Клейові і косинкові пов’язки

ДЕСМУРГІЯ

 

Поняття про десмургію.

Значення пов’язок та основні правила їх накладання

Десмургія - розділ хірургії, що вивчає види пов’язок, їх застосування та способи накладання.

Пов’язка - це пристрій для утримання та закріплення хворої частини тіла в потрібному для лікування положенні або для підтримування _ перев’язувального матеріалу. Пов’язка включає перев’язувальний матеріал, що накладається безпосередньо на рану та зовнішню частину, яка його утримує.

Перев’язкою називають процес накладання або зміни пов’язки. Пов’язки найчастіше накладають на рану для утримання лікарських препаратів на рані, для запобігання її забруднення, а також як зігрівальні компреси. Пов’язки, які застосовують для закріплення перев’язувального матеріалу, називають укріплювальними. Вони бувають клейовими, косинковими і бинтовими. За призначенням пов’язки поді­ляють на стискуючі (накладають для стиснення певної час­тини тіла, найчастіше для того, щоб зупинити невеликі ве­нозні і капілярні кровотечі) та іммобілізуючі (застосовують для підтримування, фіксації ушкодженої частини, тіла для транспортування або лікування). Для іммобілізації викори­стовують нерухомі пов’язки-шинні, гіпсові, клейові і крохмальні. Тверді пов’язки (гіпсові, шинні, крохмальні) призначені головним чином для іммобілізації при лікуванні переломів кісток. М’які (клейові, косинкові, бинтові) в ос­новному утримують, закріплюють перев’язувальний мате­ріал. Розрізняють також пов’язки, що фіксують ушкоджену частину тіла з витяганням. Коригуючі пов’язки застосовують для виправлення положення частини тіла (кінцівки, хребта тощо), оклюзійні - для герметичного закриття по­рожнини.

Бинтові пов’язки найпоширеніші в хірургії, їх накла­дають на будь-які частини тіла для підтримування пе­рев’язувального матеріалу і тимчасового зупинення кровотечі. Бинти різної ширини (5—20 см) і довжини (5-7 м) ви­готовляють з марлі. Для накладання пов’язок на пальці за­стосовують вузькі бинти (шириною 5 см); на голову, плече, передпліччя і гомілку - бинти середніх .розмірів.(7-9 см), для бинтування стегна і тулуба - широкі бинти (16-20 см). Бинти виготовляють з марлі, розрізуючи її на поздовжні смуги, скручують їх вручну або на спеціальній машині. При нещасних випадках, якщо під руками немає пе­рев’язувального матеріалу, можна використати підручний матеріал (куски марлі, простирадло, носову хусточку, шма­тки сорочки, майки, косинки тощо). Однак марлеві бинти зручніші, вони легко набувають форми бинтованої частини тіла, сприяють випаровуванню виділень із рани, є найдеше­вшими. Скручена частина бинта називається головкою, ві­льний кінець - початок. Для деяких пов’язок використо­вують бинт, скручений з обох кінців.

Правила накладання бинтових пов’язок

1.Хворому або потерпілому надають зручне положен­ня, щоб мати вільний доступ до поверхні тіла, яку треба бинтувати, з усіх боків. Ділянка тіла, яку бинтуватимуть, повинна бути зовсім нерухомою.

2.Бинтованій частині тіла надають функціонально ви­ гідне положення, при якому м’язи максимально розслаблені. Пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням першого і п’ятого пальців, передпліччя згинають під прямим кутом до плеча, плече відводять від тулуба і вперед, нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі, стопу розміщують під прямим кутом до гомілки. Якщо хворий неспроможний утри­мувати бинтовану частину тіла в потрібному положенні, то це здійснює помічник.

3. Той, хто накладає пов’язку, стає перед хворим і стежить за виразом його обличчя; наклавши пов’язку, за­питує, чи не відчуває потерпілий незручностей після накладання пов’язки.

4. Для накладання пов’язки головку бинта беруть у праву руку, а кінець - у ліву, спинка головки бинта повинна бути повернута до бинтової поверхні, а черевне - назовні. У бинтуванні мають брати участь обидві руки: одна розгортає бинт, друга моделює пов’язку.

5. Кінець бинта закріплюють вище або нижче від діля­нки пошкодження (але не на самій рані) двома-трьома ко­ловими ходами, накладеними щільніше, ніж інші частини пов’язки.

