IV. Шлюб і подружнє життя.

Приречені на кохання

I. Місто 2015 року.

Ось із поверхні землі підіймаються у повітря а то знову опускаються на землю літаючі автомобілі: тут є і аероавтомобілі, двигуни яких наче в літака і займають 2/3 такого автомобіля; також тут є й левітаційні автомобілі – варто лише під’єднати левітаційне приладдя до звичайного автомобіля і тепер він може літати; навіть до звичайного надводного корабля якщо під’єднати таке приладдя, він стає літаючим; а то й будинок може бути літаючим. Автомобілі вистроєні у кілька надземних “поверхів” – для того щоб було місце для усього такого найрізноманітнішого транспорту і вони не стикалися одне з одним – перелітають з одного рівня на інший і все.

Також крім транспорту у місті 2015-го року є й багато чого іншого цікавого. Тепер, коли людство ввійшло у третє тисячоліття, уже багато із різних хвороб та захворювань, які у минулому столітті були невиліковними, тепер уже не є проблемою і від усього та з будь-якої ситуації можна знайти вихід. А іще розробляється засіб проти старіння – згодом люди зможуть доживати до трьохсот а то і більше років, але смерті нам таки не позбавитися. А щодо дітей із пробірки – тепер не обов’язково народжувати самій, а можна просто звернутися до одного із закладів по клонуванню чи іншої якої подібної установи і вони зроблять за вас усе самі – неприродними шляхами виводять дітей на світ.

Ця історія йтиметься про жителя одного маленького американського містечка, яке розташоване неподалік від центру одного штату – Нью-Йорк. Населення цього містечка сягає всього-на-всього 35.000 чоловік. Цього чоловіка звуть Майкл. Ось щойно він вийшов із дому для чергових пошуків своєї майбутньої дружини – другої дружини. Річ у тім що його перша жінка вмерла під час пологів – були досить складні пологи і її життя перервалося, проте дитина залишилася в нього, також разом придумали для їхньої спільної доньки ім’я – Сідні. І тепер, коли він залишився разом із нею, він захотів знайти їй іншу «маму», щоб не було їй сумно, а чи самотньо – постійно запитувала, чому у неї немає мами і де вона.

 

II. Історія зустрічі.

Літо. Спека. Температура повітря сягає +40°С. Ось Майкл вийшов прогулятися – пройтися своїм містом, пошукати когось для знайомства. Також він думав над одним питанням – зробити своїй донці Сідні радість і купити їй щось на її День народження. Ось він щойно зайшов у один із супермаркетів, тут таких магазинів повно – вистроєні в ряд навпроти житлових будинків або ж розміщенні у них – як де на якій вулиці. Зайшовши всередину, поряд із входом Майкл побачив двох хлопчиків, які намагалися освоїти один гральний автомат. І Майкл вирішив допомогти.

– Як ця штука вмикається? – спитав один хлопчик у іншого – свого товариша.

– Ось, береш ось цю річ, – пояснює дітям Майкл, беручи в руки гральний пістолет, – і стріляєш по всьому, що рухається на екрані.

– Тю! То це гра для немовлят. – Сказав він і хлопчики попрямували до виходу.

Майкл пішов далі, він піднявся на другий поверх, де продається найрізноманітніша оргтехніка та багато чого іншого цифрового, тут він набачив щось досить цікаве як на його думку, що повинно було б сподобатися його донці. Тож він вирішив придбати для неї один віртуальний кібернетичний пристрій – він працює разом із кібер-рукавичкою та шоломом, яких варто лише зодягнути за чим вмикається віртуальний простір. Найрізноманітніші програми є у пам’яті цього пристрою: за допомогою нього можна вчити уроки (за якихось десять-п’ятнадцять секунд у пам’ять людини може ввійти увесь «Гамлет» Вільяма Шекспіра), грати комп’ютерні ігри, навіть самому власноруч створювати свої власні ігри – заповнити вільний простір багато чим цікавим, своїм власним – що фантазія вам дозволяє.

