озвиток сучасних наукомістких технологій.

Світове співтовариство вступило в епоху третьої промислової революції.

Перша – пов’язана з винаходом парового двигуна.

Друга – з електрифікацією.

Третя – прорив на шістьох головних напрямках: 1) комп’ютеризація; 2) телекомунікація; 3) мікроелектроніка; 4) роботизація; 5) нові матеріали; 6) біотехнології. Ці технологічні досягнення зміцнюють не тільки сферу бізнесу, але й усі інші сфери соціального життя (освіту, побут, рекреацію, соціальні комунікації, політичне життя тощо).

Особливість сучасного етапу розвитку суспільства полягає в тому, що нині є три „пучки” технологій (а не один, як було в 50-х роках ХХ ст.).

1. Інформаційно-комунікаційні технології;

2. біотехнології;

3. технології створення і переробки нових матеріалів.

 

Наукомісткі технології – це технології, що створюються не підставі результатів наукових досліджень і науково-технологічних розробок.

Високотехнологічна наукомістка продукція – продукція, виготовлена із застосуванням наукомістких технологій, конкурентоспроможна стосовно найкращих зразків аналогічної продукції іноземного виробництва.

До наукомісткого сектору промисловості, тісно пов'язаного з ви­робництвом високотехнологічних виробів, належать:

- виробництво електронних обчислювальних машин та засобів зв'язку, що дають можливість опрацьовувати дедалі більші масиви ін­формації за менший час; до таких виробів відносять телефакси, радари, супутники зв'язку, телефонні комутатори, комп'ютери та центральні процесори, а також периферійне обладнання та програмне забезпечення;

- оптоелектроніка, що охоплює розроблення і створення елек­тронних виробів та обчислювальних машин, які містять емітери або детектори світла, наприклад, оптичних сканерів, оптичних дисків для лазерних програвачів, фотоелементів для сонячних батарей, світлочутливих напівпровідників та лазерних принтерів;

- власне електроніка — виробництво електронних компонентів, зокрема інтегральних схем, друкарських плат, конденсаторів тощо;

- створення автоматизованих виробничих комплексів — верстатів із числовим програмним управлінням, робототехніки, автоматич­ного транспортного устаткування, які дають можливість збіль­шити гнучкість виробничого процесу й зменшити ступінь участі людини в цьому процесі;

- сфера аерокосмічних технологій, яка охоплює створення нових моделей літаків, цивільних та військових гелікоптерів, штучних супутників Землі, розроблення нових видів турбореактивних двигунів, автопілотів, тренажерних стендів;

- створення нових матеріалів, напівпровідників, волоконної опти­ки, нових композитних матеріалів тощо;

- біотехнологія як застосування в медицині й промисловості досяг­нень генетики для створення нових лікарських препаратів, зок­рема гормональних;

- ядерні технології — виробництво реакторів та їх компонентів, се­параторів для поділу ізотопів тощо;

- виробництво зброї, зокрема, крилатих ракет, керованих торпед, бомб, ракет, пускових ракетних установок, а також нових видів вогнепальної зброї.

В економічній статистиці використовується система показників, які характеризують розвиток наукомістких технологій і випуск наукомісткої продукції:

Частка наукомісткої продукції, яку виробляє національна економіка. В загальновизнаній світовій практиці до категорії високотехнологічної продукції належать товари, у вартості яких частка науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт становить не менше як 3,5%. Якщо цей показник перебуває у межах 3,5-4,5%, то такі продукти вважаються високотехнологічними.

Частка високотехнологічної продукції в загальних обсягах промислової продукції, у відсотках = (вартість високотехнологічної продукції : загальний вартісний обсяг промислової продукції) × 100.

В Україні в 2005 році цей показник дорівнював 6,5%. В більшості ж розвинутих країн його величина сягає 40-60% загальної вартості промислової продукції. Концепція розвитку промисловості України до 2017 року, яка розроблена Міністерством промислової політики України в 2007 році, передбачає підвищення частки високотехнологічної продукції в загальних обсягах промислового виробництва до 15-20% у 2012 році та 30-35% у 2017 році.

Частка високотехнологічної продукції в загальних обсягах ВВП, у відсотках = (вартість високотехнологічної продукції : вартість експорту) × 100.

