Система дидактичних принципів.
Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу — цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу.
Принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти.
Цей принцип витікає з того, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості. В психології та педагогіці аргументовано доведена закономірна єдність навчання, розвитку і виховання. Звідси необхідно так проектувати завдання на кожному занятті, щоб в єдності реалізувались навчальна, розвиваюча, виховна функції навчання.
Реалізація принципу на практиці дозволяє:
1) за той самий час вирішувати ширше коло взаємопов'язаних завдань, чим підвищувати результативність навчального процесу;
2) підвищувати роль і значення цілепокладання в навчальному процесі, робити навчання більш цілеспрямованим.
Застосування цього принципу вимагає від учителя доброго знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації обирати найраціональніші поєднання завдань навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу.
До числа найважливіших освітніх завдань навчання сьогодні віднесено завдання оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; завдань розвитку — розвиток розумових здібностей і пам'яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; виховних завдань — формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та ін. культури.
Плануючи зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити вирішення всього комплексу домінуючих завдань системи уроків з даної теми, а також конкретного уроку. При аналізі результатів навчання в полі його зору знаходиться не лише вирішення завдань формування знань і умінь, а й ефективність розвиваючих і виховних впливів проведеного уроку чи їх системи щодо даної теми. Таким чином, даний принцип через основні завдання опосередковано впливає на всі наступні компоненти процесу навчання.
Практична реалізація принципу здійснюється шляхом дотримання таких окремих правил навчання:
1. Ясне розуміння цілей і завдань майбутньої роботи — необхідна умова спрямованості та логіки навчання: покажіть їх учням, поясніть важливість і значення, розкрийте перспективи.
2. Навчайте так, щоб учень розумів, чому, що і як потрібно робити, і ніколи механічно не виконував навчальних дій, попередньо і глибоко їх не усвідомивши.
Принцип науковості. Принцип науковості є важливим принципом навчання в сучасній школі. У ст. 9 Закону України «Про освіту» стверджується, що «заклади освіти України незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер..».' Принцип вимагає, щоб зміст освіти знайомив учнів з об'єктивними науковими фактами, поняттями, законами, теоріями всіх основних розділів відповідної навчальному предмету галузі науки; наближався до розкриття сучасних досягнень і перспектив розвитку в майбутньому. В основі принципу науковості лежить ряд важливих положень: світ можна пізнавати; людські знання, перевірені практикою, дають об'єктивну картину розвитку світу; наука в житті людини відіграє важливу роль, що зумовлює спрямованість шкільної освіти на засвоєння наукових знань; науковість навчання забезпечується передусім змістом шкільної освіти, строгим дотриманням принципів його формування; науковість навчання спричиняється реалізацією педагогами прийнятого змісту; науковість навчання, дієвість набутих знань залежить від відповідності навчальних планів і програм рівню соціального і науково-технічного прогресу, підкріплення набутих знань практикою, міжпредмет-них зв'язків. І Деякі правила реалізації даного принципу:
1. Реалізуючи принцип науковості, впроваджуйте у навчання найновіші досягнення педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду.
2. Розкрийте логіку навчального предмета, яка забезпечує з перших кроків його вивчення надійне підґрунтя для засвоєння нових наукових понять.
3. Систематично інформуйте своїх учнів про нові досягнення в науці, техніці, культурі, пов'язуйте їх з системою знань, яку в них формуєте.
4. Застосовуйте найновішу наукову термінологію, не користуйтесь старими термінами, будьте в курсі новітніх наукових досягнень з свого предмета.
5. Розкривайте генезис наукового знання, ембріологію істини, послідовно реалізуйте вимоги історизму в навчанні.
6. У старших класах не обходьте спірних наукових проблем; якщо дозволяють умови, організуйте дискусію.
Принцип зв'язку теорії з практикою, з життям вимагає розуміння учнями значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі у вирішенні актуальних проблем сучасності.
Зв'язок теорії і практики складний і різнобічний. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні переконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо вирішити поставлені завдання. Виконання практичних завдань в процесі вивчення теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмисленню суті явищ, які вивчаються. Виконання практичних завдань на основі засвоєння теоретичного матеріалу переконує учнів у достовірності засвоєного, формує переконання, уміння застосовувати теоретичні знання на практиці.
Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога і учнів до новітніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, проблем суспільного життя нашої країни і всього світу.
Практична реалізація принципу зв'язку навчання з життям заснована на дотриманні ряду правил. Серед них:
1. Не повинно бути жодного уроку, жодного заняття, на яких би учень не знав життєвого значення своєї роботи.
2. Проблемно-пошукові і дослідницькі завдання — кращий засіб зв'язку теорії з практикою, широко використовуйте їх в різному поєднанні.
3. У навчанні використовуйте матеріали і приклади з суспільно корисної праці учнів, їх дослідницької діяльності, праці в сучасних бізнес-структурах тощо.
4. Не забувайте, що суспільно корисна праця учнів повинна підпорядковуватися виховним, навчальним і розвиваючим завданням.
Принцип свідомості й активності.
В основі даного принципу лежить цільова установка школи — необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; установлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-пізнавального процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів, застосованих учителем методів і засобів навчання тощо.
Деякі правила принципу:
1. Не забувайте, що головним є не предмет, який ви викладаєте, а особистість, яку ви формуєте. Вчіть так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки, суб'єктом його активного засвоєння.
2. На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Пам'ятайте, що сьогоднішній активний учень — завтрашній активний член суспільства.
3. Постійно вивчайте і використовуйте індивідуальні інтереси своїх учнів, розвивайте й спрямовуйте їх таким чином, щоб вони погоджувалися з особистими і суспільними проблемами.
4. Допомагайте учням оволодіти найпродуктивнішими методами навчально-пізнавальної діяльності, вчіть їх учитися.
5. Навчаючи, використовуйте всі види і форми пізнавальної діяльності, об'єднуйте аналіз з синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням, частіше застосовуйте аналогію.
Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкості. З цим принципом в дидактиці пов'язується поступове, згідно з пізнавальними можливостями учнів, ускладнення змісту освіти й обсягу навчального матеріалу, яким необхідно оволодіти всім учням з кожного навчального предмета, ступеня теоретичної складності та глибини цього матеріалу. В 70-ті роки Л.В. Занков підкреслював, що навчання, залишаючись доступним, повинно вимагати серйозних зусиль. Лише це призводить до розвитку особистості. Найсуттєвішим для розвитку є те, що засвоєння певних відомостей у той самий час є надбанням учня, яке залишиться при ньому, і сходинкою, яка буде знищена в подальшій течії пізнавального процесу, щоб забезпечити перехід на вищу сходинку (Л.В. Занков).
Деякі правила доступного навчання:
1. Від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного (ЯЛ. Коменський).
2. Навчаючи, виходьте з рівня підготовки і розвитку учнів, учіть, спираючись на їх можливості. Враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.
3. Доступність, переконливість, емоційність залежать від легкості викладу і мови вчителя, тому чітко й однозначно формулюйте поняття, навчайте образно.
4. Не зловживайте довгими монологами; тонко відчувайте, що необхідно пояснити, а що учні зрозуміють самі.
5. Головну увагу приділяйте управлінню пізнавальною діяльністю учнів: поганий учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, хороший — вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження.
Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наочних засобів належать і лабораторне обладнання, і статичні та динамічні навчальні посібники.
Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні (звуконаглядні) і словесно-образні (художні образи).
Використовувати наочність слід розумно. Переоцінка ролі наочності в навчанні може стримувати розвиток абстрактного мислення.
Деякі правила, що розкривають застосування наочності.
1. Золоте правило навчаючих: усе, що лише можна, представляти для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприйманню зором, почуте — слухом, запахи — нюхом, що підлягає смаку, — смаком, доступне відчуванню — шляхом дотику. (Я.А.Коменський).
2. Науково обґрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, по-ліекранну проекцію та ін.; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх використання.
3. Слід використовувати наочність не лише для ілюстрації, а й у ролі самостійного джерела знань.
4. Застосовуючи наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіцня.
Принцип систематичності і послідовності.
Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.
Реалізації принципу систематичності і послідовності сприяють сучасні програми з загальноосвітніх предметів, у яких передбачено розкриття внутрішньопредметних та міжпред-метних зв'язків і формування системних знань про реальний світ.
Тільки система ... дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій таке безладдя, шо сам господар нічого не знайде.
К.Д. Ушинський
Деякі правила навчання, які реалізують принцип систематичності і послідовності:
1. Не допускайте порушення системи як у змісті, так і в способах навчання, а якщо система порушена, негайно ліквідуйте прогалини, щоб попередити неуспішність.
2. У кінці розділу, курсу обов'язково проводьте уроки узагальнення і систематизації.
3. Вимагайте від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу і з усієї програми.
Все повинно здійснюватися так послідовно, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і торувало шлях для завтрашнього (Я.А. Коменський).
Принцип міцності. Даний принцип вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам'яті. Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.
Реалізація принципу вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання і осмислення навчального матеріалу, його наступного глибшого осмислення, запам'ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, а також їх повторення і систематизації.
Деякі правила принципу:
1. Ніщо не слід змушувати вивчати напам'ять, крім того, що добре сприйнято розумом (Я.А. Коменський).
2. Не слід повторювати вивчене за схемою безпосереднього вивчення: дайте можливість учням розглянути матеріал з різних сторін і точок зору.
3. Міцність запам'ятовування інформації, набута у формі логічних структур, вища міцності розрізнених знань; закріплювати необхідно знання, представлені логічно цілісними
структурами.
4. Застосовуйте сучасні засоби та методи контролю, користуйтесь діагностичними засобами виявлення і виміру зрушень у розвиткові учнів.
5. Привчайте учнів контролювати процес і результати власної праці.
22. Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.
Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання.
Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.
Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.
Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком.
Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.
Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу.
23. Широке використання колективної предметно-практичної діяльності у навчанні глухих дітей
У сурдопедагогіці доведено значущість групових форм діяльності, і особливо предметно-практичної діяльності, для інтенсифікації мовленнєвого розвитку глухих школярів, розпочато розробку методики навчання глухих дітей навичкам колективної роботи (С. А. Зиков, Т. С. Зикова, Т. В. Нестерович, Є. Г. Речицький та ін.) Спілкування, спрямоване на узгодження, об'єднання енергій вчителя та учнів з метою досягнення загального результату, є основою їхньої спільної діяльності. Для формування вміння глухих школярів встановлювати взаємодію на основі словесного спілкування потрібна спеціальна організація педагогічного процесу, що передбачено комунікативно-діяльнісної системою навчання глухих мови.
Діяльнісний принцип відображає сутність даної системи навчання дітей з порушеннями слуху і передбачає, перш за все, тісний зв'язок розвитку мовлення з практичною діяльністю. Практична діяльність є середовищем, в якій природно виникають мотиви мовної комунікації, з'являється потреба в засвоєнні слів і їх активному застосуванні. Суть принципу полягає в нерозривному, негайної зв'язку речепродуцірованія з усіма видами дитячої діяльності, іншими словами - в постійному мовному опосредовании особистих дій учня: навчальних, предметно-практичних, ігрових, трудових, художньо-творчих, соціальних.
Гра, образотворча, елементарна трудова діяльність вимагають дій дитини з різноманітними іграшками та атрибутами, їх розглядання, виявлення властивостей і відносин. Все це дозволяє краще засвоювати мовленнєвий матеріал і способи його використання в конкретних мовних ситуаціях, запам'ятовувати не тільки назви предметів, властивостей, дій, а й цілісні мовні структури, необхідні для обслуговування потреб спілкування у зв'язку з діяльністю.