Потім Майкл піднімається на третій поверх, де продається одяг та взуття. Купує щось для Сідні і для себе також. Ось він приміряє нове взуття, воно таке ж незвичайне як і інші речі, що є у цьому супермаркеті. Варто лише взути такі кросівки а зашнуровуються вони самі, зашнуровувати вручну не варто і гаяти на це час не потрібно, ось так взяли і зашнурувалися – автоматично. Також надів і незвичайного костюма – безрозмірного, варто лише його одягнути як на розмір свого нового власника він налаштовується автоматично – підходить для будь-кого. Також він незвичайний тим, що за допомогою нього можна літати а також він має у собі можливість висушуватися – теж автоматично. Усе це він купує і йде із пакунками на вихід.

На виході Майкла з пильністю в очах зустрічають одні досить непривітні люди. Здається це якісь хлопці приблизно його ж віку. Вони якраз заглядали у той ігровий автомат “для немовлят” як тут помітили Майкла. Здається що хтось із них впізнав у ньому когось і давай до нього лізти з певними претензіями.

– То це ти переміг мене у новій грі під назвою «Врятуй світ»? Я тобі покажу де раки зимують.

– Ну і де вони зимують? – Спитав з цікавістю Майкл а після паузи продовжив. – Хлопці, я не знаю у чому річ, здається що ви мене з кимсь переплутали.

– Авжеж! Переплутали. Звісно ж. Ще б чого. – Заперечив той. – Цього не переплутаєш адже ми тебе добре запам’ятали – твою пику.

– Так усе ж можливе на лініях зв’язку, – почав пояснювати Майкл, – можливо хтось використав моє фото.

– Ні. – Знову заперечив той, здається головний цієї компанії. – Ти нас так просто не проведеш…

– Не знаю про що ви говорите, хлопці, але мені, здається, потрібно уже йти. Я йду. – Повідомив їм Майкл а сам попрямував на вихід, не чекаючи від них нічого.

– Гей! Гей! Ти куди?! Стривай!!! – І давай наздоганяти Майкла.

Майкл вибіг на дорогу а коли побачив що за ним женуться став чимдуж тікати. У себе на шляху він побачив маленьку дівчинку десь віку Сідні і вирішив що та зможе йому допомогти. Вона в цей час каталася на своєму левітаційному скейті, котрий може літати на висоті від десяти сантиметрів над поверхнею (чи то над сушею, чи то над водою), і Майкл попросив у неї її скейта на певний час і та йому не відмовила – виручила в тяжку хвилину. Добра дитина.

Тоді Майкл, подякувавши, стає на скейт і мчить далі. Тут потрібно як і на звичайному скейті трішки перебирати ногами, зате летиш у повітрі. Коли він летить, він бачить, ось на його шляху басейн, він не став його минати – летить і через нього, хоче пролетіти. Але цей скейт по інерції зупиняється, бо ногою нема від чого відштовхуватися. Хлопці його наздоганяють а йому потрібно щось робити. Він починає гребти руками до берега але відстань велика, проте всього три метри лишається, коли він гребе. Коли його наздогнали, ось біля берега басейну голова шайки дістає свого скейта і перш ніж полетіти за Майклом демонструє його йому.

– Ну ось ми знову і зустрілися. – Каже той. – Що? Не очікував? На твій жаль, у тебе скейт не енергетичний – він може літати над сушею, також і над водою, проте над водою тобі не вистачає енергії щоб летіти – він не літає над водою. А мій скейт енергетичний, він літає всюди – і над сушею, і над водою, і на великій висоті десь у горах… Ось, поглянь. – Тоді він бере свого енергетичного скейта, стає на нього і направляється в сторону Майкла, а він у свою чергу далі гребе – намагається дістатися берега. Але марно – стрибає в воду. Хлопці зі сміхом покидають його.

– Не енергетичний, так не енергетичний. – Сказав Майкл, вилазивши із води.

