Розвиток від простого до складного й градація форм за Ламарком

 

Перші самозароджені організми дали початок всьому різноманіттю органічних форм. "І от, - пише Ламарк, - завдяки тому, що природа наділила ці створені нею самою тіла здібностями харчуватися, рости, розмножуватися й зберігати кожне придбане вдосконалення організації, передавати ці здібності всім особинам, відтвореним органічним шляхом, - із часом і під впливом безмежної розмаїтості обставин, які безупинно змінюються, послідовно були створені живі тіла всіх класів і всіх порядків". Так природним шляхом виникло все видове багатство живих мешканців землі.

При вивченні й класифікації органічних форм дослідники мимоволі прийшли до констатації наявності між ними певних співвідношень із погляду висоти організації, до думки про можливості розташувати їх у єдиному висхідному ряді, від простого до складного. У часи Ламарка розповсюдженою схемою, що повинна була відобразити співвідношення між різними тілами природи й насамперед між живими істотами, було уявлення про "сходи істот", як ланцюга, що охоплює всі тіла природи від найпростіших до самих складних. На це уявлення, настільки популярне в XVІІІ ст., і спирався Ламарк, розробляючи вчення про градації, яке лягло в основу його еволюційної концепції. Однак Ламарк вносить корінну, принципову зміну в розповсюджене уявлення про "сходи істот". На противагу більшості натуралістів і філософів XVІІІ ст. (Бонне, Лейбніц і ін.), які бачили в "сходах істот" послідовний ряд незалежних, незмінних, створеним творцем форм, які лише примикають один до одного, і не пов'язані єдністю походження, Ламарк бачив у градації форм відбиття історії життя, реального процесу розвитку одних форм із інших протягом нескінченного числа поколінь. Розвиток від найпростіших до самих досконалих організмів, згідно Ламарку, і становить головний зміст історії органічного світу, її провідну рису.

Ламарк поширив принцип еволюції не тільки на весь рослинний і тваринний світ, але й на саму людину. Він не сумнівався, наприклад, що і людина, яку релігійна догма називала "вінцем творіння", розвивалася з якихось "четвероруких", тобто мавп. Ламарк писав: "Таким чином, одна з найбільш досконалих порід четвероруких змогла стати пануючою породою, змінити свої звички завдяки необмеженій владі, придбаної нею над іншими породами, і засвоєним нею новим потребам; повинна була піддатися поступовій зміні своєї організації й збагатитися численними новими здібностями... між нею й цими породами повинні були встановитися досить різкі відмінності". Правда, свої сміливі міркування про походження людини Ламарк змушений був маскувати.

Історично підходив Ламарк і до вищих проявів життєдіяльності - духовного життя, психіці людини. Він вважав психічну діяльність продуктом тривалого, історичного розвитку, зв'язував її з еволюцією нервової системи і її вищого відділу - головного мозку.

Передбачаючи заперечення прихильників сталості видів, Ламарк підкреслив необхідність обліку фактора часу. Якщо звичайно не вдається помітити зміни в природі, то це залежить лише від стислості людського життя, що унеможливлює безпосереднє спостереження цих змін, що відбуваються надзвичайно повільно.

Наслідуючи розповсюджену традицію й керуючись міркуваннями практичної зручності, Ламарк в "Філософії зоології" спочатку дав опис ряду тваринних форм у порядку "деградації", тобто від вищих до самих нижчих. (Деградація лат. de…- префікс, який означає відокремлення, усунення, відміну, або дію донизу, пониження і gradus – сходина, щабель - поступове погіршення, пониження або втрата позитивних якостей, занепад, вироджуваність). Переходячи далі до природного розподілу тварин і виділяючи шість послідовних щаблів ускладнення організації, Ламарк роз'ясняє, що природним порядком розподілу варто вважати такий, який буде згодний "з порядком самої природи", тобто з її еволюцією від "недосконалих і найпростіших тварин" до "найбільш досконалих". Відповідно до традицій і методів натуралістів XVІІІ ст. він судив про ступінь досконалості тварин по їхній близькості до організації людини й вищих ссавців, яких вважав еталоном найбільш досконалої організації. Всі інші форми він розташовував по щаблях близькості до вищих ссавців. Прийнявши принцип градації, Ламарк виявив, однак, що процес східчастого підвищення організації може бути простежений лише при зіставленні великих систематичних підрозділів - типів і класів. Усередині класів правильної градації немає, вона порушена наявністю приватних пристосувальних ознак, пов'язаних з адаптацією до різноманітних зовнішніх умов.

Згодом Ламарк прийшов до думки, що співвідношення між організмами не можна виразити у формі єдиного прямого ряду. Він розгалужує де інде схему висхідного ряду живих істот; вона розбивається й починає наближатися до родовідного древа. Однак він продовжував вважати градацію відображенням основної тенденції розвитку природи й де тільки можливо розташовував форми тварин і рослин в ієрархічному порядку. Описуючи різні класи тварин, Ламарк відзначав наявність переходів між ними. Прагнучи любою ціною виявити перехідні форми між всіма ланками своїх "сходів істот", він часто допускав серйозні помилки, так як у той час ще дуже слабо була розвинута порівняльна анатомія. Так, відзначивши відсутність "перехідної форми" між птахами й ссавцями, Ламарк все-таки стверджував, що такі форми повинні існувати, і подібними формами він вважав качкодзьоба й єхидну. Черепахи фігурують у Ламарка в якості переходу від рептилій до птахів, змії і вугри зв'язують рептилій з рибами й т.п.

Висновок про те, що між всіма видами є плавні, непомітні переходи і треба відшукати їх серед безлічі існуючих форм, на думку Ламарка, повинне було служити переконливим аргументом на користь його концепції еволюції органічного світу. Він обґрунтовував її насамперед наявністю різновидів, що займають проміжне положення між двома видами і які утруднюють встановлення між ними чітких границь, труднощами діагностики близьких видів і наявністю в природі безлічі "сумнівних видів", відомостями про перетворення одних видових форм в інші при переході в інші екологічні або географічні умови. Як класичний приклад, що ілюструє останнє положення, Ламарк приводив перетворення жовтцю Ranunculus aquatіcus в R. hederaceus при його потраплянні на більш сухі місця. У змінюваності видів його переконували також факти гібридизації, особливо міжвидовий. Нарешті, про це ж свідчить, на його думку, мінливість тварин при одомашнюванні й рослин при введенні в культуру.