Методика навчання загальнорозвиваючим вправам дітей дошкільного віку.

ЛЕКЦІЯ № 8

ТЕМА: ГІМНАСТИКА У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ФІЗИЧНИМ ВПРАВАМ

МЕТА: ознайомити студентів із загальною характеристикою і класифікацією загальнорозвиваючих вправ. Надати знання про різноманітність вихідних положень; розглянути загальну характеристику стройових вправ, їх різноманітність. Розвивати творче мислення, пам’ять, культуру мови, активність, професійний інтерес.

НАОЧНІ ПОСІБНИКИ: виставка основної та додаткової літератури з предмета.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вільчковський Е.С. Методика фізичного виховання в дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1979.

2. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів, 1998.

3. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Суми: Університетська книга, 2005.

4. Дмитренко Т.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей раннього і дошкільного віку. – К.: Вища школа, 1979.

5. Кенеман А.В., Хухлаева Д.В. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста. – М.: Просвещение, 1984.

6. Осокина Т.И. Физическая культура в детском саду. – М.: Просвещение, 1986.

7. Хухлаева Д.В. Методика физического воспитания в дошкольном учреждении. – М.: Просвещение, 1984.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Повідомлення теми, плану

План

1. Загальна характеристика та класифікація загальнорозвиваючих вправ.

2. Методика навчання загальнорозвиваючим вправам дітей дошкільного віку.

3. Танцювальні вправи.

4. Значення і загальна характеристика стройових вправ.

5. Методика навчання стройовим вправам дітей різних вікових груп.

1. Загальна характеристика та класифікація загальнорозвиваючих вправ.

Загальнорозвиваючі вправи–це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психічних якостей дитини.

Характерна особливість:

· дозволяють вибірково впливати на окремі м’язові групи (рук, ніг, тулуба);

· чітко дозувати фізичне навантаження на організм людини;

· сприяють удосконаленню координації рухів, їх точності;

· свідомому оволодінню положеннями та рухами тулуба;

· формуванню правильної постави;

· використовуються як профілактичні вправи і вправи, спрямовані на коригування.

Фізіологічне навантаження при виконанні вправ для м’язів тулуба досить велике, тому що роботу здійснюють одночасно всі частини тіла. Це призводить до значного підвищення обмінних процесів і розвиває силу багатьох м’язових груп.

Класифікаціязагальнорозвиваючих вправ проводиться залежно від їх впливу на окремі частини тіла (за аналогічними ознака­ми): вправи для м’язів рук і плечового пояса, для тулуба та м’язів ніг.

Вправи для м’язів рук і плечового поясаспрямовані на:

· зміцнення м’язів спини, міжреберних м’язів;

· розширення груд­ної клітини, що покращує функцію дихання;

· рухливість суглобів верхніх кінцівок;

· зміцнення м’язів рук;

· розвиток їх сили;

· стимулює обмінні процеси.

Вправи для м’язів тулуба впливають на:

· гнучкість та рух­ливість хребта (під час нахилів тулуба вперед, в сторони, пово­ротів праворуч та ліворуч);

· формування правильної постави;

· рухливість грудного та шийного відділів хреб­та (при виконанні вправ із вихідного положення лежачи на животі при підніманні тулуба вгору, прогинанні його у попе­реку);

· попередження сутулості спини у дітей;

· зміцнення м’я­зів черевного преса;

· покращенню процесів травлення (виконання вправ з нахилами, згинанням та випрямленням тулуба із вихідного положення лежачи на спині).

Вправи для розвитку та зміцнення м’язів нігспрямовані на:

· покращення гнучкості в суглобах нижніх кінцівок;

· розтягування м’язів та зв’язок опорно-рухового апарату;

· зміцнення м’язів черевного преса (під час піднімання ніг із вихідних положень сидячи та лежачи);

· зміцнення серцево-судинної системи (вправи у підстрибуваннях, стрибках на місці, присіданні, дають значне фізіологічне навантаження, покращують обмінні процеси).