6. Бинтують звичайно в одному напрямку: зліва напра­во, знизу догори, планомірно покриваючи всю бинтовану поверхню за певною методикою залежно від форми бинто­ваної ділянки та її функції. Кожний подальший тур бинта повинен покривати попередній на 1/2 або 2/3 його ширини. Смужка бинта повинна рівномірно прилягати до бинтова­ної поверхні, не утворюючи складок і випинань, а при накладанні закріплювальної пов’язки не створювати компресій. Тому головку бинта треба розкривати по бинтованій поверхні, не відводячи від неї.

7. Кінець бинта після накладання пов’язки часто закріплюють у тій же ділянці, де закріплено його початок, а іно­ді в іншому місці, так, щоб вузол за розміщенням не відповідав локалізації патологічного вогнища і не завдавав не­ зручностей хворому. Кінець бинта закріплюють в основному трьома способами:

- розрізаний або розірваний кінець бинта обводять навколо бинтованої частини тіла і зав’язують вузлом (так звичайно закріплюють кінці бинта на ділянках невеликого діаметра);

- початок бинта залишають незакритим до кінця на­кладання пов’язки, потім кінець бинта доводять до початку і зав’язують вузлом, іноді кінець бинта фіксують до одного з прилеглих турів;

- кінець бинта можна закріпити підшиванням або при­стібуванням до попередніх ходів шпилькою.

8. Накладена пов’язка повинна відповідати таким ви­могам: міцно утримувати перев’язувальний матеріал і не порушувати кровопостачання, а також (по можливості) ру­хів. Після накладання пов’язки треба звернути увагу на ко­лір шкірних покривів і пульсацію периферичних артерій.

Клейові і косинкові пов’язки

Клейові пов’язки накладають для захисту рани від впливу зовнішнього середовища і вторинного інфікування. їх виготовляють за допомогою клеолу, колодію, липкого пластиру.

Клеолові пов’язки широко застосовують у хірургії. На­кладають їх таким чином: на рану кладуть кілька шарів стерильної марлі, шкіру навколо рани змазують клеолом і чекають, щоб він трохи підсох (випарувався ефір). Потім накладають натягнуту марлеву серветку і щільно притис­кають її до ділянок шкіри, змазаних клеолом, вільні краї відрізають ножицями.

Колодійні пов’язки накладають за допомогою колодію. Колодій є дуже леткою рідиною, що складається з суміші спирту, ефіру і нітроцелюлози. Наклавши на ділянку рани перев’язувальний матеріал, зверху кладуть марлеву серветку, розтягують її по краях і наносять туди колодій. Плівка, що утворюється після випаровування ефіру, щільно фіксує пов’язку. Негативною властивістю колодію є те, що він стя­гує і подразнює шкіру.

Пластирні пов’язки. Для підтримування перев’язу­вального матеріалу застосовують смужки липкого пласти­ру, намотаного на котушки. Внутрішня його поверхня сте­рильна і вкрита спеціальним клейовим розчином. Пе­рев’язувальний матеріал фіксують вузькими смужками ли­пкого пластиру, який накладають паралельно або хрестопо­дібно. Смужки пластиру повинні мати достатню довжину, щоб захоплювати перев’язувальний матеріал і щільно приставати до шкіри. Лейкопластирне витягання застосовують при лікуванні переломів, для зближення країв рани і для накладання оклюзійних пов’язок. Недоліком таких .пов’язок є подразнення шкіри під пластирем, намокання пов’язки внаслідок просочування її виділеннями з рани, гноєм. їх. також не, можна застосовувати на волосистих частинах тіла. Заміна лейкопластирних пов’язок болісна, бо при цьому висмикуються дрібні волосини.

Косинкові пов‘язки накладають за допомогою трикут­ного куска матерії або хустки, складеної кут до кута. У косинці найдовший бік називається основою, протилеж­ний основі кут - верхівкою, інші два кути - кінці. Косин­ ку застосовують для іммобілізуючих пов’язок при ушкодженнях верхніх кінцівок. її підводять під руку, зігнуту в лікті під прямим кутом. Один з довгих кінців косинки проводять над ключицею, а другий - спереду від передпліччя і далі вгору на передпліччя - здорового боку. Ззаду на шиї обидва кінці косинки зв’язують так, щоб рука була зігнута під прямим кутом у ліктьовому суглобі і вільно утримувалася косинкою. Верхівку косинки фіксують спе­реду ліктя шпилькою. Якщо немає бинтів, косинку можна успішно використовувати для накладання пов’язок при різних локалізаціях ран.