Діяльнісний принцип навчання мови в комунікативно-діяльнісній системі передбачає необхідність створення таких умов, в яких словесна мова й освоєння мови стануть потребою. Для виникнення і розвитку потреби у спілкуванні організується колективна предметно-практична діяльність (в дошкільний період це побутова діяльність, гра, естетична діяльність, елементарна трудова діяльність). В умовах шкільного навчання принцип предметно-практичної спрямованості навчання реалізується як на спеціальних уроках предметно-практичного навчання, так і на інших уроках, коли забезпечується діяльнісний колективний підхід до організації пізнавальної діяльності учнів (робота парами, бригадами, з «маленьким вчителем», через розподіл функцій, ролей та обов'язків, планування діяльності і реалізацію її у відповідності з наміченим планом і т.д.). У цьому випадку сам процес мовного спілкування виступає як процес мовленнєвої діяльності.
Обгрунтовуючи доцільність широкого застосування в навчанні глухих предметно-практичної діяльності, С.А. Зиков розглядав її як відправну точку і базу їх різнобічного розвитку. Згідно його ідеям, викликане практичною діяльністю спілкування, інтеріорізіруясь, утворює змістовну основу пізнавальних процесів. При цьому і вивчення мови, і оволодіння знаннями про навколишній світ набувають закономірну послідовність, тому що предметна діяльність в колективі викликає потребу в спілкуванні, сприяє оволодінню словесними засобами, які опосередковує соціальні зв'язки і інтелектуальні дії.
Опора на предметно-практичну діяльність пронизує всі сторони навчання глухих школярів, надає різнобічну корекційно-компенсаторне вплив на розвиток різних компонентів їх діяльності, перетворює пізнавальну діяльність дітей, впливаючи на формування всіх видів мислення. У таких умовах школярі порівняно легко вчаться встановлювати логічні залежності між явищами і подіями навколишнього життя, мимоволі запам'ятовують назви дій, об'єктів, їх властивостей і якостей.
Реалізація даного принципу знаходить відображення в навчальному плані для шкіл 1 виду, де виділено курс «Предметно-практичне навчання» (підготовчий, I - IV класи). Крім того, використання предметно-практичної діяльності введено в зміст інших навчальних предметів, наприклад, на уроках «Читання та розвитку мовлення» рекомендується уточнювати зміст прочитаного в інсценуванні, макетуванні з готових фігурок. Застосування практичних робіт передбачено і при вивченні загальноосвітніх курсів «Математика», «Навколишній світ» та ін Також предметно-практична діяльність використовується як метод навчання глухих дітей. На уроках математики виконуються завдання з конструювання та перетворення геометричних фігур з лічильних паличок і знаходженню відповідності цим постатям в оточуючих предметах. На уроках ознайомлення з навколишнім світом використовується моделювання, що дозволяє формувати чіткі, диференційовані уявлення про предмети та явища. Для більш повного і усвідомленого засвоєння істотних ознак географічних понять на уроці у поєднанні зі словесними засобами виготовляються аплікації, макети з піску, пластиліну.
Предметно-практична діяльність забезпечує актуалізацію потреби дітей в словесному спілкуванні, створює мотивовані ситуації вживання варіативних пропозицій, сприяючи формуванню комунікативних умінь як основи діалогу.
24. розвиток слухового сприймання у дітей
Розвиток слухового сприймання та формування вимови є одним з основних завдань навчальнореабілітаційного процесу у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей глухих та зі зниженим слухом. Мета слухомовленнєвої роботи - ефективне використання залишків слуху, максимальний розвиток слухової функції, формування навичок сприймання мовленнєвих і немовленнєвих звуків на слухо-зоро-вібраційній основі; формування навичок правильної вимови та продукування усного мовлення.
Робота з розвитку слухового сприймання та формування вимови є невід’ємною складовою навчально-реабілітаційного процесу у першу та другу половину дня. Особливе значення мають спеціальні корекційно-розвиткові заняття, передбачені інваріантною складовою навчальних планів шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей глухих та зі зниженим слухом. Система роботи з розвитку слухового сприймання передбачає диференційований підхід до навчання учнів (вихованців), враховує рівень їх загального і мовленнєвого розвитку, характер і ступінь порушення слухової функції, можливості її розвитку.
Системну слухомовленнєву роботу здійснюють вчителі, які проводять корекційно-розвиткові заняття; вчителі початкових, середніх, старших класів; вихователі; вчителі-дефектологи шкіл для глухих дітей та інструктори слухових кабінетів шкіл для дітей зі зниженим слухом як у першій, так і в другій половині дня.
Застосування звукопідсилювальної апаратури індивідуального та колективного користування є обов’язковою вимогою як під час проведення уроків та корекційних занять, так і в позаурочний час.
Адміністрація шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей глухих та зі зниженим слухом створює умови для постійного ефективного використання педагогічними працівниками звукопідсилювальної апаратури колективного та індивідуального користування, координує взаємодію зазначених закладів із загальноосвітніми навчальними закладами з метою мотивації активної мовленнєвої діяльності учнів у сприятливому мовленнєвому середовищі.
Центром спеціально організованої корекційної роботи з розвитку слухо-зоро-вібраційного сприймання немовленнєвих звуків, мовлення та формування вимови учнів з порушеннями слуху у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей глухих та зі зниженим слухом є слуховий кабінет. У слуховому кабінеті проводяться фронтальні заняття, вивчення слухової функції (оцінюється її стан, можливості, прослідковується динаміка її розвитку протягом усіх років навчання), а також надається консультативно-методична і практична допомога педагогічним працівникам та батькам дітей з порушеннями слуху.
Роботу в слуховому кабінеті здійснює вчитель-дефектолог у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для глухих дітей та інструктор слухового кабінету в спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей зі зниженим слухом, посади яких передбачені у штатних розписах цих шкіл, які складаються відповідно до Типових штатних нормативів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, затверджених наказом МОН від 05.12.2008 № 1105 "Про затвердження штатних нормативів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку" (зі змінами, внесеними наказом МОН від 05.02.2009 р. № 69).
