриспруденції, зазначимо, що юридична наука – це діяльність |
суб’єктів, які володіють системою юридичних навичок, що забезпечує формування завдяки спеціальним методам досліджень та наявності сукупності перевірених практикою знань нових ідей та положень, які відображають приріст знань про державу і право, їх місце в суспільстві та значення для забезпечення і гарантування прав людини і інтересів суспільства.
Це категорія, що має певні ознаки:
а) це суспільна наука;
б) наявність об’єкта вивчення, який складають держава і право як специфічні засоби впливу на суспільство з метою надання йому рис системності;
в) наявність предмету, який складають закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Особливості державно-правового регулювання суспільних відносин за їх сферами;
г) наявність методів дослідження, які являють собою засоби юридичного пізнання, об’єднані в систему;
д) є поліструктурним явищем, що об’єднує різноманітні дисципліни, кожна з яких забезпечує отримання знань, про певний аспект державно-правових категорій;
є) забезпечує наукову основу юридичної практики, яка, в свою чергу, підтверджує чи спростовує істинність наукових ідей.
Поліструктурний характер юридичної науки обумовлює можливість її внутрішнього поділу на види (групи) наук, кожна з яких має самостійний характер та забезпечує вивчення певного аспекту державно-правової дійсності. Не дивлячись на існування різних підходів до виокремлення груп юридичних наук[4], на наш погляд, найбільш раціональним є поділ юридичних наук на:
І. Загальнотеоретичні (теоретико-історичні), предметом вивчення яких є загальні та спеціальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права; поняття та категорії юриспруденції; історичні особливості формування держав та національних правових систем; погляди на сутність державно-правових явищ. До цих наук належить теорія держави і права; історія держави і права (вітчизняна та зарубіжних країн), історія політичних і правових учень, філософія права, політологічна теорія держави.
ІІ. Галузеві (міжгалузеві) науки, що визначають особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин. Основу їх виокремлення складає предмет і метод правового регулювання. Значення цих наук полягає у можливості на основі вивчення особливостей правового впливу формулювання закономірностей державно-правового впливу на суспільство. Зазначена група наук має два предметні аспекти. У широкому значенні – це певний різновид суспільних відносин, а у вузькому – вивчення особливостей правового регулювання цих відносин. Розвиток суспільства та об’єктивна потреба вдосконалення права обумовлюють взаємодію галузевих наук, результатом якої є виникнення міжгалузевих юридичних наук. До цієї групи наук відносять конституційне, адміністративне, цивільне, фінансове, трудове, земельне, сімейне і т.д. право. Галузі, що вміщають норми, які визначають статус суб’єктів суспільних відносин, іменують матеріальними, а галузі, що визначають процес реалізації матеріальних галузей, – процесуальними.
ІІІ. Спеціально прикладні науки, що забезпечують взаємодію юридичних наук з іншими науками та надають можливість вирішити юридичні питання та справи на основі застосування знань неюридичного характеру, які є обов’язковими для забезпечення ефективності правового регулювання. До цієї групи наук належать: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, юридична психологія, правова соціологія, правова статистика, етика юриста та ін.
Т.ч. теорія держави і права є складовою системи юридичних наук.
| Предмет теорії держави і права та його співвідношення з предметом | Важливим для характеристики предмета теорії держави і права є визначення співвідношення предмета і |
об’єкта науки. Кожна наука є способом організації знань про ті об’єкти, вивчення яких вона забезпечує. Об’єктом є явище чи категорія, що має багатоаспектний характер і приріст знань про яке забезпечується системою наук. Саме об’єкт і є тією категорією, що надає можливість характеризувати науку як складну категорію та віднести певну галузь знань до різновиду наукової діяльності. В процесі наукового дослідження вихідні емпіричні знання про об’єкт доповнюються теоретичними, що являють собою систему понять про основні сутнісні характеристики та властивості досліджуваного об’єкта та закономірності його генези[5]. Саме ці властивості об’єкта і є предметом відповідної науки. Таким чином, не зовсім вірним є сприйняття об’єкта деякими вченими як те, що ми знаємо до наукового вивчення, «а предмету як «дослідженого об’єкту», тобто знання про об’єкт після його вивчення[6]. Такий підхід, на нашу думку, дещо спрощує співвідношення категорій, адже, по-перше, ототожнює об’єкт і предмет, і, по-друге, не акцентує увагу на заснованості їх дослідження на спеціальних знаннях емпіричного та методологічного характеру. Вважаємо, що об’єкт – це складна, багатоаспектна категорія, яка може бути досліджена системою наук. Саме об’єкт і є тим засобом, що об’єднує науки у різновиди. Так, об’єктом суспільних наук є суспільство як певним чином організована соціальна система. Вивчаючи один із аспектів організації суспільства, формується такий важливий напрямок суспільних досліджень, як юридична наука, об’єктом вивчення якої є держава і право як засоби упорядкування суспільних відносин. Складність державно-правових категорій обумовлює виникнення різноманітних юридичних наук, предметом вивчення яких є певний аспект функціонування держави і права.
Аналізуючи опубліковані з цього приводу наукові праці, ми можемо констатувати факт, що в одних випадках під об’єктом теорії держави і права розуміють єдність норм права, юридичної практики[7]; зміст об’єкту визначають як право, правова практика, правові явища і процеси[8]; аналізують об’єкт як феномен, що складається з правової форми, норм та інститутів, правової культури[9].
В деяких працях під об’єктом теорії держави і права розуміють державу, право, правовідносини, умови їх функціонування, реальну поведінку суб’єктів права та їх психологію[10]. Таким чином, окрім державно-правової матерії, об’єкт, на думку деяких дослідників, включає також конкретно-історичні умови функціонування держави і права; соціальну практику, що впливає на формування і функціонування державно-правових інститутів; психологію суб’єктів, що визначає оцінку власної поведінки з точки зору їх правомірності чи протиправності, а також відношення до держави і права та наукову діяльність вчених, яка забезпечує виокремлення сутності державно-правових категорій та шляхів їх вдосконалення у майбутньому.
