З*єднання між відростками та дугами хребців.

13.

Багатоосьові суглоби.

1.Кулястий суглоб (articulatio spheroidea), як правило, має неконгруентні суглобові поверхні (ямка менша, ніж головка). Функції цього суглоба: згинання і розгинання навколо лобової осі, приведення та відведення навколо стрілової осі, зовнішнє і внутрішнє обертання навколо вертикальної осі й рух по колу. Суглобова сумка кулястих суглобів широка, а зв'язковий апарат, як правило, розвинутий слабко, внаслідок чого амплітуда руху в цих суглобах найбільша. Найтиповішим кулястим суглобом є плечовий .
Як особливий різновид кулястого суглоба розглядають кульшовий суглоб. Його названо чашоподібним суглобом (articulatio cotylica), оскільки його глибока суглобова ямка охоплює більшу частину головки стегнової кістки. У цьому суглобі амплітуда рухів менша ніж у кулястому.
2.Плоский суглоб (articulatio plana) має плоскі (або різко сплощені) конгруентні суглобові поверхні, які слід розглядати як маленькі відрізки поверхні великої кулі. Зв'язки і суглобова капсула добре натягнуті. Ці численні в тілі людини й тварин суглоби мають обмежену рухомість, що полягає в незначному ковзанні, і в людини виконують потрійну функцію: 1) загальну зміну форми тіла через підсумовування великої кількості рухів суглобів цього типу (наприклад, суглобів хребтового стовпа); 2) пом'якшення поштовхів і струсів, які передаються від грунту (буферна функція), що здійснюється шляхом незначного пасивного тугого ковзання великої кількості сполучених між собою невеликих кісток (наприклад, суглоби заплесна); 3) збільшення еластичності деяких частин тіла (стопи, кисті,

тулуба), що забезпечується щільнішим приляганням їх до поверхні контакту.

 

14.

Сполучення хребтового стовпа (juncturae columnae vertebralis) складаються із сполучень тіл хребців, дуг хребців, остистих, поперечних і суглобових відростків.
Тіла хребців, починаючи з II шийного до V поперекового, з'єднуються за допомогою міжхребцевих дисків (disci intervertébrales), які в сукупності становлять чверть довжини хребтового стовпа дорослої людини. Диск складається із зовнішнього фіброзного кільця і внутрішнього дуже еластичного драглистого ядра .Волокнисте кільце (anulus fibrosus) утворене сполучнотканинними циркулярними волокнами, розташованими горизонтально переважно в межах диска, і косо перехресними волокнами, що йдуть від тіла одного хребця до тіла суміжного. Драглисте ядро (nucleus pulposus) є залишком нотохорди (спинної струни, хорди). Товщина міжхребцевих дисків не скрізь однакова: найтонші — у середині грудного відділу і найтовщі — в поперековому відділі.
Тіла хребців з'єднуються також передньою і задньою поздовжніми зв'язками. Передня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale anterius)починається від нижньої поверхні основної частини потиличної кістки і на передній дузі атланта. Поступово розширюючись, зв'язка спускається донизу вздовж передньої поверхні хребтового стовпа, переходить на тазову поверхню крижової кістки, де й закінчується. Задня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale posterius) починається на задній поверхні тіла осьового хребця, спускається уздовж задньої поверхні тіл хребців (всередині хребтового каналу) і закінчується на середині передньої стінки крижового каналу. Обидві зв'язки зміцнюють хребтовий стовп. Передня зв'язка гальмує розгинання, а задня — перешкоджає згинанню тулуба.
Дуги сусідніх хребців з'єднані між собою жовтою зв'язкою (lig. flavum) ,яка, будучи дуже еластичною, сприяє пасивному випрямленню хребтового стовпа, що має велике значення у функції прямоходіння.
Сполучення остистих відростків хребців між собою здійснюється відносно слабкими міжостьовими зв'язками (Іідд. іпterspinalia) і потужною надостьовою зв'язкою (lig. supraspinale). Над остистим відростком хребця обидві зв'язки розширюються дорзально й утворюють каркову зв'язку (lig. nuchae) у вигляді трикутної волокнистої пластинки . Ця зв'язка у чотириногих ссавців підтримує голову; у людини внаслідок вертикального положення тіла вона втратила своє значення і розвинута слабко.
Поперечні відростки хребців з'єднані між собою слабкими міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria), які відіграють незначну роль у статиці й динаміці хребтового стовпа.
Сполучення суглобових відростків, або дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales) (парні), утворені суглобовими поверхнями суглобових відростків суміжних хребців. За формою вони належать до плоских суглобів, капсула яких натягнута туго і прикріплюється по краю суглобового хряща; рух у суглобах ковзного типу. На всьому протязі хребтового стовпа ці суглоби мають деякі особливості, зумовлені характером рухів у різних від-ділах тулуба.
Особливе значення має сполучення атланта й осьового хребця. Тут є три суглоби: атланто-потиличний, серединний атланто-осьовий і латеральний атланто-осьовий.
Атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) належить до комбінованих суглобів і складається з двох ізольованих суглобів, рухи в яких здійснюються одночасно. Кожен з цих суглобів утворений потиличним виростком і верхньою суглобовою поверхнею атланта. За формою суглоби еліпсоподібні, капсули фіксуються вздовж країв суглобових ямок. Зв'язки у вигляді передньої та задньої атланто-потиличних перетинок (membranae atlantooccipitalis anterior et posterior) натягнуті між потиличною кісткою і дугами атланта.
Серединний атланто-осьовий суглоб
(articulatio atlantoaxialis mediana) утворений ямкою зуба задньої поверхні передньої дуги атланта і передньою суглобовою поверхнею зуба осьового хребця. Суглобові поверхні неконгруентні, капсула прикріплена до їхніх країв, натягнута слабко. За формою суглоб циліндричний, рухи в ньому відбуваються навколо вертикальної осі (обертання голови).
Бічний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis lateralis) комбінований, складається з двох ізольованих суглобів. Ці суглоби утворені нижніми суглобовими поверхнями атланта і верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. За формою наближаються до плоских. Усі три суглоби зміцнюються поперечною зв'язкою атланта (Іід. transversarum atlantis), крилоподібними зв'язками і покривною перетинкою.
Поперечна зв'язка атланта (lig. transversum atlantis) натягнута між бічними масами СІ. Вона притискає зуб осьового хребця до передньої дуги атланта. Від середини зв'язки відходять дві ніжки: верхня — до потиличної кістки і нижня — до задньої поверхні осьового хребця. Цю зв'язку з двома ніжками називають хрестоподібною зв'язкою атланта (Іід. сгисіforme atlantis). Зв'язка має суглобову ямку.
Крилоподібні зв'язки (ligg. alaria) починаються на верхівці зуба осьового хребця, звідки вони, дивергуючи двома потужними пучками, йдуть до присередньої поверхні потиличних виростків.
Покривна перетинка (membrana tectoria), що є безпосереднім продовженням задньої поздовжньої зв'язки хребтового стовпа, краніально прикріплюється до переднього краю великого (потиличного) отвору.