В Україні питома вага високотехнологічної продукції в експорті складає приблизно 8%, а низько технологічної – 48%. В той же час в більшості високорозвинутих країн ця частка складає 30-40% загальних обсягів експорту. Зокрема, частка офісного та телекомунікаційного обладнання в товарному експорті України становить 0,6%, тоді як у світовому експорті вона перевищує 15%.

Частка національного експорту високотехнологічної продукції в загальних обсягах світового експорту такої продукції, у відсотках = (обсяги національного експорту високотехнологічної продукції : обсяги світового експорту високотехнологічної продукції) × 100

Частка вітчизняної наукомісткої продукції на світовому ринку високотехнологічної продукції становить 0,05-0,1% і представлена переважно продукцією оборонно-промислового комплексу та авіаційної продукції. Провідні позиції на цьому ринку утримують країни „великої сімки”, зокрема США – понад 20%, Японія – 12-15%, Німеччина – 10%, Великобританія та Франція – 9-11%. Значну частку складає також продукція динамічних країн Азії (Китай – 6%, Індія – 2,5%, країни Південно-Східної Азії – 2-3%, Південна Корея – 1,5%).

 

Організаційні проблеми розвитку наукомісткого високотехнологічного виробництва та шляхи їх розв'язання

 

 

Проблеми	Заходи, спрямовані ма розв'язання проблем	Відповідальні виконавці
Відсутність єдиного підхо­ду до тлумачення та розу­міння категоріального апарату як у галузі іннова­ційної діяльності загалом, так і у сфері науково-тех­нічного розвитку зокрема, особливо на рівні органів державної влади	Здійснення циклу освітніх програм для керівного складу всіх рівнів держав­ної влади за допомогою системи навчальних тренінгів: ділових ігор, семі­нарів, ділових бесід тощо	Міністерство освіти і нау­ки України провідні фахівці в галузі інноваційної діяльності ви­щих навчальних закладів та науково-дослідних уста­нов
Відсутність єдиного Цен­трального органу управ­ління інноваційною діяль­ністю загалом та сферою науково-технічного роз­витку зокрема	Створення Центрального управління науково-тех­нічного розвитку при Ка­бінеті Міністрів України	Кабінет Міністрів України
Відсутність узагальнених результатів наукових дос­ліджень у сфері розвитку наукомісткого та високо-технологічного виробни­цтва	Проведення комплексних і системних досліджень у цій сфері	Національна Академія наук України Міністерство економіки України Мінпромполітики України
Відсутність повної та об'єк­тивної інформації про стан і перспективи роз­витку сфери наукоміст­кого та високотехноло­гічного виробництва вУкраїні та у світі	Створення системи пос­тійної дії прогнозно-аналі­тичного забезпечення та моніторингу розвитку на­укомісткого високотехно­логічного виробництва	Український інститут нау­ково-технічної та економіч­ної інформації (УкрІНТЕІ)

 

Важливим кроком у напрямі реалізації зазначених шляхів є За­кон України «Про Загальнодержавну комплексну програму роз­витку високих наукомістких технологій». Ця програма спрямована на запровадження моделі сталого економічного зростання вітчиз­няних підприємств через удосконалення структури їх основного капіталу та інтенсивне інвестування високотехнологічного вироб­ництва.

Метою Програми є забезпечення сприятливих умов для ство­рення й розвитку наукомістких технологій і на цій основі широко­масштабна модернізація національної економіки.

Основними завданнями Програми є розроблення наукомістких технологій і впровадження їх на підприємствах базових галузей промисловості за пріоритетними напрямами інноваційної діяль­ності.

Виконання Програми передбачено забезпечити двома етапами:

перший етап (2005—2008 pp.) — реалізація проектів з розроблен­ня наукомістких технологій, які мають найбільший ступінь готов­ності до впровадження;

другий етап (2009—2013 pp.) — впровадження на підприємствах наукомістких технологій, розроблених за результатами виконання Програми на першому етапі.

 

2. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології

 

Серед аналітиків та експертів термін інформаційні та телекому­нікаційні технології (ІКТ) розглядається та інтерпретується по-різ­ному. ІКТ охоплює всі технології, що полегшують обробку й пере­дачу інформації та комунікаційних послуг. Деякі експерти також долучають до визначення ІКТ послуги, що стають доступними за підтримки цих технологій і навіть такі види людської діяльності, на які ІКТ якимось чином впливають.