Однак, відмінність об’єкта і предмета теорії держави і права полягає у природі та характері феноменів, що ними досліджуються[11]. Основна відмінність полягає в тому, що якщо об’єктом теорії держави і права є державно-правова дійсність, буття, життя, то предметом цієї науки є аспекти, зрізи, зв’язки цієї дійсності, які досліджуються завдяки пізнавальній діяльності суб’єктів. При цьому важливо акцентувати увагу на тому, що державно-правові категорії можуть бути досліджені як юридичні, а можуть аналізуватися у зв’язку з іншими явищами суспільно-політичної дійсності. Тому сама логіка дослідження держави і права обумовлює висновок про те, що об’єкт теорії держави і права, з однієї сторони, не повинен обмежуватися рамками суто державно-правової матерії, а з іншої – він не повинен вбирати у себе всю неюридичну матерію. На нашу думку, об’єкт теорії держави і права має складові елементи, які за значенням і роллю у дослідженні держави і права можливо диференціювати на:
- основу об’єкту, в якості якого ми розуміємо державу як форму організації суспільства та право як державний засіб впливу на суспільство;
- елемент, що забезпечує взаємодію держави і права та оточуючого середовища, що має суб’єктно-атрибутивний характер. Мова йде про правову культуру, правосвідомість, правову ідеологію, правовідносини, правомірну поведінку, що не лише похідні і залежні від держави та права, а і впливають на них безпосередньо чи опосередковано;
- формуючі об’єкт компоненти, під якими розуміють політичні, економічні, соціальні феномени, що пов’язані з державно-правовими категоріями та безпосередньо впливають на їх функціонування, розвиток і вдосконалення.
Виокремлення таких складових об’єкту теорії держави і права надає можливість, по-перше, акцентувати увагу на юридичній природі держави і права, їх взаємодії з іншими елементами правової надбудови, по-друге, забезпечити взаємодію об’єкта теорії держави і права із об’єктами інших неюридичних наук, що разом з юриспруденцією формують систему соціальних наук. Саме це забезпечує третій елемент об’єкту теорії держави і права, який має неюридичний характер.
Таким чином, визначаючи взаємодію об’єкта і предмета теорії держави і права, ми акцентуємо увагу на їх самостійному характері, співвідношенні та взаємодії. Взаємодія а взаємозв’язок цих категорій полягає у наступному:
- категорія «об’єкт» охоплює широке коло юридичних і неюридичних явищ;
- об’єкт є вихідною базою для визначення предмета теорії держави і права;
- об’єкт конкретизується завдяки предмету дослідження;
- об’єкт забезпечує двохаспектний характер юриспруденції, її самостійний юридичний характер та взаємодію з іншими суспільними науками, до яких теорія держави і права належить;
- об’єкт визначає напрямки розвитку та конкретизації предмета;
- предмет забезпечує можливість дослідження об’єкта шляхом аналізу різноманітних його аспектів;
- предмет конкретизує об’єкт до особливостей певної юридичної науки;
- предмет надає можливість віднести науку до певного різновиду юридичних наук – теоретико-історичних, галузевих чи спеціально-прикладних;
- закономірності функціонування держави і права надають можливість виокремити взаємну залежність цих категорій від економічних відносин, визначити їх природу, сутність, функціональне призначення та місце в системі суспільних відносин;
- закономірності вдосконалення держави і права підкреслюють їх динамічний характер, обумовлюють наявність певних ідеальних моделей держави і права та визначають шляхи їх вдосконалення у майбутньому.
Таким чином, у загальному вигляді предмет теорії держави і права складають загальні закономірності держави і права як динамічних категорій. Однак, ці ж закономірності характеризують і інші науки, що належать до теоретико-історичних (загальнотеоретичних). Це визначає необхідність виокремлення особливостей предмету теорії держави і права, які конкретизують закономірності; наближають державу і право до суспільства; характеризують теорію держави і права як самостійну науку. На наш погляд, особливості предмету теорії держави і права можуть бути зведені до наступного:
1. Функціонування держави і права в межах суспільства обумовлює вивчення загальних закономірностей його функціонування як певним чином організованої соціальної системи. Однак, різноплановий характер закономірностей суспільства обумовлює необхідність значення для процесу функціонування держави і права. Як правило, це закономірності економічних відносин (підвищення ролі приватної власності, рівноправність всіх форм власності та інші), розвитку політичної системи (підвищення службової ролі держави і права, формування інститутів демократії, підвищення ролі самоврядування у державі та суспільстві) та соціокультурного характеру (визнання прав людини вищою соціальною цінністю, підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення, відношення суспільства до державно-правових явищ, самооцінка поведінки суб’єктів).
Таким чином, важливим аспектом предмету держави і права є загальні закономірності розвитку суспільства, які значною мірою впливають на функціонування держави і права.
2. Належність держави і права до суспільної надбудови обумовлює взаємозалежність цих категорій з базовими, економічними відносинами, адже інститути держави і права виникають у відповідності до економічних потреб і стають важливим чинником формування соціально-економічних відносин. Належність економічних відносин, наряду із соціально-політичними, до суспільних викликає необхідність дослідження співвідношення державно-правових та економічних категорій. Воно засновується на наявності спільних та відмінних рис. Однак, самостійність цих суспільних явищ не заперечує їх взаємодії та взаємного впливу, адже, з однієї сторони, рівень розвитку економічних відносин обумовлює не лише розвиток держави і права, а і їх ефективність, з іншої сторони, держава за допомогою права закріплює економічні відносини, необхідні для розвитку суспільства, розвиток і охорона яких обумовлюється суспільними інтересами і потребами. Зазначене обумовлює належність до предмету теорії держави і права проблем взаємодії і взаємовпливу державно-правових інститутів та економічної системи суспільства.