Типи бинтових пов’язок

Циркулярну колову пов’язку накладають, закріпивши кінець бинта одним із наведених вище способів, наступни­ми рухами, повністю або майже повністю покривають по­передні. Кінці бинта закріплюють на протилежному від мі­сця ушкодження боці.

Спіральна пов‘язка. Кінець бинта закріплюють зви­чайним способом дистальніше або проксимальніше місця ушкодження. Потім ходи бинта, трохи відхиляючись від циркулярних, ідуть косо (спіралеподібний хід) так, щоб кожний наступний хід покривав попередній на 1/2 або 2/3 його ширини (рис. 20).

 

Рис. 20. Спіральна пов’язка з перегинами

При накладанні висхідної пов’язки кінець бинта закрі­плюють дистальніше ділянки ушкодження і спіралепо­дібними ходами, піднімаючись знизу вгору, поступово по­кривають уражене місце, а кінець бинта закріплюють проксимальніше ушкодження. При покриванні бинтованої пове­рхні в протилежному напрямі (від центра до периферії) із закріпленням кінця бинта в дистальній ділянці утворюється нисхідна спіральна пов’язка. На поверхнях конусоподібної форми, щоб пов’язка щільно прилягала і міцно трималася, роблять перегини (спіральна пов’язка з перегинами). При цьому хід бинта відхиляється під більшим кутом, ніж зви­ чайно, щільно прилягаючи до бинтованої поверхні. Вели­ ким пальцем лівої руки, розміщеним косо, фіксують верх­ ній край бинта, а правою повертають головку бинта навколо осі на 180°, щоб його черевце повернулось до бинтова­ної поверхні. Після цього роблять коловий хід і залежно від крутизни конусоподібної поверхні повторюють повороти після кожного ходу або чергують через певну кількість колових ходів. Слід намагатися робити перегини на одному боці і на одній лінії. Нисхідна пов’язка підтримується краще, проте на кінцівки, особливо при порушеннях крово- і лімфообігу, краще накладати висхідну спіральну пов’язку; Такий вид бинтування рекомендують також при накладанні стискуючої пов’язки.

Повзуча пов’язка. За технікою накладання нагадує по­передню. Кінець бинта закріплюють кількома коловими ходами, а потім внаслідок гвинтоподібного, ходу напрям бинта відхиляють настільки, щоб кожний тур не торкався попередніх. Така пов’язка може бути як висхідною, так і нисхідною. Кінець бинта закріплюють звичайним спосо­бом.

Рис. 21. Хрестоподібна (вісімкоподібна) пов’язка

Хрестоподібна або вісімкоподібна пов’язка. Кінець бинта закріплюють звичайними коловими ходами. Після цього хід бинта спрямовують по діагоналі до другої ділян­ки, де повертають і йдуть упоперек з протилежного боку. Вийшовши на ту ж поверхню, ідуть навскіс, перегинаючи попередній хід, а дійшовши до місця перших циркулярних ходів, роблять півколо впоперек. Усі наступні ходи, чергу­ючись, повторюють попередні (рис. 21).

Черепахоподібна пов’язка, (Розхідна і збіжна). її на­кладають на колінний і ліктьовий суглоби. Для розхідної черепахоподібної пов’язки кінець бинта закріплюють на верхній третині передпліччя (гомілки) або нижній трети­ні плеча (стегна), роблять коловий хід через надколінник або ліктьовий відросток, потім виконують подібні ходи вище і нижче від попереднього. Таким чином, повторю­ючи вісімкоподібні ходи бинта, покривають усю зону суглоба. Кінець бинта закріплюють у тій же ділянці, що й початок(рис. 22)

Рис. 22. Черепахоподібна пов’язка: А) розхідна; Б) збіжна (а - вигляд спереду; б - вигляд ззаду

При накладанні збіжної черепахоподібної пов’язки су­глоб покривають вісімкоподібними ходами, але йдуть від периферії до центру, тобто до надколінника або ліктьового відростка, і тут же закріплюють кінець бинта. Цей вид пов’язки тримається не так міцно, а тому його рідше засто­совують на практиці рис. 22б).