На основі аналізу складових існуючого підходу та визначення наукових засад інноваційних технологій розвитку слухового сприймання, у дослідженні був розроблений й апробований акустико-лінгвістичний підхід. Він передбачає створення у дитини, що належить до даної категорії, механізму слухового сприймання, в основі якого лежить розпізнавання, диференціація та ідентифікація акустичних ознак як фізичних властивостей звукових подразників, притаманних немовленнєвим подразникам та одиницям мови і мовлення з одночасним й послідовним формуванням артикуляційних образів фонем як еквівалентних слуховим. Тут враховується те, що одна з двох ланок механізму мовлення здійснює відбір за певними правилами наявних мовленнєвих рухів, які дають відповідний звуковий ефект, а друга – забезпечує розпізнавання акустичних образів одиниць мовлення, створених комплексом рухів органів мовлення.
ПМПК
Психолого-медико-педагогічна служба в системі освіти є складовою державної системи загального розвитку охорони психічного здоров'я дітей і діє з метою виявлення особливостей їх індивідуального розвитку, визначення адекватних умов навчання,виховання, корекції, реабілітації, працевлаштування.
Зміст роботи шкільної психолого-медико-педагогічноїкомісії (надалі - комісія) визначається особливостями контингенту учнів у спеціальній школі-інтернаті (школі) для дітей з вадами фізичного або психічного розвитку.
Комісія підпорядкована директору навчально-виховного закладу
та підзвітна зональній психолого-медико-педагогічній консультації(ПМПК).
Основними завданнями комісії є:
1. Обговорення рівня психічного розвитку дитини, шкільних
знань і пізнавальних можливостей учнів підготовчих, перших класів
на початок навчального року з метою визначення адекватних умов
навчання кожного з них (І чи ІІ відділення, клас, програма
індивідуального підходу). Комісія користується правом переводу
учнів з одного відділення в друге у межах даної школи протягом
перших двох років навчання.
Перевід учня до навчально-виховного закладу іншого типу
здійснюється за рішенням зональної або центральної ПМПК.
2. Перегляд у кінці навчального року контингенту учнів
підготовчих, перших класів з метою визначення відповідності
навчання їх у тому чи іншому класі певного типу школи.
Особливо детальному вивченню підлягають учні, які не
засвоюють програму допоміжної школи або школи для дітей з
затримкою психічного розвитку, а також ті, які навчаються на
відмінно. У випадку виявлення невідповідальності направлення
дитини до даного типу школи комісія повторно готує документи на
розгляд зональної або центральної ПМПК з обгрунтованими
рекомендаціями відносно переводу до іншого типу
навчально-виховного закладу системи освіти чи соціального захисту
населення.
У школах та класах інтенсивної педагогічної корекції (для
дітей з затримкою психічного розвитку), для дітей з важкими
порушеннями мови комісія готує документи для педагогічної ради,
яка приймає рішення про перевід до загальноосвітньої школи дітей,
навчальна діяльність яких зазнала стійких позитивних змін.
3. Вивчення учнів, направлених до діагностичного класу чи з
іспитовим терміном. У кінці кожної чверті аналізуються успіхи у
навчанні таких дітей, їх поведінка. Після закінчення іспитового
терміну дитина направляється на зональну або центральну ПМПК з
документально обгрунтованими рекомендаціями (характеристика,
результати учнівської діяльності) про доцільність навчання у школі
даного типу.
4. Підготовка на розгляд педагогічної ради матеріалів на
учнів, які мають навчатися за індивідуальною програмою. Комісія
попередньо знайомиться з характеристиками їх пізнавальної
діяльності, зошитами, знаннями з певних предметів. З цією метою
члени комісії відвідують уроки і спеціально вивчають рівень знань
учнів. Один раз протягом півріччя на засіданні комісії
обговорюється індивідуальна програма та досягнення учнів, які за
нею працюють.
5. Вивчення учнів підготовчих, 1-5 класів з метою
визначення найбільш адекватного профілю трудового навчання,
комплектування навчальних груп з урахуванням можливостей кожного
учня і реальних перспектив працевлаштування.
6. Надання консультативної допомоги батькам (особам, які їх
замінюють), педагогам, лікарям з питань виховання, навчання,
корекції і лікування дітей з відхиленнями у розвитку, з
порушеннями поведінки.
7. Проведення протягом року не менше двох конференцій з
питань розгляду найбільш складних випадків діагностики, планування
корекційної роботи вироблення єдиних вимог до дитини з боку
педагогічного колективу і сім'ї, перспективний прогноз.
Конференція проводиться за участю дитячого лікаря (психіатра,
невропатолога, педіатра, окуліста, отоларинголога),
педагога-дефектолога, логопеда, психолога, вихователя на основі їх
повідомлень. Лікар попередньо знайомиться з анамнестичними даними,
звертаючи особливу увагу на внутрішньоутробний період розвитку
дитини, роди матері, перенесені захворювання, особливості розвитку
та поведінки дитини у ранній період і період навчання, соматичний
і неврологічний стани.
Педагог, дефектолог, логопед, вихователь готують відомості
про рівень шкільних знань, специфічні труднощі в оволодінні
рахунком, грамотою, особливості поведінки, динаміку
інтелектуального та особистісного розвитку дитини.
II. Порядок роботи комісії
4. Засідання комісії проводяться не рідше одного разу на
місяць, на час комплектування школи (травень-серпень) - за
потребою. В цей час члени комісії звільняються від інших
додаткових робіт у школі. Основними документами, який регламентує
періодичність проведення засідань, є графік роботи комісії.
5. Комісія веде журнал обліку обстежених дітей (додаток N 1
до цього Положення), протокол засідання комісії з наслідками
обстеження дітей всіма спеціалістами і рекомендаціями (додаток
N 2). Наради і конференції, проведені комісією, також
протоколюються в журналі.
6. Для обстеження дітей комісія повинна керуватися
аналітичними матеріалами вивчення особливостей інтелектуального
розвитку особистості школяра, орієнтовна програма якого додається
(додаток N 3).
7. Всі рішення комісії затверджуються педагогічною радою.
III. Склад комісії
8. До складу шкільної психолого-медико-педагогічної комісії
входять:
голова - заступник директора з навчально-виховної роботи
(дефектолог);
заступник голови - лікар спеціаліст;
дефектолог - сурдопедагог, тифлопедагог, олігофренопедагог чи
логопед (залежно від типу навчально-виховного закладу);
психолог;
логопед старших класів;
учитель трудового навчання;
вихователь початкових класів;
секретар - учитель-дефектолог початкових класів.