3. Третя особливість предмету теорії держави і права обумовлена характером держави і права. Ці категорії мають самостійний характер і з теоретичної точки зору є самодостатніми, адже кожна з них має власну природу, сутність, функціональне призначення та місце в системі суспільних категорій. Однак, в процесі впливу на суспільство ці категорії є нерозривними і складають єдине ціле. Адже держава є основним суб’єктом правоутворення, а право, в свою чергу, не лише закріплює державну політику і робить загальнообов’язковим державні рішення, воно є важливим засобом обмеження впливу держави та визначення статусу державно-владних інституцій. Саме тому в процесі розвитку та взаємодії для держави і права характерні закономірності, притаманні кожній з цих категорій окремо. Прикладом можуть бути закономірності підвищення регулятивної ролі права, закріплення суб’єктивних прав людини і громадянина, виникнення нових джерел права та галузей в системі права. Державу характеризують закономірності забезпечення суспільного компромісу, визначення верховенства інтересів суспільства, проголошення прав людини вищою соціальною цінністю, взаємної відповідальності держави та особи та ін. Та в процесі впливу на суспільство з’являються закономірності, властиві як для держави, так і для права. Прикладом може бути зростання ролі правового закону, верховенство права, обмеженість правом діяльності держави, правове закріплення демократичних інститутів. Це означає, що предмет теорії держави і права складає вивчення закономірностей, притаманних державі і праву окремо як самостійним категоріям, та закономірностей, що притаманні державі і праву спільно.
4. Особливістю предмету теорії держави і права є вивчення загальних закономірностей держави і права як логічно завершених категорій. Адже теорія держави і права повинна забезпечувати об’єктивність знань закономірностей держави і права. Це означає заснованість дослідження на фактах об’єктивної дійсності, недопущення суб’єктивного викладу наукових ідей та врахування історичного досвіду функціонування державно-правових інститутів і існуючих наукових ідей та концепцій, які пройшли випробування практикою та складають емпіричну основу юриспруденції. Закономірності, що є предметом теорії держави і права, мають загальний характер, тобто аналізують державу і право як логічно завершені категорії без врахування особливостей їх розвитку в історичному, національно-культурному, географічному аспекті. Ці закономірності є предметом історичних правових наук. Завдання теорії полягає у забезпеченні на основі використання законів і категорій формальної логіки обґрунтування знань про державу і право як юридичні категорії, що мають певні ознаки, риси та особливості. Це надає можливість визначити природу і сутність цих категорій, їх місце в системі суспільно-політичних явищ, забезпечити єдині підходи до визначення держави і права на категоріальному рівні та єдність юридичної науки в цілому. Наукові ідеї та концепції, які є результатом теоретичних досліджень, конкретизуються галузевими і міжгалузевими юридичними науками, що забезпечує створення методологічної основи юридичної практичної діяльності.
5. Самостійність держави і права не означає їх ізольованості від суспільних процесів. Ці категорії є одночасно складовими більш широких системних утворень, що забезпечує узгодженість їх діяльності з іншими елементами суспільної структури та підвищує рівень ефективності їх регулятивного впливу. Як відомо, держава є елементом політичної системи суспільства, призначенням якої є створення противаги авторитарному впливу держави та забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у процесі прийняття та реалізації владних рішень. Не дивлячись на те, що держава є центральним елементом політичної системи суспільства, який визначає статус інших суб’єктів політичних відносин, вона перебуває під впливом політичних партій, рухів, громадських об’єднань, які у відповідності до установчих документів та з метою реалізації інтересів суб’єктів цих інституцій спричиняють вплив на політику держави та сутність і зміст прийнятих нею рішень. Як і держава, право не є ізольованим від інших засобів суспільного впливу, які створюють систему соціальних норм. В межах цієї системи відбувається постійна взаємодія та взаємовплив. Особливо це торкається норм права і моралі, адже право повинно відповідати справедливості, яка є виміром моральності, а моральні принципи отримують правове закріплення і стають загальнообов’язковими.
Таким чином, державно-правові інститути займають особливе місце в системах, елементами яких вони є, що надає їм можливість відігравати особливу роль у суспільному розвитку. Це визначає важливу особливість предмету теорії держави і права, яка полягає у визначенні місця держави у політичній системі суспільства та місця права в системі засобів соціального регулювання.
6. Наступна особливість предмету теорії держави і права випливає із соціального призначення держави і права, що полягає у регулюванні суспільних відносин. Це регулювання здійснюється у межах суспільних відносин та передбачає наявність певних суб’єктів. Ця обставина обумовлює необхідність визначення статусу суб’єктів, який структурно складається із суб’єктивних прав як можливої поведінки суб’єктів та юридичних обов’язків як міри необхідної поведінки. Зазначене вимагає соціалізації державно-правових категорій шляхом індивідуалізації їх змісту до діяльності суб’єктів права. Це обумовлює належність до предмету теорії держави і права категорій і понять, що забезпечують правове регулювання та втілюються у поведінці суб’єктів права. Мова іде про такі категорії, як правовідносини, правотворчість, реалізація права, тлумачення права, правова поведінка, правова культура, правосвідомість, правопорушення, правомірна поведінка, законність, правопорядок, юридична відповідальність. Ці категорії мають конкретний зміст, відображаються у поведінці суб’єктів права та забезпечують можливість досягнення правового результату шляхом правомірної поведінки суб’єктів.
7. Динамічний характер держави і права визначає важливу особливість предмету теорії держави і права, яка полягає у дослідженні категорій правова соціальна держава та громадянське суспільство. Ці категорії визначають вищий, ідеальний ступінь розвитку суспільства та держави і права. Відповідність конкретної національної держави та права ознакам правової держави визначає ступінь її розвинутості та відповідність загально-суспільним цінностям та ідеалам.
Отже, предмет теорії держави і права складають об’єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ[12]. Предмет теорії держави і права є історичним, оскільки змінюється в міру зміни суспільних відносин, залучення до сфери позначення нових наукових ідей і теорій та вилучення теорій, які мають помилковий характер.
