ержава як основний суб’єкт міжнародного права: поняття, види держав та особливості правосуб’єктності.
Суб'єкти міжнародного права - це учасники міжнародних відносин, що володіють міжнародними правами й обов'язками і здійснюють їх на основі міжнародного права.
У міжнародному праві існують різні категорії суб'єктів. Основними суб'єктами міжнародного права є держави, нації, що борються за державну незалежність, і міжнародні організації. Ці суб'єкти мають усі елементи міжнародної правосуб'єктності, які містять у собі такі важливі права, як право укладати міжнародні договори, бути членами міжнародних організацій, мати свої офіційні представництва і т. д.
Держава є первинним суб'єктом міжнародного права. Держави в міжнародних відносинах не підпорядковані якійсь зовнішній силі або владі, здатній диктувати їм правила взаємовідносин. Держави є творцями і гарантами дотримання норм міжнародного права, при цьому залишаючись юридично незалежними одна від одної. У цьому виражається сутнісна ознака держави - суверенітет. Суверенітет є головною передумовою міжнародної правосуб'єктності держав.
Особливістю сучасного міжнародного права, з погляду складу його суб'єктів, є те, що учасниками міжнародно-правових відносин і створення норм міжнародного права визнаються нації і народи, що ведуть боротьбу за свою державну незалежність. Правомірність такої боротьби випливає з права націй на самовизначення - одного з найважливіших принципів міжнародного права.
Міжнародні організації - вторинні суб'єкти міжнародного права. Це обумовлено тим, що вони створюються і діють на основі міжнародних договорів - установчих актів цих організацій. Ці суб'єкти вторинні в тому сенсі, що вони не володіють суверенітетом і здійснюють свою діяльність у межах завдань, для який створювалися, відповідно до настанов засновників цієї організації.
Крім цих, основних, суб'єктів, існують ще й інші суб'єкти міжнародного права, наприклад, державоподібні утворення: вільні міста, Ватикан. Останнім часом у сфері міжнародної правосуб'єктності виник ряд нових явищ, найзначнішим серед яких видається поява в міжнародному праві людини як суб'єкта права, хоча і з дуже обмеженою правосуб'єктністю. Людина вже має деякі юридичні можливості виступати на міжнародній арені на захист своїх прав і свобод. Найбільш яскраво це виявляється в діяльності Європейської комісії з прав людини і Європейського суду з прав людини. Регламент діяльності цих організацій надає право і фізичним, і юридичним особам звертатися по захист своїх прав.
Щоб бути тим або іншим суб'єктом міжнародного права, необхідно мати певні ознаки. Для деяких суб'єктів ці обов'язкові ознаки закріплені в міжнародно-правових актах. Так, відповідно до положення Міжамериканської конвенції 1933 р. "Про права й обов'язки держав", критеріями держави, як суб'єкта міжнародного права, закріплені наявність постійного населення, наявність певної території і наявність влади.
володіє в повному обсязі міжнародною правосуб'єктністю. Володіння повною міжнародною правосуб'єктністю розкриває перед Україною широкі можливості для активної участі у всіх сферах міжнародного життя. І Україна дуже широко використовує ці можливості. Для підтвердження цього достатньо сказати, що на сьогоднішній день Україна є членом близько 30 міжнародних організацій, бере участь у близько 250 міжнародних договорах, має дипломатичні відносини більш ніж із 150 державами і бере активну участь у роботі ООН та її робочих органів.
Найважливіші напрямки і завдання міжнародної діяльності України, і тим самим - реалізація її міжнародної правосуб'єктності, були сформульовані в Постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки зовнішньої політики України" від 1993 року.
Згідно з цією Постановою, завданнями зовнішньої діяльності України є:
- утвердження і розвиток України як незалежної і демократичної держави; ,
- збереження територіальної цілісності;Україна стала повноправним членом міжнародного співтовариства і
- прояв значимості національного господарства України у світовій економічній системі;
- захист прав та інтересів громадян України та її юридичних осіб за кордоном;
- створення умов для підтримки контактів з українцями, що мешкають за межами України.
Поряд із завданнями, в Постанові були сформульовані основи зовнішньої політики України:
- відкритість;
- добровільність;
- взаємоповага;
- рівноправність;
- невтручання у внутрішні справи інших держав;
- незастосування сили або погрози силою;
- вирішення будь-яких міжнародних суперечок виключно мирними способами;
- загальна повага прав людини і неухильне дотримання міжнародних стандартів щодо них;
- забезпечення прав національних меншин, визнання того, що дотримання прав людини є не тільки внутрішньою справою окремих країн;
- всебічна підтримка міжнародного миру і міжнародної безпеки;
- примат міжнародного права стосовно національного права у зовнішніх відносинах, сумлінне виконання всіх міжнародних зобов'язань.
