Будова та функції сечовидільної системи

ВИДІЛЬНА СИСТЕМА

У процесі життєдіяльності клітин утворюються кінцеві продукти внутрішньоклітинного та міжтканинного обміну речовин. Ці продукти підлягають обов’язковому виведенню з організму. Воно здійснюється органами виділення. До них відносяться легені, товстий кишечник, нирки, шкіра. Через легені з організму видаляється оксид вуглецю та частково вода. Нерозчинні речовини, наприклад холестерол, його похідні, жовчні пігменти, деякі катіони, виводяться назовні через товстий кишечник. Ряд продуктів обміну речовин виділяється з потом через шкіру. Більшість кінцевих продуктів обміну речовин видаляється з організму з сечею, яка утворюється у нирках.

Нирки є основним органом сечовидільної системи, до складу якої, крім того, входять сечоводи, сечовий міхур та сечовивідний канал.

Рисунок 22 – Будова нирки 1 – корковий шар; 2 – мозковий шар; 3 – ниркова миска; 4 – сечовод

Нирки – парний орган. Вони мають бобовоподібну форму і розташовані з обох боків хребта. У «ворота» нирок входять нерви, кровоносні судини; виходять сечоводи, які впадають до сечового міхура; спорожнення його відбувається через сечовивідний канал.

На розтині у нирці (рис. 22) розрізняють два шари: зовнішній - корковий та внутрішній – мозковий. У свою чергу, в мозковій речовині чітко видні пірамідки, верхівки яких спрямовані до центру нирки, де розташована миска. На верхівках пірамідок відкриваються просвіти ниркових канальців; сеча, яка ними надходить, стікає у ниркову миску, далі у сечовід та сечовий міхур.

Утворення сечі відбувається у структурних елементах нирок – нефронах (рис. 23). У кожній нирці людини міститься близько 1 млн. нефронів, які є її функціональними одиницями. Нефрон являє собою судинний клубочок, оточений капсулою, яка переходить у звиті канальці, що впадають до ниркової миски. У порожнину капсули входять кровоносні судини, які утворюють петлі, що переходять до судини, яка виносить кров. Через те, що просвіт кровоносної судини, який виходить з капсули, менше від того, що входить, у петлі різко підвищується тиск крові, і з неї крізь стінку проникають вода і розчинені у ній речовини. Ця рідина називається первинною сечею.

Рисунок 23 – Будова нефрона 1 – клубочок; 2 – капсула Шумлянського - Боумена; 3 – проксимальний звитий каналець; 4 – тонкий низхідний відділ петлі Генле; 5 – товстий висхідний відділ петлі Генле; 6 – дистальний звитий каналець; 7 – збиральна трубочка

За складом первинна сеча практично ідентична сироватці крові. Вона стікає з капсули до звитих канальців, які густо оплетені капілярами. У міру проходження через канальці з рідинної частини первісної сечі назад у кров всмоктується значна частина води, а також речовини, які необхідні організму (наприклад, глюкоза, амінокислоти та ін.).

Реакція сечі звичайно слабкокисла. Якщо в організмі утворюється багато кислот, то їх виділення із сечею збільшується; те ж саме відбувається із надлишком катіонів. Змінність складу цієї рідини забезпечує гомеостаз крові, тобто постійний вміст у ній усіх речовин, які необхідні для внутрішнього середовища організ-му. За добу виділяється 1,5-2 л сечі (кінцевої).

Робота нирок, як і інших органів, контролюється централь-ною нервовою системою. Важлива роль у регуляції утворення та виділення сечі належить вегетативній нервовій системі. Під час збудження її симпатичного відділу понижується утворення сечі внаслідок зниження фільтрації у клубочках та збільшення реабсорбції води в канальцях. При подразненні парасимпатичного відділу спостерігається протилежний ефект.

Вплив харчування на діяльність нирок. Чим багатший раціон білками, тим вище вміст у сечі азотистих речовин; при збільшенні вживання джерел кислих радикалів (м’яса, риби) у сечі підвищується вміст солей відповідних кислот. На добовий діурез значно впливає вміст повареної солі в раціоні, вона сприяє затримці рідини в організмі, тоді як солі калію стимулюють її виведення. Через нирки відбувається видалення значної частини продуктів перетворення сторонніх речовин, у тому числі лікарських препаратів.

Шкіра

Рисунок 24 – Будова шкіри 1,2 – епідерміс; 3 – пігментні клітини; 4,5 – дерма; 6 – потова залоза; 7 – жирова клітковина; 8 – волосяний сосок; 9 – волосяна цибулина; 10 – корінь волосся; 11 – волосяна сумка; 12 – канал потової залози; 13 – сальна залоза; 14 – вивідні протоки потових залоз; 15 – волосина.

Шкіра покриває все тіло (рис. 24) та виконує в організмі наступні функції: захист внутрішніх органів від факторів зовнішнього середовища, у тому числі сторонніх речовин, температур-них, механічних та інших впливів. Через шкіру поглина-ється деяка кількість кисню та виділяється оксид вуглецю, тобто здійснюється дихальна функція.

Шкіра складається з трьох шарів: зовнішнього тонкого шару – епідермісу (це епітелій, який злущується), внутрішнього більш товстого шару – власне шкіри, або дерми, та підшкірної жирової клітковини. У дермі розташовані потові та сальні залози. У жировій тканині міститься 7-дегідрохолестерол, який є провітаміном D₃. Під час освітлення шкіри ультрафіолет-товим промінням він перство-рюється на активний вітамін.

Ззовні шкіра вкрита «кислотною мантією», тобто водно-жировим шаром, який захищає її від мікроорганізмів. У дермі розташовані потові та сальні залози.

Потові залози виконують декілька функцій: видаляють кінцеві продукти обміну речовин (воду, сечовину, сечову кислоту, креатинін, деякі вітаміни, мінеральні речовини), беруть участь у процесах теплорегуляції (під час випаровування поту збільшується тепловіддача з поверхні тіла), в підтримці постійності осмотичного тиску (за рахунок видалення води та солей). Склад поту близький до сечі, він коливається залежно від характеру обміну речовин, обумовленого особливостями харчування, видом діяльності, кліматом.

Збудження симпатичного відділу нервової системи посилює потовиділення та тепловіддачу. Секрет сальних залоз захищає шкіру від пересихання.

Вплив їжі на функцію шкіри. Функція шкірного покрову тісно пов’язана з наявністю в харчовому раціоні вітамінів групи В, особливо В₁, В₂, РР, В₆ та загальною його збалансованістю; має значення також вміст К⁺ та Na⁺ в їжі та режим пиття.