Наявність самостійного предмету, що має визначені особливості, підтверджує не лише самодостатність теорії держави і права як науки, а і її фундаментальне значення для юриспруденції.
| Теорія держави і права в системі гуманітарних наук | Будучи за своїм характером теоретико-правовою та політико-юридичною дисципліною, |
теорія держави і права має зв’язки з неюридичними гуманітарними науками. Серед них необхідно назвати, перш за все, такі дисципліни, як філософія, політологія, економічна теорія, соціологія.
Важливою є взаємодія теорія держави і права з філософією, що вивчає загальні закономірності буття людини, людського мислення та процесу пізнання. Взаємозв’язок цих дисциплін має наступні аспекти прояву:
- теорія держави і права використовує філософські категорії та поняття, напрацьовані нею протягом багатьох тисячоліть. В якості прикладів можливо назвати поняття функцій, свобода, еволюція, рівність, прогрес, відносини, ціле, частина, загальне, особливе, абстракція;
- в свою чергу, філософія в процесі розвитку спирається на ідеї та теорії, напрацьовані теорією держави і права та іншими юридичними науками для обґрунтування загальних принципів державно-правового розвитку та розвитку суспільства;
- широке використання теорією законів та філософських закономірностей має велике методологічне значення. Дослідження держави і права без філософських методів суттєво збіднює та не забезпечує об’єктивності світосприйняття. Саме теорія держави і права надає філософським методам юридичного змісту, визначає можливості їх використання в процесі дослідження держави і права та формує філософський рівень методології юриспруденції. Його складають діалектичний, ідеалістичний, матеріалістичний та метафізичний способи і прийоми дослідження;
- великого значення для розвитку держави і права має широке застосування світоглядових аспектів філософії. Саме ця наука забезпечує формування світогляду індивіда і суспільства, системи ідей та уявлень про оточуючий світ та місце в його системі людини. Від світоглядових позицій вченого залежать результати наукових досліджень. Призначенням філософії є можливість уникнути світоглядових помилок, сприяння постановці нових проблем та усвідомлене вирішення важливих проблем держави і права[13]. Так, ідеалістичні основи світогляду сприятимуть обґрунтуванню антидемократичних державно-правових ідей. Наприклад, ідеї Гегеля, засновані на ідеї розуму та свободи, призвели до теорії суверенітету спадкового монарха, сприяли відкиданню демократичної ідеї народного суверенітету та перебільшенню ролі в державі і суспільстві чиновництва.
Матеріалістичний світогляд сприяв виникненню прогресивних державно-правових ідей. Так, Дж. Локк обґрунтовував уявлення про державу як соціальний інститут, що забезпечує суспільні інтереси на основі принципу розподілу влади та визнання невідчужуваності суб’єктивних природніх прав. Як відомо, ці ідеї були покладені в основу визначення шляхів підвищення соціальної ролі держави та її розвитку[14].
Великого значення має взаємодія теорії держави і права з політологією, предметом вивчення якої є політика як система відносин, пов’язана із владою та владарюванням;
- теорія держави і права використовує загальні закони розвитку політичних явищ, питання політичної влади, політичної системи, політичних відносин, режиму та ідеології. Завдяки цьому теорія держави і права вивчає державно-правові явища не лише з точки зору їх внутрішньої будови, змісту та сутності, а і під кутом зору їх місця та ролі в системі політичних категорій та відносин;
- з іншої сторони, політологія в процесі здійснення досліджень використовує ідеї та висновки, отримані теорією держави і права. Мова йде про теорію держави та положення стосовно визначення державної влади, співвідношення політичного та державного режимів, форми та функцій держави, співвідношення норм права та політичних норм.
Взаємодія теорії держави і права з економічними науками виявляється за наступними напрямками:
- політекономічні теорії забезпечують дослідження засобів та способів виробництва, форм власності, методів управління економічними процесами, проблем праці та заробітної плати та вирішують соціально-політичні проблеми. Адже сприяння розвитку економічних процесів, забезпечення їх стабільності спричиняють значний вплив на розвиток суспільства в цілому та державної його організації;
- спираючись на висновки та положення, сформульовані економічними науками, теорія держави і права виходить з ідеї, що, з однієї сторони, економіка, матеріальний базис спричиняють значний, вирішальний вплив на формування та розвиток надбудови, важливим елементом якої є держава і право, а з іншої – економічні відносини потребують державно-правового регулювання і впливу;
- теорія держави і права використовує напрацювання економічних наук в процесі наукового обґрунтування радикальних державно-правових перетворень, які залежать від вдосконалення економічних процесів. Світовий досвід засвідчує, що політична влада, яка не сприяє цілеспрямованому розвитку економіки, спричиняє шкоду економічним процесам та не забезпечує формування економічного потенціалу країни.
Велике юридичне та політико-практичне значення має взаємодія теорії держави і права із соціологією:
- соціологія, вивчаючи суспільство як цілісну систему, що складається з прошарків, груп та інститутів, забезпечує дослідження проблем управління суспільством, визначення закономірностей функціонування соціальних систем. Важливою галуззю соціології, наряду з соціологією політики, економіки, культури, освіти є соціологія права[15]. Саме в цьому аспекті соціологія конкретизує ідеї теоретичного юридичного характеру та надає їм соціологічного спрямування;
- теорія держави і права спирається на загальну соціологічну теорію та методологію, що забезпечує вивчення закономірностей функціонування суспільства та розвитку окремих сфер його життєдіяльності. Ці закономірності конкретизуються до державно-правових інститутів та забезпечують можливість визначення їх ролі і призначення в системі суспільних відносин та діяльності суб’єктів;
- використання теорією конкретно-соціологічних досліджень життєдіяльності державно-правових інститутів. Дані соціологічних досліджень мають практичне значення, оскільки результати соціологічних досліджень надають можливість успішно вирішувати проблеми організації державного апарату, змісту, функцій держави, ефективності права. Завдяки соціології визначається відношення до державно-правових інститутів з боку окремих громадян та суспільства в цілому. Його вивчення сприяє усуненню негативних аспектів державно-правового регулювання і підвищенню його дієвості та ефективності.
