Поняття і значення авторського права

ВСТУП

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво.

Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У суб'єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Відносини, що складаються у зв'язку зі створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом Україні "Про авторське право і суміжні права" та іншими законодавчими актами України.

Мета роботи – розуміння поняття авторське право , та суміжних прав , та їх доцільне використання.

Об’єкт дослідження – Законодавство України про авторське право і суміжні права

 

 

РОЗДІЛ 1.ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Розвиток авторського прав

У середні століття попередниками авторського права були так звані "привілеї". Привілеї видавалися монархом особисто автору на прохання останнього. Як правило, привілеї надавалися на художні літературні твори, і така практика була рідкісною. Багато вчених і люди мистецтва дотримувалися тієї точки зору, що їх твори є не актом творіння, вони є лише "провідниками" божественного знання, яке висловлюють посильним способом. Відповідно, заявляти права на свої твори було безглуздо і гріховно.

Поява і широке розповсюдження друкованої техніки часто визначають як причину розвитку авторського права. Використання друкарського верстата зробило копії літературних творів дешевими. При цьому не завжди згадувалося ім'я автора, що зробило захист його прав необхідним. З'являються права автора, видавця, книгопродавця - осіб-учасників створення, друку та розповсюдження творів, - які незабаром в багатьох європейських державах врегульовуються владою. Так, першим законодавчим актом, що наділив видавця твори правом відтворювати і поширювати його, став Статут королеви Анни, прийнятий 10 квітня 1710. Це стало переходом від системи привілеїв до авторського права.

Отже, авторські права спочатку як в європейських країнах, так і в Росії існували тільки по відношенню до літературних творів.[5]

Потім об'єктами авторських прав стали також музичні, художні та інші види творів. Причиною виникнення авторського права в Росії стала не необхідність захисту інтересів видавців, книгопродавців або авторів, а тісний зв'язок з цензурним законодавством. Що стало значущою особливістю регулювання даних відносин у Росії. У 1771 році книговидавнича справа в Росії перестало бути державною монополією, оскільки в Петербурзі була видана перша привілей на печатку іноземної літератури, на яку також була встановлена ​​цензура. Діяльність приватних друкарень була дозволена Указом від 15 січня 1783 і скасована через 13 років.

У 1828 році з'явилася спеціальна глава Цензурного статуту, перший закон, що надає право використовувати літературні твори самим авторам. П'ять статей, доповнені правилами, були присвячені питанню про авторське право. У більш пізньому зводі законів норми авторського права були оформлені як додаток ст.420 т. Х ч.1., Де збереглися положення, в яких йшлося про те, що автор позбавляється прав на твори, якщо воно надруковано без дотримання правил Цензурного статуту.[7]

Авторське право у той час все також підпорядковувалося комітетам та інспекторам у справах друку. У XIX столітті Росія не приєдналася до Бернської конвенції, причинами чого стали економічні інтереси російського уряду і нездатність погано організованих авторських спільнот захищати інтереси російських авторів.

Поняття і значення авторського права

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

 

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.[6]

У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.[7]

 

Важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Термін "авторське право" розуміється у двох значеннях:

а) в об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів літератури, науки і мистецтва;

б) у суб'єктивному сенсі під авторським правом розуміється сукупність суб'єктивних прав, що виникають у автора в зв'язку зі створенням конкретного твору літератури, науки і мистецтва.[5]

Авторські та суміжні права за своєю природою є винятковими абсолютними правами. Вони дають можливість їхнім власникам використовувати результати своєї творчої діяльності і розпоряджатися ними на свій розсуд і забороняти вчиняти зазначені дії всім іншим особам.

Як і будь-який інший правовий інститут, авторське право базується на ряді принципів:

а) принцип свободи творчості;

б) принцип поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства;

в) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав автора;

г) принцип свободи авторського договору.

А так само має певні функції:

Першою функцією авторського права є визнання авторства та охорона творів науки, літератури і мистецтва.[4]

Другою функцією авторського права слід вважати встановлення режиму використання творів (хто і на яких умовах має право використовувати охороняється твір). Згідно ст.1229 ЦК України громадянин або юридична особа, що володіють виключним правом на результат інтелектуальної діяльності (правовласник), вправі використовувати його на свій розсуд будь-яким способом, що не суперечить закону.

Правовласник може на свій розсуд дозволяти або забороняти використання твору іншим особам. При цьому відсутність заборони не вважається згодою (дозволом).

Третю функцію авторського права складає наділення авторів інтелектуальними правами на твори науки, літератури і мистецтва (авторськими правами).

Інтелектуальні права включають в себе:

- виключне право на твір, що є майновим правом і дозволяє авторові твору чи іншому правовласнику використовувати твір. Правовласник може розпоряджатися виключним правом на твір (ст.1270 ЦК України);

- особисті немайнові права: право авторства, право автора на ім'я, право на недоторканність твору, право на оприлюднення твору (ст.1255 ЦК України);

- інші права (право на винагороду за використання службового твору, право на відкликання, право слідування, право доступу до творів образотворчого мистецтва та інші).