Вихідне положення– це положення тіла, рук та ніг перед почат­ком виконання вправ. Воно має суттєве значення для виконання рухів, від них залежить наван­таження на окремі групи м’язів, їх чіткість, стійкість тіла.

З дошкільниками різних вікових груп вивчається ряд основ­них положень рук, ніг, тулуба, без яких неможливо навчитися виконувати загальнорозвиваючі вправи. Оволодіння основними положеннями має велике значення для виховання в дітей куль­тури рухів і поз.

Вихідні положення для ніг:

Основна стійка (о.с.):

· тулуб прямий;

· плечі розведені;

· руки опущені;

· ноги прямі;

· п’ятки разом;

· носки розведені на ширину ступні;

Положення рук може бути різне: на поясі, до плечей тощо.

Стійка ноги нарізно – ноги на ширині плечей, вага тіла рівно­мірно розподілена на обидві ноги. Положення рук може бути різним.

Зімкнута стійка – ступні ніг (п’ятки та носки) разом.

Упор стоячи на колінах – стоячи на обох колінах, спира­тись прямими руками на підлогу, спина при цьому пряма, диви­тися вперед.

Стійка на колінах – коліна, гомілки, носки спираються на підлогу.

Стійка на правому (лівому) коліні – одна нога коліном, го­мілкою та носком спирається на підлогу, інша виставлена впе­ред, зігнута в коліні, ступня на підлозі; стегно опорної ноги та гомілки виставленої вперед ноги перпендикулярні до підлоги.

Вихідні положення для рук.Руки вперед – руки підняти на висоту й ширину плечей, долонями всередину.

Руки в сторони – руки підняти в сторони на висоту плечей, долонями донизу.

Руки вгору – руки підняти вгору, паралельно одна одній і відвести назад до відказу, долоні всередину; голова піднята так, щоб можна було бачити кисті рук.

Руки за голову — руки зігнути в ліктях і підняти в сторони, долоні повернути вперед, пальці при цьому торкаються потилиці, голову тримати прямо, лікті відведені в сторони до відказу.

Руки до плечей – руки зігнути в ліктях і напівзігнутими пальцями доторкатися до плечей, плечі розвести, лікті притисну­ти до боків.

Руки перед грудьми – руки зігнути в ліктях і підняти перед­пліччя та кисті до рівня плечей, кисті долонями вниз, пальці – разом.

Руки на пояс – руки зігнути в ліктях, кисті на пояс (великий палець повернути назад, інші чотири – вперед), плечі розвести, лікті трохи відвести назад.

Руки за спину – руки, зігнуті в ліктях, торкаються передпліч­чями спини, кисті тримають якомога ближче до ліктів.

Руки назад - прямі руки відвести назад долонями досередини.

Вихідні положення сидячи:

· ноги вперед – сидячи на підлозі, пря­мі ноги зімкнуті, носки відтягнуті;

· ноги нарізно – ноги прямі, розве­дені на 30-40 см, носки відтягнуті;

· ноги зігнуті – ноги зігнуті у колі­нах, зімкнуті, ступні на підлозі;

· ноги схресно – ноги зігнуті у колі­нах, одна перед іншою;

· сидячи на п’ятах – гомілки та носки спира­ються на підлогу, носки повернуті досередини, сідниці на п’ятах, ту­луб вертикально. Положення для рук залежить від характеру вправ.

Вихідні положення лежачи:

· лежачи на спині – прямі ноги зімкнуті, носки трохи розставлені, руки вздовж тулуба, долоні донизу, тулуб прямий;

· лежачи на животі – прямі ноги зімкнуті, руки зігнуті у ліктях долоні одна на одну або руки в упорі, руки вперед;

· лежачи на правому (лівому) боці – з опорою одним бо­ком, ноги прямі зімкнуті, руки витягнуті вгору.

Методика навчання загальнорозвиваючим вправам дітей дошкільного віку.