Інформаційно-комунікаційні технології — це сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, поширення, відображення та використання інформації в інтересах її користувачів.

Швидкий прогрес в інформаційних технологіях зумовив зміну традиційних способів обробки інформації, передачі комунікацій і «доставки послуг». Наприклад, прогрес у технології відкритих сис­тем привів до конвергенції комунікаційних, ділових (бізнес-послуг) та інформаційних послуг, коли, через уніфіковані комунікації, електронну, голосову пошту та факси всі ці послуги надаються з єдиної платформи. Вони доступні за допомогою звичайних теле­фонів і навіть таксофонів. Досягнення в технологіях змінили ді­лові операції і сам спосіб людського спілкування, підвищили ефективність старих послуг і сприяли появі нових. Поступово ІКТ посіли важливе місце в розвитку бізнесу, суспільства, краї­ни, а також справили значний вплив на якість життя.

Отже, під терміном інформаційні й телекомунікаційні технології розуміємо широке коло технологій та послуг, зокрема:

- усі типи комп'ютерів, а також телекомунікаційного та спорідне­ного обладнання;

- НДДКР, що проводяться за допомогою всіх видів комп'ютерно­го, телекомунікаційного і спорідненого обладнання;

- усі типи програмного забезпечення;

- технічне обслуговування всіх видів комп'ютерного, телекомуні­каційного й спорідненого обладнання;

- усі види телекомунікаційних і телеінформаційних послуг, зокре­ма передачу голосу, відео- та інших видів інформації;

- технічне обслуговування, управління і стягнення платні за всі види телекомунікаційних і телеінформаційних послуг;

- всі онлайнові та офлайнові ЗМІ-послуги, в тому числі видання книжок, журналів, газет тощо; запуск і підтримку веб-вузлів, веб-порталів і т. ін.;

- усі типи онлайнової та офлайнової реклами.

 

До глобальних тенденцій у світовому розвитку ІКТ слід віднести такі:

- ІКТ відіграють дедалі більшу роль у світовій економіці;

частка інвестицій в ІКТ у загальних інвестиціях зростає, швид­ко збільшується також внесок ІКТ в обсяг виробництва і про­дуктивність;

незважаючи на поточні циклічні ускладнення, темпи зростання сектору ІКТ залишаються високими і, відповідно до даних ОЕСР, триває зростання загального обсягу ринку для ІКТ-товарів і послуг у середньому на 8,3 % за рік;

- сектор ІКТ є найбільше глобалізованою часткою світової еконо­міки. Транскордонні інвестиції у цей сектор нині перебувають на піднесенні, а ІКТ-продукція становить понад чверть світово­го імпорту і п'яту частину світового експорту;

- центр міжнародних інвестицій в ІКТ зміщується з обробної про­мисловості до сектору послуг;

- технологічно орієнтовані злиття, придбання і стратегічні союзи у виробничому секторі ІКТ є результатом швидких технологіч­них змін, скорочення життєвого циклу продукції та відкриття нових ринків;

- одним із сегментів сектору ІКТ, що невпинно зростає та ево­люціонує, є створення програмного забезпечення. Так, обсяг світових ринків програмного забезпечення у 2001 р. становив 196 млрд. дол. США;

- швидко зростає обсяг патентування програмного забезпечення. Наприклад, у США кількість патентів із програмного забезпе­чення зростає набагато швидше, ніж в інших сферах патентуван­ня, і нині становить від 4 до 10 % загальної кількості патентів;

- торгівля програмним забезпеченням зростає високими темпами;

- електронна комерція має потенціал для того, щоб змінити весь характер економічної діяльності. Обсяги операцій збільшуються повільніше, ніж передбачалося, хоча обсяг електронних операцій все-таки доволі високий. Дедалі більше купівель здійснюється через Інтернет (їх обсяг у 2000 р. коливався в межах 0,4 %—1,8 % загального обсягу);

- інтернет-трансакції, як і раніше, зосереджено в кількох сферах ділових операцій, здебільшого в операціях «бізнес—бізнес» (bu­siness-to-business). Інтернет-продаж «бізнес—споживач» залиша­ється на низькому рівні;

- продовжує зростати попит на ІКТ-кваліфікацію. Уряди, фірми і неприбуткові організації вживають заходів, щоб задовольнити попит на кваліфікованих фахівців ІКТ;

- різниця в доступі до ІКТ за такими показниками, як наявність та доступність комп'ютерних і телекомунікаційних послуг створює диспропорцію і навіть поділяє людей на тих, хто може, і на тих, хто не може користуватися ІКТ.