– Ваш одяг вологий на сто відсотків. – Щойно вийшов сигнал із одягу Майкла.

– Знаю. – Сказав на те Майкл.

– Ваш одяг вологий на 75%... 50%... 25%... . Ваш одяг сухий. – Ось всього за якихось десять секунд новопридбаний костюм Майкла став геть сухим (“кондиціонер”).

– Дякую. – Сказав Майкл своєму костюмові.

Шкода, що Майкл не здогадався скористатися левітаційною системою свого костюма, міг би з легкістю та без проблем уникнути тих хуліганів-бандитів чи як їх там. Проте він іще цю систему не освоїв. На щастя, товари у магазині герметично упаковують, тому усе придбане ним у магазині-супермаркеті було сухим. Майкл не забув віддати скейт дівчинці, у котрої його позичив. Він відніс його їй а коли приніс щоб подякувати то побачив у неї уже нового скейта – енергетичного.

– Дякую тобі за твою допомогу, без тебе мені нічого б не вдалося вдіяти. – Подякував Майкл дівчинці. – Ось, тримай.

– Ні, дякую, – заперечила вона, – у мене є інший. Мій новий скейт енергетичний – він може літати і над землею…

– … І над водою. – Продовжив Майкл. – Знаю. Дякую ще раз.

Майкл вдячний за скейта попрямував далі. Ось він йде, думаючи про майбутнє, готується до Дня народження своєї доньки Сідні. Йде, думаючи, і якось йому на очі потрапляє одна досить чудової вроди жінка, також хорошого складу своєї душі – по її щирим очам можна було це помітити та розрізнити. Тож він вирішив піти за нею слідом – проте не для знайомства, а для того щоб вислідити куди вона йде – можливо вдасться дізнатися місце її проживання? Річ у тім що Майкл трішки сором’язливий. Він іде за нею. Майкл побачив, куди зайшла та жінка – в один будинок, що був за кілька вулиць по шляху. Він зайшов за нею, навіть на той самий поверх піднявся разом із нею і побачив у які двері якої квартири вона заходить. Але туди, звісно ж, піти за нею не посмів, але адресу запам’ятав, зійшов на перший поверх і вийшов – “виміряв” місцезнаходження вікон її квартири, можливо тоді щось подумає.

Майкл попрямував додому, щоб перш ніж знайомитися, продовжувати стосунки та, можливо, одружуватися з новою жінкою, захотів порадитися зі своєю донькою – у всьому він радиться з нею.

– Сідні! Ти де? – Спитав Майкл по всьому домі, коли прийшов, наперед заховавши від неї подарунок що приніс тому що іще рано як для подарунків.

– Я тут! – Вигукнула Сідні десь зі схід, спускаючись до нього.

– Як справи у школі? Якими оцінками ти мене порадуєш на цей раз? – Поцікавився її шкільними справами її тато.

– Яка школа? Які оцінки? Сьогодні ж субота – вихідний день. – Відповіла йому донька. – Ти що, з місяця прилетів?

– Ні, не з місяця. – Заперечив їй Майкл. – Слухай, що я тут подумав і вирішив. Здається, я знайшов ту кого шукав – маму для тебе, якої тобі так не вистачає…

– Де? На місяці? – Перервала його Сідні.

– Ні, не на місяці. – Знову заперечив їй Майкл. – То ти не проти?

– Звісно що ні, тату, навпаки – я буду дуже рада цьому. – Погодилася з батьком Сідні. – То коли ти її приведеш? – З нетерпінням поцікавилася його донька.

– Не знаю, я тільки її зустрів. – Повідомив Майкл. – Якщо хочеш, можливо сьогодні?

– Ну, давай. – Погодилася Сідні.

– Я йду. – Відповів на останок Майкл і пішов по свою долю.