З дітьми дошкільного віку широко застосовуються вправи з предметами: брязкальцями, прапорцями, палицями, м’ячами, обручами, скакалками тощо. Використання яскравих різнокольорових предметів підвищує у дітей інтерес до виконання загальнорозвиваючих вправ. Якщо діти вправляються з предметами, їм значно легше контролювати свої дії.

Виконання вправ з предметами має значно більше наванта­ження на м’язи рук та плечового пояса, що сприяє розвитку сили та гнучкості. Деякі предмети (гумові м’ячі) допомагають диферен­ціювати м’язові почуття. Тому розвиток рухових якостей під час виконання вправ з предметами відбувається значно краще.

При виконанні вищезазначених вправ реалізуються виховні завдання. Діти привчаються акуратно та обережно поводитися з ними, допомагають вихователю розкладати та прибирати їх на місце; поступатися товаришу предметом, який хотілось би взяти самому, та ін.

Під час виконання загальнорозвиваючих вправ дошкільнят привчають правильно дихати. Глибоке дихання регулює:

· процеси кровообігу;

· сприяє збільшенню життєвої ємності легенів;

· рухливостіреберних дуг;

· зміцненню міжреберних м’язових груп, які утримують хребет у вертикальному положенні;

· створюють не­обхідні передумови для правильної постави.

Важливо, щоб діти дихали глибоко (через ніс), а видихали повітря ротом, поєднуючи дихання з рухами. Уточненню момен­ту видиху допомагають звукосполучення та слова, які промовля­ють діти. При повільному темпі видих (особливо з молодшими дошкільнятами) виконується зі звуками: «тс-с-с, з-з-з, ж-ж-ж» або супроводжується словом «вниз». Якщо у вправах немає чітко обумовлених фаз видиху та вдиху, дихати треба рівномірно у довільному темпі.

Загальнорозвиваючі вправи доцільно супроводжувати музи­кою:

· вона сприяє більш ритмічному і координованому виконан­ню гімнастичних вправ;

· задає темп рухів;

· допомагає виконувати їх виразніше й точніше.

Музичний супровід за формою, змістом і темпом повинен відпо­відати характеру рухів, однак ні в якому разі не можна допуска­ти спотворення музичного твору для того, щоб пристосувати його до того або іншого руху. Під плавну, тиху музику вправа вико­нується спокійно, у повільному темпі. Під швидку й голосну музику виконують енергійні рухи руками або стрибки. Раптове закінчення музики або голосний, виразний акорд є сигналом до зупинки або зміни рухів.

Під час вивчення нових вправ діти виконують їх спочатку під рахунок вихователя (два-три рази), а потім у музичному супро­воді. Це пояснюється тим, що дошкільнятам важко стежити за чіткістю виконання нового для них руху і одночасно за темпом, який задає музичний акомпанемент. Знайомі дітям вправи почи­нають виконувати відразу під музику.

Запис загальнорозвиваючих вправробиться відповідно до прийнятої в гімнастиці термінології. Вона повинна бути корот­кою; чітко відображати структуру рухів, підкреслюючи головне.

При записі вправи зазначають:

· її назву;

· вихідне положення (для ніг, тулуба, рук);

· напрямок;

· її кінцеве положення, яке займає дитина після виконання вправи;

· поєднання фаз дихання з частинами вправи.

1) Піднімання рук через сторони вгору

В.п. – о.с.

1 – руки в сторони

2 – вгору

3 – в сторони

4 – в.п.

Повторити 4 рази.

У дітей середньої групи значно поширюються можливості опорно-рухового апарату. Більша стійкість уваги, розвиток рухо­вої пам’яті, мислення дозволяють їм виконати нескладні рухи не тільки після показу вихователем, а й за його вказівкою. Вони краще орієнтуються у просторі і можуть зіставляти свої рухи з рухами інших дітей.

