I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 6 страница

• почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі зло­чини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;

• латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" дов­колишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;

• під її впливом деякі члени суспільства стають на злочин­ний шлях;

• складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

• заважає реалізації принципу невідворотності відповідаль­ності за вчинені злочини;

• підриває авторитет правоохоронних органів держави;

• знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

• сприяє процесам самодетермінації злочинності.

3.12. Види та рівні латентної злочинності

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів:природну, штучну та пограничну.

1. Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним орга­нам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

2. Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

3. Погранична латентність - факт злочину стався, але по­терпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

 

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);

2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття зло­чину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);

3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпшому, крім того останній зацікав­лений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'яз­ливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабар­ництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку по­терпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

3.13. Причини існування латентної злочинності

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та об­лікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціаль­ного характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяль­ності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумов­люють існування латентної злочинності:

* до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких
здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звіт­
ності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів,
здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речо­
вих доказів; віддаленість від населених пунктів або людних
місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.

• до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла
злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажан­
ня потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі право­
охоронних органів тощо.

⁵ 3.14. Методи та значення виявлення латент­ної злочинності

Для виявлення латентної злочинності використовують за­гальні та спеціальні методи.

До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опиту­ванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.

Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до роз­криття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структур­ний аналіз тощо.

Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кож­ному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення"їаких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:

- володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування,

- визначати справжню структуру злочинності;

- мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;

- визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;

- виявляти обставини, що породжують злочинність, і ви­значати шляхи їх усунення;

- прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю.
Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяття

до уваги латентної злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.

3.15. Основні риси злочинності в Україні

Коефіцієнт злочинності та судимості на 100 тис. населення в 90-х рр. XX ст. виглядає таким чином: у 1990 р. вона, відповідно, становила 713 і 201, у 1991 р. - 780 і 209; 1992 р. - 921 і 221; 1993 р. -1034 і 293; 1994 р. - 1102 і 327; 1995 р. - 1208 і 413; 1996 р. - 1208 і 474; 1997 -1162 і 469; 1998 -1145 і 462; 1999 -1119 і 445; 2000 -1147 і 466; 2001 - 1018 і 473; 2002 - 910 і 431; 2004-1092 і 467 ⁴².

⁴² Злочинність в Україні: Статистичний збірник. - К.: Держав­ний комітет статистики України, 2000. - 100 с; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік. - К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003. - 120 с.

 

Найпоширенішим видом злочинності є загальнокримінальна корислива злочинність, яка складає 60-65 % від загальної кіль­кості вчинених злочинів. В 2004 р.⁴³ було виявлено 231632крадіжки, 60 946 - грабежів, 15 233 - шахрайства.

Підвищений ступінь суспільної небезпеки становить насиль­ницька злочинність, навіть не зважаючи на те, що її рівень в останні роки зменшується. В 2004 р. зареєстровано умисних вбивств та замахів - 3788 (динаміка в порівнянні з 2003 р. становить 6,3 %), умисних тяжких тілесних ушкоджень - 5855 (-7,0), незаконних позбавлення волі або викрадення людей -172 (-16,1), торгівлі людьми - 269 (-6,9), зґвалтувань - 964 (-8,00). Одним з найнебезпечніших видів злочинності є злочинність неповнолітніх. Адже особи, що вчиняють злочини в молодому віці, ймовірніше в майбутньому поповнюють "армію" реци­дивної злочинності.

Негативними тенденціями злочинності неповнолітніх є те, що зростає рівень її організованості, збільшується кількість зло­чинів, пов'язаних з наркотичними засобами, зростає технічна оснащеність неповнолітніх злочинців, вчиняються більш жорстокі та"безмотивацшні" злочини, порівняно зі злочинністю Дорослих.

Так, відповідно до статистичних даних, у 2004 р.⁴⁴ питома вага злочинності неповнолітніх загалом зареєстрованих злочинів становила: для вбивств — 5,5 %, тяжких тілесних ушкоджень -5,7 %, зґвалтувань - 9,7 %, розбоїв - 15,3 %, грабежів - 16,2 %, крадіжок - 13,5 %. Слід зазначити, що велика кількість зло­чинів, які вчиняють неповнолітні, залишається латентною через трактування діянь як віковою незрілістю неповнолітніх, їх бешкетством.