Методична робота в школі
Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога.
Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег.
Її функції полягають у визначені системи заходів, спрямованих на досягнення найкращих результатів (планування); у діяльності з удосконалення структури і змісту методичної роботи (організаційна); у регулярному вивченні співвідношення між рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимогами суспільства до якості роботи працівників освіти (діагностична); передбаченні знань та умінь, необхідних педагогам у майбутньому (прогностична); виробленні принципово нових положень навчально-виховної роботи, у формуванні, експериментальній перевірці та впровадженні передового досвіду (моделююча); відновленні частково забутих або втрачених учителями знань після закінчення навчального закладу (відновлююча); виправленні недоліків у діяльності педагогів, пов'язаних з використанням застарілих методик (коригуюча); інформуванні, агітації педагогів щодо впровадження досягнень науки, передового досвіду (пропагандистська); налагодженні й підтриманні зворотного зв'язку, в оцінюванні відповідності наслідків методичної роботи завданням та нормативним вимогам (контрольно-інформаційна).
Методична робота покликана стимулювати підвищення наукового рівня вчителів, їх підготовку до засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного досвіду.
Методична робота здійснюється за такими напрямами;
1. Поглиблення філософсько-педагогічних знань. Спрямоване на вивчення педагогічної теорії та методики навчання й виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета й методики його викладання.
2. Вивчення принципів розвитку української національної школи. Передбачає збагачення педагогічних працівників надбаннями української педагогічної думки, науки, культури, вивчення теорії та досягнень науки з викладання конкретних предметів, оволодіння сучасними науковими методами, освоєння оновлених програм і підручників.
3. Освоєння методики викладання додаткових предметів. Охоплює вивчення складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків, застосуванням наочних посібників, дидактичних матеріалів.
4. Систематичне інформування про нові методичні розробки. Полягає у систематичному вивченні інструктивно-методичних матеріалів стосовно змісту і методики навчально-виховної роботи.
6. Оволодіння науково-дослідними навичками. Сприяє формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку, аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень.
Основні форми методичної роботи в школі
Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного клімату в шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом проводять її в індивідуальній, груповій та колективній формах.
Індивідуальна форма методичної роботи. Вона є складовою самоосвіти вчителя, здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва школи, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.
У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв'язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішного викладання певного навчального предмета, підвищення власної педагогічної майстерності, ефективність самоосвіти залежатиме від того, наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів. Ними можуть бути написання реферату, повідомлення на семінарі, науково-практичній конференції, виступ на засіданні педради, публікація в періодиці тощо.
Колективні й групові форми методичної роботи. Методична рада. Об'єднує всіх педагогів школи, очолює її найчастіше директор або завуч. Методична рада обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчальні плани, програми, підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх реалізації. В її компетенції — організація роботи з підвищення кваліфікації та майстерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої ініціативи, впровадження досягнень науки і передового педагогічного досвіду, взаємодія школи з науково-дослідними установами, добровільними товариствами, творчими спілками тощо.
Методичні об'єднання (комісії) вчителів. Вони покликані забезпечити ознайомлення педколективу з новою педагогічною інформацією, передовим досвідом, сприяти впровадженню їх у навчально-виховний процес. Створюють їх при методичній раді школи, на свої засідання вони збираються один-два рази на чверть. Керують ними досвідчені вчителі-методисти. Зміст їх діяльності визначається блоком навчальних предметів, що вивчаються в школі, методикою їх викладання. Методичні об'єднання обговорюють найважливіші розділи і теми нових програм та підручників, експериментальні варіанти освітніх програм; організовують відкриті уроки та виховні заходи, взаємо-відвідування уроків та позаурочних заходів, предметні олімпіади, предметні тижні (“Тиждень хімії”, “Тиждень народних традицій” та ін.). Особливий напрям їх діяльності — вивчення, узагальнення і запровадження вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного досвіду. Цій меті підпорядковують різні форми своєї роботи, в тому числі й конкурси кращих методичних розробок, тематичні науково-практичні конференції тощо.
Системність, послідовність їх роботи забезпечується завдяки спеціальному планові, який охоплює загальну характеристику педагогічної діяльності вчителів певного предмета, якості знань учнів, мету і завдання на навчальний рік, основні організаційно-педагогічні заходи (оформлення кабінетів, експертиза дидактичного матеріалу, затвердження текстів контрольних робіт), тематику науково-практичних доповідей, відкритих уроків, позакласних занять, форми і терміни контролю за якістю знань, умінь і навичок учнів.
Об'єднання бувають не тільки предметними (цикловими), але й профільними, наприклад, методичне об'єднання класних керівників, вихователів груп подовженого дня, учителів початкових класів, керівників гуртків за інтересами та ін.
З розвитком шкіл нового типу (ліцеїв, гімназій, коледжів, альтернативних приватних навчальних закладів), в яких, згідно зі Статутом, створюються факультети з відповідними щодо профілю навчання кафедрами, відпала необхідність у предметних (циклових) об'єднаннях, оскільки кафедри є своєрідними предметними (наприклад, кафедра хімії) або цикловими (наприклад, кафедра природничих дисциплін) об'єднаннями, вирішуючи методичні проблеми, беручи участь у колективних формах методичної роботи.
Взаємовідвідування уроків. Сприяє підвищенню майстерності вчителя. Відвідування молодим вчителем уроків досвідченого колеги збагачує його методичний досвід. Досвідчений педагог, відвідавши урок початківця, зможе виявити сильні та слабкі місця в його манері ведення уроку, дати відповідні поради, а інколи й запозичити у молодшого колеги корисне для себе.
Єдиний методичний день. Проводять його один раз на чверть для всіх педагогів школи. Напередодні випускають тематичний бюлетень, організовують виставку методичних розробок, творчих робіт учителів і учнів школи, нової психолого-педагогічної літератури. У програмі заходів такого дня — відкриті уроки і позакласні заняття, розгорнутий аналіз та обговорення їх, огляд нової методичної літератури, підбиття підсумків (засідання “круглого столу” або прес-конференція).