Значна частина загальнорозвиваючих вправ у середній групі виконується з предметами, які раніше не застосовувалися у мо­лодших групах. Зокрема, вправи з м’ячами, обручами, гімнастич­ними палицями та ін. Збільшується дозування вправ до 6-8 разів, а стрибків – до 16 разів.

Вихідні положення використовують більш різноманітні: час­тіше застосовують положення сидячи, лежачи на животі або спині, стоячи на колінах та ін. Поряд з імітаційними (образними) впра­вами поступово застосовують аналітичні вправи, у яких чітко виділяють окремі елементи. Наприклад, під час нахилу тулуба вперед торкнутися м’ячем підлоги; при присіданні розвести ко­ліна в сторони, тримати спину прямою. Вимоги вихователя щодо якості виконання вправ у цій групі підвищуються.

У старшому дошкільному віці загальнорозвиваючі вправи знач­но ускладнюються. У дітей покращується координація рухів, більш точними стають рухи окремих частин тіла, вони значно швидше переключаються з одного темпу на інший.

У цій групі діти виконують загальнорозвиваючі вправи не тільки за прикладом вихователя, але й на основі його пояснен­ня. Широко використовуються вихідні положення: стоячи на колінах, сидячи, лежачи. Обсяг імітаційних вправ зменшується, при цьому поширюються вправи з предметами.

Вимоги до виконання загальнорозвиваючих вправ у старшій групі:

· чітке прийняття вихідних положень;

· правильне виконання рухів окремих частин тіла відповідно до показу та пояснення вихователя;

· рухатися у заданому темпі в супроводі музики або підрахунку;

· виконувати рухи виразно, відпо­відно до характеру музики;

· при виконанні вправ з предметами домагатися чіткості заданих напрямків у переміщенні предмета;

· чіткості вихідних, проміжних та кінцевих положень самого пред­мета, а також рук, ніг та тулуба.

Кожна вправа повторюється не менше 8 разів, стрибки – 20 разів.

Діти 6 року життя виконують рухи чітко та впевнено. Особливо високої якості вони досягають у вправах під музичний супровід. У них розвиваються виразність та плас­тичність рухів. Вихователю потрібно змінювати амплітуду та темп рухів, застосовувати різноманітні вихідні положення, часті­ше виконувати вправи з предметами. В цій групі продовжується вивчення та удосконалення вправ, спрямованих вибірково на окремі м’язові групи різних частин тіла: тулуба, рук та плечового пояса, ніг. Діти повинні вміти погоджувати ритм дихання з характером руху, який виконується.

Танцювальні вправи

Танцювальні вправи і танці впливають на:

· формування правиль­ної постави;

· легкої і невимушеної ходи;

· виразності і граціозності рухів.

· розвивають у дітей музичний слух;

· посилюють позитивний емоц­ійний вплив фізичних вправ на виховання естетичних почуттів.

Виконуються танцювальні вправи на місці та в русі. Почи­наються вони з певних позицій, що фіксують також і закінчення танцювального руху.

1-ша позиція:п’ятки разом, носки розвернуті в сторони.

2-га позиція:ноги нарізно на відстані довжини ступні, носки розвернуті в сторони.

3-тя позиція:п’ятка однієї ступні притиснута до середини дру­гої, носки розвернуті в сторони.

Перебуваючи у будь-якій із цих позицій, ноги треба тримати прямими, спину рівною, живіт підтяг­нутим, вага тіла при цьому рівномірно розподілена на обидві стопи.

Танцювальні вправи підбираються із програми для музично­го вихователя дошкільників. Виконуються вони на заняттях з фізичної культури, ранкової гімнастики, фізкультурних святах.

4. Значення і загальна характеристика стройових вправ.

Стройові вправи – це одночасні дії дітей в тому чи іншому строї.

Ці вправи головним чином використовуються для організації та швидкого розміщення дітей у фізкультурному залі (на майданчику) перед виконанням фізичних вправ і після закінчення їх. Разом з тим вони сприяють формуванню навичок правильної постави, розвитку фізичних якостей, орієнтації в просторі, вихованню дисциплінованості, організованості.