Міжнародна правова свідомість окремого народу (нації) - явище досить складне. Його складові значною мірою залежать від:
- внутрішніх умов розвитку народу, нації, його культури, економіки, соціальної сфери і т. д.;
- зовнішніх умов, у яких розвивався народ, нація;
- стану і рівня загальної міжнародно-правової свідомості.
Під внутрішніми умовами розвитку народу, нації розуміється поєднання (сукупність) факторів історичного, національного, економічного, соціального і політичного характеру, під впливом яких формується міжнародно-правова свідомість народу, нації.
Під зовнішніми умовами, за якими відбувається процес розвитку народу, нації, розуміються історичні обставини, що впливають на розвиток міжнародно-правової свідомості народу, нації.
Під станом і рівнем загальної міжнародно-правової свідомості розуміється сукупність уявлень про світовий правопорядок, якого дотримується, незважаючи, на існуючі відмінності, більшість народів, націй, держав.
Під зростаючим впливом загальної міжнародно-правової свідомості, що розвивається, прогресувало і міжнародне право. Про це свідчать:
- заборона рабства і работоргівлі;
- ліквідація дискримінації народів і націй за ознаками раси, релігії, мови та ін.;
- ліквідація колоніальної системи;
- утвердження демократичних принципів розвитку людського суспільства;
- гуманізація воєнних дій і заборона агресивних воєн;
- зміцнення і розвиток принципу поваги прав і свобод людини та ін.
Міжнародно-правова свідомість народу, нації і загальна міжнародно-правова свідомість співвідносяться між собою як частина і ціле, за умови, що це ціле є сукупністю великої різноманітності частин. У свою чергу кожна частина має свої національні (державні) особливості.
Міжнародно-правова свідомість українського народу формувалася і зріла в складних історичних умовах становлення і розвитку Київської Русі, татаро-монгольської навали, запорізької вольниці, великоросійського шовінізму і радянського централізму. Проте з розпадом СРСР Україна одержала широкі можливості для розвитку національної міжнародно-правової свідомості, про що свідчать Конституція України, визнання примату міжнародного права й активна участь України в міжнародній правотворчості.
Співвідношення рівня міжнародно-правової свідомості українського народу і законодавства України та вимог міжнародних і європейських правових стандартів можна подати у вигляді такого порівняння:
Основні правові та економічні стандарти / Українські положення:
1. Свобода пересування товарів по всій території Європейського Союзу. / Вільне пересування товарів із ЄС в Україну й назад утруднене через політичні та інші бар'єри.
2. Свобода руху робочої сили. / Відсутня через наявність існуючої різниці у рівні економічного розвитку і вимог трудового законодавства
3. Свобода ділового обґрунтування як права на безперешкодний бізнес на всій території ЄС, за умови принесення прибутку і сплачення податків. / Немає: наше законодавство до цього не готове, тому що податкова система не сприяє заохоченню приватного виробництва, і податкові ставки надто високі.
4. Свобода приватної конкуренції. / В Україні до цього не готові, оскільки продукція більшості українських виробників не здатна конкурувати з продукцією іноземних виробників.
5. Неприпустимість дискримінації. / В Україні діє антимонопольний комітет, але його діяльність поки що недостатньо ефективна.
6. Дотримання прав і свобод людини, відповідно до Європейської конвенції 1950 р. / Багато прав людини в Україні задекларовані, але реально не забезпечені, наприклад, низька заробітна плата і постійні затримки її виплати, що особливо виявляється в умовах постійної інфляції.
7. Визнання юрисдикції Європейського суду правосуддя (ЄСП). / Україна готова декларувати визнання юрисдикції ЄСП.
8. Свобода надання послуг на всій європейській території за принципом "послуга повинна бути транскордонною, прибутковою і оподатковуваною податком". / У принципі, Україна до цього готова, але її національне законодавство поки що відстає у цій сфері від європейського.
9. Раціональне оподаткування, що сприяє рентабельності і заохоченню підприємницької діяльності, з урахуванням встановлення пільг для окремих видів виробництва. / Існуюча в Україні податкова система через нестабільність, нераціональність і процедурну складність перешкоджає розвитку підприємницької діяльності.