Методичні семінари-практикуми. Орієнтовані вони на забезпечення єдності теоретичної та практичної підготовки вчителя, стимулюють їх самоосвітню діяльність, інтеграцію у сферу педагогічних інновацій. Спрямовані на вивчення сучасних педагогічних теорій, аналіз власного досвіду. Опрацьовані матеріали оформляють у вигляді доповідей, рефератів.
Школа передового досвіду. Реалізує цілі й завдання індивідуального та колективного наставництва. Основне її призначення полягає в методичній допомозі досвідченого вчителя менш досвідченим колегам. Формується вона на добровільних засадах. Цінність її роботи в двосторонній ефективності. Керівник школи, відвідуючи уроки вчителів, консультуючи їх щодо планування, методики й технології уроку, обговорюючи теоретичні проблеми освіти, удосконалює й власну педагогічну майстерність, переконується в правильності педагогічних позицій. А вчителі мають змогу безпосередньо вивчати творчу лабораторію педагога-майстра.
Школа молодого вчителя. Завдання її полягає у сприянні професійному становленню учителів-початківців. Як правило, їх роботою опікується досвідчений вчитель або керівник школи. Здебільшого зосереджується на питаннях з техніки та методики проведення уроку, позакласного заняття, планування роботи класного керівника, інших аспектах психологічного та професійного самоутвердження молодого педагога.
Проблемні (інноваційні) групи. Виникають за ініціативи керівників школи, учених-педагогів, учителів. Спрямовують свої зусилля, на вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду як у своїй школі, так і поза нею. Якщо проблемна група розробляє та впроваджує свої концепції або методичної знахідки, то вона орієнтується на основні вимоги науково-дослідної роботи, зосереджуючись на обґрунтуванні проблеми й теми дослідження, формулюванні гіпотези, визначенні основних етапів дослідження та передбаченні проміжних результатів. Важливим при цьому є вибір методів дослідження, визначення контрольних та експериментальних класів. Здебільшого проблемні (інноваційні) групи працюють під науковим керівництвом викладачів вищих навчальних закладів, співробітників науково-дослідних інститутів.
Науково-педагогічна конференція. Організовують її за підсумками роботи на певному проміжку часу або після завершення певного етапу роботи. Автори повідомлень інформують колег про результати своїх пошуків. Інші учасники мають можливість порівняти їх з результатами своєї роботи, переконатися в ефективності запропонованих прийомів і методів. Конференція може мати урочистий, святковий характер, із заохоченням учителів за результатами дослідницької та методичної роботи, запрошенням педагогів з інших шкіл, представників громадськості, науки.
Творчі звіти вчителів. Проводять перед атестацією педагогічних працівників. Учитель у звіті про свій методичний доробок знайомить з власним досвідом.
Творчі звіти, конференції, семінари проводять на базі кращих (опорних) шкіл району, міста.
Опорні школи. Ними є загальноосвітні школи, які беруть на себе роль методичних центрів кількох найближчих шкіл. їх завданнями є використання, пропаганда і впровадження в практику інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду кращих вчителів; допомога органам освіти в організації методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педагогічної майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні заклади, дослідницькі й науково-методичні установи залучають опорні школи до проведення експериментальної роботи. Відзначаються високою результативністю у навчанні та вихованні учнів. їх визначають на підставі відповідних показників районні, міські органи управління освітою і наукою. Як правило, вони мають високорозвинену навчально-матеріальну базу, висококваліфікований колектив педагогів, високі показники у навчально-виховному процесі, суттєві творчі методичні розробки уроків (занять) та виховних заходів, які можуть бути запропоновані до впровадження в навчально-виховну практику інших шкіл тощо.
Експериментальний педагогічний майданчик. Це затверджений відповідним органом державного управління освітою дошкільний, середній загальноосвітній, професійний, позашкільний або інший заклад освіти, його підрозділ, на базі якого відпрацьовуються нові соціально значущі педагогічні й наукові ідеї, технології та визначається їхня ефективність. Статус експериментального майданчика надається після проходження спеціальної експертизи — визначення відповідності ініціативи меті розвитку освіти, забезпечення оптимальних умов для реалізації ідей, що мають бути покладені в основу запропонованої ініціативи. Створюють для апробації педагогічних інновацій, спрямованих на оновлення змісту навчання, впровадження нових технологій у практику закладів освіти. Ініціатором створення є вчитель, група вчителів або заклад освіти.
Нетрадиційні форми методичної роботи. До них належать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольові); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади методичних інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні “мости”, літературні ярмарки педагогічних підручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних розробок; конкурсні виставки методичних розробок (уроків, виховних заходів). Вони сприяють залученню педагогів до пошукової методичної роботи; розвитку уміння спілкуватися з колегами, учнями, батьками сприяють попередженню конфліктів у педагогічних колективах.
УТОГ
УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ГЛУХИХ (УТОГ)
Історія створення Товариства та його юридичний статус
4 червня 1933 року Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом і Радою Народних Комісарів було прийнято постанову „Про Українське товариство сліпих і Українське товариство глухонімих”, якою законодавствчо оформлювались права і свободи глухих, визначались організаційні принципи побудови товариств вказаної категорії інвалідів.
Ця дата вважається офіційним днем заснування УТОГ, хоча фактичне об’єднання розрізнених організацій інвалідів зі слуху відбулося наступного, 1934 року, після переведення столиці України з Харкова до Києва.
Тут під патронатом наркому соціального забезпечення України відбулося засідання представників обласних об’єднань глухих, на якому було обрано центральне організаційне бюро УТОГ. Його першим головою було обрано нечуючого інваліда П. К. Набоченка.
1938 року було розроблено і затверджено перший офіційний Статут УТОГ.
Метою створення Українського товариства глухих було і залишається організаційне об’єднання громадян з порушеннями слуху і мови, захист їх законних прав та інтересів, забезпечення інтеграції у навколишнє середовище, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, надання нечуючим інвалідам всебічної допомоги у професійній, трудовій та соціальній реабілітації.