Майкл вийшов на вулицю і попрямував на пошуки свого щастя. Він пішов тією ж дорогою, якою йшов за нею, підійшов до її дому і поглянув вгору – до її вікна. У нього був новопридбаний костюм і здається він його уже трішки освоїв. Ввімкнув левітаційний режим, піднявся на необхідну висоту – прямо до вікна квартири тієї жінки яку зустрів нещодавно. А для того щоб вона його не помітила, ввійшов у режим невидимості – просвітляється як саме повітря. У цей час він побачив через вікно як у кімнату зайшла його обраниця. Як не дивно але вона якраз захотіла переодягтися. За цим спостерігав Майкл. Вона якраз дійшла до половини такої “процедури” і через це у Майкла почало шалено бити серце на що система невидимості у нього почала видавати його – це на всяк випадок, якщо із серцем щось не так, то щоб хтось це міг помітити і допомогти. Ну ось, жінка, за якою спостерігає Майкл, стоїть напівроздягнена і дивиться у вікно прямо у очі Майклу. Він цей її прямий погляд помічає і щось починає тривожитися, вдає ніби у левітаційному режимі щось негаразд, починає падати, як ніби ця система йому відмовила. Ось він приліг на асфальті у вигляді морської зірочки і лежить, думаючи що вона прийде йому на допомогу. Як не дивно але прийшла. І відразу до нього, лежачого як ніби без свідомості на узбіччі.

– Що з Вами? З Вами все гаразд? – Спитала стривожено жінка у лежачого на тротуарі чоловіка. – Ви живі? Агов.

Майкл не відповідав, вдавав вигляд ніби мертвий.

– Будь-ласка, не вмирайте, підводьтеся! – Попросила з тривогою у серці. – Допоможіть, хто-небудь, допоможіть. – Вона навіть виміряла у нього пульс, чи він живий. Живий. – Підведіться якщо можете.

– Не можу, – заговорив Майкл, – Ви наді мною.

– О, так, звісно. – Вона підвелася і відійшла від нього трішечки в сторону. – Ви живі? Слава Богу.

– Навіки слава Богу. – Привітався по-християнськи Майкл із нею і потрохи підвівся на ноги. – Дозвольте Ваше ім’я, я Вас не знаю – ім’я добродійки яка вирішила мені допомогти.

– Мелані. – Повідомила жінка.

– Яке гарне ім’я. – Погодився Майкл. – А мене Майкл. От і познайомились.

Тепер, коли вони познайомилися, вони стали друзями. Спочатку ніби знайомі а згодом і справжні друзі. Майкл запропонував Мелані зайти до нього додому, іще спочатку розповів що він не один – у нього є донька і у неї День народження в цей день, що хоче зробити їй приємне та принести радість донці і чи не могла б вона вручити подарунок разом із ним. Вона не заперечила – була згідна на його пропозицію.

Майкл і Мелані пішли разом додому – до дому в якому ось уже понад десять років проживають Майкл а також його єдина донька Сідні. Удома Майкл познайомив свою доньку із своєю обраницею. Вона була досить рада такій зустрічі і сказала на те, коли вони разом (Майкл та Мелані) вручили їй подарунки: “Тату, якщо у мене тепер буде мама то це найкращий подарунок від тебе для мене”.

 

III. Віртуальна реальність 2245 – «Врятуй світ»

Ось Сідні ввімкнула кіберпристрій що подарував їй тато. Надівши кібершолом та рукавичку й ввімкнувши кібергру, вона з’являється у віртуальному просторі. Спочатку вона з’являється начебто у воді й відразу ж пливе нагору. Це був басейн. Визирнувши з води, Сідні оглянулась і побачила навколо свіжо викошений газон і кілька будинків поряд.

– Допоможіть. – Почулося звідкись, ніби зі сторони одного із будинків, що стояли поряд. – Допоможіть, будь-ласка. – Це був дитячий голос, маленької дівчинки.