Колосоподібна пов’язка. її накладають на зону плеча так: кінець бинта закріплюють на верхній третині плеча, потім хід бинта спрямовують по передній поверхні грудної клітки до пахової ямки здорового боку і, повернувши на спину, ведуть упоперек по спині паралельно попередньому ходу. Після колового ходу навколо плеча по зовнішній його поверхні бинт ведуть так, щоб він перегинав попередній хід, і знову по передній поверхні грудної клітки, а потім по спині і на плече, поступово просуваючись угору, покрива­ючи всю зону суглобу (рис. 23).

Рис. 23. Колосоподібна пов’язка

Поворотна пов’язка. її накладають на голову і куксу кінцівки. Колові ходи бинта накладають на лобову і потиличну зони голови чи основу кукси. У сагітальній площині роблять перегини і спрямовують хід бинта косо ‘ так, щоб на бічній поверхні він міг покрити коловий хід на 1/2 його ширини. Дійшовши до протилежного місця пере­гину боку, роблять другий перегин, після чого коловим хо­дом закріплюють попередній хід, знову роблять перегин і, йдучи косо, покривають бічний хід на 1/2 ширини бинта. Перед коловим ходом роблять перегин, потім закінчують коловим закріплювальним ходом. Чергуючи зворотні ходи з коловими, поступово покривають усю опуклу частину голови або кукси (рис. 24).

Рис. 24. Поворотна пов’язка

Пращоподібні пов’язки. Пращею називають кусок ма-рлі з розрізаними кінцями. Середню частину пращі засто­совують для закриття ушкоджених ділянок тіла, кінці при цьому перехрещують і зав’язують. Пращоподібну пов’язку накладають на ніс, підборіддя, на ділянку нижньої щелепи і голови.

Для накладання пов’язок на промежину користуються Т-подібною пов’язкою. Для цього потрібно два куски марлі або два відрізки широкого бинта зшити у вигляді букви Т. Горизонтальну частину пов’язки закріплюють навколо по­яса, а вертикальну ведуть через промежину й укріплюють до горизонтальної, зробивши перед тим спереду отвір або розріз для вільного сечовипускання.

Пов’язки на голову

При незначних ушкодженнях голови накладають пра­щоподібну, колодійну або колову пов’язки. Накладаючи колодійні або клеолові пов’язки на волосисту частину го­лови, волосся в ділянці пов’язки слід старанно виголити.

Проста пов’язка голови (шапочка) є поворотною пов’язкою, що покриває все склепіння черепа (рис. 25).

Рис. 25. Проста пов’язка голови ("шапочка")

 

Спочатку роблять два циркулярних ходи навколо голови через ділянку лоба і потилиці, потім бинт пере­гинають спереду і ззаду, прикриваючи бокові поверхні голови, і закріплюють коловими ходами. Після цього знову повторюють два скісних поворотних ходи і, за­кріплюючи їх коловими, поступово покривають бокові поверхні склепіння черепа. Пов’язку закінчують коло­вим ходом бинта і закріплюють. Така пов’язка нещільна і легко збивається, тому її застосовують рідко.

Шапку Гіппократа накладають за допомогою двоголовкового бинта або двох окремих бинтів (рис. 26).

Рис. 26. Шапка Гіппократа

Для цього, одну головку беруть однією рукою, а другу - іншою, вільну частину бинта між двома го­ловками укладають на потиличний горбок. Обидва бинти накладають назустріч один одному, захоплюю­чи лобові горбки, і посередині лоба перехрещують. Головкою бинта, яку тримають у правій руці, роблять колові ходи, увесь час закріплюючи інший бинт, який тримають у лівій руці і роблять ним зворотні оберти. При цьому кожен зворотний оберт бинта повинен покривати попередній на 1/2 або 2/3 його частини доти, поки опуклість черепа не закриється повніс­тю. Ця пов’язка міцніше тримається на голові, ніж проста пов’язка.

Накладаючи пов’язку "чепець", беруть кусок бинта завдовжки 60-80 см, кладуть серединою на тім’я, кінці опускають попереду вух донизу, утримуючи їх натягну­тими. Перший горизонтальний хід роблять навколо го­лови, потім бинт обертають навколо пов’язки і ведуть навскіс, прикриваючи потилицю, далі обертають з дру­гого боку зав’язки і прикривають ділянку лоба.

Рис. 27. Пов’язка "чепець"

 

Повторюючи описані ходи, закривають усе склепіння черепа. Пов’язку закінчують циркулярним ходом, зав’язуючи бинт спереду або прикріплюючи до вертикальної стрічки, кінці якої зав’язують під підборіддям (рис. 27).

Пов’язка на одне око. Бинтуючи праве око, пов’язку ведуть зліва направо, бинтуючи ліве - справа наліво. Спо­чатку роблять циркулярні ходи навколо голови, потім бин­ти ведуть навскіс назад на потилицю, потім під вухом і навскіс угору, закриваючи хворе око. Повторюють коло­вий, а потім скісний ходи, закриваючи повністю ділянку ушкодженого ока (рис. 28, 29).

 

Рис. 28. Пов’язка на праве око

Рис. 29. Пов’язка на ліве око

 

Рис. 30. Пов’язка на обидва ока

Пов’язку на обидва ока починають циркулярним хо­дом навколо голови, потім бинт ззаду спускають униз, ведуть під правим вухом і далі знизу вгору, закриваю­чи праве око. Потім бинт ве­дуть навколо потиличної ді­лянки і скісно згори вниз, за­криваючи ліве око. Так, чер­гуючи скісні ходи бинта, на­кладають пов’язку на обидва ока. Закріплюють її горизон­тальними ходами навколо голови (рис. 30). Для пов’язки на обидва вуха застосовують так звану неаполі­танську пов’язку. Після накладан­ня колових ходів навколо голови з хворого боку бинтують так, щоб кожний наступний хід розміщува­вся нижче від попереднього, по­ступово прикриваючи ділянку ву­ха і соскоподібного відростка. За­кінчують пов’язку коловими хо­дами (рис. 31).

Рис. 31. Пов’язка на вухо

Пов’язку вуздечко" застосовують при ураженнях і переломах нижньої щелепи, а також після вправлення її вивиху. Накладають два колових горизонтальних ходи на­вколо голови, потім на потилиці бинт ведуть навскіс на бо­кову поверхню шиї і під нижню щелепу, охоплюючи її, і спрямовують бинт поперед лівого вуха на тім’я. Наклада­ють невелику кількість вертикальних ходів, після чого бинт ведуть з підборіддя по другому боці шиї навскіс на потили­цю і коловими ходами закріплюють попередні ходи. При потребі знову повторюють вертикальні й горизонтальні ходи у вказаному порядку (рис. 32).

Рис. 32. Пов’язка "вуздечко"

Пов’язки на шию

При бинтуванні верхньої частини шиї застосовують хрестоподібну пов’язку потилиці, чергуючи її ходи з коло­вими. Під час бинтування нижньої частини або всієї шиї роблять колові ходи, доповнюючи їх ходами вісімкоподібної пов’язки потилиці, або хрестоподібної пов’язки спини, що йдуть через підпахову ділянку. Пов’язка не повинна стискувати шиї. Вісімкоподібну пов’язку на потилицю і задню частину шиї накладають у такій послідовності: ро­блять два ходи назад лівим ходом скісно вниз на шию, об­ходять її справа й спереду і переходять заднім боком шиї на голову. Далі бинт ведуть над лівим вухом навскіс униз на потилицю, потім навколо шиї і скісно вгору на голову. Піс­ля цього чергують попередній і останній хід бинта. Пов’язки закріплюють навколо голови (див. рис. 21).

Пов’язки на грудну клітку

Спіральна пов’язка. Для цього беруть кусок бинта до­вжиною близько 1,5-2,0 м, його середину кладуть на одне з надпліч, кінець бинта закріплюють коловим ходом у ниж­ніх відділах грудної клітки. Висхідною спіральною пов’язкою покривають усю грудну клітку до пахових ямок, кінець закріплюють коловим ходом, а кінці бинта, що віль­но звисають, перекидають через друге надпліччя і зв’язують вузлом (рис. 33).

Рис. 33. Спіральна пов’язка на грудну клітку

Хрестоподібна або вісімкоподібна пов’язка. Розрізня­ють два види таких пов’язок: хрестоподібні пов’язки з го­ризонтальним розміщенням ходів бинта і хрестоподібні пов’язки з вертикальним розміщенням ходів бинта. Хрес­топодібну пов’язку з горизонтальним розміщенням ходів бинта накладають так: закріпивши кінець бинта коловим ходом на грудній клітці і вивівши бинт з підпахової ямки, його спрямовують косо в одну з надключичних зон, а по­тім, перевівши на спину, ведуть горизонтально в другу над­ключичну зону і роблять косий хід на грудях, перегинаючи попередній. Усі ходи, чергуючи, повторюють кілька разів, кінець закріплюють коловим ходом Таку пов’язку можна накладати і на спину. При цьому горизонтальні ходи роз­міщують на грудній клітці спереду, а хрестоподібні - ззаду.

При накладанні хрестоподібної пов’язки на грудну клітку з вертикальними ходами після переходу косого ходу бинта через надпліччя хід бинта по спині роблять не горизонтально, а вертикально (з надключичної зони в підпахвову зону цього ж боку), після чого ходи бинта повторюють, як і при накладанні попередньої пов’язки. Так можна на­класти пов’язку і на спину, вертикальні ходи при цьому йдуть по передній поверхні грудної клітки.

Пов’язка на молочні залози. Кінець бинта закріплюють на грудній клітці нижче від основи молочних залоз. Почи­наючи з пахової лінії хворого боку, хід бинта спрямовують косо вгору, одночасно ніби піднімаючи молочну залозу вгору і назовні. Далі бинт ведуть через надключичну зону другого боку, а потім косим ходом по спині, повертаючись у пахову ямку хворого боку, ведуть косо по зовнішній по­верхні грудної клітки, обхоплюючи і піднімаючи молочну залозу досередини і вгору. Чергуючи ходи бинта і піднімаючись поступово вгору, накладають пов’язку на молочну залозу (рис. 34, 35).

Наведемо інший спосіб накладання такої пов’язки. Пі­сля закріплення кінця бинта під основою молочних залоз перший тур ведуть так само, як і при попередньому спосо­бі, або бинт із зони здорового надпліччя повертають і ведуть не по спині, а в підпахвову ямку здорового боку. Вийшовши з неї на передню поверхню, знову повертають на це надпліччя, потім ведуть бинт косо по спині в пахвову ямку хворого боку. Поступово піднімаючись угору, покри­вають усю молочну залозу. Іноді, якщо потрібно, чергуючи ходи бинтів, поступово покривають одночасно праву і ліву молочні залози (рис. 36).

 

Рис. 34. Пов’язка на праву молочну залозу

Рис. 35. Пов’язка на ліву молочну зало­зу

Рис. 36. Пов’язка на дві молочні залози

 

Пов’язку Дезо використовують для іммобілізації клю­чиці і плечового пояса. У підпахвову ямку хворого боку кладуть валик з м’якої тканини товщиною 5 см. Коловими ходами, що проходять через нижню третину плеча, прибин­товують плече до тулуба, а передпліччя згинають у ліктьо­вому суглобі, під прямим кутом і руку приводять до груд-; ної клітки. Після цього від пахвової ямки здорового боку хід бинта спрямовують до надпліччя хворого, переходять через надпліччя назад і опускають униз по задній поверхні

плеча, обхоплюючи лікоть зни­зу. Потім бинт ведуть навскіс по спині на хворе надпліччя, пове­ртають униз спереду плеча, об­хоплюючи лікоть знизу, і після поперечного ходу через спину всі ходи повторюють спочатку (рис. 37).

Рис. 37. Пов’язка Дезо

Оклюзійну (герметичну) пов’язку накладають при про­никаючих пораненнях грудної клітки для ліквідації відкритого пневмотораксу і переведення його у закритий. На рану, дотримуючись по­слідовності накладають 1-2 серветки або 3-4 шари бинта; потім поверх цього - прогумовану обгортку від індивідуа­льного перев’язувального пакета, поліетиленову плівку, тощо, тобто тканину, яка не пропускає повітря (краї цієї пов’язки повинні виступати на 3-4 см від країв первинної пов’язки); потім зверху ватно-марлеву подушечку або вату, що фіксується на грудній клітці бинтовою пов’язкою.