З перших днів створення Українського товариства глухих його структурні підрозділи взяли на себе значну частину функцій державних органів стосовно соціального захисту інвалідів зі слуху. Соціальна допомога, яка до цього надавалась глухим на громадських засадах, почала надаватись на професійному рівні штатними працівниками обласних і територіальних організацій УТОГ та підвідомчих їм структур.
Сьогодні Українське товариство глухих є юридичною особою зі статусом Всеукраїнської громадської організації.
Товариство має свій Гімн і символіку, представляє інтереси нечуючих громадян України в усіх владних структурах.
Згідно з прийнятим Верховною Радою України Закону „Про об’єднання громадян” Українське товариство глухих легалізоване у Міністерстві юстиції України 5 жовтня 1992 року за реєстраційним номером 308.
З 1959 року Українське товариство глухих є членом Всесвітньої федерації глухих (ВФГ).
Украинское общество глухих (УТОГ) (укр. Українське товариство глухих) — всеукраинская общественная организация людей с полной или значительной потерей слуха.
Была создана в УССР (СССР) в 1933 году. Является членом Всемирной федерации глухих (ВФГ).Организация представляет интересы неслышащих граждан Украины во всех органах власти.
За значительный вклад в решение проблем реабилитации глухих в 1963 году Общество награждено Дипломом Всемирной Организации глухих, а в 1983 году — Почетной грамотой Президии Верховного Совета Украины.
Структура «Украинского общества глухих»
- «Центральное правление УТОГ»
- Крымская автономно-республиканская, 24 областные организации УТОГ.
- 130 территориальных организаций УТОГ.
- 34 культурных учреждения УТОГ и их филиалы
- 40 учебно-производственных и производственных предприятий УТОГ
- Культурный центр УТОГ
- Учебно-восстановительный центр УТОГ
- Редакция газеты «Наше життя»
- Реабилитационный центр «Берёзка»
- Реабилитационный центр «Одиссей»
професійно-педагогічні вимоги до сурдопедагога
Які ж особистісні якості необхідні для успішної педагогічної діяльності? Ще Я. А. Коменський сформулював основні вимоги до вчителя, що не застаріли до сьогоднішнього дня. Він уважав, що головне призначення вчителя полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов'ю до людей, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку учнів і особистим прикладом виховувати у них людяність. Він вимагав, щоб учитель уважно ставився до учнів, був привітливим і ласкавим, не відштовхував від себе дітей своїм суворим поводженням, а приваблював їх батьківським ставленням, манерами та словами. На його думку, дітей слід вчити легко і радісно, «щоб напій науки проковтувати без побоїв, без крику, без огиди, словом, привітно і приємно».
Наприклад, професійно важливими якостями європейських учителів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційна врівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненість у собі, а також низькі показники депресії, неправдивості, психопатії, іпохондрії.
На нашу думку, особистісними якостями є:
1. педагогічні здібності;
2. комунікативність;
3. педагогічна спрямованість та її гуманістичний характер;
4. педагогічна творчість.
• Безперечно, видатний педагогічний талант, як і політичний, артистичний чи інженерний, виявляється досить рідко. Педагогічна діяльність потребує особливих якостей від людини. Перша така особливість – це педагогічні здібності, тобто наявність внутрішнього натхнення до цієї діяльності. Вчитель водночас має бути чутливим психологом, ставитися до вихованця як до неповторної та оригінальної особистості. За відсутності цієї чутливості він неспроможний досягти в цій діяльності значних успіхів.
С. У. Гончаренко під педагогічними здібностями розуміє «сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення», що є передумовою для вибору особистістю педагогічної професії.
І. П. Підласий так обґрунтовує необхідність педагогічних здібностей: «Насамперед, слід мати на увазі, що практична педагогічна діяльність лише наполовину побудована на раціональній технології. Друга половина її – мистецтво. Тому перша вимога до професійного педагога – наявність педагогічних здібностей... Педагогічні здібності – якість особистості, яка інтегровано виражається у хистові до роботи з дітьми, любові до дітей, отриманні задоволення від спілкування з ними».
Здібності до педагогічної діяльності можна виявити шляхом визначення темпів опанування педагогом професійних педагогічних знань, глибини оволодіння основними прийомами та способами педагогічної діяльності. Тут проявляється в сукупності вся психіка особистості, людина від цієї діяльності отримує велике задоволення, почуття реалізації життєвих прагнень і перспектив, бачить шляхи подальшого самовдосконалення. Доречні слова Ш. О. Амонашвілі: «Стати майстром – це не самоціль, ця пристрасть має бути притаманна фаху педагога як невід'ємна властивість його любові до дітей».
Відповідно до основних видів діяльності педагога та його функцій можна виокремити такі педагогічні здібності: виховні, дидактичні, управлінські, перцептивні, комунікативні, дослідницькі та науково-пізнавальні. Безперечно, серед них найголовнішими є виховні, дидактичні, перцептивні, комунікативні та управлінські, а інші – допоміжними. Окремі педагогічні здібності стали провідними властивостями педагога, без яких неможлива педагогічна діяльність. До них належать, наприклад, комунікативність і педагогічно спрямоване спілкування.
Педагогічна техніка: мова педагога, вміння педагога управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і вихованців
характеристика річного плану роботи спеціальної школи
Зразок річного плану роботи школи
І розділ.Вступ
Дається аналіз виконання річного плану роботи за попередній навчальний рік, повідомляється про навчально-виховні здобутки педагогічного, учнівського, батьківського колективів. Відмічаються недоліки навчально-виховного процесу. У цьому розділі вказуються п'ять-сім проблем (установлених на основі діагностичного анкетування), над вирішенням яких працюватиме педагогічний колектив. Чітко вказується єдина методична тема (проблемне питання школи).