Взаємодіючи з іншими суспільними та гуманітарними науками, теорія держави і права не втрачає свого політико-правового значення. Це виявляється, перш за все, у наступному:
1. Теорія держави і права є системою узагальнених знань, що мають форму закономірностей про державу і право як взаємопов’язані доповнюючі один одного феномени, які за своїм походженням не є природними, технічними, а мають суспільний, соціальний характер. Виходячи з того, що держава є одночасно суспільним і політичним явищем, а право – суспільним і юридичним, ми можемо стверджувати, що теорія держави і права є політико-правовою дисципліною.
2. Предметом теорії держави і права є закономірності держави і права як політико-правових категорій. Це обумовлюється тим, що в процесі їх вивчення ми акцентуємо увагу на соціально-політичні інтереси, що відображають державу і право; яким чином створюються державно-правові конструкції; які політичні інтереси врівноважуються за допомогою держави і права; в чиїх інтересах вони функціонують, які інтереси і цінності відображають і захищають.
3. Важливим аспектом теоретичних знань є світоглядові. Світогляд є самовизначенням людини щодо її місця у світі та взаємовідносин з ним, форма самосвідомості людини і суспільства, форма сприйняття суб’єктом світу[16].
Він включає сукупність філософських, політичних, правових, етичних поглядів і уявлень. Завдання теорії держави і права полягає у формуванні бачення державно-правових явищ, інститутів і понять. В цьому значенні виявляються дві протилежні позиції, зміст яких залежить від політичного сприйняття державно-правових явищ. Перший полягає у класовому сприйнятті держави і права, визначення їх як засобів силового тиску на суспільство з метою знищення одного класу та забезпечення інтересів іншого. Другий – у дослідженні держави і права як вільних від будь-яких інтересів і цінностей, окрім загальнолюдських, загальноцивілізаційних, загальносвітових. Це призводить до іншої крайності – розмивання соціально-політичного значення держави і права як засобів відображення, охорони та врівноваження політичних інтересів групи, прошарку чи суспільства в цілому.
| Функції теорії держави і права | Політико-правовий характер держави і права знаходить свій прояв у функціях цієї |
науки. У широкому значенні функції це – діяльність, що характеризує призначення явища[17].
Стосовно до функцій теорії держави і права – це напрямки науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст та призначення теорії як суспільної та загальноюридичної дисципліни. Функції характеризуються наступними ознаками:
- це напрямки наукової діяльності, метою якої є отримання знань про державу і право;
- це напрямки навчальної діяльності, що забезпечує формування професійних знань юриста;
- це напрямки фундаментальної діяльності, змістом якої є визначення сутності, структури та функцій держави і права;
- це діяльність, що характеризує теорію як самостійну науку;
- це напрямки діяльності, що характеризують соціальне призначення теорії держави і права;
- це напрямки діяльності, що визначають місце теорії в системі наукової діяльності взагалі та юридичної діяльності, зокрема.
В науковій і навчальній літературі існують різні думки з приводу змісту та кількості функцій теорії держави і права. Незалежно від поглядів вчених на поняття, зміст та види функцій теорії держави і права, більшість вчених сходяться на тому, що ця наука реалізує наступні функції:
1. Методологічну, пов’язану з розробкою методів дослідження, принципів, категорій і понять, які використовуються галузевими та спеціально-прикладними юридичними науками. Особливість методологічної функції теорії держави і права полягає у тому, що вона:
- надає юридичного змісту філософським методам дослідження, пристосовуючи їх до державно-правової матерії;
- створює систему методів пізнання, які складають спеціальнонауковий рівень, які творчо використовуються галузевими і спеціальними науками, що надає юридичній науці логічної цілісності, послідовності та єдності;
- узагальнює конкретно-наукові методи дослідження, забезпечуючи обмін науковою інформацією та вдосконалюючи існуючі методи вивчення держави і права.
Виконання зазначених функцій характеризує теорію держави і права як фундаментальну науку, що забезпечує наукову основу юриспруденції та визначає тенденції їх розвитку.
2. Еврістична функція визначає можливість теорії держави і права не лише досліджувати державу і право як суспільно-політичні категорії, а і обґрунтовувати закономірності становлення і їх розвитку. Теорія держави і права відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим категоріям у нових соціальних умовах. Їх відкриття надає можливість по-новому поглянути на сучасність, оцінити минуле та передбачити майбутнє держави і права[18].
3. Онтологічна функція теорії держави і права полягає у вивченні держави і права як категорій з точки зору їх ознак, процесів виникнення, становлення, аналізує їх сутність і природу. Сутність функції полягає у об’єктивному дослідженні існуючої державно-правової реальності та її поясненні. Метою є забезпечення істинних, об’єктивних знань про державу і право, які виключають випадковості та кон’юнктурні аспекти.
4. Прогностичнафункція означає можливість та здатність теорії держави і права на основі аналізу емпіричного матеріалу та висновків і узагальнень юридичних та неюридичних наук обґрунтувати тенденції і напрямки розвитку держави і права в майбутньому, розробити гіпотези та визначити шляхи підвищення ефективності державно-правових інститутів. Критерієм істинності цих гіпотез є соціальна практика.
5. Політична функція полягає у вивченні політичної системи суспільства, взаємовідносини держави з іншими суб’єктами політичної системи, вплив політичної діяльності на розвиток держави та формування права; співвідношення політичних і правових норм в процесі регулювання політичних відносин. Предметом вивчення теорії держави і права є держава як основний суб’єкт політичних відносин та право як засіб забезпечення загальнообов’язковості політичних рішень. Тому категорії держави і права використовуються в основі практики розвитку політичних процесів.