Четвертої функцією авторського права є захист прав авторів та інших правовласників.

Необхідність безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення відновлення порушених прав та їх судового захисту

Знання основних положень авторського права як сукупності правових норм важливо не тільки для безпосередніх творців творів літератури, науки і мистецтва, а й для значної частини осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. У першу чергу це стосується підприємців, що займаються використанням творів літератури, науки і мистецтва, а також експортних, імпортних матеріальних носіїв цих творів (видавничі, концертні, звукозаписні фірми, організації, що здійснюють посередницькі функції при експорті-імпорті прав).[7]

Важливим представляється знання авторського права для організацій, які займаються створенням та розповсюдженням програмного забезпечення для комп'ютерів. В даний час повсюдно програмне забезпечення, яке включає в себе не тільки алгоритми і програми, але також і інтегральні мікросхеми, охороняється авторським правом. І нарешті, знання загальних положень авторського права має значення для тих підприємств, які займаються виробництвом наукомісткої продукції. Нерідкі випадки, коли працівники таких організацій використовують результати спільного наукової праці, у тому числі підсумкові роботи наукових установ для створення як нових самостійних робіт, так і всякого роду компіляцій.

Види авторських прав

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові пра­ва. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або пемайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

 

Дана класифікація авторських прав має велике практичне значення. Особисті пелшйнооі права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права. Вони с нсвідчужувани-ми від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право па охорону особистих не-майнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і пра­во на захист репутації автора охороняються безстрокове.[7]

 

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юри­дичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

 

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь фор­мальності або чиєї-небудь згоди.

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення, незалежно від того, знав або не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як. соціальний феномен так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктив­не право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту, Від права автор­ства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.[5]

Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має право автор­ства.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки тво­ру до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого пору­шення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповід­них виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене пору­шення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

 

Право автора па обнародування — юридичне забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнароду­вання творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуван­ням творів.[6]

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені законом обмеження прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в обіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходя­чи з характеру твору. Реалізація даного права дас автору можливість контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору.

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів і з їх використанням. Найчастіше автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ними авторські договори. Після смерті автора ці права переходять до правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.

Правао на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор­мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, то­му право контролю цього нерідко є юридичною основою угоди між володільцем ав­торського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняєть­ся, але також інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санкціонуванні процесу копіювання.

Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-псбудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін «розповсю­дження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

Передусім закон пов'язує розповсюдження тільки з тими творами, котрі зафік­совані на матеріальному носії. Розповсюдження передбачає наявність копій тво­ру, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення в цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.

 

Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати примірники твору з ме­тою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примір­ників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсюдження, що йому належить. Володіючи правом па імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користується правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.[4]

Право па публічний показ реалізується в основному відносно творів образотвор­чого мистецтва. Під показом твору розуміється демонстрація оригіналу або при­мірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, те­левізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій, Уразі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.

Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксо­ваних на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зо- рове сприйняття твору. Демонстрація твору перед фахівцями не вважається пуб­лічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.

Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що нале­жать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних до­машніх вистав. Публічне виконання і доведення його до загального відома на від­стані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.

Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, шо охороняється. Слова можуть повідомлятися як в письмовій формі, так і в формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуково­му запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці в світі літератури.

Записувати можна чи тільки музику або тільки слова, чи те й інше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права па музичний твір і володільцю авторського права на текст тво­ру. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапи­су, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису повинен отри­мати дозвіл обох володільців.

Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, включаючи інструменталістів, спі­ваків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець ав­торського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочностя-ми третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис виконання потребує доз­волу виконавців, то очевидно, що володілец або володільці авторського права на твори, що викопуються, не володіють винятковим правом давати дозволи на ви­конання такого звукозапису.

Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий елемент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнароду­вані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводового зв'язку, так і подальшу переда­чу твору в ефір.

Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора переда­вати твір (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відо­ма по кабелю, проводах або за допомогою Інших аналогічних засобів. При цьому твір передасться за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних волокнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є абонентами відповідних пе­редавальних телерадіоцентрів.

Право па переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних тво­рів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він повинен передавати твір в до­стовірній і неспотвореній формі як відносно його змісту, так і відносно його сти­лю. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для пере­кладу потрібен відповідний дозвіл, оскіль'ки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.

Право на переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторсько­го права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригі­нальних творів. Як правило, згода автора на переробку означає і його згоду на ви­користання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її викори­стання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторського права право давати згоду на переробку здійснюється його спадкоємцями.

 

Інші права авторів. Стосовно використання творів архітектури, містобудуван­ня, садово-паркового мистецтва і дизайну автора мають майнове право на практич­ну реалізацію відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практич­не втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочносте!! автора прийнятого архітектурного проекту належить також можливість участі в реалізації свого проекту у разі роз­роблення документації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не передбачено в договорі.