ІІ розділ.Діяльність колективу з охоплення молоді мікрорайону навчанням
Складання списків дітей, які народились на території мікрорайону, робота з батьками та самими майбутніми першокласниками, облік дітей-сиріт, напівсиріт, багатодітних сімей, малозабезпечених, контроль відвідування, робота в дочірніх школах, працевлаштування випускників, інформація про їх навчання та працю.
ІІІ розділ. Заходи з організованого початку нового навчального року
Указується все, що треба зробити, щоб новий навчальний рік розпочався і школа ритмічно працювала.
IV розділ. Заходи з організованого початку нового навчального року
V розділ. Робота педагогічного колективу, спрямована на підвищення якості навчально-виховного процесу:
а) удосконалення сучасного уроку (запис традиційних та інноваційних навчальних технологій, що запроваджуватимуться на уроках у поточному навчальному році);
б) організація позакласної роботи з навчальних предметів (усе, що сприяє позакласній роботі - громадські огляди знань, конкурси, турніри, тематичні тижні тощо);
в) створення оптимальних умов для розвитку здібностей учнів, вияву творчого мислення, потреб і вмінь самовдосконалюватись (особистісно зорієнтоване навчання, робота з обдарованими, умови для навчання);
г) пропаганда організації самоосвіти та самовиховання серед учнів;
д) формування в учнів громадянської позиції, українського менталітету, відповідальності за свої вчинки та дії;
є) робота в мікрорайоні школи (спільні заходи виховного характеру з усіма громадськими організаціями, установами, закладами, що функціонують на території мікрорайону школи);
е) спортивно-масова, туристсько-краєзнавча робота;
ж) система естетичного виховання;
з) система військово-патріотичного виховання;
к) система екологічного виховання;
л) система економічного виховання;
м) система правового виховання;
н) загальношкільні заходи шкільної бібліотеки;
о) українські національні свята у школі;
п) тематичні предметні тижні у школі;
р) державні свята у школі;
с) система превентивного виховання у школі.
VI розділ. Робота з педагогічними кадрами:
а) підвищення професійної та загальної культури працівників школи;
б) плани роботи шкільних методичних об'єднань;
в) плани роботи шкільних творчих (динамічних) груп;
г) плани роботи ГНППІ (групи наукової психолого-педагогічної інформації);
д) плани роботи тимчасових утворень МПМР (міжпредметнитх методичних рад).
VII розділ. Трудова підготовка та професійна орієнтація учнів
VIII розділ. Охорона життя та здоров'я вчителів та учнів
ІХ розділ. Зміцнення та раціональне використання навчально-матеріальної бази школи
Х розділ. Організаційно-господарська та фінансова діяльність
ХІ розділ. Підвищення ролі громадськості в житті школи. Робота з батьками
ХІІ розділ. Заходи на вирішення єдиної методичної теми
ХІІІ розділ. Координація загальношкільного контролю керівництва, допомоги.
Указати теми педагогічних рад, наказів по школі, нарад при директорі, курсова перепідготовка, атестація, взаємовідвідування уроків, вивчення досвіду роботи, вивчення системи викладання, якості знань, умінь, навичок тощо.
XIV розділ. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу у __ навчальному році (якщо є психолог у школі - складає сам план цього розділу).
До річного плану роботи додається тижнева цифрограма на цілий навчальний рік. Після затвердження на педраді план підписується директором, заступниками, головою профкому, педагогом-організатором, психологом.
Діагностичне анкетування
Основою діагностичного планування є діагностичне анкетування. Діагностичне анкетування має різноманітні цілі. З метою визначення думки всього педколективу про планування методичної роботи на навчальний рік ви проводите в кінці навчального року (у нашій школі це завжди 26-го травня) річну діагностичну анкету. Підготовка до проведення цієї анкети здійснюється заздалегідь. Радою шкільного методичного кабінету (до неї входять творчі педагоги) розробляється на початку травня перелік проблемних питань навчально-виховного процесу (може бути від 10 до 60-ти запитань).
Для прикладу подаю список проблем навчально-виховного процесу на певний навчальний рік.
1. Вікові особливості психологічного розвитку дитини.
2. Педагогіка народознавства.
3. Гуманізація навчального процесу у школі.
4. Демократизація навчального процесу у школі.
5. Сучасні джерела виховання.
6. Інтенсифікація сучасного уроку.
7. Оптимізація навчального процесу.
8. Методи учіння (методи самостійної роботи учнів на уроці).
9. Методи швидкісного мовчазного читання.
10. Диференційований підхід у навчанні й вихованні.
11. Колективні форми виховної роботи.
12. Лікувальна педагогіка.
13. Принципи, методи та форми сучасного виховання.
14. Етнопедагогіка: проблеми, здобутки, пошуки.
15. Національна форма виховання.
16. Екологічне та економічне виховання.
17. Фактори росту ефективності сучасного уроку.
18. Концепція української національної школи.
19. Правова свідомість учнів.
20. Методика та практика проведення контрольго-узагальнюючих уроків з теми та за семестр.
21. Планування виховної роботи на діагностичній основі.
22. Накопичення, застосування ППД з фаху предмета.
23. Накопичення й застосування ППД з виховної роботи.
24. Методика підготовки та проведення нетрадиційних уроків.
25. Методика самоосвіти.
26. Внутрішня (рівнева) диференціація у класі.
27. Мотиви навчання й самовиховання.
28. Позакласне читання з навчального предмета.
29. Колективні форми методичної роботи.
Методика проведення діагностичної анкети така: на аркуші паперу, який підписує кожний, проводяться тири горизонтальні лінії й утворюються чотири горизонтальні (колонки 1, 2, 3, 4).
Зачитується проблема (наприклад, № 1 у списку проблем) і в залежності від того, який стан її вирішення, вона записується у вигляді цифри (1) у відповідну колонку.
Колонки мають значення:
1 - проблему вирішив(ла) повністю, готовий(ва) поділитись досвідом з колегами;
2 - над вирішенням проблеми працюю інтенсивно й найближчим часом завершую її вивчення;
3 - тільки-що приступив(ла) до вивчення зазначеної проблеми;
4 - над вирішенням даної проблеми не працював(ла).
На основі проведеної анкети складається діагностична карта такого зразка.