Діти засвоюють поняття про колону, шеренгу, коло, повороти (наліво, направо, кругом), замикання і розмикання.

Музичний супровід під час виконання стройових вправ створює у дітей радісний настрій, сприяє розвитку почуття ритму, темпу.

Стройові вправи використовуються на щоденних заняттях фізкультури, в ранковій гімнастиці, в рухливих іграх, фізкультурних святах, розвагах та інших формах роботи з дітьми в дошкільних закладах.

5. Методика навчання стройовим вправам дітей різних вікових груп.

 

Шикування – це дії дітей для розміщення в тому чи іншому строю.

Колона – це стрій в якому діти розміщені один за одним (в потилицю) на відстані одного кроку або на витягнутих вперед руках.

Шикування дітей в колону починається з першої молодшої групи. Для цього вихователь використовує на першому плані зорові орієнтири (шнур, лінія, край килиму).

Коли всі діти стануть біля кубиків вихователь пояснює, щоб вони стали один за одним і щоб перевірили правильність шикування, потрібно підняти руки вперед до рівня плеча дитини, яка стоїть попереду і дивиться їй в потилицю.

Потім пропонується дітям розійтися і походити, і після розпорядження вихователя знову вишикуватися, зберігаючи дистанцію. Це завдання виконується декілька разів, поки діти не привчаться до рівняння в потилицю, перевірки дистанції за допомогою рук, шикуванню за допомогою зорових орієнтирів. Для закріплення навички шикування в колону молодшої групи використовуються рухливі ігри “Поїзд”, “Пішли гуляти”, “За високим і низьким” та інші.

В середній групі діти шикуються за зростом, кожен повинен знати своє місце в строю. Використовуються шикування в декілька колон. Для цього вихователь призначає ведучих, дає їм різного кольору прапорці. А в залі чи на майданчику помічає місця цими кольорами, куди ведучі повинні вивести свої колони.

В процесі навчання шикування в колони по одному вихователь дає вказівки (“Станьте прямо”, “Вирівняйте спини”, “Плечі розпряміть”, “Вище голову”), а також дає вказівки для рівняння в колоні (“Сховайтесь, щоб нічого не було видно”), для перевірки дистанції (“Руки вперед став”, “Руки опусти”).

В старшому віці діти шикуються в колону по одному самостійно.

Шикування в пари. В молодших групах за розпорядженням вихователя “Станьте в пари” кожна дитина знаходить собі партнера, бере його за руку і вони разом стають на вказане місце. Наступна пара стає за попередню. Після того, як пари займуть місце в строю, вихователь пропонує опустити руки і підрівнятися, дивлячись в потилицю дитині, що стоїть попереду. Для закріплення використовується гра “Знайди собі пару” та інші.

В середній групі в пари шикуються і під час руху.

В старших групах шикування в пари (в колону по два) проводиться шляхом перешикування по одному (як на місці так і під час ходьби).

Шеренга – стрій, в якому діти стоять один біля одного на одній лінії обличчям в одну сторону. Відстань між дітьми (від ліктя до ліктя) рівняється ширині долоні. Під час навчання шикування в шеренгу в молодшій групі використовують зорові орієнтири – предмети, відстань між якими повинна бути така, щоб діти могли розміститися, зберігаючи інтервал. Вихователь пропонує стати біля предметів обличчям до неї, незалежно від їхнього зросту. Вчать рівнятися біля ліній, мотузки і т.д.

В середній групі діти шикуються в шеренгу за зростом, вони повинні запам’ятати свої місця. Шикуються по команді “В одну шеренгу – шикуйсь!”. Для закріплення використовуються рухливі ігри, в яких є шикування в шеренгу (“Переліт птахів”, “Два Мороза”) та інші.

Шикування в коло. В другій молодшій групі для шикування в коло можна на підлогу покласти по колу зв’язані кінцями мотузки або намалювати міні коло. Малюки орієнтуються по лінії або мотузці. Інший спосіб: вихователь стає напроти середини шеренги на відстані декількох кроків від неї і пропонує дітям, які стають на кінцях шеренги, рухатися до нього, утворюючи коло. Під час руху вони тримаються за руки.