Сідні вийшла із цього басейну в якому була і попрямувала на слух слідом туди де лунав цей голос. Зайшла у один будинок, оглянула його із середини. Вона побачила якусь голограму. Це був давній музичний інструмент – грамофон. Із нього звучала музика. Сідні підійшла до нього і доторкнулася до цієї голограми. Відразу голограма змінила свій вид – на місці грамофону показалася якась газета. На ній були останні новини цього світу, як прочитала Сідні. Ось дещо з цієї газети: «По планеті Земля ходить новий вірус – нова “Чума” заволоділа планетою. Вмирають люди, багато людських життів забирає цей невиліковний вірус. Проте лише природно захищені люди можуть не боятися. Також люди ходять в масках, щоб застерегти себе від вірусу. У центральному комп’ютері під назвою “Комп’ютерна мама”, де розвиваються людські діти, щоб і туди цей страшний вірус не проник, припинено множення. … . ~.~.2245р.»

– Допоможіть! – Почулося знову, ніби з іншого будинку.

Сідні вийшла звідси і попрямувала до сусіднього будинку, можливо на цей раз не помилиться домом.

Ось вона зайшла в інший дім і побачила всередині нього якусь комп’ютерну систему з кристалами і великий екран попереду в центрі залу. А на екрані червоно-помаранчевого відтінку була червона цятка. Сідні підійшла і торкнулася неї. В цей же час на екрані видалося кілька подій – відео-сюжети тих новин, які щойно Сідні прочитала в тій газеті-голограмі іншого будинку. Сюжети скінчилися.

– Привіт, Сідні. – Привіталася із Сідні на ім’я комп’ютерна система. Тепер це був не голос маленької дівчинки як раніше, а говорив дорослим жіночим голосом центральний комп’ютер.

– Привіт. Як Ви знаєте моє ім’я? – Спитала здивовано Сідні.

– У мою центральну пам’ять записане твоє ім’я. – Повідомив комп’ютер. – Тебе покликано ось з чим: Врятуй світ. Лише ти можеш мені допомогти. Під моєю опікою залишилося двоє уже майже дорослих дітей – вони остання пара на Землі. І я би хотіла попросити у тебе звести їх, щоб вони могли продовжити людський рід на Землі. Зараз вони не спілкуються між собою – постійно грають у комп’ютерні ігри. Чи ти зможеш мені допомогти? – Попросила Комп’ютерна мама.

– Я зроблю усе необхідне, що зможу… – Погодилась Сідні.

– Дякую тобі. І я буду дуже вдячна тобі, коли ти приведеш їх до мене.

Тоді Сідні попрямувала до виходу. Перше, що вона побачила – це двох гігантських роботів з обох кінців міста майбутнього. Вони прямували одне одному назустріч по головній дорозі міста. І перше, що вона зробила, що спало їй на думку – це піти в одну сторону, звідки йшов один із таких роботів, гадаючи що там є місце управління ними. І вона не помилилася в цьому. Увійшовши в один будиночок, що був на старті шляху одного робота, Сідні побачила одного юнака, який був у кібершоломі під процесом гри. Сідні захотіла припинити гру – дістатися до пульту управління, але у неї не вийшла – спрацювало силове поле навколо. Тоді Сідні щось придумала – тут було іще одне місце для управління, до якого був вільний вхід. Тож вона входить у їхню гру – в управління третім роботом. Тепер її робот наздоганяє роботи цих дітей. Коли бачить, ось ці два роботи уже почали стрілянину між собою, стріляють і у них закінчуються зброє-припаси, а втрутившись у стрілянину коли вона уже скінчилась або тільки закінчувалась, цим тільки здивувала підлітків – своєю появою, адже їх було тільки двоє на всій Землі. Ось гра скінчилась, силове поле вимкнулось.

– Ти хто? – Спитав здивовано юнак, коли побачив поряд себе Сідні.

Сідні усе йому пояснила. Вони разом із нею пішли по іншу з них. Відшукавши її у іншій стороні міста, якось знайшли спільну мову. Сідні привела їх до їхньої “Комп’ютерної мами”. Вона подякувала Сідні за послугу – за те що врятувала людство від зникнення. Тепер вони грали не лише комп’ютерні ігри, але й реальні. Біля басейну, з якого раніше виходила Сідні, ці діти грали між собою гру в м’яч. Ну а центральний комп’ютер, Комп’ютерна мама дітей, попросила її вимкнути – дістати ті кристали, які були поряд, що давали енергію комп’ютеру, мовляв, тепер місію виконано. Сідні виконала її прохання і тепер… гра «Врятуй світ» скінчилася.

