VII. Загальна етіологія. Етіологія - це вчення про причини й умови виникнення хвороб. Причиною хвороби вважають той фактор, без якого вона не може виникнути ні за яких умов.

• Етіологічні фактори класифікуються на: 1) екзогенні (зовнішні) і 2) ендогенні (внутрішні).

До екзогенних факторів відносяться: а) фізичні - механічний вплив, радіація, висока і низька температури, електричний струм, перевантаження, невагомість і ін.; б) хімічні - неорганічні й органічні сполуки природного і штучного походження; в) біологічні - віруси, рикетсії, бактерії, найпростіші, гельмінти, членистоногі; г) психічні - широко відома здатність слова викликати різноманітні розлади в організмі - так звані «ятрогенні хвороби» (від грецьк. iatros - лікар + генний); д) соціальні - рівень розвитку суспільства, традиції й ін.

Ендогенними факторами є: а) спадковість, б) конституція, в) вік, г) стать, д) реактивність організму.

• Якщо мова йде про хворобу як типовий патологічний процес чи як нозологічну одиницю, то зрозуміло, що вона може викликатися багатьма причинами (принцип поліетіологічності). Так, причинами запалення легень як нозологічної одиниці можуть бути віруси, стафілокок, пневмокок, гриби, радіація, отруйні речовини, аспірація й ін.

Коли мова йде про хворобу як захворювання конкретної людини, то принцип поліетіологічності втрачає своє значення. У цих умовах єдино правильним є твердження: одна хвороба - одна причина.

• Часто хвороба виникає за певних умов, які являють собою сукупність різних факторів, серед яких жоден не є абсолютно необхідним для її розвитку. За характером впливу на виникнення хвороби всі умови поділяють на 2-і групи:

I) Умови, які підсилюють дію причини і цим самим сприяють розвитку хвороби. Наприклад, причиною гострих респіраторних захворювань є віруси, а сприятливими умовами - охолодження, втома, відсутність імунітету. Іноді умови відіграють вирішальне значення, коли без певних умов хвороба не виникає, навіть при наявності причини, (наприклад, алергія на харчові продукти).

2) Умови, які послабляють дію причини й у такий спосіб перешкоджають розвитку хвороби. До них відносяться: а) раціональне харчування, б) правильна організація режиму дня, в) фізична культура, г) відмова від шкідливих звичок (паління, надмірне вживання алкоголю, вживання наркотиків), д) гарний догляд за хворим. Іноді умови можуть цілком нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природного чи набутого імунітету до тих чи інших збудників інфекційних хвороб).

• Для виникнення захворювання мають значення фактори ризику - сукупність факторів, які збільшують вірогідність захворювання визначеною хворобою.

Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають за допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так, відомо, що факторами ризику атеросклерозу є: а) порушення ліпідного складу плазми крові, б) артеріальна гіпертензія, в) вік, г) приналежність до чоловічої статі, д) ожиріння, е) гіподинамія, є) спадкові фактори, ж) стрес.

• На виникнення хвороб впливають соціальні фактори - це фактори, які зв’язані з діяльністю суспільства, рівнем розвитку економіки. Розрізняють "хвороби цивілізації" і "хвороби слаборозвинених країн".

У розвитку "хвороб цивілізації" мають значення: а) забруднення навколишнього середовища; б) урбанізація - переміщення великих груп населення із сільської місцевості в міста (неможливість швидкої адаптації викликає стреси і розвиток хвороб); в) гіподинамія; г) зміна характеру харчування - споживання високоенергетичних рафінованих продуктів. Такими хворобами є: а) атеросклероз, б) інфаркт міокарда, в) гіпертонічна хвороба, г) алергія, д) неврози.

У слаборозвинутих країнах поширені хвороби, у виникненні яких важливе значення мають: а) погані умови життя, б) недотримання гігієнічних вимог, в) відсутність специфічної профілактики, г) недоїдання. Це інфекційні хвороби, білково-енергетична недостатність і ін. Найбільш уразливим контингентом є діти.

• Основні напрямки загальної етіології:

1) Монокаузалізм - течія у патології, яка виникла в другій половині XIX ст. і пов’язана з успіхами в мікробіології, визнає абсолютне верховенство причини у виникненні хвороби, не приймає до уваги умови виникнення хвороби.

2) Кондиціоналізм - течія, яка з’явилася на початку XX ст., не визнає визначальної ролі причини у виникненні хвороби, а вважає, що хвороба виникає як наслідок поєднання багатьох рівнозначних факторів, тобто умов.

3) Конституціоналізм. Прихильники цієї течії вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема його спадковості і конституції.

4) Психосоматичний напрямок. Прихильники вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком вчення Фрейда в медицині.

VIII. Загальний патогенез. Патогенез - це вчення про механізми розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Патогенез хвороби поділяють на 4-ри періоди: 1) латентний (інкубаційний), коли відсутні будь-які клінічні ознаки хвороби (триває від декількох секунд до десятків років); 2) продромальний – характеризується деякими неспецифічними ознаками хвороби; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби.

• У патогенезі кожного захворювання обов‘язково визначається головна ланка, яка являє собою процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки приводить до усунення патологічного процесу в цілому.