6. Ідеологічна функція теорії держави і права пов’язана із світоглядовим значенням теорії держави і права та забезпечує, по-перше, дослідження категорій і понять, які складають правову ідеологію як важливу складову суспільної; по-друге, у формуванні правової свідомості та правової культури шляхом впливу наукових ідей на свідомість суб’єктів; по-третє, виробляє відчуття правомірної поведінки як гарантії досягнення правових інтересів та забезпечення законності і правопорядку в державі; по-четверте, у забезпеченні розробки фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права; по-п’яте, у виробленні системи цінностей у сфері права, на які орієнтуються соціальні групи та індивіди; по-шосте, у формуванні світогляду індивіда, що вирізняється високим рівнем правової культури, розумінням значимості держави і права для забезпечення регулювання і охорони суспільних відносин та інтересів. Справляючи ідеологічний вплив на суспільну та індивідуальну правосвідомість, теорія держави і права впливає на ідеологічний рівень суспільства та правове регулювання його життєдіяльності.
7. Системостворююча функція властива теорії держави і права і пов’язується з існуванням юридичних наук, які складають систему. Теорія держави і права надає рис єдності всій юриспруденції шляхом розробки категорій та методів, що сприймаються і конкретизуються іншими науками, дослідження держави і права на рівні загальних закономірностей, що визначає фундаментальний характер науки, узагальнення ідей галузевого характеру та вироблення рекомендацій для юридичних наук різного рівня.
8. Гносеологічна функція теорії держави і права спрямована на пізнання, вивчення і пояснення державно-правових явищ, дослідження процесу їх виникнення, функціонування і розвитку[19]. Важливого значення має вивчення природи держави і права та їх місця в системі суспільних відносин. Метою цієї функції є забезпечення юридичних знань про державно-правові категорії та явища.
9. Практично-прикладна функція теорії держави і права полягає у розробці та науковому обґрунтуванні рекомендацій для юридичної практики. Це стосується правотворчої та правореалізаційної діяльності. Важливим аспектом цієї функції є надання науково-обгрунтованих експертних оцінок юридичних документів та державних рішень, а також забезпечення підготовки високопрофесійних спеціалістів, готових впроваджувати отримані теоретичні знання у практичну діяльність.
10. Комунікативна функція надає можливість забезпечити обмін інформацією між юридичними науками. Теорія держави і права є містком між юридичними та іншими суспільними науками, вона створює необхідні умови розвитку науки, адаптації неюридичних знань до юридичної сфери та узагальнює наукові досягнення з метою їх поширення та формулювання закономірностей.
11. Теорія держави і права виконує навчальну функцію, змістом якої є формування системи категорій і понять, що складають основу професійних знань юриста, закладення навичок застосування цих знань у практичній діяльності та забезпечення можливості вдосконалення професійного рівня шляхом оволодіння проблемними питаннями державно-правової дійсності. Теорія держава і права забезпечує базову основу для засвоєння спеціальних юридичних дисциплін.
12. Аксіологічнафункція теорії держави і права полягає у розкритті сутності об’єкту пізнання через аналіз відносин і зв’язків цієї сутності з іншими категоріями чи пізнання внутрішніх відносин. Аналізуючи сутнісні, тобто закономірні зв’язки та відносини держави і права, теорія держави і права пояснює саму їх сутність. В правовій сфері можливі атрибутивні, структурні, причинно-наслідкові, функціональні зв’язки та відносини. Їм відповідають відповідні види аналізу. Атрибутивне пояснення забезпечує аналіз зв’язку певного об’єкта з суттєвою, необхідною його властивістю (застосовується в процесі аналізу сутності держави і права); пояснює забезпечення вивчення закономірних зв’язків об’єкта з тими, що йому передували, з метою дослідження ґенези об’єктів, вияву причин та факторів його формування, умов, що підтримують його існування та зміну (процеси виникнення та еволюції держави і права); функціональне пояснення передбачає вивчення державно-правових інститутів в дії, засновуючись на факторах функціонування та його наслідках (вивчення функціонального призначення держави і права); структурне пояснення засновується на наявності внутрішньої структури держави і права та їх належності до більш широкої системи в якості структурних елементів. Аналізуючи структурні зв’язки об’єкта, ми характеризуємо його сутнісні властивості. Забезпечення всесторонності наукового дослідження вимагає сукупності вищезгаданих аспектів пояснень.
Наявність вищезгаданих функцій підтверджує фундаментальний характер теорії держави і права та пояснюється складністю і багатоаспектністю держави і права як об’єкта наукових пошуків.
| Теорія держави і права і системі юридичних наук | У зв’язку з класифікацією юридичних наук і підрозділом їх на теоретико-історичні, |
галузеві та спеціально-прикладні постає питання про їх взаємодію та визначення місця теорії держави і права в їх системі. З цією метою нам необхідно співвіднести теорію з кожним різновидом юридичних наук та обґрунтувати висновки стосовно її статусу в системі наук та значення для юриспруденції.
І. З історико-правовими науками взаємодія теорії держави і права виявляється у використанні теорією в процесі виокремлення закономірностей історичного матеріалу, опанування основних історичних подій та процесів. З іншої сторони, історичні науки в процесі пізнання глобальних за характером історичних процесів не можуть не враховувати висновків та узагальнень, здійснених теорією держави і права. Мова йде про такі категорії, як форма правління, устрою держави, політичний режим, система права, джерела права. Особливість взаємодії в межах історико-теоретичних наук полягає у тому, що теорія держави і права, акцентуючи увагу на закономірностях та сутності держави і права, відображає історичний процес у абстрактній формі. Навпаки, історичні науки досліджують історичні процеси в чітко визначених історичних рамках, хронологічній послідовності з виявом закономірностей стосовно історичних епох розвитку суспільних систем. Однак, наявність такої суттєвої особливості не заперечує існування спільного у теорії та історії держави і права, адже вони акцентують увагу на минулому держави і права та сучасному їх стані; досліджують причини та умови зародження держави і права та визначають закономірності розвитку; акцентують увагу на своєрідності процесу державного будівництва у конкретній країні.