 

IV. Шлюб і подружнє життя.

На початку Мелані час від часу заходила до Майкла та Сідні до них в гості – були друзями. Згодом від такої зустрічі і надалі вони стали ближчими одне одному і тоді… Майкл запропонував їй свою руку і серце. Вона була згідна на шлюб, адже і спочатку вона про це думала, адже також сама.

Тепер, коли Майкл, Сідні і Мелані разом, вони разом після шлюбу відправилися на медовий місяць на Гавайські острови. Там вони проводили досить цікаво свій відпочинок. На Гавайях вони грали разом кіберігри – по комп’ютерному пристрою який щойно вони разом подарували для Сідні – Сідні не заперечувала а навпаки була досить рада цьому, що разом пограють.

Ось Сідні ввімкнула кіберпристрій для своїх батьків, а сама кудись вийшла. У цьому пристрої було три рукавички та три шоломи та декілька програм з найрізноманітнішими іграми та системами для такого пристрою – спочатку було по одній такій речі а потім Майкл вирішив докупити, що так не вистачало для їхніх спільних ігор. У новій грі під назвою, як не дивно, «Врятуй світ» вони разом керували двома роботами-гігантами а пізніше під’єдналася і Сідні. З двох сторін міста 2245-го року, що зображений у цій грі у віртуальному просторі, рухалися ці роботи одне одному назустріч. Ось вони уже дійшли одне до одного і почали стрілянину одне по одному. Ось уже і збройні запаси закінчуються як тут у гру входить і Сідні, перехоплює ініціативу і перестрілює їх й перемагає у грі. А потім діляться усі разом своїми враженнями. Ось так вони проводять медовий місяць. Також катаються на левітаційному скейті то разом а то й окремо. А коли цей місяць закінчився, вони приїхали назад у своє маленьке містечко, жили-поживали й добра наживали. Хай вам щастить! На все добре.

 

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Інформація про твір.

Спершу цей твір був написаний у колекції творів №2 (яку відправлено у м.Київ на "Коронацію слова") у 2000-му році. Потім із деякими змінами та доповненнями був написаний під №1 у колекцію творів №3 у 2001-му році. Проте оскільки всі мої твори втратилися, був відновлений (~12-??.08.2010р.), потім знову написаний 6-7.12.2010р. (у цифровому "режимі") і ось із роздрукованого вигляду написав (NATANIEL>>1) 25.12.2010 (розділ III - вставка - 27.12.2010р.) і надрукував (див. дата створення файлу (01.02.2016) а також і раніше)

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

 

oooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooo

Що і звідки.

Твір був написаний на основі фільму "BACK TO FUTURE" ("Назад в майбутнє") або "The Fife Element" ("П'ятий елемент") - розділ I; та серійного фільму "Морський вовк"(USA) - розділ III (? "Грім у раю"). Фантазія автора дала йому вигадати та видозмінити сценарій.

Інша версія: планета Омікрон та його супутник Онікс що у сузір'ї близнюків - крайня зірка-"острів" KAPPA (Каппа)

oooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooo

 

____________________________________________________________________

Коротка оповідь твору

...~Стан міста 2015-го року наче у фантастичному фільмі "Назад в майбутнє" і "П'ятий Елемент".

Ця історія про жителя одного маленького американського містечка на ім'я Майкл який втратив дружину і шукає для своєї єдиної доньки іншу маму. І ось він її знайшов і тепер вони живуть разом усі троє. У них дружна сім'я.

Віртуальна реальність та гра під назвою "Врятуй світ" - їх перша та улюблена гра яку вони часом грають разом:)

____________________________________________________________________