 

Основні тенденції в розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій у світовому масштабі:

1) створюються нові покоління комп'ютерів і розвивається комп'ютерний (обчислювальний) потенціал. Із зростанням обчислювального потенціалу знижуються ціни на комп'юте­ри, зменшуються їх розміри, зростають комунікаційні можли­вості;

2) з'являється нове покоління телекомунікаційних стандартів і ре­комендацій, зокрема стандарти мобільного зв'язку, мережні стандарти, стандарти широкого доступу (broadband access), а та­кож стандарти електронної передачі даних (digital broadcasting), управління комунікаціями;

3) в усіх видах широкого доступу відбувається революція на рів­ні кінцевого користувача (last broadband mile), яка охоплює «лінію електронної передоплати» (digital subscriber line, DSL); ширококанальний бездротовий доступ (broadband wireless ac­cess, BWA); кабельний доступ; доступ через супутники тощо. Всі напрями цієї революції ведуть до зниження цін на облад­нання й послуги;

4) з'являються нові стандарти електронної передачі інформації та електронних ЗМІ, які відкривають нові можливості (інтерактив­ні режими роботи, підвищена щільність, сумісність та мініатю­ризація електронних та інтернет-засобів тощо);

5) розробляються і впроваджуються нові покоління мобільних тех­нологій, такі як 3G. Важливо, що вони можуть бути інтегровані із засобами обробки даних і з відеозасобами;

з'являється нове стратегічне програмне забезпечення, апаратні засоби й стандарти в управлінні телекомунікаціями та стягуван­ні платні.

Найпопулярнішим та найефективнішим засобом доступу до глобальної інформаційної мережі для віддалених місцевостей, ма­ло придатних для підключення до глобальної інформаційної ме­режі, є пункти загального доступу (public access points, PAPs). Ни­ми охоплено багатоцільові громадські телецентри, телекотеджі й традиційні інтернет-кав'ярні. Вони часто розташовані в низько-доходних регіонах світу. З метою розвитку здібностей громадян певного суспільства та глибшого усвідомлення ними, як можна використовувати ІКТ для сталого розвитку, пункти загального доступу використовують різні види ІКТ (комп'ютери, ксерокси, доступ до Інтернет) для «наближення» електронної епохи у сла­борозвинутих регіонах. Пункти загального доступу надають ко­ристувачам також різні бізнес-послуги, зокрема відкривають комп'ютерні курси, вебхостинг і навіть дистанційну освіту.

Електронна інформація з питань охорони здоров'я почала відігра­вати значну роль у світі, особливо це стосується віддалених на­селених пунктів країн, що розвиваються, з яких важко дістатись до лікарень та медичних центрів. Інтернет, диски CD-ROM, цифрові фотоапарати та електронні бази даних забезпечують лікарям і хво­рим ресурси й інформацію для поліпшення стану здоров'я людей, які живуть на периферії глобального суспільства.

Швидкими темпами розвивається електронна комерція як у розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. У розвинутих країнах електронна комерція є новим явищем, що доповнює іс­нуючі інструменти. Натомість у країнах, що розвиваються, вона є засобом подолання культурних, інфраструктурних, регулятор­них, лінгвістичних та економічних бар'єрів. Електронна комер­ція дає громадянам відсталих країн можливість знаходити для своєї продукції глобальні ринки, сприяючи таким чином соці­альному та економічному розвитку. У таких країнах, як Камбод­жа, Індія та Ефіопія, підприємці використовують Інтернет для збуту своїх ремісницьких виробів і в такий спосіб стають «грав­цями» у глобальній економіці. У багатьох таких країнах банки часто не можуть або не хочуть надавати кредити людям з низькими доходами. Через Інтернет ці люди також можуть створювати кре­дитні лінії з банківськими установами за кордоном і з вітчизняни­ми джерелами «мікрофінансування» і теж виходити на глобальний ринок.

Уряди багатьох країн використовують ІКТ, особливо Інтернет, для зв'язків з громадськістю і надання громадянам вільного доступу до урядових послуг. Цей потік інформації між державним і приват­ним секторами дає змогу створювати атмосферу довіри між грома­дянами в різних частинах світу і різних країнах. Натомість високо-посадовці, які відповідають за втілення в життя ініціатив з розвитку ІКТ та модернізацію цієї галузі, почали усвідомлювати значення створення національної стратегії, спрямованої на вступ до глобаль­ного інформаційного суспільства, що формується.