Найбільшу суспільну небезпеку становить організована злочинність. Протягом 2004 р. було виявлено 695 організова­них груп і злочинних ораиізацій, серед яких - 444 загально-кримінальної спрямованості, 251 - економічної спрямованості, 32-з корумпованими зв'язками. Ними було вчинено 5582 зло­чини, серед яких - 3911 загальнокримінальної спрямова-

ності, 1671 — економічної, 4639 - тяжких та особливо тяжких злочинів.

Актуальною залишається проблема рецидивної злочин­ності, питома вага якої в 2004 р. до кількості зареєстрованих злочинів складає 17,9 %. Рівень рецидиву свідчить про стійку антисоціальну спрямованість осіб. Слід також наголосити, що офіційна статистика відображає дані щодо осіб, які раніше вчиняли злочини і відповідно до яких судимість не знята або непогашена. Якщо брати до уваги кримінологічний рецидив, то рівень рецидивної злочинності буде ще більшим. Серед найбільш поширених злочинів, які вчиняють рецидивісти, слід виділити умисні вбивства (831), умисні тяжкі тілесні ушкодження (1016), розбої (1946), грабежі (5210), крадіжки (41098), незаконні заволодіння автомобілями (829)⁴⁵.

За роки незалежності України значного поширення набула економічна злочинність. Відповідно до даних Департаменту інфор­маційних технологій МВС України, в 2004 р.⁴⁶ було зареєстровано 52 332 злочини економічної спрямованості, по яких було встанов­лено 33 691 особу, що вчинила злочини. Серед виявлених тяжких і особливо тяжких злочинів - 27 923, середньої тяжкості - 12 945 злочинів. У сфері господарської діяльності виявлено 9794 злочини, серед яких: пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів - 464; незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або транспорту­ванням із метою збуту підакцизних товарів - 1955; фіктивним підприємництвом - 315; виготовленням, зберіганням, придбанням, перевезенням в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -1716; порушення законодавства про бюджетну систему-197 злочи­нів. В 2004 р. було виявлено 3430 злочинів, пов'язаних з привати­зацією; 1816 - в сфері зовнішньоекономічної спрямованості; 3907 -у сфері банківської діяльності; на об'єктах паливно-енергетичного комплексу - 4402; в агропромисловому комплексі - 6725; з вико­ристанням бюджетних коштів - 8926; в галузі високих техно­логій - 562.

 

⁴³ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003. "Там само.

⁴⁵ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -
К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003.

⁴⁶ Там само.

 

ТЕМА 4. Причини й умови злочинності

4.1. Поняття причин і умов злочинності в кримінології

Учення про причини й умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачен­ня. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю та різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, це призводить до наявності в підручниках із кримінології діаметрально про­тилежних концепцій причин і умов злочинності в нашому суспільстві.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причииовості. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причиновість є основ­ними елементами предмета науки кримінології. Проблема при-чиновості має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходш, а також визначення іїіших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є на­слідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією пробле­мою пов'язане власне й виникнення кримінології як науки.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причиново-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності. Причино­вість є однією з форм детермінації.

Отож власне виявлення факту взаємозв'язку злочинності з якимось іншим явищем або процесом не можна визнати достатнім. Потрібно визначити ще й характер такого взаємо­зв'язку. Інакше не можна визначити, що саме породжує зло­чинність, а заходи боротьби з нею можуть стосуватися тільки обставин, що перебувають у функціональному зв'язку чи зв'язку станів.

Для пояснення причиновості важливе значення має правильне розуміння місця та ролі біологічних факторів. Слід пам'ятати, що юридична й моральна оцінка вчинку визнача­ється не фізіологічною поведінкою, а її змістом. З огляду на цю обставину, біологічне, зокрема й генетичне, є лише необ­хідною умовою, а не причиною.

Під причиновістюрозуміють генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причиновості є породження причиною наслідку. Причиновість завжди має об'єктивний характер.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття "причини". Етимологічно слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається сино­німом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти"⁴⁷.

Причина злочинності- це соціально-психологічні об­ставини, що безпосередньо породжують і відтворюють зло­чинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умовизлочинності - це явища, котрі без­посередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існу­ванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причино­вого зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

4.2. Поняття детермінації

Детермінація(від лат. йеіегтіпаге - визначати, зумовлю­вати) - найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами.

