РОЗВИТОК ПРИЙОМІВ НАВЧАННЯ ПИСЬМА

Розвиток методики каліграфії|краснопису| тісним чином пов'язаний з історією писемності, на виникнення якої, у свою чергу|своєю чергою|, зробили вплив етапи розвитку суспільства|товариства|, зростаючі потреби людей в спілкуванні, досягнення науково-технічного і культурного прогресу людства, що різко вплинули на відбір знарядь, матеріалів і способів письма [3, с.3].

Слід зауважити, що навчання каліграфічного і грамотного письма – надзвичайно складна педагогічна проблема, і без глибокого знання історії й наукових здобутків попередніх поколінь неможливо рухатися далі в її вирішенні.

Історія вітчизняної методики навчання|вчення| письма пройшла|минула,спливла| всі етапи: від словесного до буквеного.

Перегортаючи сторінки історії доцільно згадати той факт, що до 1917 року в Україні, як і на всій території Російської імперії дозвіл на початкове навчання дітей отримувала тільки та людина, яка на спеціальному іспиті демонструвала блискучі знання не менше чотирьох методів навчання письма і глибоку обізнаність в походженні і розвитку писемності.

До 1917 року в Україні існувало три методи навчання письма, які визначалися за принципом поєднання грамоти, читання і власне письма.

Перший – старовинний – був відомим ще в Київській Русі. За старовинним методом навчати дітей письма починають після повного оволодіння ними читання друкованого тексту. Спочатку писали усі літери алфавіту і тільки потім переходили до слів і фраз. Метод був незручним тим, що діти бездумно списували незнайомі букви-символи, адже читати писемні літери вони не вміли.

Навчання|вчення| письму за цим методом було дуже складним, застосовувався в основному метод механічних вправ, переписування. Декілька місяців учні переписували одні і ті ж букви|літери| в алфавітному порядку, потім склади, далі слова|речення|, часто не уміючи прочитати написаного. При такому навчанні|вченні| письму не враховувалися ні графічні труднощі письмового алфавіту, ні труднощі в оволодіння грамотою.

Другий – новий метод, запроваджений у ХІХ ст., полягає у тому, що уроки письма поєднуються з уроками читання до повного засвоєння алфавіту. Коли ж діти вже можуть прочитати і написати кожне слово чи речення, уроки читання і письма роз’єднуються.

Популяризатором цієї ідеї був К. Ушинський. Ця система навчання, у порівнянні з попередньою має значні переваги. Деяким дітям, без вагання, легше оволодіти читанням за допомогою письма, хоч досвід засвідчує, що далеко не всім. З іншого боку, у системі є істотні недоліки:

1) діти не встигають засвоїти необхідні навички написання літер, бо їх відразу змушують поєднувати ці літери у слова, що негативно позначається на формуванні почерку;

2) акцентування уваги на зображенні ще не зовсім засвоєних букв і не вироблене уміння читати цілими словами ведуть до появи великої кількості помилок на письмі або до чисто автоматичного, бездумного списування слів, що закладає основу безграмотності.

Зважаючи на неоднозначне ставлення педагогічних кіл до нової системи Міністерство народної освіти Російської імперії схвально ставилося до пошуку нових способів навчання письма.

Авторитетний російський вчений, професор Ф. Греков на початку ХХ ст., створює цілісну, дуже ефективну методику навчання дітей грамотного і каліграфічного письма, яка поєднувала позитивні риси обох попередніх систем. Навчання за цією методикою давало змогу практично усім дітям легко й успішно опановувати провідні загально навчаючі навички – вміння читати, писати, логічно мислити.

За даною системою починали писати слова у ІІ півріччі після завершення вивчення азбуки. Протягом першого півріччя учні виконували спеціальні вправи для розвитку руки та окоміру (малювання і зображення елементів букв), відпрацьовували написання літер. У цей час навчання читанню велося паралельно за друкованим і за писаним шрифтами. Коли діти розпочинали писати слова, натренована рука легко і красиво виводила добре відомі літери.

Процес письма викликав у дітей позитивні емоції, естетичне задоволення. Запис літер відбувався автоматично, учень не зосереджував зусиль на пригадуванні їх елементів, тому вся увага концентрувалася на грамотності.

Рівень грамотності зростав також через те, що до початку письма діти вже читали цілими словами. Праці Ф. Грекова були опубліковані у складний період – 1908-1911 рр., тому до 1917 року система не встигла набути поширення.

З|із| розвитком історії людства у системі навчання|вчення| письму набувають поширення такі методи (або способи), що історично склалися, як копіювальний, лінійний, ритмічний, генетичний та метод Карстера. У різні роки перевага віддавалася якому-небудь одному з них.

Він практично не застосовувався в школах, бо потребував занадто багато додаткової роботи від учителя, але дуже ефективно використовувався домашніми вчителями і гувернерами під час індивідуального навчання.

Поряд з позитивними наслідками, за невмілого впровадження (а саме: якщо дитину примушували тільки обводити літери, не даючи її можливість писати самостійно) можна отримати й негативні наслідки: у дитини сформується повільний, нетвердий почерк.

Завдання цього методу – допомогти дітям сформувати навички витримування однакової ширини і висоти літер, однакової відстані між ними, однакового напряму букв і рядків. Поступово діти переходять писати у зошити, в яких немає похилих ліній, потім горизонтальних, зменшується відстань між лініями і розмір літер доводиться до оптимального. Зрештою залишають тільки нижню лінію. На завершення дитина пише на

чистому аркуші – так зване безлінійне письмо.

безвідривного письма.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Фридрих И. Из истории письма. – М., 1962.
2. Безруких М.М., Хохлова Т.Е. Как писать буквы. – М., 1993. –

48 с.
3. Желтовская Л.Я., Соколова Е.Н. Формирование каллиграфических

навыков у младших школьников. – М.: Просвещение, 1987. – 124 с.

4. Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української

мови в 1-4 класах. К.:Рад.шк., 1991.-110 с.