 

15.

З*єднання між тілами хребців. Будова і функції між хребцевого диска.

Тіла хребців з'єднуються також передньою і задньою поздовжніми зв'язками. Передня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale anterius)починається від нижньої поверхні основної частини потиличної кістки і на передній дузі атланта. Поступово розширюючись, зв'язка спускається донизу вздовж передньої поверхні хребтового стовпа, переходить на тазову поверхню крижової кістки, де й закінчується. Задня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale posterius) починається на задній поверхні тіла осьового хребця, спускається уздовж задньої поверхні тіл хребців (всередині хребтового каналу) і закінчується на середині передньої стінки крижового каналу. Обидві зв'язки зміцнюють хребтовий стовп. Передня зв'язка гальмує розгинання, а задня — перешкоджає згинанню тулуба.

Міжхребцевий диск складається з двох гіалінових платівок, фіброзного кільця і пульпозного ядра. Пульпозне ядро являє собою желатиноподібну масу, що складається з невеликого числа хрящових і сполучнотканинних клітин і волокнообразно переплітаються набряклих сполучнотканинних волокон. Периферичні шари цих волокон утворюють своєрідну капсулу, що обмежує ядро. Це ядро виявляється ув’язненим в порожнину, що містить невелику кількість рідини, яка нагадує синовіальну.

Фіброзне кільце складається з щільних сполучнотканинних пучків, розташованих навколо ядра і переплітаються в різних напрямках. Фіброзне кільце містить невелику кількість проміжної речовини і поодинокі хрящові і сполучнотканинні клітини. Периферичні пучки фіброзного кільця тісно примикають один до одного. Волокна фіброзного кільця, розташовані ближче до центру, розташовуються більш пухко і поступово переходять у капсулу ядра. Вентральний (передній) відділ фіброзного кільця більш міцний, ніж дорсальний (задній).Всі елементи міжхребцевого диска - гіалінові платівки, пульпозне ядро і фіброзне кільце - структурно тісно пов’язані між собою. Міжхребцевий диск бере участь у рухах, які здійснюються хребтом

Пульпозне ядро завдяки своєму тургору чинить постійний тиск на гіалінові платівки суміжних хребців, прагнучи віддалити їх один від одного. У той же час потужний зв’язковий апарат і фіброзне кільце прагнуть зблизити суміжні хребці, протидіючи пульпозного ядра міжхребцевого диска. Внаслідок цього величина кожного окремого диска і всього хребта в цілому непостійна, а залежить від динамічного ядра і зв’язкового апарату двох суміжних хребців. Так, після сну ядро набуває максимальний тургор і висота хребетного стовпа наростає за рахунок розсування тіл хребців. До кінця дня, особливо після становий навантаження, тургор пульпозного ядра зменшується, і хребці зближуються. За даними А. П. Ніколаєва добові коливання величини хребетного стовпа досягають 2 см.

 

16.

З*єднання між відростками та дугами хребців.

Дуги сусідніх хребців з'єднані між собою жовтою зв'язкою (lig. flavum) ,яка, будучи дуже еластичною, сприяє пасивному випрямленню хребтового стовпа, що має велике значення у функції прямоходіння.
Сполучення остистих відростків хребців між собою здійснюється відносно слабкими міжостьовими зв'язками (Іідд. іпterspinalia) і потужною надостьовою зв'язкою (lig. supraspinale). Над остистим відростком хребця обидві зв'язки розширюються дорзально й утворюють каркову зв'язку (lig. nuchae) у вигляді трикутної волокнистої пластинки . Ця зв'язка у чотириногих ссавців підтримує голову; у людини внаслідок вертикального положення тіла вона втратила своє значення і розвинута слабко.
Поперечні відростки хребців з'єднані між собою слабкими міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria), які відіграють незначну роль у статиці й динаміці хребтового стовпа.
Сполучення суглобових відростків, або дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales) (парні), утворені суглобовими поверхнями суглобових відростків суміжних хребців. За формою вони належать до плоских суглобів, капсула яких натягнута туго і прикріплюється по краю суглобового хряща; рух у суглобах ковзного типу. На всьому протязі хребтового стовпа ці суглоби мають деякі особливості, зумовлені характером рухів у різних від-ділах тулуба.

 

18.