Відповідно: детермінант - визначальний, зумовлюваль-ний, детермінувати - визначати, зумовлювати, детермінація -процес визначення, зумовлення⁴⁸.

Процес детермінації злочинності є складною взаємодією різних форм зв'язків:

- функціональних;

- статистичних;

⁴⁷ Даль В. Й. Толковьій словарь живого великорусского. язьїка. -
М., 1980. - Т. 3. - С. 459-460.

⁴⁸ Криминология: Учебник для юр. вузов / Под общей ред.
проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М,
1999.-С. 181.

 

- зв'язків стану;

- причинових тощо.

Функціональна залежність показує об'єктивну відповід­ність, зіставність і зміну двох факторів. Наприклад, збільшення безробіття в регіоні одночасно породжує і зростання кількості крадіжок з метою задоволення необхідних потреб, і зниження купівельного попиту. Звісно, що таке зниження купівельного попиту та зростання крадіжок пов'язані між собою не на­стільки, що одне з цих явищ породжує інше. Зв'язок тут не при­чиновий, а функціональний, тому що обидва ці явища походять від безробіття⁴⁹.

Статистичний зв'язок полягає в зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого. Скажімо, збільшення кількості злочинів зі збільшенням кількості населення.

Окремий випадок статистичного зв'язку - кореляційна за­лежність. При цьому за основу береться середнє значення фактора, явища.

Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо про­порційний розподілові іншого, кореляція має більш тісний характер, коли ж навпаки, то говорять, що зв'язок між цими двома явищами малоймовірний. Коефіцієнт кореляції має значення від 0 до 1, і чим він ближчий до 1, тим сильніший зв'язок між явищами.

Зв'язок станів характеризується тим, що один стан якогось явища в певний момент при конкретних умовах завжди ви-

⁴⁹ Кореляційна залежність заслуговує на увагу. Вона визначає конкретну сферу пошуку та може свідчити про причиновий зв'язок. Однак при цьому треба брати до уваги, що такий зв'язок буває складним і опосередкованим іншими обставинами. Високий коефіцієнт кореляції між загальною злочинністю, злочинністю неповнолітніх і злочинністю осіб, які не працюють і не навчаються, може вказувати на те, що в регіоні існує проблема перебування частини неповнолітніх, зокрема й тих, що здійснюють злочини, без визначених занять. Але чому це відбувається, чи залежить це від позиції самих неповнолітніх або від безробіття в місті, як саме це все пов'язано зі злочинністю, це ті питання, що під­лягають більш глибокому аналізові.

значає стан цього явища в інший момент. Зв'язок стану ви­значається як відношення різних станів однієї і тієї ж речі, си­стеми, цілого. У кримінології такий зв'язок можна прослідку­вати між станом, структурою та динамікою злочинності. Зміна стану одного з них веде до зміни іншого.

Приміром, злочинність, у якій висока питома вага неповно­літніх, за умови низької ефективності боротьби з нею здатна надалі визначати такий стан злочинності, в якій через 5-10 років буде висока питома вага рецидивної, а в останньої - значна питома вага неодноразово засуджених осіб молодого віку⁵⁰.

4.3. Значення вивчення причиновості

Значення вивчення причиновості полягає в тому, що:

• причинне пояснення розкриває "механізм" явища, тобто вказує на те, які процеси проходять у суспільстві та природі та як вони впливають на злочинність, в яких конкретних умовах вона може виникнути, які існують супутні та протидіючі їй сили;

• передумовою правильного вирішення проблеми при­чиновості в кримінології є розуміння причинового зв'язку як об'єктивної категорії, що відображає реальні процеси взаємо­дії явищ дійсності;

• причиновий зв'язок не просто характеризує послідовність і регулярність подій, а відображає їхній закономірний характер.

Причиновий зв'язок має предметний зміст, який визначається системою зв'язків і відносин, які й характеризують специфічну форму його прояву. Кожній сфері відносин відповідають свої особливі закономірні зв'язки, специфічні форми детермінації.

Існує три основні закони причинно-наслідкового зв'язку:

1) рівність причини та наслідку;

2) однозначність їхніх складових елементів;

3) однопорядковість зв'язку між ними.

Вимога рівності означає, що дія старого, негативного в матеріаль­них відносинах завдає нашому суспільству соціальної шкоди.