Історія вчень про державу і право складає історичну основу теорії держави і права, оскільки досліджує умови, фактори та особливості виникнення та розвитку ідей і концепцій держави і права, формування уявлень про державно-правові явища вчених різних епох. Результати цих пошуків вивчаються теорією і на цій основі формується понятійний апарат науки, визначається еволюційність становлення певних категорій, залежність їх розуміння від умов та історичної епохи.
Говорячи про співвідношення теорії держави і права і філософії права, необхідно зазначити на органічному їх поєднанні, доповненні, що не передбачає підміни цих наук. Якщо теорія держави і права займається виявом та вивченням загальних закономірностей розвитку держави і права, то філософія права пов’язана з процесом пізнання сутності правової матерії, з процесом філософського пояснення правового буття[20].
Взаємодія теорії держави і права з порівняльним правознавством залежить від статусу цієї науки. Якщо ми визначаємо її як метод дослідження, то порівняльне правознавство ототожнюється з теорією держави і права і визначається як прийом вивчення тотожних правових категорій. Якщо не акцентувати увагу на самостійному значенні порівняльного правознавства як науки, то її об’єктом є правові системи різних країн та народів, а предметом – загальне та особливе у правових масивах та сфери їх співвідношення між собою[21]. Значення цієї науки полягає у можливості не лише оцінити переваги та недоліки правових систем інших країн, визначити реальний стан національної системи, а і запозичити позитивний досвід правових систем світу. Для теорії держави і права характерний більш високий рівень абстракції. Це означає, що порівняльне правознавство має особливий предмет, систему методів та понятійний апарат. Хоча ці дисципліни діють у правовій сфері, користуються виробленими теорією держави і права поняттями, передбачають спільні цілі та завдання – дослідити правову сферу суспільства, лише з різних сторін – гносеологічної в аспекті теорії держави і права та національно-своєрідної – в межах порівняльного правознавства. Особливо важливою є взаємодія теорії держави і права з юридичною конфліктологією[22]. Конкретний прояв вона знаходить у тому, що:
а) юридична конфліктологія використовує весь арсенал теоретичних і методологічних засобів, що виробляються теорією держави і права;
б) засновуючись на знаннях конфлікту, теорія держави і права обґрунтовує можливі шляхи подолання протиріч і конфліктів у правовій сфері та досягнення компромісу існуючих у державно-правовій сфері інтересів.
ІІ. По відношенню до галузевих юридичних наук теорія держави і права виступає в якості синтезуючої і узагальнюючої науки. Вона забезпечує приведення до логічної системи знань про державу і право, упорядковує державно-правову інформацію, сприяє напрацюванню певних теорій про державу і право. Вплив теорії держави і права на галузеві юридичні науки виявляється у наступному:
1. Теорія держави і права досліджує державу і право як синтезуючий апарат, характеризуючи їх закономірності, природу, сутність. Галузеві науки конкретизують цей загальний матеріал до певної сторони державно-правового життя.
2. Теорія держави і права розробляє загальні для всієї юридичної науки категорії і поняття, які слугують вихідною базою, основою для напрацювання спеціальних понять в межах певної галузі знань.
3. Теорія держави і права виробляє загальні для всіх галузевих наук методи та принципи наукового пізнання. Вона складає методологічну основу пізнання державно-правових явищ.
4. Теорія держави і права підлягає впливу з боку галузевих наук. Це відбувається завдяки накопиченню юридичними науками значного емпіричного матеріалу, який використовує теорія в процесі дослідження спільних категорій та понять, а також методології.
ІІІ. Теорія держави і права має певні зв’язки із спеціально-прикладними юридичними науками. Однак, той факт, що ці науки розробляють широкий спектр природничих, технічних та інших проблем, цей зв'язок є більш опосередкованим і полягає у можливості застосування науками методів теорії держави і права та аналізу розроблених нею понять.
Аналіз предмету теорії держави і права та її взаємодії з іншими юридичними науками надає можливість виокремити аспекти її значення, адже вона надає можливість:
- пізнати право і державу на теоретичному рівні, визначити їх взаємодію з іншими соціальними явищами та проблеми функціонування цих категорій у суспільстві;
- сприяти покращенню практики правового і державного будівництва завдяки висновкам і рекомендаціям теорії держави і права, які націлені на розвиток права, вдосконалення державної діяльності;
- формувати у суб’єктів права науково-теоретичні погляди на питання демократії, законності, державної дисципліни, правопорядку, прав і свобод особи та застосовувати їх на практиці[23].
Викладене вище надає можливість зробити висновок про те, що теорія держави і права є:
- суспільною наукою, оскільки вивчає такі суспільні явища, як держава і право, що не лише функціонують у суспільстві, а і забезпечують суспільний порядок.
Саме як суспільна наука теорія держави і права має наступні ознаки: має загальний характер; є сукупністю ідей, поглядів та учень; вивчає загально-соціальні явища; положення теорії усвідомлюються суб’єктами суспільних відносин; вивчає державу і право, що належать до політичної сфери суспільства; забезпечує єдність юридичної науки як різновиду суспільної;
- юридичною наукою, на що вказує вивчення держави і права як політико-правових категорій, що забезпечують владні відносини у суспільстві;
- фундаментальною наукою, що забезпечує розробку загально значимих як для системи юридичних наук, так і суспільних, закономірностей та понять;
- загальнотеоретичною наукою завдяки виявленню і поясненню загальних закономірностей держави і права як логічно завершених категорій безвідносно до історичних чи національних їх особливостей.
Особливості теорії держави і права як різновиду наук визначаються наступним:
а) від теоретичних наук теорію відрізняє вивчення держави і права як суспільних категорій, що забезпечують системність суспільства та характеризуються певними закономірностями;
б) від природничих наук теорію відрізняє вивчення держави і права не як результату розвитку живої природи, а закономірного результату суспільного розвитку;
в) від інших суспільних наук теорію відрізняє її політико-правовий характер, оскільки держава вивчається нею як категорія, що належить до політичної сфери суспільства, а право – як засіб юридичного гарантування державно-владних рішень;
г) від інших юридичних наук теорію відрізняє її фундаментальний, методологічний характер та вивчення нею загальних закономірностей держави і права, що забезпечують єдність юридичної науки та визначають належність теорії держави і права до загальнотеоретичних наук[24].