В середній групі діти можуть шикуватися навколо ведучих в декілька кіл. Наприклад, всі учасники заняття ходять або бігають врозтіч, потім за сигналом стають навколо ведучого, беруться за руки і утворюють коло. Ведучі можуть знаходитися на майданчику в різних місцях. Вихователь привчає дітей підтримувати визначену величину кола, слідкує, щоб вони не звужували, не розширювали і не розривали його.

Діти старшої групи всі самостійно шикуються в два й декілька кіл. Коло із колони по два діти утворюють таким чином: ті, що стоять парами повертаються обличчям один до одного, беруться за руки, перший, останній в шерензі з’єднують руки, всі відходять назад – утворюється коло.

З пар або колон по два можна вишикуватися і в два кола (діти повертаються не обличчям один до одного, а спинами, беруться за руки з тим, хто стоїть поряд, останній і перший в шеренгах і замикають кола).

Шикування врозтіч – це розміщення дітей в різних місцях зали (без точно встановленого між ними інтервалу й дистанції, але не ближче витягнутих рук. Навчання шикуванню врозтіч проводиться за допомогою зорових орієнтирів. Для цього предмети ставлять в різні місця зала на такій відстані, щоб діти під час виконання вправ один одного на заділи.

Перешикування– це перехід з одного строю в інший. В другій молодшійгрупі перешикування повинно займати дуже мало часу на занятті. Діти цієї групи перешиковуються за орієнтирами. В середній групі вихователь вчить дітей перешикуватися із однієї колони або шеренги в декілька колонок. Для цього вихователь заздалегідь розподіляє дітей на ланки так, щоб в кожній з них було рівне число і призначає ведучих. За сигналом вихователя ведучі виходять на обумовлені місця, за ними стають всі інші.

Пізніше діти перешиковуються в ланки під час ходьби по залу врозтіч або навколо зали один за одним. Почувши сигнал про перешикування в ланки, ведучі йдуть на вказані місця, зупиняються й повертаються обличчям до вихователя. Інші діти стають за ведучими в свої ланки. На початку навчання ведучим можна дати папірці різного кольору, щоб дітям легко було знаходити свою ланку.

В старшій групі перешикування здійснюється більш чітко й організовано. Під час ходьби навколо зали вихователь пропонує перешикуватися в 2-4 ланки. Коли ведучий колони дійде до середини, він робить декілька кроків на місці, а в цей час педагог називає тих, хто буде ведучими в ланках. Потім перша ланка повертається і йде по залу, за ними – наступні ланки. Вихователь командує: “Перший, на місці!”. За цим сигналом діти продовжують ходьбу на місці до команди: “Стій!”. Після того, як дошкільники навчаться рахуватися на перший-другий, їм показують перешикування із однієї шеренги в дві. Діти стають в шеренги в шаховому порядку. Якщо потрібно перешикувати їх один за одним, дається команда зробити крок вправо й уліво. Проводяться вправи ходьби по одному і парами. Діти розходяться в різні сторони після проходження через середину зали. Вихователь дає команди: “Пара – наліво, пара – направо” і т.д. Утворюються колони, які рухаються парами по залу в різні сторони. Зустрівшись посередині протилежної стіни, вони за вказівкою вихователя “Четвірками марш” – з’єднуються в шеренги по 4 і йдуть до кінця зали.

Розмикання – спосіб збільшення інтервалу або дистанції строю.

Змикання – прийоми ущільнення розімкнутого строю. Ці рухи використовуються під час підготовки до виконання вправ і після їх закінчення і проводяться як на місці, так і в русі, в різних шикуваннях. Під час розмикання і змикання використовують звичайний приставний, схресний крок, стрибок, біг.

Починають засвоювати деякі способи розмикання діти старшої групи.