. Ринок ІКТ являє собою сукупність трьох сегментів:

1) виробництва і продажу комп'ютерного обладнання, комплек­туючих та периферійних пристроїв;

2) розроблення і продажу програмних продуктів;

3) надання послуг, пов'язаних із впровадженням та підтримкою ІКТ, в тому числі виконання зовнішнім підрядником фун­кцій, пов'язаних із підтримкою й обслуговуванням інформа­ційних систем та ІТ-інфраструктури, а також розроблення програмного забезпечення на замовлення.

Важливим індикатором інтелектуально-креативного потенціалу певної країни є показники, які характеризують масштаби використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Звертається, зокрема, увага на частку працівників, які безпосередньо пов’язані з такими технологіями в загальній структурі зайнятості населення. Вважається, що інформаційно-комунікаційною діяльністю займається три класи працівників: 1) особи, чия діяльність пов’язана безпосередньо з виробництвом інформації (вчені, винахідники, викладачі, журналісти, письменники та інші); 2) особи, які збирають та розповсюджують інформацію (менеджери, секретарі, клерки, юристи, брокери тощо); 3) особи, які обслуговують техніку та технології, які використовуються працівниками першого та другого класів (оператори, програмісти, спеціалісти по ремонту комп’ютерів та інші). Взагалі-то перші два класи (особливо перший) є головними, а третій клас – обслуговуючий перші два. Але оскільки сучасна так звана інформаційно-комунікаційна революція пов’язана саме з діяльністю третього класу працівників, то саме їх чисельність та озброєність сучасними засобами обчислювальної техніки та зв’язку часто розглядається як головні показники стану використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Питома вага сфери інформаційно-комуніка­ційних технологій у ВВП. В Україні в 2002р. вона становила 0,48 % (для порівняння: в то­му самому році у США — 2,5-4,5 %, у Росії — 1 %).

Рівень комп’ютеризації життєдіяльності населення. В Україні за останні двадцять років в основному завершена, як і в більшості інших країн, формальна комп’ютеризація управлінських офісів абсолютної більшості підприємств та установ фінансової сфери, промисловості, оптової торгівлі. Суттєвий прогрес досягнутий в комп’ютеризації учбових закладів. І хоч відставання від передових країн тут все ще значне (у 2003р. один персональний комп’ютер в загальноосвітніх школах України на 200 учнів, а в США – на 60 учнів), враховуючи високі темпи динаміки, воно вже через 5-7 років буде подолано. Швидкими темпами відбувається насичення персональними комп’ютерами домашніх господарств, які вже стали модними елементами інтер’єрів в квартирах представників „середнього класу”. У 2005 році в Україні приблизно 10% домашніх господарств мали комп’ютер, в той час, як у Західній Європі – 50-60, а у США – понад 60%. Але темпи комп’ютеризації домашніх господарств в нашій країні значно вищі, ніж це було в 1960-1980-х роках, коли ці процеси розгорталися в розвинутих країнах. Тому вже в найближчі роки (вірогідно до 2012 року) насиченість комп’ютерами домашніх господарств в Україні наблизиться до показників найбільш розвинутих країн. Аналогічною є і ситуація із забезпеченням доступу до Інтернету. Якщо ще в кінці 1990-х років розрив між розвинутими країнами та Україною вимірювався десятками разів, то в 2006 році забезпеченість доступу до Інтернету в Україні є нижчою вже тільки у три рази, порівняно з країнами ОЕСР.

Але слід враховувати, що одна справа мати комп’ютер в офісі чи вдома і зовсім інша – мати бажання та вміння, навички використовувати його для підвищення ефективності оволодіння новими знаннями, „продуктивною” інформацією та творчого їх використання в практичній життєдіяльності. Аналітики звертають увагу на те, що навіть в країнах, які вже давно, в технічному плані, комп’ютеризовані, ступінь ефективності продуктивного використання цих технічних засобів вже досить низька. Тому доцільні спеціальні заходи, спрямовані на її підвищення. Наприклад, в США новий проект „Америка он-лайн в школі” розрахований на те, щоб допомагати вчителям та школярам орієнтуватись в Інтернеті. А в Японії та Південній Кореї запроваджується навіть масове примусове навчання населення користуванню Інтернетом.