•Таким чином,етіологія і патогенез хвороби є взаємозалежними. Існує 3-и варіанти зв’язків між причиною і патогенезом:

1) Етіологічний фактор відіграє роль поштовху і запускає патогенез. Для перебігу патогенезу подальше існування причини не є обов’язковим (опіки, променева хвороба).

2) Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор (більшість інфекційних хвороб).

3) Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликають хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

• У патогенезі завжди поєднуються специфічні і неспецифічні процеси і механізми.

Специфічні цілком залежать від властивостей і особливостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

Неспецифічні визначаються генетично детермінованими властивостями самого організму, закріпленими в еволюції. Це механізми стандартної відповіді на будь-який патогенний фактор. Вони спрямовані на збільшення резистентності організму до ушкодження і здійснюються за участю нервової й ендокринний регуляторних систем. У зв’язку з цим виділяють: а) нервові (парабіоз, патологічна домінанта, порушення корково-вісцеральних зв‘язків, нейродистрофічний процес) і б) ендокринні (стрес) неспецифічні механізми патогенезу.

• Патогенез проявляється місцевими і загальними розладами, між якими існують наступні 2-а типи зв’язків:

1) Первинно розвиваються місцеві порушення, які за відповідних умов призводять до загальних змін в організмі.

Так, запалення, пухлини, опіки є місцевими порушеннями, які при досягненні визначеного рівня викликають розвиток загальних порушень: гарячки, кахексії, опікової хвороби.

2) Первинно розвиваються загальні порушення, які можуть проявлятися місцевими змінами.

Так, при цукровому діабеті (загальному захворюванні) вторинно розвиваються місцеві процеси: фурункули, ушкодження судин, нервів, нирок, сітківки ока.

• В патогенезі розрізняють структурні і функціональні порушення, які є взаємозалежними.

В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях біологічної організації: а) молекулярному, б) субклітинному, в) клітинному і т.д. Звідси випливає, що чисто функціональних хвороб немає.

З іншого боку, функціональні порушення, які виникають у патогенезі, можуть бути причиною розвитку вторинних структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів (функціональні зміни) закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).

• Різноманітні зміни, які відбуваються в організмі в процесі розвитку хвороби, перебувають між собою у визначених причинно-наслідкових зв‘язках. Розрізняють наступні види таких зв‘язків:

1) "Пряма лінія". Події в патогенезі розвиваються по прямій лінії, коли одне явище є наслідком попереднього і причиною наступного.

2)Розгалужені види:а)дивергенція і б) конвергенція.

При дивергенції визначені події патогенезу мають багато наслідків. Наприклад, при цукровому діабеті відсутність інсуліну як центральної ланки патогенезу проявляється порушенням вуглеводного, жирового, білкового, водно-сольового обмінів і кислотно-лужної рівноваги.

При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку. Наприклад, при запаленні в різних клітках і в плазмі крові утворюються різні біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, простагландини, киніни), які викликають розширення артеріол (артеріальну гіперемію), підвищують проникність судин.

3)"Порочне коло" (circulus vitiosus) - такий тип причинно-наслідкових зв‘язків, коли певні явища патогенезу через визначену послідовність подій приводять до посилення самих себе. Зазначений варіант є самим небезпечним, оскільки він самопідтримує патогенез хвороби. Так, у патогенезі будь-якого шоку велике значення має зменшення артеріального тиску. Виникаюча артеріальна гіпотензія є причиною кисневого голодування (гіпоксії). Гіпоксія головного мозку приводить до пригнічення судинно-рухового центру і до ще більшого зниження артеріального тиску (коло замкнулося).

• Патогенез хвороби завжди включає 2-а види процесів і явищ: а) ушкодження і руйнування, тобто власне патологічні зміни і процеси, які ведуть до порушень гомеостазу; б) захисні, пристосувальні реакції і процеси, які включають адаптацію і компенсацію, і спрямовуються на усунення порушень гомеостазу.

Адаптація - це пристосування організму і його структур до змінених умов зовнішнього середовища, направлене на збереження гомеостазу і попередження ушкоджуючого впливу факторів навколишнього середовища.

Компенсація - це реалізація компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. За рахунок компенсації ліквідовуються наслідки ушкодження.

Розрізняють 2-а етапи розвитку адаптації і компенсації:

1) Етап негайної адаптації і компенсації. Відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, у результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція.

2)На етапі довгострокової адаптації і компенсації відбувається збільшення кількості структур, які забезпечують гіперфункцію, тобто розвивається гіпертрофія. При цьому навантаження на одиницю функціонуючої системи зменшується до норми.

Таким чином, патогенез у його широкому розумінні є діалектичною єдністю: а) процесів порушення життєдіяльності (власне патологічних) і б) процесів, які перешкоджають цим порушенням і спрямовуються на відновлення гомеостазу організму (реакцій саногенетичних). Правильна оцінка кожного компоненту патогенезу на всіх етапах розвитку хвороби має першочергове значення для оптимальної пато- і саногенетичної профілактики і терапії, спрямованих на блокаду реакцій патологічних і стимуляцію захисно-пристосувальних.