Значення теорії держави і права для юридичних наук полягає у наступному:
- теорія забезпечує єдине розуміння державно-правових явищ;
- вона забезпечує взаємозв’язок між юридичними науками;
- визначає шляхи вдосконалення держави і права;
- забезпечує процес формування професійних знань юриста;
- визначає тенденції розвитку законодавства та фактори його ефективності;
- сприяє правому вихованню населення та формуванню правосвідомості;
- забезпечує створення науково обґрунтованих механізмів реалізації та охорони прав людини;
- стимулює порівняльне вивчення державно-правових інститутів;
- обґрунтовує найбільш оптимальні аспекти та шляхи взаємодії суспільства, держави, права, особи;
- створює систему прийомів дослідження, які в сукупності складають методологію юриспруденції;
- забезпечує єдність юридичної науки як вчення про державу і право, які мають багатоаспектний характер.
ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ:
1. Дайте визначення об’єкту теорії держави і права.
2. Як співвідносяться об’єкт і предмет науки?
3. Що таке наука і які ознаки її характеризують?
4. Назвіть особливості наукової та практичної діяльності.
5. Як класифікуються юридичні науки?
6. Дайте визначення предмету теорії держави і права.
7. Які особливості характеризують предмет теорії держави і права?
8. Дайте визначення теорії держави і права як науки.
9. Яким є співвідношення теорії держави і права та інших юридичних наук?
10. Які функції характеризують теорію держави і права?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:
1. Васильев А.М. Правовые категории. – М., 1976.
2. Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1995.
3. Глебов А.П. Новое поколение учебников по теории государства и права // Гос. и право. – 1997. - № 4. – С.63-67.
4. Жуков В.Н. Место теории государства и права, философии права и истории политических и правовых учений в системе высшего юридического образования // Гос. и право. – 2000. - № 12.
5. Каленский В.Г. Государство как объект социологического анализа. – М., 1977.
6. Керимов Д.А. Общая теория государства и права. Предмет. Структура. Функции. – М., 1977.
7. Козлов В.А. Проблемы предмета и общей методологии права. – Л., 1989.
8. Козюбра М.І. Наукознавчі проблеми загальної теорії держави і права.
9. Лазарев В.В. Теория права и государства. – М., 1996.
10. Методологические проблемы юридической науки. – К., 1990.
11. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. – К., 1971.
12. Общая теория государства и права. Академический курс. Т. 1. / Отв. ред. проф. М.Н.Марченко. – М.: Зерцало, 2001.
13. Полешко А. Методології правової науки і правозастосовної практики – належну увагу // Право України. – 1996. - № 12.
14. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.
15. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. – М., 1996.
16. Степанов И.М. Диалектика общечеловеческих и классовых цінностей в конституционном процессе // Сов. госуд. и право. – 1990. - № 1.
17. Сурилов А.В. О месте и значении общей теории государства и права в системе юридической науки // Проблемы правоведения. Вып. 41, 1980.
18. Теория государства и права / Под ред. В.Д.Перевалова. – М., 2008.
19. Халфина П.О. Диалектическое противоречие и право // Сов. госуд. и право. – 1988. - № 1.
20. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 2010.
21. Черноголовкин Н.В. Возникновение и основные этапы развития науки о государстве и праве (лекции). – М., 1966.
22. Чиркин В.Е. Сравнительное государствоведение: метод исследования, отрасль науки, учебная дисциплина // Сов. госуд. и право. – 1990. - № 3.
[1] Новий тлумачний словник української мови / Уклад. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт.Т.2. – С. 318.
[2] Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Тов. Вид – во «Юридична думка», 2007. – С.501.
[3] Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – С. 85.
[4] Див. напр.: Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Р.А. Калюжний, С.М. Тимченко, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 296 с.; Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Істина, 2007. – 336 с.; Абдулаєв М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права / Учебник. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
[5] Див. Проблемы общей теории государства и права: Учебник / Под. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА – ИНФРА., 1999. – С.3.
[6] Там само. – С.4.
[7] Общая теория права / Под. ред. А.С. Пиголкина. – М., 1995. – С.16.
[8] Сирых В.М. Логические основания общей теории права. – Т.1. Элементный состав. – М., 2000. – С.43 – 97.
[9] Шабалин В.А. Методологические вопросы правоведения. – Саратов, 1972. – С.47.
[10] Див.: Системный анализ методологических проблем теории государства и права как науки.: Автореф. дис…к.ю.н. – Ставрополь, 2000. – С.16.
[11] Марченко Н.М. Проблемы теории государства и права / Учеб. – М.: ТК Велби, 2007.
[12] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2006. - С.10.
[13] Теория государства и права / Отв.ред. В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. - Екатеринбург, 2004. - С.19.
[14] Див. докл.: Марченко Н.М. Проблемы теории государства и права / Учебн. - М.: Изд-во Проспект, 2007. - С.54-57.
[15] Гревцов Ю.И. Очерки теории и социологии права. - СПб, 1996.
[16] Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 569.
[17] Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь:ВТФ «Перун», 2002. – С.1335.
[18] Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навч.посібн. - К.: Істина, 2007.
[19] Див.: Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша. Теорія держави і права: Навч.посіб. / За ред. Ромашова Р.А. та Пархоменко Н.М. - К.: КНТ, 2007. - С.14.
[20] Див. докл.: Марченко Н.М. Проблемы теории государства и права: Учебн. - М.: Изд-во Проспект, 2007. - С.40.
[21] Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. - М., 1996. - С30.
[22] Юридическая конфликтология / Отв.ред. В.М. Кудрявцев. - М., 1995. – С.4
[23] Див. доклад.: Васильев А.В. Теория права и государства: Учебник. - М.: Флинта:МПСИ, 2005. - С.10-11.
[24] Бобровник С.В. Проблеми теорії держави і права. Курс лекцій. - К.,2004. - С.11-12.