Чисельність програмістів. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в певній країні часто асоціюється з динамікою чисельності сертифікованих (дипломованих) програмістів. За кількістю сертифікованих програмістів (23 тис. чоловік у 2005 році) Україна займає сьоме місце у світі, поступаючись тільки США, Росії, Індії, Китаю, Ірландії та Ізраїлю. Однак на світовому ринку вітчизняні програмні продукти фактично відсутні, а в самій Україні левова частка (до 80-90%) програмного забезпечення використовуваних інформаційно-комунікаційних технологій є імпортною. Загалом, враховуючи не тільки динамічні кількісні, але і дуже інерційні якісні характеристики відповідно до рейтингу Світового економічного форуму за 2003-2004рр. Україна за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій посідала 70 місце серед 102 країн, що розглядалися.

Доцільність більш виваженого підходу відносно оцінки впливу сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на динаміку інтелектуально-креативного потенціалу суспільства. Сьогодні домінує точка зору, згідно з якою зростання кількісних параметрів обсягів використання інформаційно-комунікаційних технологій має безумовно тільки позитивний і можливо навіть вирішальний вплив на підвищення інтелектуально-креативного потенціалу населення. Звертається увага на показники, які характеризують діяльність виробників комп’ютерів, засобів зв’язку, телекомунікаційного обладнання, рівень насичення сучасними інформаційно-комунікаційними засобами підприємств, установ, учбових закладів, домогосподарств тощо. По цим показникам можна зробити висновок про величезний прогрес в розвитку та використанні інформаційно-комунікаційних технологій. А який це має вплив на підвищення креативних можливостей інтелектуальної еліти країни?

Видатний дослідник процесів управління, нобелівський лауреат Герберт Саймон в доповненнях до четвертого видання (1997р.) своєї вже „класичної” праці „Адміністративна поведінка”: Дослідження прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції”, аналізуючи ті зміни, які відбулися за 40 років з моменту першого видання його праці (1957р.) у сфері державного та корпоративного управління, звертає увагу на суттєве протиріччя між великим зростанням насиченості сфери управління засобами обчислювальної техніки та зв’язку і майже непомітними позитивними змінами в реальній ефективності управлінської діяльності. І справа тут, на його думку, в тім, що головними проблемами і 40 років тому, і сьогодні є „не дефіцит інформації, а дефіцит уваги”, яка дає можливість „відсікати” більшу частину непотрібної інформації та концентрувати увагу на творчому опрацюванні певного мінімуму інформації, яка необхідна для прийняття конкретного рішення в певних ситуаціях: в певний час. А здатність до такої „уваги” пов’язана з особистісними характеристиками керівника і підвищити її не можна за рахунок використання найсучасніших технічних засобів. Більше того, покладаючись на стандартизовані варіанти рішень, закладених в пам’ять комп’ютерів, працівник може знижувати напругу власної інтелектуальної діяльності. Якщо така тенденція стає поширеною, то інтелектуальний потенціал суспільства буде знижуватись, а інтелектуальна еліта буде поступово деградувати до рівня роботів, які здатні діяти тільки по завчасно розробленим алгоритмам, не маючи змоги самостійно оцінити значення певної інформації.

Всіляко підтримуючи і стимулюючи процес широкого запровадження інформаційно-комунікаційних технологій безпосередньо в сферу освіти, слід звертати увагу на необхідність дослідження та пошуку способів нейтралізації можливих негативних наслідків масової комп’ютеризації, телекомунікації та інтернетизації освітньо-виховних закладів. Комп’ютер створює для дітей певний віртуально-фантастичний світ. Психологи вважають, що він „притягує” їх в свої тенета, відсторонюючи від реальних між особових відносин та реальної життєдіяльності, від необхідності реального особистісного самоствердження, від реального духовного життя. Дослідження „нетизерів” (фанатів Інтернету) в США показало, що їх психологія, менталітет і навіть зовнішні риси характеру швидко змінюються в бік ціннісних орієнтирів, які їм дає світ віртуальної інформації, а реальне життя стає прикрою завадою. Анімаційні персонажі з мультфільмів та комп’ютерних ігор для них значно ближчі та зрозуміліші реальних людей.