⁵⁰ Криминология: Учебник для юр. вузов / Под общей ред. проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.-С. 182-184.

 

Вимога однозначності (ізоморфізму) говорить про певну однозначність, оскільки старе, негативне, відстале в царині соціаль­них відносин є протилежністю соціальних суперечностей су­спільства.

Вимога однопорядковості проявляється в тому, що на­явність протидії старого, негативного новому, передовому неминуче породжує правопорушення.

Причиновий зв'язок характеризується кількома ознаками, в сукупності притаманних тільки цьому виду взаємозв'язку явищ. Як різновид закономірного зв'язку, причиновість має такі ознаки: загальність, незворотність, просторова та часова неперервність.

Слід зазначити, що "подібні причини при подібних умовах завжди породжують подібні наслідки, а також те, що причина й умова постійно міняються місцями.

Складність, багатозначність процесів детермінації та непро­стий характер виявлення причинових залежностей створює певні труднощі щодо виявлення причинових зв'язків. Тож, дуже часто використовують термін "фактор злочинності", під яким слід розуміти причину, рушійну силу будь-якого процесу, що визначає його характер або певні риси.

4.4. Класифікація причин та умов злочинностіУ кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюєтьсяза декількома критеріями:

• за природою;

• за рівнем функціонування;

• за змістом і способом дії;

• за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: / - об'єктивні,

- суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності су­спільного буття, економічних і соціальних відносин людей. ©б'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного

порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистіше, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин від­носяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови -це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

- поодинокі для певних злочинів.
За змістом і способом дії:

• загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло­
чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зрос­
тання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути:

-економічними;

- ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо;

• особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

- причини та умови умисних і необережних злочинів;

- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особ­ливості цієї категорії злочинців тощо;

• причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій
різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові
й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи

 

на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умова­ми життя осіб, які скоїли злочин;

- пов язані з моральним формуванням особи, з особливо­стями соматичного та психічного стану;

- причини й умови, що випливають з певної життєвої
ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

- внутрішні - суперечності, що притаманні певному су­спільству,

- зовнішні - негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов" злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв'язок явищ у при­роді та суспільстві дає нам ключ до розуміння того, чому зло­чинність існує і чим зумовлюється. Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конк­ретним злочинам.

4.5. Різні підходи до розуміння причиновості в кримінології

Причинове пояснення соціально негативних явищ перед­бачає багаторівневий підхід. Щодо злочинності такими рівнями є: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно, й наукове обґрунтування поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні.

На філософському рівніформується загальна концепція причин і умов, які породжують соціальні відхилення в су­спільстві.

Соціологічний рівеньдосліджує причини злочинів, передбачає вивчення більш конкретних зв'язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. У них проявляються за­гальні закономірності історичного розвитку та притаманні їм суперечності, на які впливають перешкоди та недоліки.

На психологічному рівністворюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується чи правомірна, чи злочинна поведінка. Причина й наслідок поєднані між собою об'єктивним і закономірним зв'язком. Однак характер цього зв'язку може бути різним. Він визначається як природою власне явищ, так і особливостями об'єктивних законів, які діють у цій сфері життя.

З огляду на це, в кримінологічній літературі існує чотири підходи до визначення причинно-наслідкового зв'язку:

1)"кондиціоналістський" (умовний);

2) традиційний;

3) традиційно-діалектичний;

4) інтеракціоналістський.

Усі вони внутрішньо логічно пов'язані, виконують специ­фічну роль у пізнанні, а тому необхідні кожний для свого рівня дослідження.

ТЕМА5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

5.1. Поняття особи злочинця

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця тракту­ється по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримі­нальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин⁵¹. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримі­нологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб зло­чинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небез­печність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та по­зитивними характеристиками особистості.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло­чини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на зло­чинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у зло­чинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змири­тися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових зло­чинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають по­карання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціа-

лізація при цьому відбувається в результаті відбування по­карання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяль­ності та спілкування в екстремальних умовах⁵².

Отже, особа злочинця- це сукупність соціально значу­щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери­зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має си­стеми негативних ознак.

5.2. Межі визнання особи злочинця в кримі­нології

Закономірно постає запитання: з якого моменту можна го­ворити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологіч­ний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі віді­грали вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристикатакої особи теж нероз­ривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та криміно­логів більше цікавить генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні власти­вості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням